Як то­нув «ко­ра­бель» Лу­ган­ська

Во­ло­ди­мир ГУСЛАВСЬКИЙ: «Пі­сля Кри­му всій кра­ї­ні тре­ба бу­ло ви­зна­ти цей гір­кий до­свід і опе­ра­тив­но ре­а­гу­ва­ти на по­дії на Дон­ба­сі, а не ді­ли­ти вла­ду»

Den (Ukrainian) - - Подробиці - Ва­лен­тин ТОРБА, «День»

По­дії ве­сни 2014 ро­ку­для Укра­ї­ни бу­ли кри­ти­чни­ми. То­ді ми втра­ти­ли Крим, і на те­ри­то­рію Дон­ба­су­по­сту по­во по­ча­ли по­тра­пля­ти російські оку­па­цій­ні си­ли. «День» уже опри­лю­дню­вав низ­ку бе­сід з очіль­ни­ка­ми си­ло­вих стру­ктур на Луганщині то­го пе­рі­о­ду. Сьо­го­дні до ва­шої ува­ги — роз­мо­ва з го­ло­вою Луганського УМВС Во­ло­ди­ми­ром Гу­слав­ським, який за­сту­пив на цю по­са­ду в над­скла­дний пе­рі­од і за­ли­шив її 30 кві­тня 2014 р. пі­сля спро­би за­хо­пле­н­ня бу­дів­лі МВС. Де­хто йо­го на­зи­вав на­віть «зра­дни­ком», хо­ча при ньо­му­ця бу­дів­ля так і не бу­ла зда­на. Я був при­су­тнім при штур­мі 29 кві­тні і чув, як бо­йо­ви­ки пра­гну­ли роз­стрі­ля­ти Гу­слав­сько­го. До цьо­го бан­ди­ти вже за­хо­пи­ли бу­дів­лю обла­сно­го СБУ. На­справ­ді бо­йо­ви­кам на­віть не вда­ло­ся по­тра­пи­ти до МВС.

«НА ЛУГАНЩИНІ НЕ БУ­ЛО ЄДИ­НОЇ ПО­ЛІ­ТИ­ЧНОЇ СИ­ЛИ, ЯКА Б МОГЛА ПОВЕСТИ ЛЮ­ДЕЙ У НАПРЯМКУ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ»

— Во ло ди ми ре Ста ніс ла во - ви чу, як ви прий ня ли рі шен ня очо ли ти Лу гансь ке об лас не УМВС у не­без­пе­чний пе­рі­од ве­сни 2014-го?

