Ле­о­нід КРАВЧУК,

пер­ший пре­зи­дент Укра­ї­ни:

Den (Ukrainian) - - Головна Сторінка - Ана­ста­сія РУДЕНКО, «День»

За­раз у Мін­ську ви­рі­шу­ють одну єди­ну про­бле­му — обмін по­ло­не­ни­ми, біль­ше ні­чо­го. Це не ви­рі­шує го­лов­но­го — за­кін­чи­ти вій­ну, по­вер­ну­ти те­ри­то­рії і кон­троль за кор­до­на­ми. Ні нор­манд­ський, ні мін­ський про­цес цьо­го зро­би­ти не мо­жуть. То­му я вва­жаю, що по­трі­бно пе­ре­хо­ди­ти на Бу­да­пешт­ський фор­мат. Акту­а­лі­зу­ва­ти ме­мо­ран­дум і на цих га­ран­ті­ях по­бу­ду­ва­ти ди­пло­ма­ти­чний про­цес. Мо­жли­во, змі­ни­ти кіль­кість уча­сни­ків

«Ми, укра­їн­ське су­спіль­ство, по­вин­ні на­вчи­ти­ся три­ма­ти в го­ло­ві істо­ри­чні фа­кти», — на­го­ло­шу­вав пер­ший пре­зи­дент Ле­о­нід Кравчук у ко­мен­та­рі «Дню» в по­ле­мі­ці «Коли ква­зі­лі­бе­раль­ність пе­ре­тво­рю­є­ться на то­таль­ну сов­ко­вість». Справ­ді, по­га­но за­сво­є­ні су­спіль­ством те­ми ма­ють зда­тність по­вер­та­ти­ся. «День» пі­дго­ту­вав спец­про­ект до 25-ї рі­чни­ці під­пи­са­н­ня Бі­ло­везь­ких угод у ви­гля­ді ря­ду ін­терв’ю з під­пи­сан­та­ми цьо­го одно­го з най­більш ва­жли­вих між­на­ро­дно-пра­во­вих актів у ХХ сто­літ­ті. Чи­тай­те та­кож роз­мо­ву з Ген­на­ді­єм Бур­бу­лі­сом — «Про від­по­від­аль­ність ро­сій­сько­ї­е­лі­ти» («День» №146, 17.08.2016 р.) і «Про від­по­від­аль­ність ро­сій­сько­ї­е­лі­ти-2» («День» №147, 18.08.2016 р.). На­сту­пним на шпаль­тах «Дня» — ін­терв’ю зі Ста­ні­сла­вом Шу­шке­ви­чем — го­ло­вою Вер­хов­но­ї­Ра­ди Бі­ло­ру­сі на мо­мент під­пи­са­н­ня Бі­ло­везь­ко­їу­го­ди, опо­зи­ціо­не­ром до ре­жи­му Лу­ка­шен­ка.

Ле­о­нід Кравчук, пер­ший пре­зи­дент Укра­ї­ни, роз­по­вів де­та­лі по­дій 1991 ро­ку, про від­по­від­аль­ність по­лі­ти­ків за вій­ну в Україні, став­ле­н­ня до ре­зо­лю­ці­ї­Се­йму що­до Во­лин­ської тра­ге­ді­ї­та йо­го ба­че­н­ня ви­рі­ше­н­ня про­бле­ми не­ефе­ктив­но­сті ре­гу­лю­ва­н­ня кон­флі­кту на схо­ді. По­ча­ти роз­мо­ву Ле­о­нід Кравчук по­про­сив з Бі­ло­везь­ких угод, адже він пе­ре­ко­на­ний, що «не будь їх, ве­ли­ке пи­та­н­ня, чи бу­ла б не­за­ле­жна Укра­ї­на. Під за­ва­ла­ми ім­пе­рії, що руй­ну­ва­ла­ся, мо­гли опи­ни­ти­ся міль­йо­ни лю­дей».

— Ген­на­дій Бур­бу­ліс і Ста­ні­слав Шу­шке­вич ствер­джу­ють, що до­бу вмов­ля­ли вас під­пи­са­ти но­вий со­ю­зний до­го­вір, і не змо­гли вмо­ви­ти. Тоб­то ва­ша позиція ста­ла ключовою в під­пи­сан­ні Уго­ди про при­пи­не­н­ня існу­ва­н­ня СРСР?

