Як не «про­гра­ти» істо­рію

Ген­на­дій БОЛДИР: «Русь — це, перш за все, Укра­ї­на, і осо­бли­во ва­жли­во до­но­си­ти це тим, хто пе­ре­бу­ває за­раз на оку­по­ва­ній те­ри­то­рії»

Den (Ukrainian) - - Головна Сторінка - Ва­лен­тин ТОРБА, «День»

Ген­на­дій Болдир — ко­рін - ний лу­га­нець, який до­сі ре­гу­ляр­но кур­сує між Ста­ни­цею Лу­ган­ською, Ки­є­вом та Ві­днем. Він, пе­ре­бу­ва­ю­чи на по­са­дах ди­ре­кто­ра Де­пар­та­мен­ту між­на­ро­дних зв’яз­ків у Тор­го­во-про­ми­сло­вій па­ла­ті Укра­ї­ни, рад ни ка По соль ст ва Укра ї - ни в Ав ст рії, на ле жить до ті­єї ка те го рії ви хід ців із Дон ба су, які є до­ка­зом то­го, що бу­ти па­трі­о­том сво­єї кра­ї­ни — це не ро­ман­тизм, а озна­ка аде­ква­тно­сті. По­слу­ха­ти та­ких лю­дей украй ва­жли­во тим, хто хо­че ро­зі­бра - ти­ся в про­бле­ма­ти­ці Дон­ба­сько­го краю, щоб, по-пер­ше, по­збу­ти ся шкід ли вих сте рео ти пів і, по-дру­ге, про­ра­ху­ва­ти мо­жли­ву стра те гію де оку па ції ук ра їнсь - ких зе мель. На жаль, у Ки є ві і ни­ні при­йма­ю­ться «стра­те­гії де­о­ку па ції » без за лу чен ня ду мок са мих лу ган­чан, до неч чан і крим­чан. У цьо­му ко­рінь про­бле­ми, бо Дон­бас — це, перш за все, не зем­ля, а лю­ди, ба­га­то хто з яких до вів сво­єю по зи ці­єю, яки­ми ма­ють бу­ти па­трі­о­ти.

«ПОКИ ЩО НЕМАЄ ПІДСТАВ ДУМАТИ, ЩО КОНФЛІКТ НА ДОНБАСІ МО­ЖЕ БУ­ТИ РОЗВ’ЯЗАНО ДИПЛОМАТИЧНИМ ЩЛЯХОМ»

Осно­вою в будь-яких переговорах має бу­ти ім­пе­ра­тив про те, що і Дон­бас, і Крим є те­ри­то­рі­єю Укра­ї­ни. Ком­про­міс мо­же пе­ре­бу­ва­ти ли­ше в пло­щи­ні, на­при­клад, від­по­від­аль­но­сті за ті чи ін­ші ді­я­н­ня. Тоб­то, мож ли во, ко мусь до ве деть ся да ти мож ли вість ско рис та ти ся ам ніс ті­єю. Зно­ву ж та­ки, і тут ма­ють бу­ти до­три­ма­ні нор­ми допу­сти­мо­го. І роз­мо­ву про це не мо­жна по­чи­на­ти до то­го, як оста­то­чно не бу­де ви­рі­ше­но пи­та­н­ня те­ри­то­рі­аль ної ці ліс нос ті, а от­же, при сут нос ті ук ра їнсь кої вла ди й ар мії на всій ук - ра­їн­ській зем­лі.

