За ва­шу і на­шу сво­бо­ду

(Зга­ду­ю­чи Юзе­фа Ло­бо­дов­сько­го)

Den (Ukrainian) - - Подробиці - Сер­гій БОРЩЕВСЬКИЙ, пи­сьмен­ник і ди­пло­мат, пер­ший ві­це-пре­зи­дент Асо­ці­а­ції укра­їн­ських пи­сьмен­ни­ків, ек­сперт Цен­тру до­слі­дже­н­ня Ро­сії

«Най­біль­шим су­про­тив­ни ком Мос к ви бу де Укра­ї­на, якій тре­ба до­по­мог­ти здо­бу­ти ціл­ко­ви­ту не­за­ле­жність». Ці про­ро­чі сло­ва в да­ле­ко­му 1940 ро­ці, у та­бо­рі для де­мо­бі­лі­зо­ва­них поль­ських вій­сько­во­слу­жбов­ців у Нотр-Дам де Лів­рон під Ту­лу­зою на­пи­сав у ре­да­го­ва­но­му ним ча­со­пи­сі Wrocimy («Ми по­вер­не­мо­ся») то­ді мо­ло­дий поль­ський лі­те­ра­тор, а зго­дом ви­да­тний по­ет, пе­ре­кла­дач і ре­чник поль­сько-укра­їн­сько­го по­ро­зу­мі­н­ня Юзеф Ло­бо­дов­ський.

Я зга­ду­вав ці сло­ва взим­ку 2014 ро­ку, ко­ли ба­чив поль­ські пра по ри по ряд із ук ра їнсь ки - ми, а ще — крим­сько­та­тар­ськи­ми, бі­ло­ру­ськи­ми, гру­зин­ськи­ми над по вста лим ки ївсь ким Май­да­ном.

Я ча­сто зга­дую їх остан­нім ча­сом. Ко­ли па­ру ти­жнів то­му ви­да­вець пе­ре­да­ла ме­ні си­гналь­ний при­мір­ник пе­ре­кла­де­но­го мо­єю дру­жи­ною та мною збір­ни­ка п’єс Сла­во­ми­ра Мро­же­ка. І на від­крит­ті ви­став­ки, при­свя­че­ної пам’яті Єжи Ге­дрой­ця. І сьо­го­дні, в пе­ред­день сум­ної да­ти — 17 ве­ре­сня (бо пам’ята­ю­чи, що Дру­га сві­то­ва вій­на по­ча­ла­ся 1 ве­ре­сня 1939 ро­ку на­па­дом гі­тле­рів­ської Ні­меч­чи­ни на Поль­щу — хо­ча ло­каль­ні бо­йо­ві дії на той час уже від­бу­ва­ли­ся в рі­зних ку­тках сві­ту) ми не по­вин­ні за­бу­ва­ти, що не­вдов­зі, 17 ве­ре­сня, до Поль­щі в ціл­ко­ви­тій від­по­від­но­сті до па­кту Мо­ло­то­ва — Ріб­бен­тро­па вдер­ли­ся ра­дян­ські вій­ська.

Ці­ка­во однак, чи спа­де на дум­ку ко­мусь із де­пу­та­тів Се­йму, се­на­то­рів Ре­спу­блі­ки Поль­ща іні- ці­ю­ва­ти від­зна­че­н­ня на дер­жав­но­му рів­ні ці­єї да­ти — 17 ве­ре­сня, хо­ча б як аси­ме­три­чну від­по­відь на свя­то 4 ли­сто­па­да — День на­ро­дної єд­но­сті — вста­нов­ле­ний ще за пер­шої ка­ден­ції Во­ло­ди­ми­ра Пу­ті­на як «день ви­зво­ле­н­ня Мо­скви від поль­ських ін­тер­вен­тів»... у 1612 ро­ці.

