Про пра­виль­ні прі­о­ри­те­ти

Den (Ukrainian) - - Актуальне Інтерв’ю -

Пе­ре­біг остан­ніх по­дій де­да­лі біль­ше зму­шу­ює за­ду­му­ва­ти­ся над зна­че­н­ням ре­лі­гії в жит­ті на­шо­го су­спіль­ства. Цьо­го­річ у ве­ре­сні своє 25-річ­чя від­зна­чає Від­ді­ле­н­ня ре­лі­гі­є­знав­ства Ін­сти­ту­ту фі­ло­со­фії НАН Укра­ї­ни. Про на­у­ко­ві здо­бу­тки, прі­о­ри­те­ти і кре­дит до­ві­ри до Цер­кви го­во­ри­мо із за­ві­ду­ва­чем від­ді­лу Ін­сти­ту­ту, до­кто­ром фі­ло­соф­ських на­ук, про­фе­со­ром Лю­дми­лою ФИЛИПОВИЧ.

«ЗА 25 РО­КІВ МИ ЗРО­БИ­ЛИ ТЕ, ЩО ЄВРОПЕЙСЬКИМ РЕЛІГІЄЗНАВЦЯМ ВДА­ЛО­СЯ ДО­СЯ­ГНУ­ТИ ЗА 150 РО­КІВ»

— Па­ні Лю­дми­ло, в яко­му ста­ні за­раз пе­ре­бу­ває ре­лі­гі­є­знав­ство як наука? Які є ви­кли­ки і прі­о­ри­те­ти?