Ми по­вин­ні на­вчи­ти­ся бу­ду­ва­ти дер­жа­ву, а не руй­ну­ва­ти. Не мо­жна за­сти­га­ти в по­вер­хо­вих уяв­ле­н­нях і слі­по до­ві­ря­ти ро­ман­ти­чним, не­хай і ні­би­то па­трі о тич ним за кли кам. По тріб но ро зу мі ти, що Ро сія ви вчає на ші слаб кос ті й осо­бли­во­сті мен­таль­но­сті. З ін­шо­го бо­ку, во­на ви­вчає мо­жли­во­сті ро­сі­ян іти шля­хом укра­їн­ців. То­му Кремль украй ува­жно ста­ви­ться до то­го, щоб ро­сій­ське су­спіль­ство ба­чи­ло в про­це­сах, які від­бу­ва­ю­ться в Укра­ї­ні, якнай­нег-атив­ні­ші яви­ща.

— Ген­на­дію Ми­ко­ла­йо­ви­чу, чиє шля­хи не­во­єн­но­го ви­рі­шен н я кон­флі­кту на Донбасі? Адже про­бле­ма по­ля­гає в то­му, що про­дов­же­н­ня вій­ни з але­жит ь, перш за все, від пла­нів Пу­ті­на.

—Зві­сно, в іде­а­лі бу­ло б чу­до­во, як­би бу­ла мо­жли­вість ви­рі­ши­ти цей конфлікт ви­клю­чно дипломатичним шля­хом, зокре­ма з ви­ко­ри­ста­н­ням ди­пло­ма­ти­чних та еко­но­мі­чних ва­же­лів для ти­ску на РФ. Укра­ї­на ці­нує сво­їх гро­ма­дян, адже во­на аб­со­лю­тно ми­ро­лю­бна кра­ї­на. На жаль, ми по­тра­пи­ли в аб­со­лю­тно ін­ші ре­а­лії, да­ле­кі від па­ци­фі­зму. Вся про­бле­ма по­ля­гає в то­му, що ди­пло­ма­ти­чні шля­хи мо­жуть бу­ти ефе­ктив­ни­ми л иш е за­пев­ни х умов. І го­лов­ною умо­вою є усві­дом­ле­н­ня сто­ро­на­ми кон­флі­кту не­об­хі­дно­сті по­шу­ку ком­про­мі­су і не­го­тов­ність іти на жер­тви за­ра­ди ефе­мер­них ідей. На жаль, у Ро­сії в да­но­му ви­пад­ку не спо­сте­рі­га­є­ться та­ких по­си­лань. Більш то­го, РФ схиль­на до­за ву­аль ову ванн я сво­їх на­мі­рів, а це озна­чає, що во­на го­ту­є­ться до аб­со­лю­тно ін­шо­го роз­ви­тку по­дій.

Кремль яв­но пра­гне р о зви тк у агре­сії, а лез мі­ні­маль­ною від­по­від­аль­ні­стю. Й агре­сія ця мо­же ви­яв­ля­ти­ся не ли­ше в зал­пах тан­ків і« г ра­дів ». Ко­ли по­ча­ла­ся ро­сій­ська агре­сія, я був в Ав­стрії на дер­жав­ній слу­жбі. Я ува­жно зна­йо­мив­ся з ком е н тар ями за­хі­дних екс­пер­тів про­по­зи­цію ро­сій­ських по­лі­ти­ків і мо­жли­вість ве­сти з ни­ми пе­ре­го­во­ри, зокре­ма з Пу­ті ним. То­ді ще не бу­ло кро­ві, але вже бу­ла да­на ха­ра­кте­ри­сти­ка єв­ро­пей­ськи­ми екс­пер­та­ми Путіну як лю­ди­ні не дог ово­ро зда­тній. Зві­сно, та­ка оцін­ка ґрун­ту­ва­лась на кон­кре­тних пе­ред­умо­вах. То­ді вже бу­ли при­пу­ще­н­ня про га­ря­чу фа­зу від­но­син між За­хо­дом і Ро­сі­єю. Так і ста­ло­ся. Са­ме то­му у ме­не поки що не­ма єна сьо­го­дні підстав думати, щ оцей к о н- флікт мо­же бу­ти розв’язано са­ме дипломатичним шля­хом.