— Дій­сно, до ро­бо­ти в МВС я по вер нув ся в над с к лад ний час, ко­ли під но­га­ми вже го­рі­ла зем­ля. Че­сно ка­жу­чи, у ме­не не бу­ло ін шо го мо раль но го ви бо ру. Ме ні бу ло аб со лют но зро зу мі - лим, що на­ве­сні 2014-го на чо­лі ці­єї стру­кту­ри на Луганщині ма­ла бу­ти лю­ди­на з па­трі оти­чни­ми прі о ри те та ми. При зна чи ти на цю по са ду пред с тав ни ка, на - прик лад, Львів щи ни — це бу ло не ре аль но, ад же йо го прос то не пу­сти­ли б на по­ріг. Це в кра­що­му ра­зі. Біль­ше то­го, мі­лі­цію ля­ка ли за зда ле гідь, мов ляв, Ки їв пра­гне поставити вам на­чаль­ни­ком «бан­де­рів­ця». Ко­ли во­ни ді­зна­ли­ся, що при­зна­ча­ють лу­ган­ча ни на, то за пал пев ною мі рою спав. У ме не ж був свій ар се нал до­сві­ду для на­ве­де­н­ня по­ряд­ку. — В чо­му він по­ля­гав? — По-пер­ше, хоч як би це па­фос но зву ча ло, але — це мій край, і від­сту­па­ти я зі сво­єї зем­лі не зби рав ся, що до ве ли по дії 29 кві­тня 2014 року, ко­ли МВС, всу­пе­реч за­явам із Ки­є­ва, не бу­ло зда­но. По-дру­ге, тре­ба та­кож усві­дом­лю­ва­ти, що дій­сно, мі­лі­ція на той мо­мент бу­ла до­сить де­мо­ра­лі­зо­ва­ною, й ті мі­лі­ціо­не­ри, які ви сту па ли за Укра ї ну, як пра ви ло, бу ли не стіль ки за Укра­ї­ну, скіль­ки за ме­не. З рі­зних при­чин. Але та­ким був ме­ха­нізм за­лу­че­н­ня си­ли на свою сто­ро ну. На жаль, ду же не га тив ну роль зі гра ли де які по лі ти ки з цен­тру, зокре­ма та ж са­ма Фа­ріон. Та­ке від­чу­т­тя, що во­ни або не ро­зумі­ли, що все го­рить і не вар­то са­ме за­раз, в цей мо­мент, ли­ти бен зин на по лум’ я, або ро би - ли це на­віть сві­до­мо, при­кри­ваю чись на чеб то пат рі о тич ни ми га­сла­ми. Ду­же не­о­дно­зна­чна си­ту­а­ція ви­ни­кла з «Бер­ку­том». У по­лі­ти­чно­му сен­сі на Луганщині не бу­ло єди­ної си­ли, яка б могла повести лю­дей у на­пря­мі єв­ро­ін­тег ра ції, до чо го вже на той час біль­шість кра­ї­ни пра­гну­ла. Бу­ли окре мі роз дроб ле ні ор га ні за ції, які не ма­ли ма­со­вої під­трим­ки і час то на віть спе ре ча лись один з од ним, хто з них го лов ні ший, хто біль ше лю бить Укра ї ну і як вза­га­лі її тре­ба лю­би­ти. Про­те я як пра­во­охо­ро­нець ро­зу­мів їхню роль. Ті ж са мі « уль т ра си » , які бра ли до рук па ли ці, в пев ний мо­мент ви­ко­ну­ва­ли роль мі­лі­ції із за­хи­сту адмін­бу­ді­вель, адже у мі­лі­ції за­ко­ном бу­ли зв’яза­ні ру­ки — ми не ма­ли пра­ва ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти спец­за­со­би пі­сля по­дій на Май да ні. Мо жу ска за ти, що ко ли я за сту пив на свою по са ду 2 бе рез ня, то над ОДА ви сів ро - сій­ський пра­пор.

«У БЕРЕЗНІ 2014-го НА КОРДОНІ СТОЯЛИ РОСІЙСЬКІ ТАНКИ З НАПИСАМИ УКРА­ЇН­СЬКОЮ МО­ВОЮ: «МИРОТВОРЧІ СИ­ЛИ»

— Є від­чу­т­тя то­го, що й у се­ре­ди­ні кра­ї­ни де­хто ба­жає «зли­ти » при чи ни вій ни на Дон бас? Мов ляв, са мі по кли ка ли бі ду, тож і тер­піть.

— Крим здав ся без жод но го по­стрі­лу, але чо­мусь са­ме пе­ре­се­лен ці з Дон ба су ма ють пев ну «мі­тку», мов­ляв, ми зда­ли­ся, не ста­ли чи­ни­ти спро­тив. Са­ме Дон­бас і чи­нив спро­тив. Пі­сля Кри­му всій кра­ї­ні тре­ба бу­ло ви­зна­ти цей гір­кий до­свід і опе­ра­тив­но ре­а­гу­ва­ти на по­дії, а не ді­ли­ти вла­ду.

— Що від бу ва ло ся у бе рез ні 2014-го, ко­ли вас при­зна­чи­ли го­ло вою Лу гансь ко го об лас но го УМВС у вій­сько­во­му пла­ні?

