Ко­ли на­ста­не день кі­но?

В Укра­ї­ні дру­га су­бо­та ве­ре­сня — про­фе­сій­не свя­то кі­не­ма­то­гра­фі­стів

Den (Ukrainian) - - Культура - Сер­гій ТРИМБАЧ

На­справ­ді — ні­чо­го по­ді­бно­го. Ве­ре­сне­ва су­бо­та зав­жди сла­ви­тьфіз­куль тур­ни­ків, спортсменів. Це справ­ді дер­жав­не свя­то, а не «шо-ні­будь­как». Уза­га­лі, спорт і кі­но у нас про­сто не­зрів­нян­ні що­до ува­ги дер­жав­них му­жів. Ки­їв­ське «Ди­на­мо» обі­грає якийсь по­се­ре­дній єв­ро­пей­ський клуб — одра­зу за­хо­пле­не ві­та­н­ня Пре­зи­ден­та Укра­ї­ни. Фільм «Плем’я» Ми­ро­сла­ва Сла­бо­шпи­цько­го ви­грав два при­зи у Кан­нах і ще на трьох де­ся­тках фе­сти­ва­лів — хоч би хто мур­кнув. Во­но, «ко­нє­шно», зро­зумі­ло — фут­бол чи­нов­ни­ки див­ля­ться, а кі­но ні.

ІЗ МИСЛИВСЬКИМ НОЖЕМ — НА ТАНКИ

Пер­ше. Скіль­ки ра­зів упро­довж остан­ніх двох ро­ків гро­мад­ськість ста­ви­ла пи­та­н­ня про від­су­тність ро­зу­мі­н­ня укра­їн­ською дер­жа­вою зна­чу­що­сті куль­ту­ри — пра­кти­чно жо­дної ре­а­кції. 31 сер­пня прем’єр­мі­ністр Володимир Грой­сман ого­ло­сив про прі­о­ри­те­ти у фор­му­ван­ні дер­жав­но­го бю­дже­ту на 2017 рік — про куль­ту­ру на­віть не зга­да­но. У по­слан­ні Пре­зи­ден­та Укра­ї­ни Пе­тра По­ро­шен­ка — так са­мо. Гу­чний си­гнал для чи­нов­ни­ків усіх рів­нів — куль­ту­ра це «не наше», це на мар­гі­не­сах дер­жав­ної по­лі­ти­ки.

Вко­тре до­во­ди­ться за­пи­ту­ва­ти: чи не зда­є­ться вам, вла­ді, що ми про­гра­ли Крим і про­гра­є­мо Дон­бас (а ри­зи­ки но­вих про­гра­шів із по­ряд­ку ден­но­го не зні­ма­ю­ться) у пер­шу чер­гу то­му, що не бу­ло укра­їн­сько­го кі­но, не про­ду­ку­ва­ли­ся ау­діо­ві­зу­аль­ні тво­ри, що ефір і до­ни­ні, у то­му ж Донбасі, про­дов­жує бу­ти оку­по­ва­ним ро­сій­ськи­ми ЗМІ? Наш ме­ді­а­про­стір ще за ча­сів Ле­о­ні­да Ку­чми бу­ло від­да­но Ро­сії, й на­віть не в орен­ду — як же бу­ло їй не ско­ри­ста­ти­ся та­ким «по­да­рун­ком»? Ну хай так бу­ло, але що­би по­ді­бну «тра­ди­цію» про­дов­жу­ва­ли лю­ди, які при­йшли у вла­ду під га­сла­ми Май­да­ну? Це по­га­ний сон, а чи так на­справ­ді? — ска­жіть ме­ні.