— По-пер­ше, зав­дя­ки цим 25 ро­кам в Укра­ї­ні сфор­му­ва­ла­ся но­ва наука — ре­лі­гі­є­знав­ство. Ще у 1991 ро­ці її як са­мо­стій­ної на­у­ко­вої га­лу­зі не існу­ва­ло. Зна­н­ня про ре­лі­гію у фор­мі її кри­ти­ки вхо­ди­ли у мар­ксист­ський на­у­ко­вий ате­їзм. Вва­жа­ло­ся, що лю­ди, які бу­ду­ють ко­му­нізм, ма­ють це ро­би­ти зі сві­до­мі­стю не­ре­лі­гій­ною, ате­їсти­чною. На це пра­цю­ва­ли всі на­у­ки гу­ма­ні­тар­но­го бло­ку, осо­бли­во в Укра­ї­ні, бо во­на, на від­мі­ну від ін­ших ре­спу­блік Со­ю­зу, зав­жди ви­рі­зня­ла­ся ви­со­ким рів­нем ре­лі­гій­но­сті. Ро­зу­мі­ю­чи ва­жли­вість для су­спіль­но­го по­сту­пу по­зи­тив­них знань про ре­лі­гію, ми ди­стан­ці­ю­ва­ли­ся від на­у­ко­во­го ате­ї­зму і ви­окре­ми­ли їх у та­ку га­лузь гу­ма­ні­тар­но­го зна­н­ня, як ре­лі­гі­є­знав­ство. З то­го ча­су во­но існує у нас як religious studies або study of religion. У та­кий спо­сіб ми уві­йшли в єв­ро­пей­ський ре­лі­гі­є­знав­чий кон­текст, ста­ли чле­на­ми низ­ки між­на­ро­дних ре­лі­гі­є­знав­чих асо­ці­а­цій. На на­шій ба­зі по­ча­ла ді­я­ти (а це вже ви­зна­н­ня!) Ко­ор­ди­на­цій­на ра­да з те­о­ре­ти­чно­го і пра­кти­чно­го ре­лі­гі­є­знав­ства кра­їн Схі­дної Єв­ро­пи. Від­так за ці 25 ро­ків ре­лі­гі­є­знав­ство кон­сти­ту­ю­ва­ло­ся в Укра­ї­ні як ака­де­мі­чна наука зі сво­ї­ми ме­то­до­ло­гі­чни­ми під­хо­да­ми, прин­ци­па­ми і ка­те­го­рі­я­ми до пі­зна­н­ня ре­лі­гій­них явищ і про­це­сів. Це все ми про­пи­са­ли в уза­галь­не­но­му ви­гля­ді у на­шій ко­ле­ктив­ній пра­ці «Ака­де­мі­чне ре­лі­гі­є­знав­ство» ще 2000 ро­ку. По-дру­ге, нам вда­ло­ся вве­сти ре­лі­гі­є­знав­ство в пе­ре­лік спе­ці­аль­но­стей, за яки­ми ве­де­ться ву­зів­ська під­го­тов­ка ба­ка­лав­рів і ма­гі­стрів, роз­ро­би­ти на­у­ко­во об­ґрун­то­ва­ну про­гра­му з «Ре­лі­гі­є­знав­ства» як за­галь­но­осві­тньої ди­сци­плі­ни, на­вчаль­ні пла­ни з ре­лі­гі­є­знав­чої спе­ці­а­лі­за­ції й під­го­ту­ва­ти де­я­кі по­сі­бни­ки з ана­ло­гі­чних спец­кур­сів. Зро­зумі­ло, що до цьо­го ми до­лу­чи­ли уні­вер­си­те­ти Укра­ї­ни, де від­кри­ті ре­лі­гі­є­знав­чі фа­куль­те­ти, ка­фе­дри. Сьо­го­дні ма­є­мо фа­хо­вих ре­лі­гі­є­знав­ців зі сту­пе­ня­ми ма­гі­стрів, кан­ди­да­тів і до­кто­рів на­ук. Одним сло­вом, за 25 ро­ків ми зро­би­ли те, що європейським релігієзнавцям вда­ло­ся до­ся­гну­ти за 150 ро­ків. Я вва­жаю, що го­лов­ним ре­зуль­та­том на­шої 25-рі­чної пра­ці є ті кар­ди­наль­ні змі­ни, які на­яв­ні в су­спіль­ній сві­до­мо­сті у став­лен­ні до ре­лі­гії, оці­нок її фун­кціо­наль­но­сті. По­до­ла­но вуль­гар­не ро­зу­мі­н­ня ре­лі­гії як опі­у­му для на­ро­ду, ре­лі­гія спри­йма­є­ться як ду­хов­не і куль­тур­не яви­ще, яке і мо­жна, і по­трі­бно ці­лі­сно і все­бі­чно до­слі­джу­ва­ти. Наше від­ді­ле­н­ня у цьо­му має зна­чи­мі успі­хи. За 25 ро­ків ви­йшло у світ біль­ше двох со­тень мо­но­гра­фій і на­у­ко­вих збір­ни­ків, ви­дру­ку­ва­но по­над дві со­тні на­ших пе­рі­о­ди­чних ви­дань. Це — що­рі­чник «Ре­лі­гій­на сво­бо­да», квар­таль­ник «Укра­їн­ське ре­лі­гі­є­знав­ство» та до­не­дав­на що­мі­ся­чник «Ре­лі­гій­на па­но­ра­ма». Ми при­че­тні до ор­га­ні­за­ції пів­то­ри со­тні рі­зно­го фор­ма­ту на­у­ко­вих кон­фе­рен­цій, на­пи­са­н­ня близь­ко трьо­хсот на­у­ко­во-екс­пер­тних ма­те­рі­а­лів для рі­зних ін­сти­ту­цій. Крім шта­тних на­у­ков­ців, від­ді­ле­н­ня має по 12 сво­їх по- че­сних на­у­ко­вих спів­ро­бі­тни­ків із ко­гор­ти ву­зів­ських ре­лі­гі­є­знав­ців і про­фе­со­рів-на­у­ков­ців за­ру­біж­жя. Та всьо­го не пе­ре­лі­чи­ти...

Що­до ви­кли­ків. Во­ни рі­зні на ко­жно­му ета­пі роз­ви­тку су­спіль­ства і на­ук про ньо­го. За­раз ре­лі­гі­є­знав­ство має по­ка­за­ти, що ре­лі­гія — це фе но мен, який за дає смис ли люд­сько­му існу­ван­ню, який ви­став­ляє пра­виль­ні прі­о­ри­те­ти в на­шо­му жит­ті, який утвер­джує бу­т­тя лю­ди­ни і су­спіль­ства.

