Про ро­ди­ну бі­жен­ців із Ро­сії,

Або Чо­му в хри­сти­ян­сько­му ре­гіо­ні так ма­ло ми­ло­сер­дя

Den (Ukrainian) - - Пошта «дня» - Сер­гій ЛАЩЕНКО

іжен­ці для Єв­ро­пи — це шанс змі­ни­ти­ся на кра­ще» — так, пам’ятаю, на­зи­ва­ла­ся одна з бе­ре­зне­вих ста­тей у « Дні » . То­ді ще по­ду­мав: не ли­ше для Єв­ро­пи — для Укра­ї­ни та­кож. У нас ви­ста­чає бі­жен­ців і пе­ре­мі­ще­них, і при пра­виль­но­му став­лен­ні до ці­єї про­бле­ми су­спіль­ство мо­же мо­бі­лі­зу­ва­ти­ся й ста­ти зна­чно кра­щим. А якщо ні, то во­но мо­же де­гра­ду­ва­ти, і вже то­чно — збі­дніє. Фор­му­ла успі­ху за­га­лом про­ста: вся­ке до­бро по­вин­но бу­ти під­три­ма­не й ви­на­го­ро­дже­не, а вся­ке зло — по­ка­ра­не.

КРИМЧАНИН ВОЮЄ В АТО, А ЙО­ГО ДРУЖИНУ З ДІ­ТЬМИ ВИСЕЛЯЮТЬ ІЗ КВАРТИРИ...

Якось ме­ні за­те­ле­фо­ну­вав із Ки­є­ва зна­йо­мий кримчанин і по­про­сив до­по­мог­ти в скру­тній си­ту­а­ції йо­го зем­ля­кам. Мов­ляв, гла­ва сім’ї воює в зо­ні АТО, а в цей час йо­го дружину з дво­ма не­пов­но­лі­тні­ми си­на­ми виселяють із орен­до­ва­ної у Льво­ві квартири. Ви­яв­ля­є­ться, ха­зяй­ка зна­йшла ви­гі­дні­шо­го клі­єн­та, ніж крим­ча­ни. При­ї­ха­ла з дво­ма по­лі­ці­ян­та­ми, трьо­ма нац­гвар­дій­ця­ми, ще з яки­мись «ті­ту­шка­ми»... Кри­ча­ла так, щоб усі су­сі­ди чу­ли, — мов­ляв, хо­че ви­се­ли­ти з квартири се­па­ра­ти­стів. Ну хто ж у Льво­ві за­сту­пи­ться за се­па­ра­ти­стів? Мо­ло­да ма­ма спо­ча­тку за­хи­ща­ла­ся, а по­тім не ви­три­ма­ла ти­ску й по­про­си­ла три дні на по­шук но­вої квартири. На то­му й ро­зі­йшли­ся. Ви­я­ви­ло­ся, що львів’ян­ка зов­сім не ма­ла ра­ції, бо існу­вав до­го­вір, згі­дно з яким про пе­ре­гляд орен­дної пла­ти тре­ба по­пе­ре­джа­ти за­зда­ле­гідь. І ще ви­яснив для се­бе одну де­таль: ці крим­ча­ни сво­го ча­су ви­сто­я­ли в Сім­фе­ро­по­лі дов­гу чер­гу, щоб від­мо­ви­ти­ся від ро­сій­сько­го гро­ма­дян­ства. У Львів по­їха­ли (роз­гля­дав­ся й ва­рі­ант Оде­си), бо бу­ли пев­ні: «рус­ский мир» сю­ди ні­ко­ли не при­йде. «Рус­ский» не при­йшов, але й укра­їн­ський ви­явив­ся не на­ба­га­то кра­щим. Ін­ша ва­жли­ва де­таль: і ма­ма, і двоє сим­па­ти­чних си­но­чків гар­но роз­мов­ля­ють укра­їн­ською. За що ж їх зви­ну­ва­чу­ва­ти у се­па­ра­ти­змі? Ве­те­ра­ни АТО, ді­знав­шись про цю істо­рію, до­рі­ка­ли мо­ло­дій ма­мі: чо­му не зв’яза­ла­ся з ни­ми? Але не на­стіль­ки у нас ще роз­ви­ну­те гро­ма­дян­ське су­спіль­ство, щоб лю­ди в по­трі­бний мо­мент зна­ли те­ле­фо­ни тих, до ко­го мо­жна звер­ну­ти­ся у важ­ку хви­ли­ну.