— Коли я го­во­рю про Бі­ло­везь­ку зу­стріч, то обов’яз­ко­во на­го­ло­шую на двох фун­да­мен­таль­них по­зи­ці­ях. Пер­ше — за 25 ро­ків нав­ко­ло цих угод на­кру­ти­ли без­ліч мі­фів і не­то­чно­стей, спо­тво­ри­ли її зміст; друге — во­ни до­сі не оці­не­ні на­ле­жним чи­ном сві­то­вим спів­то­ва­ри­ством як по­дія, що від­кри­ла кра­ї­нам де­мо­кра­тію і сво­бо­ду, при­чо­му мир­ним шля­хом.

Гор­ба­чо­ву і ко­му­ні­стам бу­ло ви­гі­дно ка­за­ти, що три країни ви­пад­ко­во зі­бра­ли­ся і щось со­бі під­пи­са­ли, а на­род хо­тів жи­ти в Ра­дян­сько­му Со­ю­зі. За­раз цей ди­скурс актив­но взя­ла на озбро­є­н­ня су­ча­сна Ро­сія. Це — ве­ли­ка бре­хня. Я весь час на­по­ля­гаю, що не­по­трі­бно ви­ді­ля­ти пер­со­на­лії— ми бу­ли лю­дьми, що ви­ко­ну­ють во­лю сво­їх на­ро­дів. По­ду­май­те, як­би у Ро­сії на той мо­мент все бу­ло га­разд, чи при­їхав би Єль­цин у Бі­ло­везь­ку Пу­щу? Кра­ї­на пе­ре­бу­ва­ла в гли­бо­кій еко­но­мі­чній кри­зі, сто­я­ло пи­та­н­ня про існу­ва­н­ня Ро­сії як та- кої. Пам’ятаю, як при­їхав на пар­тій­ний з’їзд в се­ре­ди­ні грудня в Мо­скву. Про­їжджа­ю­чи зим­нім мі­стом, я ба­чив си­лу-си­лен­ну черг, про які су­про­во­джу­ю­чий гід ска­зав, що це чер­ги за го­ріл­кою. Еко­но­мі­чне дно, де­фі­ци­ти, кри­за по­лі­ти­чна. Лю­ди під­ні­ма­ю­ться — країни Бал­тії по­ка­зу­ють, що не хо­чуть жи­ти в СРСР, в Україні зву­чать го­ло­си про не­за­ле­жність. «Ми втра­ти­ли в Со­ю­зі від Го­ло­до­мо­ру, ре­пре­сій, війн по­над 15 міль­йо­нів лю­дей, як мо­жна да­лі тут жи­ти?» — за­пи­ту­ва­ли укра­їн­ці.

Уя­віть со­бі, що три гу­бер­на­то­ри най­біль­ших аме­ри­кан­ських шта­тів зі­бра­ли­ся й за­яви­ли, що США пе­ре­ста­ють існу­ва­ти, — во­ни б роз­ва­ли­ли цю дер­жа­ву? Зві­сно, ні, то­му що аме­ри­кан­ці цьо­го рі­ше­н­ня не ле­гі­ти­мі­зу­ва­ли б. А Бі­ло­везь­кі уго­ди ста­ли він­цем спо­ді­вань ці­лих на­ро­дів. Пе­ре­го­вор­ний про­цес був не­об­хі­дний, це ро­зумі­ли всі сто­ро­ни Ра­дян­сько­го Со­ю­зу.

Ключовою ста­ла не моя позиція, а укра­їн­ців — результати голосування на референдумі 1 грудня. Як­би я по­їхав у Бі­ло­везь­ку пу­щу, не ма­ю­чи за спи­ною во­лі і рі­ше­н­ня укра­їн­сько­го на­ро­ду, моя по­ве­дін­ка і по­зи­ції бу­ли би хи­тки­ми. Ме­не за­пи­ту­ва­ли: чи під­пи­шу я но­вий Со­ю­зний до­го­вір, якщо Мо­сква вне­се до­пов­не­н­ня, які сфор­му­лює Вер­хов­на Ра­да або я осо­би­сто? Я від­по­вів «ні», бо це б су­пе­ре­чи­ло акту­аль­ній по­лі­ти­чній і мо­раль­ній ло­гі­ці. Укра­їн­ці уже ви­не­сли свій вер­дикт.