Бо ж зно­ву чу­є­мо і ба­чи­мо: на кі­но пла­ну­ють мі­зер­ні ко­шти. По­при те, що Мі­ні­стер­ство куль­ту­ри (про це ме­ні ска­зав мі­ністр Єв­ген Ни­щук) по­да­ло бю­дже­тну за­яв­ку на кі­не­ма­то­граф у 500 міль­йо­нів гри­вень (ко­му ви­да­сться за­ба­га­то, ска­жу: це 20 міль­йо­нів до­ла­рів, тро­хи біль­ше вар­то­сті одно­го се­ре­дньо­єв­ро­пей­сько­го філь­му). Одна­че ж у нас все ви­рі­шу­ють у Мін­фі­ні, де плю­ва­ти хо­ті­ли на ре­аль­ні со­ціо­куль­тур­ні по­тре­би.

А укра­їн­сько­го те­ле­ба­че­н­ня на Донбасі як не бу­ло, так і до­сі не вид­ко. Тра­ди­цій­на від­по­відь: не ви­ста­чає гро­шей. Гро­шей чи, да­руй­те, здо­ро­во­го глу­зду? Бо йде­ться не про якісь ви­три­бень­ки, а про най­пер­ші по­тре­би су­спіль­ства — по­стін­ду­стрі­аль­но­го, за­уваж­те. І не про мі­льяр­ди го­во­ри­мо. На­віть со­ром­но по­ясню­ва­ти та­кі ре­чі. Та ще в кра­ї­ні, де про­дов­жу­ють роз­кра­да­ти мі­льяр­ди гри­вень... Та ще й ви­во­ди­ти за ме­жі Укра­ї­ни.

Поки що си­ту­а­ція в про­ти­сто­ян­ні ме­діа Укра­ї­ни і Ро­сії ви­гля­дає так: із мисливським ножем іде­мо на танки. До­бре, що вла­шту­ва­ли вій­сько­вий па­рад на День Не­за­ле­жно­сті. Чи мо­жна уяви­ти та­кий па­рад у со­ціо­куль­тур­ній та ме­ді­а­ін­фор­ма­цій­ній сфе­рі? На жаль, ні. Во­ю­ва­ти, от­же, бо­ро­ни­ти­ся ні­чим.

Дру­ге. Те­хно­ло­гія — що­до про­це­ду­ри фі­нан­су­ва­н­ня — зро­зумі­ла: нас за­га­ня­ють у си­ту­а­цію су­є­тної бо­роть­би. Ось зно­ву: гро­шей пла­ну­ють мі­зер, бу­де­мо бо­ро­ти­ся і чо­гось до­ся­гне­мо... І за­бу­ва­є­ться, що не ма­є­мо стра­те­гії роз­ви­тку куль­ту­ри в ці­ло­му, ме­ді­а­куль­ту­ри зокре­ма. Себ­то ми не зна­є­мо, і зна­ти не хо­че­мо(?), ку­ди і на­ві­що йде­мо. То­ді по­вто­рю вже кла­си­чне: на­ві­що во­ю­є­мо? В ім’я чо­го?

Чи не вар­то на­ре­шті ви­зна­чи­тись і ви­ро­би­ти про­гра­му роз­ви­тку кі­но­ін­ду­стрії (допоки во­на не від­ро­ди­ться, кі­но в Укра­ї­ні як впли­во­вої си­ли, як су­спіль­но­го ре­зо­на­то­ра не бу­де) на де­сять, що­най­мен­ше, ро­ків. Є при­кла­ди ефе­ктив­ної ре­а­лі­за­ції по­ді­бних стра­те­гій у спів­мір­них за стар­то­вою по­ту­гою кра­ї­нах — пе­ре­д­усім у Пів­ден­ній Ко­реї та Поль­щі. Під­кре­слю: ми не гро­шей че­ка­є­мо — пе­ре­дов­сім! — від дер­жа­ви, а ре­форм, які у най­ближ­че де­ся­ти­лі­т­тя при­ве­дуть до ра­ди­каль­них змін у куль­тур­но­му жит­ті кра­ї­ни.