СИБІРЯК НА МІТИНГУ ЗАЯВИВ, ЩО КРИМ — УКРА­ЇН­СЬКИЙ

Сво­го ча­су Оле­ксій Дя­чков сим­па­ти­зу­вав ві­до­мо­му ар­ти­сто­ві й «на­ро­дно­му гу­бер­на­то­ро­ві» Ал­таю — Ми­хай­ло­ві Єв­до­ки­мо­ву. Це був не ли­ше та­ла­но­ви­тий актор, а й сво­го ро­ду ал­тай­ський «Ва­цлав Га­вел». Зро­зумі­ло, що нав­ко­ло ньо­го гур­ту­ва­ли­ся най­пе­ре­до­ві­ші жи­те­лі Ал­тай­сько­го краю. Оле­ксій про­дов­жу­вав бо­ро­ти­ся за прав­ду і пі­сля смер­ті Єв­до­ки­мо­ва. Ба­га­тьом чи­нов­ни­кам і мо­жно­влад­цям до­ро­гу пе­ре­йшов... На­віть ви­явив своє прав­до­люб­ство на мітингу в Руб­цов­ську, який від­був­ся 14 бе­ре­зня 2014 ро­ку, — за два дні до ві­до­мо­го псев­до­ре­фе­рен­ду­му в Кри­му. Оле­ксій Дя­чков, чи­йо­го пра­ді­да де­пор­ту­ва­ли в Си­бір із За­хі­дної Укра­ї­ни 1939 ро­ку, ска­зав, що Крим — це українська те­ри­то­рія, і не­ма чо­го Ро­сії ту­ди ліз­ти. Для мі­сце­вих си­ло­ви­ків це вже бу­ло за­над­то... Че­рез кіль­ка днів зна­йо­мі по­пе­ре­ди­ли про за­пла­но­ва­ний арешт Оле­ксія. На­сту­пно­го дня, взяв­ши На­та­лю — свою ци­віль­ну дружину — і трьох ді­тей, опо­зи­ціо­нер сів на лі­так о шо­стій ран­ку і ви­ле­тів до Мо­скви. Вве­че­рі всі п’яте­ро при­зем­ли­ли­ся у Льво­ві.

А ЩО, КО­ЛИ ЦЕ СПЕЦОПЕРАЦІЯ?

Тру­дно­щі ли­ше змі­цни­ли со­юз двох мо­ло­дих лю­дей. На­та­ля те­пер ва­гі­тна, очі­ку­ють хло­пчи­ка. На­віть ім’я для май­бу­тньо­го но­во­на­ро­дже­но­го «кон­сен­су­сом» по­го­ди­ли — Бо­г­дан. Це бу­де прав­нук то­го са­мо­го ре­пре­со­ва­но­го 1939 ро­ку га­ли­ча­ни­на. Ось ця вза­єм­на лю­бов і три­має бі­жен­ців із Ро­сії «на пла­ву», хо­ча в ін­ших вже дав­но опу­сти­ли­ся б ру­ки від тих по­не­ві­рянь, які ви­па­ли на їхню до­лю. Най­гір­ше те, що за два з ли­шком ро­ки си­бі­ря­ки так і не змо­гли отри­ма­ти ста­тус бі­жен­ців. Вва­жа­ють, що існує не­гла­сна вка­зів­ка — всі­ма спосо­ба­ми обме­жу­ва­ти по­тік бі­жен­ців з Ро­сії.