— Я про­тя­гом усьо­го мі­ся­ця до кла дав про те, що ро сійсь кі тан ки під хо дять до кор до нів Укра ї ни на від ста ні кі ло мет рів. По­тім ці танки не глу­ши­ли­ся, а че рез де який час від хо ди ли на - зад. Що то бу­ло? Зви­чай­но, пси­хо­ло­гі­чна ата­ка. Але вра­хо­ву­ю­чи те, що вже від бу лась анек сія Кри­му, на­мі­ри агре­со­ра бу­ли сер­йо­зні. Зро­зумі­ло, що РФ пла­ну­ва ла увій ти ще в бе рез ні- квіт ні на те­ри­то­рію Украї ни. Що для цьо го бу ло по тріб но? Пер ша кров. Адже тан ки ці на кор до ні бу­ли зов­сім не з ро­сій­ськи­ми по­зна­чка­ми, а з написами укра­їн­ською мо­вою «Миротворчі си­ли». Про це ме­ні до­кла­дав що­ран­ку на чаль ник мі лі ції Крас но до на. То­ді у ро­сі­ян ле­ген­да бу­ла та­ка: якщо буде пер­ша кров, то одра­зу ого­ло­шу­є­ться, що на­чаль­ник УМВС Гуславський збо­же­во­лів і від­крив во­гонь по мир­ним жи­те­лям. Цьо­го від нас че­ка­ла Ро­сія.

— З дру­го­го бо­ку, чи ма­ли ви ре­аль­ний вплив?

— Пов­то­рюю, ті з мі­лі­ції, хто був за Укра­ї­ну, біль­ше бу­ли за ме­не, а не стіль­ки за Укра­ї­ну. Їх на­ра­хо­ву­ва­ло­ся десь 20%. Во­ни ме­не зна­ли, ма­ли пев­ні зо­бов’яза­н­ня. На цьо­му все й три­ма­лось. Але, без­умов­но, ба­га­то пра­во­охо­рон­ців де-фа­кто я не кон­тро­лю­вав. Це бу­ла про­бле­ма, і ви­рі­шу­ва­ти її бу­ло вкрай важ­ко, осо­бли­во при не зав­жди вір­ній по­лі­ти­ці цен­тру що­до то­таль­но­го цьку­ва­н­ня «Бер­ку­ту», про­во­ка­тив­них за­яв що­до мов­но­го за­ко­ну, з яки­ми мо­жна бу­ло б і тро­шки за­че­ка­ти, по­би­т­тя Ми­ро­шни­чен­ком пред­став­ни­ка Пер­шо­го На­ціо­наль­но­го то­що. Це все ви­гля­да­ло як ви­ста­ва, що російські те­ле­ка­на­ли влу­чно по­да­ва­ли ці кар­тин­ки, до­да­ю­чи що «Пра­вий се­ктор» на­чеб­то мав би об­стрі­лю­ва­ти Лу­ганськ.

Із « Бер ку том » , при цьо му, щіль но пра цю ва ла Ро сія й пов - ним хо­дом про­по­ну­ва­ла російські зар пла ти. Вра хуй те те, що з ли­сто­па­да 2013-го во­ни їзди­ли в Ки­їв го­ло­дни­ми і хо­ло­дни­ми, де їм до­во­ди­ло­ся бра­ти участь у ду­же сум­нів­них по­ді­ях, які ке­рів­ни­цтвом по­да­ва­лись як бо­роть­ба із ма со ви ми за во ру шен ня ми, де в них ки­да­ли «ко­ктей­лі Мо­ло­то­ва» і во­ни спа­ли на до­лів­ках, не зав­жди ма­ю­чи мо­жли­вість по­їсти. Їм же по­стій­но вкру­чу­ва­ло­ся, що у всьо му вин на « ук ра їнсь ка хун­та». Усві­дом­те скла­дність си­ту­а­ції й те, на­скіль­ки тон­ко тре­ба бу­ло по­во­ди­ти­ся по­тім з ци­ми людь ми, щоб во ни не ста ли на бік во­ро­га. Це нам за­раз усім ясно, що ви­ко­ри­ста­н­ня озбро­є­но­го « Бер ку ту » про ти на ро ду — це зло­чин. Але то­ді з са­мим «Бер­ку­том» про­во­ди­ла­ся ду­же по­ту­жна ро­бо­та. Біль­ше то­го, склад «Бер­ку ту » не був од но рід ним. То ді За­хар­чен­ко, ко­ли да­вав кон­кре­тні ко ман ди « Бер ку ту » , го во рив їм, що за все бу де від по ві да ти він. Що ви­йшло — ми всі зна­є­мо.