Зга­ду­вав я сло­ва Юзе­фа Ло­бо­дов­сько­го і ко­ли чи­тав По­ста­но­ву Се­йму від 22 ли­пня «Що­до вша­ну­ва­н­ня пам’яті жертв ге­но­ци­ду, вчи­не­но­го укра­їн­ськи­ми на­ціо­на­лі­ста­ми про­ти гро­ма­дян ІІ Ре­чі По­спо­ли­тої у 1943—1945 ро­ках» і від­по­відь на ньо­го — «Звер­не­н­ня у зв’яз­ку з по­ру­ше­н­ням пар­ла­мен­том Ре­спу­блі­ки Поль­ща до­мов­ле­но­стей що­до спіль­ної оцін­ки поль­сько-укра­їн­сько­го про­ти­сто­я­н­ня у 1943—1945 ро­ках», під­пи­са­не гро­мад­ськи­ми ді­я­ча­ми Укра­ї­ни, де­яких із яких я осо­би­сто знаю та по­ва­жаю.

То що те­пер, пі­сля то­го, як сло­во бу­ло мов­ле­но? Глу­хий кут? І зно­ву шу­каю від­по­віді у Юзе­фа Ло­бо­дов­сько­го. 3 гру­дня 1977 ро­ку в про­мо­ві «Поль­сько-укра­їн­ська спів­пра­ця та її зна­че­н­ня», ви­го­ло­ше­ній в Укра­їн­сько­му на­ро­дно­му до­мі у Нью-Йор­ку пе­ред збо­ра­ми укра­їн­ської емі­гра­ції, він, зокре­ма, ска­зав: «У ми­ну­ло­му зав­жди бу­ло так, що ко­ли ми по­чи­на­ли сва­ри­ти­ся, то при цьо­му про­гра­ва­ли оби­дві сто­ро­ни, а зав­жди ви­гра­ва­ла тре­тя сто­ро­на».

Чи по­ви­нен я сьо­го­дні по­ясню­ва­ти, ко­го він мав на ува­зі?

До­зво­лю со­бі не­ве­ли­чкий екс­курс в істо­рію.

1654 ро­ку від­бу­ла­ся Пе­ре­я­слав­ська ра­да, яка в ра­дян­ській істо­рі­о­гра­фії ді­ста­ла хи­бне тлу­ма­че­н­ня «возз’єд­на­н­ня» Укра­ї­ни з Ро­сі­єю. Хи­бне то­му, що по-пер­ше, ні­якої Ро­сії то­ді ще не бу­ло, цю на­зву Мо­сков­щи­на при­бра­ла зна­чно пі­зні­ше, а по-дру­ге, возз’єд­на­ти­ся мо­же щось, що вже бу­ло з’єд­на­не ра­ні­ше. Та го­лов­не те, що пі­сля цьо­го «возз’єд­на­н­ня» Укра­ї­на по­сту­по­во втра­ча­ла, аж по­ки оста­то­чно втра­ти­ла, не­за­ле­жність. Цю не­за­ле­жність нам при­ніс роз­пад СРСР, який ни­ні­шній пре­зи­дент Ро­сії на­звав ко­лись «най­біль­шою гео­по­лі­ти­чною ка­та­стро­фою ХХ сто літ тя » . І сьо год ні Укра­ї­на в про­ти­сто­ян­ні з Ро­сі­єю ви­бо­рює не про­го­ло­ше­ну, а справ­жню не­за­ле­жність, ці­ною жит­тів кра­щих сво­їх си­нів на­ма­га­ю­чись ви віль ни ти ся із за душ ли вих «бра­тніх» обіймів.

1686 ро­ку ці­ною по­ді­лу укра­їн­ських зе­мель бу­ло під­пи­са­но мо­сков­сько-поль­ський тра­ктат про ві­чний мир. Чи дов­го три­вав цей «ві­чний» мир? Ні. Не­дов­го. Він скін­чив­ся трьо­ма — 1772, 1793 та 1795 ро ків — пе­ре­ді ла ми Поль­щі.

Ось про що по­вин­ні пам’ята­ти на­ші два су­спіль­ства.

Чи тре­ба по­ясню­ва­ти, що якщо сьо­го­дні впа­де Укра­ї­на, то зав­тра мо­же впа­сти й Поль­ща?

Орі­єн­туй­мо­ся на Юзе­фа Ло­бо­дов­сько­го. На йо­го те­зу про по­тиск про­стя­гну­тої ру­ки і на йо­го сло­ва, ска­за­ні то­ді ж та­ки, в гру­дні 1977 ро­ку: «Якщо нам су­дже­но зно­ву сва­ри­ти­ся в май­бу­тньо­му, то зро­бі­мо це при­найм­ні на ру­ї­нах мо­сков­ської ім­пе­рії».

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.