— На віть у ра зі дип ло ма - тич но го шля ху ви ни кає пи тан - ня ці ни вре гу лю ван ня кон ф - лік ту. Річ у тім, що РФ яв но не зби ра єть ся ви во ди ти свої війсь ка з на шої те ри то рії, і як - що хтось про по нує якісь м’ які сце на рії, то за зви чай во ни пе - ред ба ча ють по ступ ки в на ці о - наль них ін те ре сах.

— Тут важ ли ва прин ци по - вість укра­їн­ської сто­ро­ни. Пе­ре­ко на ний, що осно вою в бу­дья­ких переговорах має бу­ти ім­пе­ра тив про те, що і Дон бас, і Крим є те ри то рі­єю Укра ї ни. Ком­про­міс мо­же пе­ре­бу­ва­ти ли­ше в пло щи ні, на прик лад, від - по­від­аль­но­сті за ті чи ін­ші ді­я­н­ня. Тоб­то, мо­жли­во, ко­мусь до­ве деть ся да ти мож ли вість ско - рис та ти ся ам ніс ті­єю. Зно ву ж та­ки і тут ма­ють бу­ти до­три­ма­ні нор ми до пус ти мо го. І роз мо - ву про це не мо­жна по­чи­на­ти до то­го, як оста­то­чно не бу­де ви­рі­ше­но пи­та­н­ня те­ри­то­рі­аль­ної ці­лі­сно­сті, а от­же, при­су­тно­сті укра­їн­ської вла­ди й ар­мії на всій укра­їн­ській зем­лі.

Укра­їн­ці ду­же не­без­пе­чні для тих, хто ми­слить се­бе в ав­то­ри­тар­ній мо­де­лі дер­жа­ви. РФ — це ім­пе­рія, яка по­бу­до­ва­на на ди­кта­тор­ських прин­ци­пах. Її при­хиль­ни­ки ми­слять аб­со­лю­тно ін­ши­ми мен­таль­ни­ми орі­єн­ти­ра­ми. Свої щу­паль­ця во­на впу­сти­ла і в Укра­ї­ну. Ін­ко­ли ме­ні до­во­ди­ться спе­ре­ча­ти­ся з по діб ни ми опо нен та ми, які ствер д жу ють, що екс тре мізм роз­по­чав­ся з Май­да­ну. Мов­ляв, там з’яви­ли­ся займи­сті су­мі­ші, го рі ли лю ди то що. Я вва жаю, що екс тре мізм по чав ся не з Май да ну. На справ ді до цьо го був екс тре мізм вла ди. Упро - довж двох- трьох ро ків це сва - ві­л­ля і без­за­ко­н­ня до­ся­гло пев­но го апо гею. Си ло ві струк ту ри то­ді ви ко ну ва ли роль ка раль - них апа­ра­тів, а не пра­во­охо­рон- них ор га нів. Але важ ли во та - кож зро зу мі ти, що ця їх ня по - роч на роль бу ла за­по­ча­тко­ва­на дав но. Сус піль ст во на­справ ді від по ві ло на узур па цію вла ди сво їм обу рен ням. Ін­ше пи тан - ня — хто і як цим ско­ри­став­ся. Лю ди не мог ли взим ку 2013— 2014 рр. вчи ни ти інак ше. Про - тест був при род ною ре ак ці­єю на­ро­ду.

Про­те ми по­вин­ні на­вчи­ти­ся бу­ду­ва­ти дер­жа­ву, а не руй­ну­ва- ти. Не мо­жна за­сти­га­ти в по­вер­хо­вих уяв­ле­н­нях і слі­по до­ві­ря­ти ро­ман­ти­чним, не­хай і ні­би­то пат рі о тич ним за кли кам. По - тріб но ро зу мі ти, що Ро сія ви - вчає на ші слаб кос ті й особ ли - во­сті мен­таль­но­сті. З ін­шо­го бо­ку, во­на ви­вчає мо­жли­во­сті ро­сі­ян іти шля­хом укра­їн­ців. То - му Кремль ук рай уваж но ста - вить ся до то го, щоб ро сійсь ке сус піль ст во ба чи ло в про це сах, які від­бу­ва­ю­ться в Укра­ї­ні, якнай-не­га­тив­ні­ші яви­ща.