За­га­лом не мо­жна по­збу­ти­ся вра­же­н­ня, що біль­шість на­ших до­бле­сних чи­нов­них тру­да­рів пра­цює в Укра­ї­ні в ре­жи­мі «ва­хто­во­го ме­то­ду». По­пра­цю­вав якийсь час, збіль­шив ро­дин­ні ста­тки — і за кор­дон, який і є йо­го справ­жньою ба­тьків­щи­ною: там гро­ші, віл­ли, ко­хан­ки — там «йо­го все». А тут ли­шень те­ри­то­рія, з якої ка­ча­ють гро­ші. То ж зро­зумі­ло, для та­ких лю­дей са­ма роз­мо­ва про куль­ту­ру є без­глу­здою і на­віть смі­шною.

ОКУПАЦІЯ ТРИ­ВАЄ

Тре­тє. На за­сі­дан­ні уря­ду 31 сер­пня йшло­ся про про­гра­му де­о­ку­па­ції за­гар­ба­них те­ри­то­рій. Зно­ву-та­ки — не чу­тно на­віть сло­ва «Куль­ту­ра», са­ме по­ня­т­тя це у ко­ле­ктив­но­му ро­зу­мі вла­ди, її слов­ни­ку про­сто від­су­тнє. Нев­же ду­ма­ють обі­йти­ся тан­ко­ви­ми ата­ка­ми і на­сту­пним бу­дів­ни­цтвом до­ріг? Тіль­ки куль­ту­ра бу­дує справ­ді ефе­ктив­ні між­люд­ські ко­му­ні­ка­ції, всі ін­ші — не­трив­кі й ми­ну­щі.

Че­твер­те. Се­ред про­блем — ре­фор­му­ва­н­ня дер­жав­них кі­но­сту­дій. Скіль­ки ро­ків уже во­ни пе­ре­бу­ва­ють у ста­гна­ції, їм не до­зво­ля­ють ні вмер­ти при­ро­дною смер­тю, ні жи­ти нор­маль­ним жи­т­тям. На­то­мість чу­є­мо за­кли­ки лі­кві­ду­ва­ти Дер­жав­не агент­ство Укра­ї­ни з пи­тань кі­но. Ка­те­го­ри­чно про­ти! Ми це вже про­хо­ди­ли — пі­сля лі­кві­да­ції ана­ло­гі­чно­го ор­га­ну 1992 ро­ку по­чав­ся три­ва­лий пе­рі­од за­не­па­ду га­лу­зі. Держ­кі­но тре­ба не лі­кві­ду­ва­ти, а роз­ви­ва­ти — обрав­ши за мо­дель, ска­жі­мо, бри­тан­ський Кі­но­ін­сти­тут, який «на­кри­ває» чи не всі пи­та­н­ня роз­ви­тку кі­но, ме­діа в ці­ло­му.

П’яте. По­при ри­то­ри­ку мо­жно­влад­ців про спів­пра­цю з гро­ма­дою дум­кою остан­ньої вла­да ці­ка­ви­ться все мен­ше. Не­дав­ній при­клад — по- при об­грун­то­ва­ні про­те­сти гро­мад­сько­сті за­хо­ди­ли­ся ті, хто на­ма­гав­ся псев­до­ре­фор­му­ва­ти сфе­ру, пов’яза­ну з ін­те­ле­кту­аль­ною вла­сні­стю, ав­тор­ськи­ми пра­ва­ми. Під уда­ром опи­ни­ла­ся, до при­кла­ду, ор­га­ні­за­ція з ко­ле­ктив­но­го управ­лі­н­ня ав­тор­ськи­ми пра­ва­ми кі­не­ма­то­гра­фі­стів «Сі­не­ма», яка на­ре­шті на­бра­ла обер­ти і по­ча­ла зби­ра­ти і спла­чу­ва­ти ав­тор­ські ви­на­го­ро­ди. Не ка­жу­чи вже про те, що так зва­на ре­фор­ма очі­ку­ва­но при­зве­де до роз­ри­ву зв’яз­ків із за­ру­бі­жни­ми аген­ці­я­ми — про що по­пе­ре­джа­ли у ли­сті до В. Грой­сма­на ке­рів­ни­ки чо­ти­рьох най­ав­то­ри­те­тні­ших сві­то­вих ав­тор­ських ор­га­ні­за­цій. Їхню дум­ку очі­ку­ва­но про­і­гно­ро­ва­но.

