Iри­на КЛЮЧКОВСЬКА,

Den (Ukrainian) - - Тема «дня» -

ди­ре­ктор Мі­жна­ро­дно­го ін­сти­ту­ту осві­ти, культури та зв’яз­ків з ді­а­спо­рою:

— Най­пер­ше — «З Днем на­ро­дже­н­ня те­бе, наш «День» — і сло­ва гли­бо­кої вдя­чно­сті за те, що ти є в жит­ті мо­єї кра­ї­ни і в на­шо­му жит­ті...

«Від­ді­лив Бог сві­тло від тем­ря­ви. На­звав же Бог сві­тло — день». І ми, МІОКів­ці, на­зи­ва­є­мо це сві­тло: «День»! Бо для нас — це 20 ро­ків ве­ли­кої Прав­ди на­ших уні­вер­си­те­тів, ін­те­ле­кту­аль­ної кон­со­лі­да­ції укра­їн­ців, фор­му­ва­н­ня сві­до­мо­сті на­ції, ін­те­ле­кту­аль­но­го озбро­є­н­ня укра­їн­ців, об’єктив­них ін­фор­ма­цій­них го­ри­зон­тів. Це — 20 ро­ків ін­те­ле­кту­аль­но­го ро­сту на­ції, що­ден­ної са­мо­від­да­чі чи­та­чам, відкритості до Укра­ї­ни і сві­ту! А ще — 20 ро­ків на пуль­сі істо­рії Укра­ї­ни кон­стру­ктив­них дис­ку­сій і прав­ди­вих но­вин... Так оці­ню­ють що­ден­ну все­укра­їн­ську га­зе­ту «День» пра­ців­ни­ки Мі­жна­ро­дно­го ін­сти­ту­ту осві­ти, культури та зв’яз­ків з ді­а­спо­рою, для яких спіл­ку­ва­н­ня з га­зе­тою ста­ло до­брою що­ден­ною не ли­ше зви­чкою, а й по­тре­бою. Ми по­чи­на­є­мо наш день з «Дня» і так упро­довж багатьох ро­ків.

За­га­лом вва­жаю, що «День» для нас — ве­ли­кий дар, який на­по­ле­гли­во впро­довж двох де­ся­ти­літь до­по­ма­гає нам по­збу­ти­ся ком­пле­ксу мен­шо­вар­то­сті, цьо­го на­шо­го пост­ра­дян­сько­го спад­ку, що важ­ким тя­га­рем ліг на на­ші по­ні­ве­че­ні си­сте­мою ду­ші, до­по­ма­гає ви­про­ста­ти спи­ни й усві­до­ми­ти, що ми з ро­ду-пле­ме­ні ве­ли­ко­го на­ро­ду. «День» — це ще й до­брий вчи­тель, який зму­шує ана­лі­зу­ва­ти по­мил­ки, яких бу­ло ой як ба­га­то впро­довж істо­рії, і не по­вто­рю­ва­ти їх сьо­го­дні.

У нас бу­ло не так ба­га­то ча­су, щоб по­збу­ти­ся травм ми­ну­ло­го. І зре­штою, ми бу­ли по­га­ни­ми учня­ми, бо не за­сво­ї­ли і да­лі не хо­че­мо за­сво­ю­ва­ти уро­ків ми­ну­ло­го.

Жи­т­тя газети «День» (так, са­ме жи­т­тя! — не­про­сте, але яскра­ве і ду­же до­стой­не) я на­зи­ваю ге­ро­ї­чним. Впер­то з дня в день, з ро­ку в рік га­зе­та не під­да­ва­ла­ся кон’юн­кту­рі, уго­дов­ству, про­да­жно­сті. Га­зе­та про­жи­ває своє скла­дне жи­т­тя як лю­ди­на. Бо чи лег­ко тим, хто від­мов­ля­є­ться від при­сто­су­ван­ства і ви­тя­гає на світ Бо­жий прав­ду про ве­ли­кий Го­лод в Укра­ї­ні, про на­шу ге­ро­ї­чну УПА та її про­від­ни­ків, про Ки­їв­ську Русь і роз’яснює нам усім про при­ва­ти­за­цію на­шої істо­рії і по­ка­зує нас та­ки­ми, яки­ми ми є на­справ­ді. Всьо­го й не злі­чи­ти.

Про­сто тре­ба чи­та­ти « День » на що­день і пе­ре­ко­на­ти­ся, що га­зе­та впро­довж цьо­го ча­су йшла і йде прав­ди­вим укра­їн­ським шля­хом і кли­че нас за со­бою. Пі­дня­ла­ся на ду­хов­ну ви­со­чінь і під­тя­гає до неї су­спіль­ство. Чи це лег­ко і про­сто? Одно­зна­чно — ні. Жо­дної дер­жав­ної під­трим­ки, по­при ве­ли­ку дер­жав­ни­цьку ро­бо­ту. Але ні­ко­ли ко­ман­да «Дня» не опу­ска­ла рук, не шу­ка­ла лег­ких до­ріг. Без сум­ні­ву, ве­ли­че­зна за­слу­га у цьо­му Ла­ри­си Оле­ксі­їв­ни Ів­ши­ної, якій вда­ло­ся не ли­ше сфор­му­ва­ти ко­ман­ду про­фе­сій­них че­сних жур­на­лі­стів (най­біль­шо­го де­фі­ци­ту на ни­ні­шньо­му ме­ді­а­рин­ку), а й ство­ри­ти до­ро­жню кар­ту ру­ху до укра­їн­ської Укра­ї­ни не ли­ше для са­мої газети, а й для су­спіль­ства в ці­ло­му. Ду­же б хо­ті­ло­ся, що­би що­раз біль­ше укра­їн­ців ішли ти­ми мар­шру­та­ми, які вдум­ли­во­му чи­та­че­ві про­по­нує впро­довж 20 ро­ків Ла­ри­са Ів­ши­на та її ко­ман­да. Пе­ре­ко­на­на, що фе­но­мен Ла­ри­си Ів­ши­ної ще бу­дуть до­слі­джу­ва­ти і ви­вча­ти, а про «День» го­во­ри­ти­муть як про фор­му опо­ру бай­ду­жо­сті, не­ві­гла­ству, зра­ді на­ціо­наль­них ін­те­ре­сів, втра­ті су­ве­ре­ні­те­ту і не­за­ле­жно­сті дер­жа­ви. Пи­са­ти­муть, як про фор­му бо­роть­би за Ве­ли­ку Прав­ду про нас, про Укра­ї­ну.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.