Iдея не­за­ле­жно­сті – осно­ва жи­т­тя

Ві­дгук на ста­т­тю Во­ло­ди­ми­ра СЕМИНОЖЕНКА «Що че­кає на на­шу кра­ї­ну?» («День» № 148-149 від 19 сер­пня 2016 ро­ку)

Den (Ukrainian) - - Пошта «дня» - Володимир КОМБЕЛЬ, се­ло Ни­зи Львів­ської обла­сті

Ака­де­мік Володимир Се­ми­но­жен­ко на­пи­сав змі­стов­ну ста­т­тю «Що че­кає на­шу кра­ї­ну?». На по­ча­тку він ви­сло­вив не­за­пе­ре­чну дум­ку: фун­да­мен­том на­шо­го спів­жи­т­тя по­вин­на бу­ти ідея не­за­ле­жно­сті.

■ Із лю­дьми, які під­ні­ма­ють на цю ідею ру­ку чи ав­то­мат, роз­мо­ви бу­ти не мо­же. Це на­ші во­ро­ги і, якщо хо­че­те, зло­чин­ці. В цей істо­ри­чний мо­мент ідею не­за­ле­жно­сті укра­їн­ський на­род зму­ше­ний прийня­ти як аб­со­лют.

■ Трі­шки ту­ман­но ака­де­мік на­пи­сав про про­бле­му те­ри­то­рі­аль­ної ці­лі­сно­сті. Він го­во­рить, що це є вну­трі­шній конфлікт і що Укра­ї­на є одні­єю із сто­рін гі­бри­дної вій­ни (на дру­гій сто­ро­ні, оче­ви­дно, ма­є­ться Ро­сія). Це не­пра­виль­но. Без агре­сії Кремля вну­трі­шньо­го зброй­но­го кон­флі­кту в Укра­ї­ні ні­ко­ли б не бу­ло і не мо­гло бу­ти в прин­ци­пі. Та й не мо­жна агре­со­ра рів­ня­ти із йо­го жер­твою.

■ Для кон­со­лі­да­ції кра­ї­ни Володимир Се­ми­но­жен­ко ра­дить про­стя­гну­ти ру­ку всім — опо­зи­цій­ним си­лам...

Під час вій­ни якраз і нав­па­ки — всі са­мі по­вин­ні про­стя­ну­ти ру­ку. Та й опо­зи­ція — це про­ти­дія. А під час вій­ни ні­якої про­ти­дії до­пу­ска­ти не мо­жна, це пря­мий шлях до по­раз­ки.

Ди­ску­ту­ва­ти бу­де­мо в мир­ний час, а за­раз тре­ба ді­я­ти.

■ Ака­де­мік ра­дить не пе­ре­слі­ду­ва­ти за іде­о­ло­гі­чні по­гля­ди. А ко­го, вла­сне, пе­ре­слі­ду­ють? Ко­ли ко­му­ні­стів, то не за ко­му­ні­сти­чні по­гля­ди, а за по­гля­ди ро­сій­сько­го шо­ві­ні­зму, за під­не­се­н­ня ру­ки на ідею на­шої не­за­ле­жно­сті.

■ А ось від­но­сно еко­но­мі­ки, то я із ша­нов­ним вче­ним пов­ні­стю згі­дний. За­раз аб­со­лю­тно оче­ви­дно, що всі стра­те­гі­чні під­при­єм­ства тре­ба пе­ре­да­ти в ру­ки дер­жа­ви. Це, до ре­чі, про­гра­ма ОУН: у при­ва­тних ру­ках ли­ше дрі­бна та се­ре­дня вла­сність, ре­шту — у ві­дан­ні дер­жа­ви, тоб­то, ко­ли мо­жна так ска­за­ти, по­єд­на­н­ня дрі­бно­го ка­пі­та­лі­зму із ве­ли­ким со­ці­а­лі­змом.

■ У нас пра­вить бал ве­ли­кий ка­пі­тал, і най­більш стра­шне те, що ви­во­дить гро­ші за кор­дон. А держава про­стя­гну­ла ру­ку і про­сить: по­дай­те.

Жо­ден президент над цим і не за­ду­му­вав­ся, тоб­то в цьо­му пи­тан­ні ігно­ру­вав ін­те­рес Укра­ї­ни.

■ Від­но­сно по­за­бло­ко­во­сті, ней­тра­лі­те­ту не маю чі­ткої від­по­віді. Зви­чай­но, як­би бу­ли в НАТО, то бу­ли б за­хи­ще­ні від агре­сії Кремля. Та тут є сло­во «як­би», і це на­во­дить на роз­ду­ми.

■ По-пер­ше, чи справ­ді бу­ли б за­хи­ще­ні? На па­пе­рі так, а в дій­сно­сті? У Бу­да­пе­шті нас теж за­пев­ня­ли в ці­лі­сно­сті на­шої те­ри­то­рії.

■ По-дру­ге, чи мо­гли ми бу­ти в НАТО? І чи нас там че­ка­ють? Хто чі­тко ска­же, що не­до­ро­бив Ющен­ко, щоб там бу­ли. Ми всту­па­ли в НАТО ли­ше на сло­вах. Пе­ред Бу­да­пе­штом на­віть не по­ці­ка­ви­лись в уря­дів єв­ро­пей­ських дер­жав, чи нас при­ймуть.

■ А те­пер гля­не­мо з бо­ку Кремля. Вступ Укра­ї­ни в НАТО вкрай по­гір­шить стра­те­гі­чне ста­но­ви­ще Ро­сії. Це ре­аль­ний факт. Він дає мо­жли­вість Крем­лю сі­я­ти не­на­висть се­ред ро­сі­ян до Укра­ї­ни. У їхніх очах він ви­прав­до­вує во­ро­жі дії Пу­ті­на.

■ Так що у пи­тан­ні по­за­бло­ко­во­сті одно­зна­чної по­спі­шної від­по­віді не тре­ба ро­би­ти. Тим біль­ше го­ло­слів­ної.

Що ж, Во­ло­ди­ми­ро­ві Се­ми­но­жен­ку мо­жна по­дя­ку­ва­ти за ста­т­тю. Жаль ли­ше, що аж на двад­цять п’ято­му ро­ці не­за­ле­жно­сті.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.