— Вла­сне по­го­во­рі­мо про ре­лі­гі­є­знав­ство на пра­кти­ці, ви­окре­мив­ши фе­но­мен Цер­кви. На­скіль­ки сьо­го­дні змі­ни­ло­ся став­ле­н­ня су­спіль­ства до Цер­кви. При­га­дую, що у 2013 ро­ці, на­пе­ре­до­дні всіх по­дій, ця ін­сти­ту­ція ра­зом зі ЗМІ ма­ла най­біль­ший кре­дит до­ві­ри.

— По­го­джу­ю­ся з ва­ми — ре­лі­гі­є­знав­ство має бу­ти пра­кти­чним. Ми ро­зі­бра­ли­ся з ка­те­го­рі­я­ми і кон­це­пта­ми, про­те ва­жли­во їх при­кла­сти до ре­аль­но­го жи­т­тя су­спіль­ства. А во­но го­во­рить нам, що рі­вень до­ві­ри до Цер­кви де­що па­дає: якщо у 2011 — 2013 ро­ках це бу­ло по­над 70%, то на цей рік — 58,6 % (до­слі­дже­н­ня Цен­тру Ра­зум­ко­ва). Я б пов’яза­ла це із гли­бо­ким роз­ча­ру­ва­н­ням лю­дей у на­яв­них роз­бу­дов­чих про­це­сах, па­ді­н­ням со­ці­аль­но­го опти­мі­зму, еко­но­мі­чною і по­лі­ти­чною кри­зою, ду­шев­ною вто­мою і яко­юсь не­ви­зна­че­ні­стю у сво­є­му май­бут­ті. Але по­рів­няй­мо цей по­ка­зник із рів­нем до­ві­ри до ін­ший ін­сти­ту­цій (вла­да, ар­мія, мас-ме­діа то­що), і ба­чи­мо, що до­ві­ра до Цер­кви все ж є ста­біль­но ви­со­кою. 58,6 % — це пра­кти­чно ко­жен дру­гий вва­жає Цер­кву ва­жли­вою у сво­є­му жит­ті ін­сти­ту­ці­єю, на яку мо­жна по­кла­сти­ся, отри­ма­ти під­трим­ку. Ба­га­то що у рей­тин­гу Цер­кви за­ле­жа­ти­ме від ду­хо­вен­ства. На­при­клад, до­ві­ра до Пра­во­слав­ної цер­кви Мо­сков­сько­го па­трі­ар­ха­ту па­дає, оскіль­ки ця спіль­но­та не дає аде­ква­тних по­яснень тим ви­кли­кам, які по­ста­ли пе­ред кра­ї­ною: ане­ксія Кри­му, вій­на на схо­ді Укра­ї­ни, по­ми­на­н­ня в мо­ли­тві па­трі­ар­ха цер­кви во­ро­жої кра­ї­ни, від­мо­ва від­спі­ву­ва­ти за­ги­блих в АТО бій­ців, які не на­ле­жать до ці­єї цер­кви то­що. Ві­ря­ни «го­ло­су­ють» про­ти та­кої по­лі­ти­ки Цер­кви, шу­ка­ю­чи ду­хов­но­го при­тул­ку в ін­ших спіль­но­тах, ска­жі­мо в УПЦ Ки­їв­сько­го па­трі­ар­ха­ту чи в Ав­то­ке­фаль­ній ПЦ, ство­рю­ють аль­тер­на­тив­ні пра­во­слав­ні стру­кту­ри. Ду­маю, що це «дзві­но­чки» для Цер­кви, щоб во­на вча­сно ре­а­гу­ва­ла на пра­гне­н­ня сво­їх ві­ру­ю­чих. Ва­жли­во ска­за­ти про те, що 58,6% — це не ли­ше ві­ря­ни: сьо­го­дні Цер­кві до­ві­ря­ють і ті, хто пе­ре­бу­ває за ме­жа­ми кон­фе­сій­них спіль­нот. Бо, на­при­клад, та­кі ду­хов­ні лі­де­ри, як па­трі­арх Фі­ла­рет чи Бла­жен­ній­ший Лю­бо­мир Гу­зар, є одни­ми з най­більш ав­то­ри­те­тних в укра­їн­сько­му су­спіль­стві.