«МОСКОВСЬК-ОРОСІЙСЬКА ІСТОРІЯ ЧАСТО-ГУСТО Є ІСТОРІЄЮ ЗЛОДІЙСТВА»

— Ко­ли го­во­рять про Русь, то го­во­рять про Ки­їв. Про­те ж ві­до­ма по­зи­ція ім­пер­ської мо­сков­ської істо­рі­о­гра­фії про ото­то­жне­н­ня Ру­сі й Мо­ско­вії.

— Ро­сія зав­жди пе­ре­ро­бля­ла істо­рію, бо в цьо­му по­ля­га­ла її суть як ім­пе­рії, яка не ми­слить се­бе без істо­рії справ­жньої Ру­сі. Ро­зу­мі­н­ня цьо­го ню­ан­су ва­жли­ве для всіх укра­їн­ців, адже всі ми ба­га­то ро­ків пе­ре­бу­ва­ли під впли­вом ім­пер­ської істо­рі­о­гра­фії. Ко­ли ми го­во­ри­мо про яки­хось «ва­тни­ків», то в жо­дно­му ра­зі не по­вин­ні за­бу­ва­ти про під­во­дні те­чії впли­ву на сві­до­мість міль­йо­нів лю­дей на ве­ли­че­зно­му про­сто­рі Ра­дян­сько­го Со­ю­зу. Русь — це на­справ­ді, перш за все Укра­ї­на. Осо­бли­во це ва­жли­во до­но­си­ти тим, хто пе­ре­бу­ває за­раз на оку­по­ва­ній те­ри­то­рії, адже там про­во­ди­ться най­по­ту­жні­ша ін­фор­ма­цій­на «оброб­ка». Ми зна­є­мо фа­кти ба­наль­ної кра­діж­ки Мо­сквою ру­ських свя­тинь і зна­є­мо вне­сок ки­їв­ських уче­них у ста­нов­ле­н­ня істо­рі­о­гра­фії й ін­ших на­ук у Мо­ско­вії. Мо­сков­сько-ро­сій­ська історія часто і густо є історією злодійства. На­при­клад, Виш­го­род­ська іко­на, яка бу­ла по­да­ро­ва­на Ки­є­ву Кон­стан­ти­но­по­лем, за­раз у Тре­тья­ков­ській га­ле­реї у Мо­скві. Там це все за­мов­чу­є­ться, але об’єктив­ні да­ні ні­ку­ди не за­хо­ва­єш. Чо­му для укра­їн­ців ця те­ма має бу­ти ва­жли­вою? Пам’ята­є­мо про­мо­ву Пу­ті­на на­ве­сні 2014 ро­ку, де він ви­го­ло­сив тер­мін «Но­во­ро­сія». То­ді Путін допу­стив по­мил­ку на­віть у на­го­ло­сі в цьо­му тер­мі­ні. Чо­му? То­му що во­ни да­ле­кі від ро­зу­мі­н­ня су­ті. В очах осві­че­ної лю­ди­ни «Но­во­ро­сія» з цен­тром у Но­во­ро­сій­ську, який ви­ник на­при­кін­ці XIX сто­лі­т­тя, не мо­же пре­тен­ду­ва­ти на на­ші зем­лі. Це фі­кція шу­ле­ра і без­гра­мо­тність. Про­те цей тер­мін по­ча­ли ма­со­ва­но ро­ти­ру­ва­ти в ЗМІ. І для пев­но­го ко­ла осіб він став прийня­тним.

