Чо­ти­ри юві­леї і три сце­ни

15 ве­ре­сня На­ціо­наль­ний­те­атр ро­сій­ської дра­ми ім. Ле­сі Укра­їн­ки від­кри­ває 90-йсе­зон

Den (Ukrainian) - - Культура - Те­тя­на ПОЛІЩУК, «День»

Сьо­го­дні На­ціо­наль­ний те­атр ро­сій­ської дра­ми ім. Ле­сі Укра­їн­ки — це три сце­ни ( « Ве­ли­ка » , « Но­ва » і «Під да­хом»), і що­ве­чо­ра віль­них місць там не­має! Ма­буть, знає кер­ма­нич ко­ле­кти­ву се­крет, як по­пов­ню­ва­ти свою гля­да­цьку ар­мію. Про сьо­го­де­н­ня і най­ближ­че май­бу­тнє, зокре­ма юві­лей­ні за­хо­ди, прем’ єри, твор­чий по­тен­ці­ал та га­стро­лі — на­ша бе­сі­да з Ми­хай­лом РЕЗНИКОВИЧЕМ. До ре­чі, на­пе­ре­до­дні в те­а­трі ім. Ле­сі Укра­їн­ки — пер­шим із на­ціо­наль­них те­а­трів про­йшов кон­курс, ого­ло­ше­ний Міністерством куль­ту­ри, на по­са­ду ге­не­раль­но­го ди­ре­кто­ра ху­до­жньо­го ке­рів­ни­ка. Ста­ло­ся так, що крім Ми­хай­ла Ре­зни­ко­ви­ча, який очо­лює те­атр з 1994 ро­ку, ін­ших пре­тен­ден­тів не бу­ло. І хо­ча кон­курс ви­явив­ся без­аль­тер­на­тив­ним, але все ж це кон­курс. В ре­зуль­та­ті ко­мі­сія ( до неї вхо­ди­ло дев’ ять осіб) ви­зна­ла Ми­хай­ла Ре­зни­ко­ви­ча пе­ре­мож­цем від­бо­ру.

ВІД ПОКОЛІННЯ — ПОКОЛІННЮ

— Цьо­го­річ На­ціо­наль­ний те­атр ро­сій­ської дра­ми ім. Ле­сі Укра­їн­ки від­зна­ча­ти­ме не тіль­ки 90-рі­чний юві­лей, а й свя­тку­ва­ти­ме ще три да­ти: 125 ро­ків від дня за­сну­ва­н­ня пер­шо­го ста­ціо­нар­но­го те­а­тру у Ки­є­ві (Те­атр Со­лов­цо­ва); 90 ро­ків на­да­н­ня на­шо­му те­а­тру ста­ту­су «дер­жав­но­го»; і 75-річ­чя від дня при­сво­є­н­ня ко­ле­кти­ву іме­ні Ле­сі Укра­їн­ки. До юві­лею го­ту­є­мо ви­ста­ву під на­звою«Су­міш не­бес і ба­ла­га­ну». Це по­е­ти­чний ря­док з тво­ру ві­до­мо­го по­е­та Да­ви­да Са­мой­ло­ва. У ви­ста­ві бу­де за­ді­я­на вся тру­па, — роз­ка­зав «Дню» М. Ре­зни­ко­вич. — Ця на­зва від­обра­жає те, що від­бу­ва­є­ться у те­а­трі: від ство­ре­н­ня, пе­рі­о­ду роз­кві­ту, ко­ли йо­го очо­лю­вав Ко­стян­тин Па­вло­вич Хо­хлов, і до сьо­го­де­н­ня. Та­кож пла­ну­є­мо під­го­ту­ва­ти ви­став­ку і зро­би­ти вік- на-ві­тра­жі пе­ред вхо­дом до те­а­тру, де пред­ста­ви­мо до­ку­мен­таль­ні сві­тли­ни ві­до­мих май­стрів сце­ни: акто­рів, ре­жи­се­рів, ху­до­жни­ків. На прем’єру за­про­си­мо 20 жов­тня.

