Бо­ги і лю­ди

Den (Ukrainian) - - Культура - Ва­дим ДИШКАНТ

Свій 83- й сезон Він­ни­цький обла­сний му­зи­чно- дра­ма­ти­чний те­атр ім. М. Са­дов­сько­го від­крив ви­ста­вою із ек­зо­ти­чною на­звою « Ідза­на­мі. Бо­ги­ня, яка ва­бить » . П’ єса ки­їв­сько­го дра­ма­тур­га Те­тя­ни Іва­щен­ко, по­став­ле­на го­лов­ним ре­жи­се­ром те­а­тру­Та­ї­сі­єю Сла­він­ською, пе­ре­тво­ри­ла­ся на яскра­ве ви­до­ви­ще зав­дя­ки спів­пра­ці те­а­труз ін­ши­ми сто­ли­чни­ми ми­тця­ми ( що і спри­чи­ни­ло до­да­тко­ві ви­тра­ти не ли­ше че­рез го­но­ра­ри, а й зав­дя­ки яко­сті по­ста­нов­ки). Ху­до­жни­ком-по­ста­нов­ни­ком « Ідза­на­мі... » є зна­ний сце­но­граф, го­лов­ний ху­до­жник На­ціо­наль­но­го те­а­тру­ім. І. Фран­ка Ан­дрій Але­ксан­дро­вич- До­чев­ський, му­зи­ку­на­пи­сав не менш ві­до­мий сво­ї­ми те­а­траль­ни­ми ро­бо­та­ми сто­ли­чний ком­по­зи­тор Іван Не­бе­сний. Ре­зуль­тат та­ко­го твор­чо­го сим­біо­зу­пе­ре­вер­шив усі спо­ді­ва­н­ня він­ни­цької пу­блі­ки. Ще­дрий ві­зу­аль­ний ряд сце­но­граф ви­бу­до­вує за до­по­мо­гою фран­цузь­ко­го жи­во­пи­су­по­за­ми­ну ло­го сто­лі­т­тя та тра­ди­цій­них япон­ських кар­тин (кай­га), по­стій­не зву­ча­н­ня фран­цузь­ких та япон­ських ме­ло­дій обрам­ля­ють ме­ло­дра­ма­ти­чну­і­сто­рію ко­ха­н­ня ( су­сід­ства єв­ро­пей­сько­го та схі­дно­го ми­стецтв в ме­жах одні­єї ви­ста­ви — ко­ха­н­ня ін­тер­на­ціо­наль­но­го).

За сю­же­том фран­цузь­кий дво­ря­нин Ер­ве (Гри­го­рій Си­ро­тюк), при­їхав­ши уда­ле­ку­Япо­нію за ли­чин­ка­ми шов­ко­пря­ду, по­тра­пив у сі­ті Аму­ра. При­страсть, мо­же, і не ста­ла би для ньо­го фа­таль­ною, як­би ча­рів­на дру­жи­на Са­му­рая (Ро­ман Хе­гай-Се­ме­нов) Аса­гао (Жан­на Ан­дру­си­ше­на), не­зва­жа­ю­чи на су­во­рі мо­раль­ні за­ко­ни тра­ди­цій­но­го схі­дно­го су­спіль­ства, від­по­ві­ла чо­ло­ві­ко­ві вза­єм­ні­стю. Це не флірт. По­чу­т­тя Ер­ве та Аса­гао над­то гли­бо­кі, аби осквер­ни­ти їх по­спі­шним ін­ти­мом. По­збав­ле­на сен­ти­мен­тів, куль­ту­ра са­му­ра­їв охо­ло­джує ба­жан- ня чо­ло­ві­ків за­во­ло­ді­ти чу­жою дру­жи­ною. «Шлях Са­му­рая — це смерть. В си­ту­а­ції «або-або» без ва­гань ви­би­рай смерть. Це не­важ­ко. На­бе­рись рі­шу­чо­сті — і дій» — так по­чи­на­є­ться ві­до­ма кни­га Яма­мо­то Цу­нэто­мо Ха­га­ку­рэ «При­хо­ва­не ули­сті», яка є своє­рі­дним ко­де­ксом Са­му­рая. Той, хто зда­тний без остра­хуі ва­гань по­мер­ти убу дья­к­умить, без остра­хуі ва­гань зда­тний при­не­сти смерть ін­шим.

У ро­ма­ні Ал­ле­сан­дро Ба­рик­ко «Шовк», сю­жет яко­го Те­тя­на Іва­щен­ко по­кла­ла в осно­ву­сво­єї п’єси, за­ко­ха­ні вза­га­лі по­збав­ле­ні можливості спіл­ку­ва­ти­ся (у виставі ж їм та­ка мо­жли­вість по­да­ро­ва­на). Якщо вра­ху­ва­ти, що сто ро­ків то­му­по­до­рож з Єв­ро­пи на Да­ле­кий Схід за­йма­ла що­най­мен­ше три мі­ся­ці ли­ше в один бік ( ми вже не ка­же­мо про від­су­тність ни­ні­шніх еле­ктрон­них за­со­бів спіл­ку­ва­н­ня), то мо­жна со­бі уяви­ти, яко­го гра­ду­су на­би­ра­ли по­чу­т­тя за­ко­ха­них, ко­жна зу­стріч яких могла бу­ти остан­ньою! Дра­ма­ти­зму­си­ту ації до­бав­ляє й те, що Ер­ве має дру­жи­ну Ма­длен ( На­та­лія Шо­лом), яка здо­га­да­ла­ся про та­єм­ну­при­страсть чо­ло­ві­ка, але жо­дним сло­вом не до­рі­кну­ла йо­му за це. Біль­ше то­го, во­на пи­са­ла йо­му ли­сти від іме­ні да­ле­кої япон­ки, та­ким чи­ном про­жи­ва­ю­чи при­страсть сво­го чо­ло­ві­ка ра­зом із ним.

Віль­но роз­по­ря­див­шись сю­же­тни­ми ко­лі­зі­я­ми «Шов­ку», Т.Іва­щен­ко, аби на­да­ти істо­рії ко­ха­н­ня уні­вер­саль­но­го, все­лен­сько­го зву­ча­н­ня, вве­ла усю­жет п’ єси ге­ро­їв япон­ської мі­фо­ло­гії, зокре­ма Ідза­на­мі — бо­ги­ню тво­ре­н­ня і смер­ті. Тож він­ни­цький гля­дач, при­йшов­ши на прем’ єру, не ли­ше пе­ре­жив ме­ло­дра­ма­ти­чні ко­лі­зії ще одні­єї істо­рії ко­ха­н­ня, а й до­лу­чив­ся до ви­со­ких зраз­ків сві­то­вої куль­ту­ри.

У Він­ни­цько­му те­а­трі по­ста­ви­ли най­до­рож­чу ви­ста­ву за час йо­го існу­ва­н­ня

ФО­ТО ЗОРІЯ ФАЙНА

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.