«РЕ­АЛЬ­НО МИ МА­Є­МО ПРИБЛИЗНО 100 КОНФЕСІЙ»

— Наше ре­лі­гій­не се­ре­до­ви­ще є ду­же стро­ка­тим — по­над 50 рі­зних ре­лі­гій­них на­пря­мів. Це по­зи­тив чи не­га­тив?

— Га­даю, що ре­аль­но ми ма­є­мо ни­ні біль­ше, ніж 50 — десь 100 конфесій. У двох на­ших кни­гах «Ре­лі­гій­ні мен­ши­ни Укра­ї­ни» й «Но­ві ре­лі­гії Укра­ї­ни» опи­са­но 108. Але ж то не всі. Але це ще не над­то ве­ли­ка кіль­кість. На­при­клад, у США що­тиж ня « на род жу єть ся » близь ко 30 но­вих ре­лі­гій­них ор­га­ні­за­цій. Укра­їн­ські ж по­ка­зни­ки не змі­ню­ю­ться роками, а де­я­кі із за­яв­ле­них десь 15 — 20 ро­ків то­му конфесій вже без­слі­дно зни­кли. Ми це від­слід­ко­ву­є­мо, ма­є­мо з кон­фе­сі­я­ми за­ці­кав­ле­ні від­но­си­ни. Ду­же бу­рем­ним бу­ло пер­ше де­ся­ти­лі­т­тя не­за­ле­жно­сті, по­чи­на­ю­чи від 1989 ро­ку, ко­ли з під­пі­л­ля ви­йшло кіль­ка цер­ков. В Укра­ї­ну «при­їха­ли» но­ві за­кор­дон­ні ре­лі­гії й цер­кви, адже з ча­сів гор­ба­чов­ської пе­ре­бу­до­ви лю­ди від­чу­ли пер­ші озна­ки сво­бо­ди, а від­так і ре­лі­гій­ної — пра­во ви­би­ра­ти бу­дья­ку ре­лі­гію. На сьо­го­дні ре­лі­гій­ний ланд­шафт сфор­му­вав­ся. Не ду­маю, що най­ближ­чим ча­сом бу­дуть якісь зру­ше­н­ня. Ре­лі­гій­на ме­ре­жа, яка є (цеб­то ба­га­то­кон­фе­сій­на), та­кою вже й за­ли­ши­ться на на­сту­пні ро­ки. А вза­га­лі ви­знай­мо те, що Укра­ї­на ні­ко­ли не бу­ла одно­ма­ні­тною (го­мо­ген­ною) у ду­хов­но­му пла­ні. Тут ні­ко­ли мо­но­поль­но не існу­ва­ла жо­дна з ре­лі­гій, жо­дна з цер­ков. Це бу­ла те­ри­то­рія, на якій про­жи­ва­ли й ужи­ва­ли­ся рі­зні тра­ди­ції й яка да­ва­ла при­ту­лок гна­ним в ін­ших кра­ї­нах ре­лі­гій­ним і ду­хов­ним те­чі­ям. Так, зі Схо­ду до нас пе­ре­бра­ли­ся ста­ро­обряд­ці, мо­ло­ка­ни, де­я­кі пра­во­слав­ні мен­ши­ни, які пре­кра­сно тут се­бе по­чу­ва­ють; із За­хо­ду при­йшли лю­те­ра­ни, ме­но­ні­ти, ба­пти­сти та ін­ші кон­фе­сії. То­му укра­ї­нець ні­ко­ли не жив у си­ту­а­ції цер­ков­но­го мо­ні­зму. Це — наш до­свід. Як він мо­же бу­ти не­га­тив­ним? Та­ке ре­лі­гій­не рі­зно­ма­ні­т­тя спо­ну­ка­ло не­агре­сив­но при­йма­ти іно­вір­ну або іна­кше­вір­ну лю­ди­ну, ста­ви­ти­ся до неї з