Зна­є­те, ме­ні зда­є­ться, що наш те­атр уні­каль­ний, бо тут мі­сти­чно по­єд­на­лась спад­ко­єм­ність по­ко­лінь. Я за­став ще тих май­стрів, хто пра­цю­вав з Ко­стян­ти­ном Па­вло­ви­чем, і во­ни пе­ре­да­ли жи­ві тра­ди­ції пси­хо­ло­гі­чно­го те­а­тру, за­по­ча­тко­ва­ні Хо­хло­вим, що пе­ре­йшли до на­сту­пних по­ко­лінь. Ми за­раз теж на­ма­га­є­мо­ся пе­ре­да­ти мо­ло­ді лю­ди­но­знав­ство і все те, що ду­же по­трі­бно су­ча­сно­му те­а­тру. Ме­ні ду­же шко­да, що те­атр, на яко­му я ви­ро­став — Ве­ли­кий дра­ма­ти­чний те­атр Ге­ор­гія Тов­сто­но­го­ва, — за­раз по­мер. У Ге­ор­гія Оле­ксан­дро­ви­ча бу­ла по­зи­ція, що йо­го те­атр по- мре з ним ра­зом. Так і ста­ло­ся... Він пра­цю­вав ли­ше з одним по­ко­лі­н­ням акто­рів, і це був дій­сно пре­кра­сний те­атр, і по­сту­по­во ве­ли­кий ко­ле­ктив зник... Ми йде­мо шля­хом, за­про­по­но­ва­ним Хо­хло­вим, щоб кри­те­рії жи­во­го пси­хо­ло­гі­чно­го те­а­тру пе­ре­да­ва­ли­ся на­сту­пно­му по­ко­лін­ню­а­кто­рів. Ни­ні у нас пра­цює ду­же по­ту­жна 30-рі­чна мо­лодь, і це го­во­рить про ве­ли­кий твор­чий по­тен­ці­ал ко­ле­кти­ву.

«УКРАДЕНЕ ЩАСТЯ» ПЛА­НУ­Є­МО ГРАТИ УКРАЇНСЬКОЮМОВОЮ »

— Під за­ві­су 89-го се­зо­ну ми ви­пу­сти­ли чо­ти­ри ви­ста­ви. Дві по­ста­нов­ки на Ве­ли­кій сце­ні: «В цьо­му ста­ро­му, ми­ло­му до­мі» Оле­ксія Ар­бу­зо­ва і «Вид з мо­сту» Ар­ту­ра Міл­ле­ра (ре­жи­сер К. Ка­шлі­ков). Ці ви­ста­ви да­лись не­про­сто, але ви­кли­ка­ли ре­зо­нанс у пу­блі­ки і кри­ти­ків. Я не че­кав, що ви­ста­ва за п’єсою Ар­бу­зо­ва так важ­ко бу­де на­ро­джу­ва­тись, хо­ча знав, що ні­ко­му з ко­лег не вда­ва­ло­ся її зро­би­ти ан­шла­го­вою. У нас від­бу­ло­ся 380 ре­пе­ти­цій! І це мо­жна на­зва­ти ви­ня­тком, але по­при тру­дно­щі ра­дію, що по­ста­нов­ка спо­до­ба­лась гля­да­чам.

У афі­ші з’яви­ли­ся дві но­вин­ки на «Сце­ні під да­хом» — «Всі ро­дом із ди­тин­ства», мо­но­ви­ста­ва Юрія Яков­ле­ва, в якій він і ав­тор текс­ту, і ви­ко­на­вець ро­лі, а та­кож на «Но­вій сце­ні» йде ви­ста­ва «Двоє, не вра­хо­ву­ю­чи со­ба­ки», по­став­ле­на за п’єсо­юВ. Кра­сно­го­ро­ва.