Ко­ли роз­по­від­ав дру­зям про Оле­ксія Дя­чко­ва та йо­го мо­ло­ді­жну «бри­га­ду», де­хто ді­лив­ся сум­ні­ва­ми, мов­ляв, ро­сі­я­ни за­си­ла­ють сю­ди сво­їх лю­дей со­тня­ми, а за пев­них об­ста­вин не­о­дмін­но ви­ко­ри­ста­ють їх про- ти Укра­ї­ни. Ну, то­ді сам Бог ве­лів ото­чи­ти цю ро­ди­ну ува­гою спец­служб. Хай би май­бу­тні роз­ві­дни­ки й кон­тр­ро­зві­дни­ки про­я­ви­ли ми­ло­сер­дя, хо­ди­ли по хліб і мо­ло­ко, ку­пу­ва­ли під­гу­зни­ки, за­би­ра­ли ді­тей зі шко­ли, а за­о­дно по­вчи­ли­ся б у по­тен­цій­но­го ро­сій­сько­го «ре­зи­ден­та» жер­тов­ної лю­бо­ві до сво­єї Ба­тьків­щи­ни. Це ж яким пер­шо­кла­сним аген­том тре­ба бу­ти, як тре­ба лю­би­ти фах роз­ві­дни­ка, щоб мі­ся­ця­ми пра­цю­ва­ти без ви­хі­дних, жи­ти впро­го­лодь, при­му­дри­ти­ся зна­хо­ди­ти час для укра­їн­ських бю­ро­кра­ти­чних ін­стан­цій, водночас бу­ти лю­бля­чим ба­тьком (я був у них і пе­ре­ко­нав­ся, що ді­ти та­кож лю­блять Оле­ксія) і вза­га­лі ви­три­ма­ти два ро­ки не­лег­ких ви­про­бу­вань... А якщо він все­та­ки справ­жній опо­зи­ціо­нер? Якщо він лю­бить Укра­ї­ну, і в ньо­му про­я­ви­ли­ся во­ле­лю­бні ге­ни ре­пре­со­ва­но­го пра­ді­да? Нам що — не по­трі­бні про­укра­їн­ські осві­че­ні лю­ди, які до­бре зна­ють Ро­сію? Оле­ксій і На­та­ля ма­ють еко­но­мі­чну осві­ту, не вжи­ва­ють ал­ко­го­лю, мрі­ють по­ста­ви­ти на но­ги чо­ти­рьох ді­тей, а якщо дасть Бог, то й біль­ше... Хо­чуть ви­хо­ва­ти їх справ­жні­ми па­трі­о­та­ми Укра­ї­ни. В ро­ди­ні, до ре­чі, на­ма­га­ю­ться спіл­ку­ва­ти­ся укра­їн­ською. У ді­тей це ви­хо­дить до­бре, у до­ро­слих тро­хи гір­ше, але ж не все да­є­ться одра­зу. Головне — пра­виль­ні уста­нов­ки. Мо­же, на­ва­ла бі­жен­ців із Ро­сії нам справ­ді за­гро­жу­ва­ти­ме в май­бу­тньо­му, але ж не за­раз! Най­при­крі­ше те, що в та­ко­му ре­лі­гій­но­му ре­гіо­ні, як Га­ли­чи­на, не так уже й ба­га­то при­кла­дів ді­яль­но­го хри­сти­ян­сько­го ми­ло­сер­дя...

Гріх спо­кій­но спо­сте­рі­га­ти, як втра­ча­ють ві­ру в су­спіль­ство ті, хто міг би ста­ти йо­го опо­рою! Оле­ксій Дя­чков і сам го­то­вий під­ста­ви­ти своє пле­че зне­до­ле­ним. Але ж тре­ба спо­ча­тку на но­ги вста­ти, хоч якось уза­ко­ни­ти своє пе­ре­бу­ва­н­ня в Укра­ї­ні. Іна­кше ро­ди­ну не про­го­ду­єш, і вза­га­лі по­стій­но по­чу­ва­ти­ме­шся в «під­ві­ше­но­му» ста­ні. Щоб по­збу­ти­ся суб’єктив­ної оцін­ки, ор­га­ні­зу­вав кіль­ка зу­стрі­чей Оле­ксія з по­ва­жни­ми львів’яна­ми. Гро­мад­ські діячі, кан­ди­да­ти на­ук, про­фе­со­ри... Не по­лі­ну­вав­ся по­їха­ти в Ки­їв до отця Ма­ка­рія (УПЦ КП), який осо­би­сто знає Оле­ксія. На всіх лю­дей ро­сій­ський опо­зи­ціо­нер спра­вив до­бре вра­же­н­ня: ро­зум­ний, щи­рий. А ось впли­ну­ти по­зи­тив­но на йо­го до­лю во­ни чо­мусь і всі ра­зом не мо­жуть. Щось не так із на­шим су­спіль­ством?

ФОТО НАДАНО АВ­ТО­РОМ

ОЛЕ­КСІЙ ДЯ­ЧКОВ З ДІ­ТЬМИ ІЛЛЕЮ, ЯРО­СЛА­ВОМ І МІЛАНОЮ ТА ДРУЖИНОЮ НАТАЛЕЮ. У РО­ДИ­НІ ЧЕ­КА­ЮТЬ ПОПОВНЕННЯ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.