Ро­звал СРСР був об’єктив­ною за­ко­но­мір­ні­стю. На­ша за­слу­га по­ля­гає ли­ше в то­му, що ми зумі­ли вча­сно по­ба­чи­ти не­ми­ну­че й на­да­ти про­це­со­ві роз­ва­лу не­сти­хій­ний ха­ра­ктер. Без кро­ві, де­мо­кра­ти­чно й то­ле­ран­тно по­ка­за­ли при­клад, як мо­жна про­ве­сти та­кі ве­ли­че­зні пе­ре­тво­ре­н­ня. Бу­ли кон­флі­кти, але не бу­ло сві­то­вої тра­ге­дії.

За­раз у Ро­сії зна­че­н­ня цих угод на­ма­га­ю­ться при­мен­ши­ти. Адже Пу­тін по­ру­шив са­ме Бі­ло­везь­кий кон­сен­сус, за­зі­хнув­ши на те­ри­то­рі­аль­ну ці­лі­сність Укра­ї­ни. Вста­нов­лю­ва­ла­ся не­по­ру­шність кор­до­нів, то­му ни­ні­шня ін­тер­вен­ція в Крим і її «від­бі­ле­н­ня» но­сталь­гі­чною ри­то­ри­кою є не­за­кон­ною й ало­гі­чною.

— У ста­т­тях Бі­ло­везь­кої уго­ди, які сто­су­ю­ться про­блем вій­сько­во­го бу­дів­ни­цтва й обо­ро­ни, дер­жа­ви­під­пи­сан­ти під­твер­ди­ли пра­гне­н­ня до «лі­кві­да­ції всіх ядер­них озбро­єнь, за­галь­но­го і пов­но­го роз­збро­є­н­ня під су­во­рим між­на­ро­дним кон­тро­лем». Тоб­то був за­кла­де­ний прин­цип без’ядер­но­го ста­ту­су дер­жа­ви за­дов­го до Бу­да­пешт­сько­го ме­мо­ран­ду­му. Для ко­го цей пункт був прин­ци­по­вим і чо­му?

— Без’ядер­ний ста­тус був прин­ци­по­вою по­зи­ці­єю для всіх сто­рін. Ми ви­хо­ди­ли з гу­ма­ні­сти­чних мір­ку­вань — ло­гі­ки від­мо­ви від най­стра­шні­шої у сві­ті зброї, а та­кож — пра­кти­чних. Для тих, хто до­сі ду­має, що це бу­ло по­мил­кою, по­яснюю. В Україні бу­ло 165 ядер­них ра­кет, на ко­жній — по 10 боє­го­ло­вок, тоб­то всьо­го 1650. Всі во­ни бу­ли ви­го­тов­ле­ні, по­став­ле­ні на ра­ке­то­но­сії за ме­жа­ми Укра­ї­ни — в Ро­сії. І си­сте­ма управ­лі­н­ня ни­ми теж бу­ла не у Ки­є­ві, а в Мо­скві. Та­ким чи­ном Укра­ї­на все одно не ма­ла кон­тро­лю над ни­ми. По­дру­ге, у 1998 ро­ці за­кін­чу­вав­ся тер­мін екс­плу­а­та­ції боє­го­ло­вок. Тоб­то, по­чи­на­ю­чи з того мо­мен­ту, їх по­трі­бно бу­ло за­мі­ни­ти. Ми їх не ви­го­тов­ля­ли, то про­си­ти у Ро­сії, щоб по­ста­ви­ла на на­ших не­за­ле­жних те­ре­нах свої? То­му го­лов­ним для нас бу­ло пи­та­н­ня, як без­пе­чно ути­лі­зу­ва­ти вже існу­ю­чі сна­ря­ди. І тре­тє, всі 165 ра­кет, які зна­хо­ди­ли­ся в Україні, бу­ли на­ці­ле­ні на США. То­му во­ни здій­сню­ва­ли зна­чний по­лі­ти­чний тиск, щоб ми по­збу­ли­ся цієї стра­хі­тли­вої зброї. З ура­ху­ва­н­ням усіх цих фа­кто­рів, я пе­ре­ко­на­ний у єди­но пра­виль­но­сті рі­шен- ня про­да­ти боє­го­лов­ки. Мо­жли­во, 700 міль­йо­нів до­ла­рів — не­ве­ли­ка су­ма за них, але рі­ше­н­ня при­йма­ло­ся в умо­вах за­ле­жно­сті, по­лі­ти­чно­го ти­ску, вій­сько­вої не­без­пе­ки.

