Ва­ѓан: мі­сту і сві­ту

У Ки­є­ві від­кри­ва­є­ться пер­ша виставка ро­біт уні­каль­но­го ми­тця

Den (Ukrainian) - - Культура - Дми­тро ДЕСЯТЕРИК, «День» Фото надано ав­то­ром

Ва­ґан Ана­нян ( 1959— 2006) — ху­до­жник вір­мен­сько­го по­хо­дже­н­ня, який май­же по­стій­но жив у Оде­сі з 1994 ро­ку до остан­ніх днів. По­над 500 ро­біт ав­тор ство­рив са­ме там.

Ана­нян на­ро­див­ся в Єре­ва­ні, з ран­ніх ро­ків за­хо­плю­вав­ся жи­во­пи­сом. Нав­чав­ся у май­стер­ні ви­да­тно­го вір­мен­сько­го скуль­пто­ра Сер­гія Сте­па­ня­на. 1977 ро­ку від­бу­лась йо­го пер­ша пер­со­наль­на виставка. З 1985 по 1993 рр. жив у Тал­лін­ні, до­лу­чав­ся до чи­слен­них гру­по­вих і пер­со­наль­них екс­по­зи­цій, вла­што­ву­вав пер­фор­ман­си (хо­ча, пев­ною мі­рою, все йо­го жи­т­тя бу­ло не­ймо­вір­но бар­ви­стим і вра­жа­ю­чим дій­ством). 2005- го взяв участь у бі­є­на­ле су­ча­сно­го ми­сте­цтва у Фло­рен­ції. Ху­до­жни­ка не ста­ло 18 гру­дня 2006 ро­ку пі­сля три­ва­лої хво­ро­би. Йо­го прах спо­чи­ває у трьох мі­стах — Єре­ва­ні, Тал­лін­ні та Оде­сі.

Виставка «Зу­стріч» ста­не пер­шим пред­став­ле­н­ням твор­чо­сті Ва­ґа­на Ана­ня­на у столиці.

Близь­кий друг ав­то­ра, жи­во­пи­сець Ма­твій Вайс­берг, при­свя­тив йо­му та­кі ряд­ки:

«Епі­граф: «Bonjour, Monsieur Gauguin!» (на­зва кар­ти­ни Ґо­ґе­на, фр.: «Ві­таю вас, ме­сьє Ґо­ґен!»)

Моя пер­ша зу­стріч з ху­до­жни­ком Ва­ґа­ном від­бу­лась май­же 30 ро­ків то­му, 87-го, в Оде­сько­му мі­сько­му са­ду.

Ко­ли 20 ро­ків, на­віть якщо з пе­ре­р­ва­ми, спіл­ку­є­шся з та­ким ху­до­жни­ком, як Ва­ґан, зда­є­ться, йо­го має зна­ти ці­лий світ.

А це, ви­яв­ля­є­ться, не так. У йо­го рі­дній Вір­ме­нії йо­го якщо й зна­ють і пам’ ята­ють, то ні­як цьо­го осо­бли­во не ви­слов­лю­ють; йо­го ім’ я не про­слав­ля­ють, як Сар’ яна, Ба­жбе­у­ка- Ме­лі­кя­на чи Мі­на­са Аве­ти­ся­на. У май­же рі­дній йо­му Оде­сі йо­го ро­бо­там не зна­хо­дять мі­сця на­віть на ви­став­ці нон­кон­фор­мі­стів, хо­ча більш не­кон­фор­міст­сько­го ху­до­жни­ка го­ді й уяви­ти.

У Тал­лін­ні, де він ба­га­то ро­ків жив і пра­цю­вав, про ньо­го пам’ ята­ють ли­ше дру­зі. Най­па­ра­до­ксаль­ні­ше, що пра­кти­чно усі, хто знав без­по­се­ре­дньо Ва­ґа­на чи йо­го кар­ти­ни й ма­люн­ки, щи­ро пе­ре­ко­на­ні у не­зви­чай­но­сті йо­го та­лан­ту, в ге­ні­аль­но­сті йо­го тво­рінь.

ПОРТРЕТ

Ки­їв, мі­сто, де він бу­вав, від­кри­ває Urbi et orbi ху­до­жни­ка Ва­ґа­на Ана­ня­на ви­став­кою йо­го кар­тин і ву­ли­чних порт­ре­тів під сим­во­лі­чною на­звою «Зу­стріч».

Для ме­не йо­го твор­чість умов­но по­ді­ля­є­ться на два основ­ні хро­но­ло­гі­чні пе­рі­о­ди: до 1995 ро­ку і пі­сля.

Та­ка пе­рі­о­ди­за­ція об­умов­ле­на тим, що то­го ро­ку Ва­ґан отри­мав стра­шну че­ре­пно-моз­ко­ву трав­му, і йо­му дивом вда­ло­ся ви­жи­ти. За­лі­зну твер­ду гра­фі­чність йо­го ро­біт до 1995 ро­ку змі­ни­ла то­ді по­сту­по­ва м’яка то­наль­ність па­лі­три з пе­ре­ва­жа­ю­чи­ми чер­во­ни­ми, ко­ри­чне­ви­ми, бі­ли­ми, але зав­жди те­пли­ми акцен­та­ми ко­льо­рів.

За­ли­шив­ся в йо­го ро­бо­тах на­зав­жди, як він ка­зав, «ікон­ний мо­мент», бо якщо існує су­ча­сний іко­но­пис, то са­ме та­ким він і є у йо­го най­силь­ні­шо­му, най­пов­ні­шо­му і най­глиб­шо­му вті­лен­ні.

Опи­су­ва­ти ро­бо­ти ве­ли­ко­го ху­до­жни­ка сло­ва­ми — спра­ва нев­дя­чна, осо­бли­во ко­ли їх мо­жна по­ба­чи­ти, здій­снив­ши та­ким чи­ном зу­стріч з ав­то­ром, адже жи­во­пис є зав­жди без­по­се­ре­днім по­сла­н­ням у ча­сі нам, ко­трі пе­ре­жи­ли ав­то­ра, і на­шим на­щад­кам, ко­трі пе­ре­жи­вуть нас.

Ху­до­жни­ка немає, а йо­го кар­ти­ни до нас про­мов­ля­ють.

Як ска­зав Ва­ґан, ко­ли я спи­тав про до­лю йо­го ро­біт, «кар­ти­на не бул­ка, її не мо­жна пов­ні­стю з’їсти».

Ві­таю вас, па­не Ва­ґа­не!»

АРАРАТ (НОЇВ КОВЧЕГ)

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.