По­тім ви­пу­сти­мо юві­лей­ну ви­ста­ву «Су­міш не­бес і ба­ла­га­ну» — сер­йо­зна і скла­дна по­ста­нов­ка. А да­лі у пла­нах го­стро­са­ти­ри­чна ко­ме­дія ан­глій­сько­го дра­ма­тур­га «Ого­ле­на зі скри­пкою» Но­е­ла Ко­у­ар­да про те, що та­ке дій­сне ми­сте­цтво, а що під­роб­ка. Прем’єра на­мі­че­на пі­сля Но­во­го ро­ку.

З ли­сто­па­да роз­по­чнуть ре­пе­ти­ції ви­ста­ви «До­ктор Сто­кман» за п’єсо­ю­нор­везь­ко­го кла­си­ка Г. Іб­се­на. По­ста­нов­ку здій­снить зна­ний ли­тов­ський ре­жи­сер Йо­нас Вай­ткус.

Ду­маю, що у жов­тні на «Но­вій сце­ні» ви­пу­сти­мо актор­ську ро­бо­ту Єв­ге­на Лун­чен­ка «Ві­тер шумить у то­по­лях» — це щем­ли­ва істо­рія про лі­тніх лю­дей. На­га­даю, що за тра­ди­ці­єю на­ші акто­ри са­мі го­ту­ють для по­ка­зу ди­ре­кції ви­ста­ви, а кра­щі ми за­ра­хо­ву­є­мо до ре­пер­ту­а­ру. Є пла­ни і про прем’єри двох-трьох ви­став на «Сце­ні під да­хом».

У се­ре­ди­ні се­зо­ну роз­по­чне­мо ре­пе­ти­ції під ро­бо­чо­ю­на­звою «Шлюб по-аме­ри­кан­ськи», за п’єсо­ю­Се­ма Бо­бри­ка, яку по­ста­вить І. Бар­ков­ська.

За остан­ні ро­ки в на­шо­му те­а­трі по­мі­тно ви­ріс актор­ський по­тен­ці­ал, то­му хо­чу на­сту­пно­го ро­ку взя­ти­ся за тво­ри сві­то­вої кла­си­ки — шек­спі­рів­сько­го «Гам­ле­та» й «Украдене щастя» Фран­ка. А ще ре­жи­сер Ки­ри­ло Ка­шлі­ков по­ста­вить «За­гад­ко­ве вбив­ство со­ба­ки» Мар­ка Хед­до­на — це ві­до­мий ро­ман в Ан­глії, який ста­не сце­ні­чним пер­шо­про­чи­та­н­ням в Укра­ї­ні. Тре­ба за­зна­чи­ти, що вже впро­довж чо­ти­рьох ро­ків ви­ста­ва, ство­ре­на за цим ро­ма­ном, що­ден­но (!) три­ває у Лон­до­ні.

До ре­чі, «Украдене щастя» пла­ну­є­мо грати українськоюмовою. Ми не ста­ви­мо ви­ста­ви під да­ти (цьо­го­річ від­зна­ча­ли 400-лі­т­тя від дня смер­ті Шек­спі­ра і 160-річ­чя від дня на­ро­дже­н­ня І. Фран­ка). Ко­ли з’яви­ться ідея, на­ро­ди­ться ви­ста­ва — то­ді і бу­де. Мрія про по­ста­нов­ку «Укра­де­но­го щастя» у ме­не ду­же дав­ня. Ду­маю, що час її на­ро­дже­н­ня ско­ро при­йде. Я пам’ята­ю­ле­ген­дар­ні ви­ста­ви фран­ків­ців (по­ста­нов­ки Г. Юри і С. Дан­чен­ка, як по-рі­зно­му вра­жа­ю­че роль За­до­ро­жньо­го гра­ли Дми­тро Мі­лю­тен­ко і Бо­г­дан Сту­пка)... Сьо­го­дні тре­ба по­ін­шо­му ста­ви­ти і грати цю­ве­ли­ку дра­му, зна­хо­ди­ти но­ві ви­ра­зні за­со­би. Зна­є­те, бе­ру­чись за кла­си­ку, є не­без­пе­ка то­го, що ще жи­ва «тра­ди­ція ве­ли­ко­го по­бу­то­во­го те­а­тру». Від цьо­го тре­ба від­хо­ди­ти, але ду­же обе­ре­жно.