— Як ви як лу­ган­ча­нин се­бе іден­ти­фі­ку­є­те?

— Ба­га­то хто на Донбасі ото­то­жнює се­бе на­віть не з мі­фі­чною «Но­во­ро­сі­єю», а з Ра­дян­ським Со­ю­зом. Ме­не вра­жає те, як ро­сій­ська про­па­ган­да ви­ко­ри­сто­вує всі ці тер­мі­ни в ін­фор­ма­цій­ний час, ко­ли до­сить по­ри­ти­ся в Ін­тер­не­ті — і мо­жна зна­йти по­трі­бні від­по­віді на за­пи­та­н­ня. Та­кот, по су­ті пи­та­н­ня мо­жу ска­за­ти, що Дон­бас для ме­не був зав­жди укра­їн­ським. У цьо­му за­кла­де­ний не нав’яза­ний ім­пе­ра­тив, а ро­зу­мі­н­ня ви­то­ків. Для ме­не Лу­ган­щи­на — це те­ри­то­рія трьох ко­зацтв, тоб­то Сло­бо­жан­щи­ни, те­ри­то­рії Лу­ган­ська, які вхо­ди­ли до зе­мель вій­ська За­по­різь­ко­го, а це зи­мів­лі Кам’яний Брід, Вер­гун­ка, Чер­ка­ський Брід і Ста­ни­ця-Лу­ган­ська. Я ду­же гли­бо­ко ці­кав­люсь історією сво­го краю. Для ме­не вкрай ва­жли­ві всі де­та­лі, бо це сто­су­є­ться за­се­ле­н­ня су­ча­сної Лу­ган­щи­ни. Я ж се­бе іден­ти­фі­кую зі сво­єю рі­днею — слобід­ськи­ми ко­за­ка­ми по ба­тько­ві і жи­те­ля­ми Чер­ка­сько­го бро­ду по лі­нії матері.

«КИДАЮЧИ СВО­ЇХ ГРО­МА­ДЯН, ДЕРЖАВА ФАКТИЧНО ВІДДАЄ ЇХНІ ДУШІ В РУ­КИ ОКУПАНТОВІ»

— Якщо за­гли­би­ти­ся в більш на­бли­же­ний пе­рі­од, а са­ме 20-рі­чний. То ко­ли все-та­ки

нас — ці­лий ре­гіон — «рей­дер­ну­ли»?

— Че­сно ска­жу, що я осо­би­сто ду­мав, що ро­сі­я­ни бу­ли на­ши­ми дру­зя­ми. У ме­не бу­ли дру­зі, на­при­клад, у Ро­стов­ській обла­сті, і їхня по­ве­дін­ка ні­як не свід­чи­ла про якісь ім­пер­ські за­зі­ха­н­ня. Жи­те­лі схо­ду Укра­ї­ни в пев­ний мо­мент справ­ді бу­ли за­ну­ре­ні в стан пов­ної дру­жно­сті що­до агре­со­ра. Це факт. Про­те слід ро­зу­мі­ти, що да­ле­ко не всі пред­став­ни­ки вла­ди на Лу­ган­щи­ні від­вер­то се­бе про­ти­став­ля­ли укра­їн­ській цен­траль­ній вла­ді. По­трі­бно ро­зу­мі­ти, що пе­ре­ва­ги у вза­є­ми­нах до ро­стов­чан, біл­го­род­ців чи во­ро­неж­ців бу­ли ви­прав­да­ні зокре­ма й об’єктив­ни­ми мо­ти­ва­ми. Ро­дин­ні зв’яз­ки, бі­знес, ін­фра­стру­кту­ра. За­раз ми ба­чи­мо, що па­ра­лель­но з цим на Лу­ган­щи­ні ді­я­ли і на­пів­ле­галь­ні ор­га­ні­за­ції, які го­ту­ва­ли­ся до пев­них дій. Са­ме ці ор­га­ні­за­ції ві­ді­гра­ли свою роль у де­ста­бі­лі­за­ції в Укра­ї­ні.