Шо­сте. Ще один про­яв ігно­ру­ва­н­ня дум­ки гро­ма­ди — за­ма­ло не де­мон­стра­тив­не від­сто­ро­не­н­ня на­ціо­наль­них творчих спі­лок від про­це­сів фор­му­ва­н­ня куль­тур­ної по­лі­ти­ки. Без­умов­но, спіл­ки ма­ють свої не­до­лі­ки (у нас тіль­ки ви­со­ко­по­са­дов­ці є без­до­ган­ни­ми), одна­че ж їх по­тен­ці­ал не вар­то не­до­оці­ню­ва­ти.

ПОЧЕСНІ Й НЕПОЧЕСНІ

У дер­жав­ній по­лі­ти­ці не бу­ває дрі­бниць. Ска­жі­мо, про­дов­жує ви­кли­ка­ти дис­ку­сії про­це­ду­ра при­су­дже­н­ня по­че­сних звань та на­го­род. Ни­ні во­на вта­єм­ни­че­на, хто й як ви­рі­шує це пи­та­н­ня — не ду­же зро­зумі­ло. Ска­жі­мо, в Ука­зі Пре­зи­ден­та Укра­ї­ни з нагоди 25-ї рі­чни­ці Не­за­ле­жно­сті не вра­хо­ва­но (уже вко­тре!) жо­дно­го по­да­н­ня Спіл­ки кі­не­ма­то­гра­фі­стів. Хо­ча по­да­н­ня бу­ло ду­же скром­не.

Ви­хо­дить, дум­ка про­фе­сій­них осе­ред­ків не бе­ре­ться до ува­ги, на­то­мість по­да­н­ня дер­жав­них та мі­сце­вих ор­га­нів ще­дро за­до­воль­ня­ють. Го­во­ря­чи від­вер­то, от ця зли­ва на­го­род і звань (а се­ред на­го­ро­дже­них — зде­біль­шо­го чи­нов­на «елі­та») справ­ляє гні­тю­че вра­же­н­ня. Ну­льо­ва де­ко­му­ні­за­ція у цьо­му се­кто­рі.

Що­до по­че­сних звань — ра­но чи пі­зно їх від­мі­нять як ру­ди­мент ко­ли­шніх ча­сів. Ни­ні для ми­тців у цих зва­н­нях один ли­шень сенс — во­ни за­мі­ню­ють уче­ні сту­пе­ні, без яких ми­сте­цькі ву­зи ду­же не­охо­че за­лу­ча­ють їх до ви­кла­да­цької ро­бо­ти (оскіль­ки це впли­ває на ста­тус уні­вер­си­те­ту). Мо­же, вар­то ви­зна­чи­ти якісь ін­ші кри­те­рії для оцін­ки про­фе­сій­них че­снот кі­не­ма­то­гра­фі­ста, ска­жі­мо?

Йде­ться не про на­го­ро­ди як та­кі, мо­ва про по­ва­гу і ува­гу до кі­не­ма­то­гра­фі­стів, у да­но­му ра­зі. Важ­ко сум­ні­ва­ти­ся, ска­жі­мо, в то­му, що й до Дня укра­їн­сько­го кі­но 10 ве­ре­сня нас бу­де про­і­гно­ро­ва­но, про кі­не­ма­то­гра­фі­стів ко­ли й зга­да­ють — то так, між ін­шим. Нев­же по­ми­лю­ся цьо­го ра­зу?

МАЛЮНОК ВІКТОРА БОГОРАДА

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.