«НА­ШИМ ГЛЯ­ДА­ЧАМ БУ­ДЕ ЦІ­КА­ВО ПОЗНАЙОМИТИСЯ З ТВОРЧІСТЮ ЛИТОВСЬКИХ МАЙ­СТРІВ»

— У жов­тні ви­сту­па­ти­ме­мо у Лу­цьку. По­ка­же­мо ре­зо­нан­сні ви­ста­ви: «Остан­нє ко­ха­н­ня», «Ігри на за­дньо­му дво­рі» і «Ба­би­не лі­то» (спіль­на по­ста­нов­ка Те­а­тру ім. Л. Вар­па­хов­сько­го, Ка­на­да, і Те­а­тру ім. Ле­сі Укра­їн­ки).

У ли­сто­па­ді на на­шій сце­ні ви­сту­па­ти­ме Віль­ню­ський ро­сій­ський дра­ма­ти­чний те­атр Ли­тви. Будуть пред­став­ле­ні дві ви­ста­ви — «Ко­роль Лір» Ві­лья­ма Шек­спі­ра і «Ро­же­ва Да­ма» Е.-Е. Шміт­та, а ми по­ве­зе­мо у Віль­нюс «На­хлі­бни­ка» за І. Тур­ге­нє­вим. Ідея про­ве­сти обмін­ні га­стро­лі ви­ни­кла пі­сля спіл­ку­ва­н­ня з Йо­на­сом Вай­тку­сом. Ми дав­но зна­йо­мі. Ду­маю, що на­шим гля­да­чам бу­де ці­ка­во по­зна­йо­ми­тись із твор­чі­стю­ли­тов­ських май­стрів, і впев­не­ний, що й на­ша по­ста­нов­ка за­ці­ка­вить те­а­тра­лів Віль­ню­са. До ре­чі, у лю­то­му-бе­ре­зні Й. Вай­ткус ви­пу­стить на на­шій сце­ні «До­кто­ра Сто­кма­на» (в цьо­му се­зо­ні до тру­пи при­йшов актор Оле­ксандр Ко­бзар, який і пра­цю­ва­ти­ме над вті­ле­н­ням го­лов­ної ро­лі).

Нас за­про­си­ли зно­ву при­їха­ти на га­стро­лі до Ан­глії і ви­сту­пи­ти у St. James Theatre в Лон­до­ні у 2017—2018 рр., щоб по­ка­за­ти «На­хлі­бни­ка», «В цьо­му ми­ло­му, ста­ро­му до­мі» та «Вид з мо­сту». Ни­ні шу­ка­є­мо спон­со­рів і ме­це­на­тів.

ЩО­ДЕН­НО ІЗ «Днем»!

— 20 ро­ків для га­зе­ти — со­лі­дний вік. Я вва­жаю, що «День» — одне з не­ба­га­тьох ви­дань у на­шій кра­ї­ні, в яко­му мо­жна по­ба­чи­ти все­бі­чний спектр куль­ту­ри і ми­сте­цтва. Так три­ма­ти! Я ба­жа­ю­про­дов­жу­ва­ти свій шлях, яким ви йде­те і ве­де­те за со­бо­ю­чи­та­чів, а ще — щоб ти­ра­жі га­зе­ти що­ден­но зро­ста­ли.

ФОТО ІРИНИ СОМОВОЇ

ВИ­СТА­ВА «НАХЛІБНИК», ОДНА ІЗ ОСТАННІХ РОБІТ ТЕ­А­ТРУ РО­СІЙ­СЬКОЇ ДРА­МИ

ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

МИХАЙЛО РЕ­ЗНИ­КО­ВИЧ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.