Мо­їм зав­да­н­ням у Лу­ган­ську бу­ло по­ясни­ти, що якщо Вер­хов­на Ра­да бу­ла обра­на ле­гі­тим­но, то й спі­кер її — на той час вже Тур­чи­нов — ле­гі­тим­ний, а зна­чить, і Ка­бмін, який сфор­му­ва­ла Ра­да, теж ле­гі­тим­ний. А от­же, ми всі ма­є­мо бу­ти під­вла­дни­ми Ава­ко­ву. Якщо ви отри­му­є­те зар­пла­ту, то ви­ко­нуй­те на­ка­зи. Це ма­ло свій вплив. Але, зви­чай­но, ме­ні ста­ви­ли пи­та­н­ня, що те ж са­ме їм го­во­рив до то­го За­хар­чен­ко, а по­тім втік. Де га­ран­тія мо­їх слів? Я ро­бив на­го­лос на то­му, що нам не мо­жна допу­сти­ти вій­ни і що я ні­ку­ди не по­ді­ну­ся. З Ки­є­ва при цьо­му над­хо­ди­ли ви­мо­ги на­да­ти всі осо­би­сті да­ні що­до бій­ців «Бер­ку­ту», на ко­жно­го з яких бу­ла за­ве­де­на кар­на спра­ва що­до по­дій на Май­да­ні. За­пи­ти над­хо­ди­ли в кан­це­ля­рію, а це зна­чить, що про це зна­ли всі. Це вкрай ускла­дню­ва­ло ро­бо­ту з пе­ре­орі­єн­та­ці­єю «Бер­ку­ту» на наш бік.

«НА БУ­ДІВ­ЛЮ ЛУГАНСЬКОГО СБУ НАПАЛИ ПЕРШИМИ, ТО­МУ ЩО ВО­НА НЕ БУ­ЛА УКРІПЛЕНА ЗСЕРЕДИНИ»

— Хо­чу по­вер­ну­ти­ся до по­дій 6 кві­тня 2014 року, а са­ме — за­хо­пле­н­ня Луганського СБУ.

— Як ви га­да­є­те, чо­му напали на СБУ, а не на МВС? Уся спра ва в то му, що СБУ не бу ла укріплена хоч яко­юсь ре­ші­ткою. МВС на впа ки ми укріп лю ва ли зсередини до­сить щіль­но. Окрім то­го, в 20-х чи­слах бе­ре­зня до то­ді­шньо­го очіль­ни­ка Луганського СБУ Пет ру ле ви ча при хо ди ло без­ліч лю­дей для то­го, щоб при­ві та ти йо го зі свя том, зда єть ся, рі­чни­ці СБУ. Уя­віть со­бі, що всі ці лю­ди — го­ло­ви райа­дмі­ні­стра­цій, яких при зна чав Яну ко вич, ке­рів­ни­ки ве­ли­ких під­при­ємств, ко­мер­сан­ти з кві­та­ми, з по­да­рун­ка ми про мо ні то ри ли той факт, що бу­дів­ля СБУ зов сім не укріплена. Окрім то­го, я обрав у МВС по лі ти ку на ла год жен ня сто сун - ків з осо­бо­вим скла­дом. Пе­тру­ле­вич у СБУ пі­шов шля­хом за­ля­ку­ва­н­ня. Зброя бу­ла як у СБУ, так і в МВС. Тіль ки я кож но му роз - дав цю зброю, а в СБУ кіль­кість осо бо во го скла ду знач но по сту - па ла ся кіль кос ті зброї. От­же, у ви­пад­ку за­го­стре­н­ня си­ту­а­ції во­на могла опи­ни­ти­ся, й та­ки опи­ни­ла­ся не в тих ру­ках. Окрім то - го, я да­ле­кий від дум­ки, що лю­ди­ну, яка слу­жи­ла в На­гор­но­му Ка­ра­ба­сі на бо­ці Ро­сії, ця кра­ї­на прос то так від пус ти ла. Це моя осо бис та дум ка. Я вва жаю, що лю ди на, яка бу ла в Ка ра ба сі й Че­чні, могла б спро­гно­зу­ва­ти по­дії й зро би ти все, щоб не до пус - ти ти їх роз вит ку. Але осо бис то в ме не бу ло вра жен ня, що Пет ру - ле вич не ві рив у мож ли вість за­хис ти ти Лу ганськ, що й по зна - чи­ло­ся на йо­го по­ве дін­ці.