— Нев­же не бу­ло від­чу­т­тя то­го, що го­ту­є­ться втор­гне­н­ня?

— Я мо­жу ска­за­ти, що справ­ді упро­довж ба­га­тьох ро­ків пи­та­н­ня не­до­ві­ри на Донбасі до укра­їн­ців із За­хі­дної Укра­ї­ни про­су­ва­ло­ся ду­же актив­но. До вій­ни я вва­жав, що це від­бу­ва­є­ться в ре­зуль­та­ті бо­роть­би по­лі­ти­чних сил. Це ви­гля­да­ло са­ме так. Де­я­кі по­лі­ти­ки апе­лю­ва­ли до про­ро­сій­ських на­стро­їв на Донбасі, ін­ші по­лі­ти­ки, нав­па­ки, на За­хі­дній Укра­ї­ні спе­ку­лю­ва­ли на ра­ди­каль­них на­стро­ях. У ре­зуль­та­ті оче­ви­дним ста­ло те, що йшло­ся не про вну­трі­шні про­ти­річ­чя, а про те, що зов­ні­шній агре­сор усі­ля­ко шту­чно пі­ді­грі­вав уяв­ні від­мін­но­сті. Зокре­ма ви­ко­ри­сто­ву­ю­чи і на­ших по­лі­ти­ків.

— Як за­раз держава по­вин­на по­во­ди­ти­ся що­до жи­те­лів Дон­ба­су?

— На­ве­ду кон­кре­тні при­кла­ди, бо маю мо­жли­вість ре­гу­ляр­но від­ві­ду­ва­ти Лу­ган­щи­ну. Якщо по­рів­ню­ва­ти на­слід­ки во­єн­них дій у Лу­ган­ську і Ста­ни­ці Лу­ган­ській, то, без­умов­но, Ста­ни­ця по­стра­жда­ла на­ба­га­то біль­ше. Тоб­то зде­біль­шо­го «при­лі­та­ло» з Лу­ган­ська до Ста­ни­ці, а не нав­па­ки. При цьо­му лю­ди з об’єктив­них при­чин пе­ре­мі­ща­ю­ться з оку­по­ва­но­го Лу­ган­ська до Ста­ни­ці і нав­па­ки. І ось са­ме з лю­дьми Укра­ї­на по­вин­на ор­га­ні­зо­ву­ва­ти ро­бо­ту. Але про яку ро­бо­ту з лю­дьми мо­же йти­ся, якщо до­ро­гою від Ста­ни­ці до Сє­ве­ро­до­не­цька немає жо­дної на­віть ла­тки на асфаль­ті, не го­во­ря­чи вже про ка­пі­таль­ний ре­монт. Еле­мен­тар­но у нас на­віть до­ро­ги в жа­хли­во­му ста­ні. Більш то­го, на­віть зруй­но­ва­ну Ста­ни­цю ні­хто не зби­ра­є­ться від­нов­лю­ва­ти. Дах зруй­но­ва­ний, а сім’ї да­ють 25 ли­стів ши­фе­ру, щоб во­ни при­кри­ли цю дір­ку. На це не­об­хі­дно звер­та­ти ува­гу! То­му що під­хід за прин­ци­пом «все одно роз­бом­блять» тут аб­со­лю­тно не за­сто­сов­ний. Держава, ви­рі­шу­ю­чи ма­те­рі­аль­ні пи­та­н­ня гро­ма­дян, перш за все ви­рі­шує пи­та­н­ня впли­ву на їхню сві­до­мість. Кидаючи сво­їх гро­ма­дян, держава фактично віддає їхні душі в ру­ки окупантові.

ФОТО АРТЕМА СЛІПАЧУКА / «День»

ФОТО АРТЕМА СЛІПАЧУКА / «День»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.