— Як по­во­ди­ли се­бе си­ло­ви­ки, які пе­ре­бу­ва­ли на те­ри­то­рії Укра­ї­ни з мо­мен­ту про­го­ло­ше­н­ня не­за­ле­жно­сті? Адже во­ни бу­ли під при­ся­гою СРСР.

— На мо­мент про­го­ло­ше­н­ня не­за­ле­жно­сті ви­ще ко­ман­ду­ва­н­ня си­ло­ви­ків — зброй­них сил СРСР, вну­трі­шніх військ, КДБ — кон­тро­лю­ва­ло­ся й управ­ля­ло­ся з мо­сков­сько­го цен­тру. Що ми зро­би­ли ва­жли­во­го — одра­зу пі­сля про­го­ло­ше­н­ня не­за­ле­жно­сті, ро­зу­мі­ю­чи, що хи­та­н­ня си­ло­вих стру­ктур — пи­та­н­ня не тіль­ки де­лі­ка­тне, а й вра­зли­ве, прийня­ли Вер­хов­ною Ра­дою 8 спе­ці­аль­них За­ко­нів про Зброй­ні си­ли Укра­ї­ни. При­йма­ли про­сто ко­жно­го ти­жня, адже ро­зумі­ли, що най­мен­ші по­мил­ки мо­гли ма­ти важ­кі на­слід­ки. То­му, коли по­ста­ло пи­та­н­ня при­ся­ги, у нас уже бу­ли всі не­об­хі­дні за­ко­ни. І коли зібрали всіх військових у се­сій­ній за­лі Вер­хов­ної Ра­ди і по­ста­ви­ли пи­та­н­ня пря­мо — чи да­дуть во­ни присягу на вірність Україні, май­же всі прийня­ли її. То­му, завдяки по­слі­дов­ній у за­ко­но­дав­чо­му пла­ні ро­бо­ті, нам вда­ло­ся не допу­сти­ти роз­ша­ру­ва­н­ня або про­ти­сто­я­н­ня між вій­сько­ви­ми.

— Га­зе­та «День» на­пе­ре­до­дні Дня не­за­ле­жно­сті про­во­ди­ла опи­ту­ва­н­ня у се­бе на сай­ті: «Що нам вда­ло­ся, а що — ні, за ці 25 ро­ків не­за­ле­жно­сті Укра­ї­ни?». На першому мі­сці — позиція «ма­ли шан­си, але так їх і не ре­а­лі­зу­ва­ли», на дру­го­му — «нам по­ки не вда­ло­ся по­бу­ду­ва­ти силь­ну кра­ї­ну». Якою є ва­ша оцін­ка?

— Є одна ва­го­ма де­таль, яка весь час за­ва­жає очи­сти­ти ро­зум від на­ша­ру­вань не­га­ти­вів, — це по­га­не жи­т­тя. І во­но не по­лі­пшу­є­ться по ба­га­тьом на­пря­мам. Ко­ру­пція, бі­дні шко­ли, лі­кар­ні, ко­му­наль­ні пла­те­жі — в одній ку­пі ви­яв­ля­ю­ться «гри­му­чою су­міш­шю». І лю­ди, пе­ре­бу­ва­ю­чи в та­ко­му ста­ні, не мо­жуть по­ба­чи­ти аб­со­лю­тно ні­чо­го до­бро­го. Хо­ча для цьо­го я би за­про­по­ну­вав по­рів­ня­ти те, що бу­ло 25 ро­ків то­му, і су­ча­сний стан ре­чей — мо­жли­вість віль­но хо­ди­ти у цер­кву, ді­тям — оби­ра­ти на­прям для ре­а­лі­за­ції, від­кри­тість мо­жли­во­стей.