по­ва­гою. На­при­клад, у за­хі­дно­укра­їн­сько­му се­лі, де на­ро­див­ся мій та­то, со­тня­ми ро­ків по­руч жи­ли лю­ди рі­зних на­ціо­наль­но­стей, а від­по­від­но й рі­зних вір (іу­деї, су­бо­тни­ки, єго­ві­сти, ка­то­ли­ки, пра­во­слав­ні). На­ша баб­ця до всіх ста­ви­ла­ся, і нас, ону­ків, при­вча­ла, з хри­сти­ян­ською лю­бов’ю. Са­ме жи­т­тя спо­ну­ка­ло укра­їн­ців тво­ри­ти куль­ту­ру то­ле­ран­тно­сті, до­бро­зи­чли­во­сті, го­стин­но­сті, ін­клю­зив­но­сті. Як на ме­не, са­ме ре­лі­гій­не ба­га­то­ма­ні­т­тя сфор­му­ва­ло по­ва­гу до ін­шої лю­ди­ни, до її сві­то­гля­дно­го і по­ве­дін­ко­во­го ви­бо­ру. Зви­чай­но, мо­жна при­га­да­ти і на­ве­сти при­кла­ди між­ре­лі­гій­них кон­флі­ктів, але во­ни від­бу­ва­ли­ся у пе­рі­о­ди со­ці­аль­но­го не­спо­кою і не бу­ли пер­шо­при­чи­ною яки­хось про­ти­сто­янь на ре­лі­гій­но­му ґрун­ті. До­слі­джен­ню між­кон­фе­сій­них від­но­син і ви­зна­чен­ню шля­хів їх то­ле­ран­ти­за­ції при­свя­че­но де­ся­тки на­ших праць, на­у­ко­вих кон­фе­рен­цій, які ми про­во­ди­мо не ли­ше в Ки­є­ві, а й у ін­ших мі­стах кра­ї­ни, часто з уча­стю в їхній ро­бо­ті за­ру­бі­жних на­у­ков­ців, пра­кти­ків ре­лі­гій­но­го жи­т­тя, а та­кож ке­рів­них ді­я­чів на­яв­них у ре­гіо­нах конфесій. Тут ми по­ста­ра­ли­ся. В то­му, що Укра­ї­на — кра­ї­на про­гно­зо­ва­но­го спо­кою в ре­лі­гій­ній сфе­рі, є без­по­се­ре­дня за­слу­га і на­шо­го Від­ді­ле­н­ня. Всі ці ро­ки ми ма­ли ті­сні твор­чі від­но­си­ни з Держ­ко­мом (те­пер — Дер­жде­пар­та­мент) у спра­вах ре­лі­гії, вхо­ди­ли до екс­пер­тних рад, про­во­ди­ли з ни­ми рі­зні за­хо­ди. Ска­жу так, кон­фе­сій­не го­спо­дар­ство Укра­ї­ни над­то об’єм­не і скла­дне. Без на­у­ко­во­го ося­гне­н­ня йо­го і по­стій­ної спів­пра­ці з ним мо­жна допу­сти­ти по­мил­ки, на які ми не ма­є­мо пра­ва.

«СПРАВЖНЯ ПОМІСНІСТЬ ПО­ЧИ­НА­Є­ТЬСЯ НЕ З ТОМОСА, ВО­НА НИМ ЗАВЕРШУЄТЬСЯ»

— Сьо­го­дні у на­шо­му ре­лі­гій­но­му се­ре­до­ви­щі най­біль­ша про­бле­ма — Укра­їн­ської По­мі­сної цер­кви. На­ра­зі діа­лог між кон­фе­сі­я­ми є ду­же скла­дним. Як ви ба­чи­те ви­рі­ше­н­ня цьо­го пи­та­н­ня?

ЛЮ­ДМИ­ЛА ФИЛИПОВИЧ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.