На жаль, дій с но, СБУ за ба - га­то ро ків пе ре тво ри ла ся не в слу­жбу без­пе­ки, а в ко­мер­цій­ну струк ту ру. І за ко рот кий час її про­сто так не пе­ре­бу­ду­єш. Я усві­дом­лю­вав, що мо­же бу­ти на­пад на СБУ, адже во­на бу­ла най­менш укрі­пле­ною, але на мої про­по­зи­ції на да ти до по мо гу ке рів ни ки Лу гансь ко го СБУ від по ві да ли від­мо­вою. В день за­хо­пле­н­ня бу­дів­лі СБУ 6 кві­тня 2014 року мі­лі­ція, за­хи­ща­ю­чись ли­ше щи­та­ми, від­би­ва­ла ата­ки. У нас бу­ли й по страж да лі. Але за на ши ми спи на ми пус ти ли газ. Хлоп ці про­сто не мо­гли дов­го пе­ре­бу­ва­ти там, і від сту пи ли. Очіль ник ОДА Бо ло т сь ких не міг пі ти ра - зом зі мною на пе­ре­мо­ви­ни, адже як­би нас обох за­хо­пи­ли в по­лон, то об ласть опи ни ла ся б вза га лі без тих, хто міг би предс тав­ля­ти про­укра­їн­ську вла­ду. В ме­не ду­же ба­га­то пи­тань за­ли­ша­є­ться з при­во­ду то­го, як зда­ли збро­яр­ню в СБУ. Але мо­жу ска­за­ти, що ко­ли бу­ла спро­ба за­хо­пи­ти бу­дів­лю МВС 29 квіт ня, ми її не зда ли, адже за­зда­ле­гідь укрі­пи­ли її зсе­ре ди ни. Але то ді ме не не при єм - но зди­ву­ва­ла по­зи­ція Тур­чи­но­ва, який на всю кра­ї­ну ого­ло­сив, що МВС в Лу гансь ку зда но, а ме не на звав зрад ни ком. Це був див - ний « фаль с тарт » із йо­го бо ку. На­справ­ді я за­про­по­ну­вав на­тов­пу: якщо пи­та­н­ня в ме­ні, то я по­дам у від­став­ку, але за умо­ви, що ні­яко­го штур­му не буде і ні­хто не буде на­ма­га­ти­ся за­хо­пи­ти МВС. На­товп на це не пі­шов, і я до остан­ньо­го за­ли­шав­ся на то­ну­чо­му ко раб лі. До ре чі, ма ло хто зга - дує, що ті ж са мі да­ї­шни ки — вже пі­зні­ше — до остан­ньо­го від­стрі­лю­ва­ли­ся у сво­їй бу­дів­лі.

ФО­ТО РЕЙТЕР

ВЕСНОЮ 2014 РОКУ МІ­ЛІ­ЦІЯ І УКРАЇНСЬКІ ПАТРІОТИ ЧА­СТО СТАВАЛИ ПО ОДИН БІК БАРИКАД. ПРО­ТЕ СЕ­РЕД ПРА­ВО­ОХО­РОН­ЦІВ ЗНАЙШЛАСЬ І ДОСТАТНЯ ЧАС­ТКА ЗРАДНИКІВ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.