Маємо ве­ли­кі пе­ре­мо­ги істо­ри­чно-ци­ві­лі­за­цій­но­го зна­че­н­ня. Пер­ше — умов­ний Схід, За­хід і Центр дов­гий час не мо­гли об’єд­на­ти­ся на одній «до­ро­зі». За­раз ми на одно­му шля­ху — єв­ро­пей­сько­му. Друге — ми по­ча­ли від­лі­плю­ва­ти­ся від Ро­сії— енер­го­но­сі­я­ми, «тру­бою», цін­но­стя­ми. І цим від­кри­ли для се­бе но­ве жи­т­тя. Це гло­баль­ні ре­чі, шти­бу Бі­ло­везь­ких угод, які ви­зна­ча­ти­муть роз­ви­ток де­ся­тків на­сту­пних по­ко­лінь. По­бу­ду­ва­ти до­ро­гу та мо­сти — це ва­жли­во, але не є істо­ри­чно ва­жли­вим. Це тре­ба про­сто ро­би­ти ко­жно­го дня, а не кра­сти. Іна­кше ви­хо­дить, що зро­бив­ши істо­ри­чні ре­чі, не мо­же­мо на­ве­сти лад у сво­їй ха­ті. На­род не хо­че чу­ти по­яснень, що вла­да не мо­же по­са­ди­ти про­ку­ро­ра, який ку­па­є­ться у ді­а­ман­тах, то­му що це су­пе­ре­чи­ти­ме ін­шо­му за­ко­ну. Якщо во­на не мо­же цьо­го зро­би­ти, зна­чить, во­на не є вла­дою.

— За­раз дер­жа­ва фун­кціо­нує за умов вій­сько­вої та ін­фор­ма­цій­ної агре­сії з бо­ку Ро­сії, маємо оку­по­ва­ні те­ри­то­рії і актив­ні бо­йо­ві дії. Але ґрунт під ін­тер­вен­цію, мо­жли­во, у більш її м’якій фор­мі, за­кла­дав­ся ще ра­ні­ше. Чи вба­ча­є­те ви від­по­від­аль­ність ми­ну­ло­го ви­що­го укра­їн­сько­го по­лі­ти­ку­му за су­ча­сний стан ре­чей в Україні? Чи ма­ли мі­сце зло­чин­ні дії чи зло­чин­на без­ді­яль­ність?

— Так, усі президенти причетні до того, що за­раз маємо такий негатив у суспільстві. Хтось зро­бив усе, щоб від­кри­ти «сво­їм» до­ро­гу до вла­ди і гро­шей, по­ро­ди­ти за ко­ро­ткий час міль­йо­не­рів, які зба­га­ти­ли­ся ма­гі­чним чи­ном за ко­ро­ткий тер­мін. Той же Яну­ко­вич при­йшов не на чи­сте, «здо­ро­ве» по­ле, а пов­не бу­дя­ків і смі­т­тя. У та­ко­му ха­о­сі йо­му бу­ло лег­ко за­ко­ре­ни­ти­ся. Один з одним до­мов­ля­ли­ся, обі­ця­ли, ви­ко­ну­ва­ли. За­раз ни­ні­шній вла­ді важ­ко спра­ви­тись із ти­ми со­ці­аль­но-еко­но­мі­чни­ми про­бле­ма­ми. Все це дає не­га­тив­ну кан­ву, на якій ду­же важ­ко «ви­ши­ти» кра­си­ві ре­чі.

— Ви за­яв­ля­ли, що Мін­ські до­мов­ле­но­сті ви­чер­па­ли се­бе. У чо­му вба­ча­є­те шлях ви­рі­ше­н­ня кон­флі­кту на схо­ді і де­о­ку­па­ції Кри­му?

— Не­об­хі­дно змі­ни­ти пе­ре­го­вор­ний про­цес. За­раз обго­во­ре­н­ня укра­їн­сько­го пи­та­н­ня — Дон­ба­су, вій­ни, Кри­му — від­бу­ва­є­ться у двох то­чках: на нор­манд­ських зу­стрі­чах і в Мін­ську. У «нор­манд­сько­му фор­ма­ті» зу­стрі­ча­ю­ться чо­ти­ри президенти, про щось го­во­рять, ні­яких до­ку­мен­тів не під­пи­су­ють. Ін­фор­ма­ція пі­сля зу­стрі­чей ску­па і су­пе­ре­чли­ва. До­ку­мен­ти по­тім при­йма­ю­ться у Мін­ську — але лю­дьми без від­по­від­них на те пов­но­ва­жень. Мін­ські пе­ре­мо­ви­ни спо­ча­тку да­ли по­зи­тив­ний ре­зуль­тат — по­са­ди­ли Ро­сію за стіл пе­ре­го­во­рів бо­дай на яко­мусь рів­ні. Ду­маю, що на­віть зу­пи­ни­ли агре­сив­ні пла­ни Пу­ті­на ви­йти за ме­жі Дон­ба­су. Але за­раз у Мін­ську ви­рі­шу­ють одну єди­ну про­бле­му — обмін по­ло­не­ни­ми, біль­ше ні­чо­го. Це не ви­рі­шує го­лов­но­го — за­кін­чи­ти вій­ну, по­вер­ну­ти те­ри­то­рії і кон­троль над кор­до­на­ми. Ні нор­манд­ський, ні мін­ський про­цес цьо­го зро­би­ти не мо­жуть. То­му я вва­жаю, що по­трі­бно пе­ре­хо­ди­ти на

«КЛЮЧОВОЮ СТА­ЛА НЕ МОЯ ПОЗИЦІЯ, А УКРА­ЇН­ЦІВ — РЕЗУЛЬТАТИ ГОЛОСУВАННЯ НА РЕФЕРЕНДУМІ 1 ГРУДНЯ» «КОЛИ МИ ЗІБРАЛИ ВІЙСЬКОВИХ У РАДІ Й ЗАПИТАЛИ — ЧИ ДА­ДУТЬ ВО­НИ ПРИСЯГУ НА ВІРНІСТЬ УКРАЇНІ, МАЙ­ЖЕ ВСІ ПРИЙНЯ­ЛИ ЇЇ» «ВСІ ПРЕЗИДЕНТИ ПРИЧЕТНІ ДО ТОГО, ЩО ЗА­РАЗ МАЄМО ТАКИЙ НЕГАТИВ У СУСПІЛЬСТВІ» «Я ВВА­ЖАЮ, ЩО ПО­ТРІ­БНО ПЕ­РЕ­ХО­ДИ­ТИ НА БУ­ДА­ПЕШТ­СЬКИЙ ФОР­МАТ»

ФОТО З САЙТА WIKIMEDIA.ORG

БІЛОВЕЗЬКА ПУЩА, БІЛОРУСЬ. ГРУДЕНЬ 1991 РО­КУ. ПІ­СЛЯ ПІД­ПИ­СА­Н­НЯ УГО­ДИ ПРО ПРИ­ПИ­НЕ­Н­НЯ ІСНУ­ВА­Н­НЯ СРСР

ФОТО АВТОРА

«День» ПОДАРУВАВ ЛЕОНІДУ КРАВЧУКУ КНИЖКУ «КОТЕЛ, АБО СПРАВА БЕЗ ТЕРМІНУ ДАВНОСТІ» З БІБЛІОТЕКИ ГАЗЕТИ. ПЕР­ШИЙ ПРЕ­ЗИ­ДЕНТ ЗАУВАЖИВ ПРО ВАЖЛИВІСТЬ ЗРОБЛЕНОГО КРИТИЧНОГО АНАЛІЗУ Й ОБІЦЯВ ПРОЧИТАТИ, А, ОТЖЕ, ЗНАЙДЕ ОЦІНКУ І СВОЄЇ ПОЛІТИКИ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.