Партії Вій­ни і Ми­ру

Як пра­цю­ють ма­со­ва­ні «вки­да­н­ня» в ін­фор­ма­цій­ний про­стір усі­ля­ких по­ра­жен­ських сми­слів

Den (Ukrainian) - - День Планети - Ла­ри­са ВОЛОШИНА

11сер п ня ви кон ком Він - ниць кої місь кої ра ди ухва лив рі шен ня про за бо ро ну в міс ті роз мі - ще­н­ня будь-якої ре­кла­ми що­до па са жирсь ких пе ре ве зень на тим ча со во оку по ва ні те ри то рії та від по чин ку в Кри му та на Дон­ба­сі. «Ми вва­жа­є­мо, що ре­кла му ва ти ту рис тич ні по до ро жі до Кри­му, на оку­по­ва­ні території, є амо раль ним » , — ска зав пер­ший за­сту­пник мі­сько­го го - ло ви Він ни ці Ігор Ко роль чук. 14 ве рес ня ана ло гіч не рі шен ня ухва лив ви ко нав чий ко мі тет Ізюмсь кої місь кої ра ди Хар - ків­ської обла­сті. Ініціатива вве­де­н­ня за­бо­ро­ни на­ле­жить мі­сце­вим гро­мад­ським ор­га­ні­за­ці­ям. На їх ню дум ку, рек ла ма та ких по їз док при зво дить до за гос т - ре­н­ня со­ці­аль­ної на­пру­же­но­сті в міс ті, а та кож « під бу рює лю - дей до про­ти­дії і при­ни­жує їхні гі­дність та па­трі отизм».

Про що ці дві но­ви­ни? Про вій­ну? Про бі­знес? Про бай­ду­жість до тра­ге­дії кра­ї­ни? — Так. Але та­кож ці дві но­ви­ни пре­кра­сно ілю­стру­ють те роз­ді­ле­н­ня в укра­їн­сько­му су­спіль­стві, яке ви­ни­кло спон­тан­но з по­ча­тком ро­сій­ської агре­сії. Йде­ться про «пар­тію вій­ни» і «пар­тію ми­ру». Про них і по­го­во­ри­мо. Від са­мо­го по­ча­тку по­дій скла­ла­ся си­ту­а­ція, за якої ве­ли­че­зна кіль­кість укра­їн­ців пра­гну­ла за­ли­ша­ти­ся над су­ти­чкою. Хо­ті­ло­ся збе­рег­ти ро­дин­ні зв’яз­ки, дру­зів, дже­ре­ла до­хо­ду і зви­чний спо­сіб жи­т­тя. «Я ви­щий за по­лі­ти­ку», — ка­за­ли оби­ва­те­лі, чи­нов­ни­ки, вій­сько­ві та жур­на­лі­сти. Це озна­ча­ло, що лю­ди­на не хо­че ви­би­ра­ти сто­ро­ну. Для то­го щоб зро­зу­мі­ти, «чо­му так?», не­об- хі­дно ро­зі­бра­ти­ся, а ко­ли ж був цей са­мий «по­ча­ток». То­чка від­лі­ку по­ча­тку ро­сій­ської агре­сії для ко­жно­го своя. З ко­жним днем стає де­да­лі біль­ше лю­дей, які вва­жа­ють, що ро­сій­ська агре­сія про­ти Укра­ї­ни не при­пи­ня­ла­ся ні­ко­ли. Це ба­га­то­ві­ко­вий про­цес, у яко­му укра­їн­цям ди­вом вда­ло­ся збе­рег­ти свою суб’єктність і по­тен­ці­ал. Хтось ви­знав агре­сію з по­ча­тком Май­да­ну. При­чо­му ко­жен на­зи­ває рі­зну да­ту. Одні впев­не­ні, що ра­ху­ва­ти вар­то з мо­мен­ту по­би­т­тя сту­ден­тів, ко­ли в укра­їн­цях спро­бу­ва­ли зло­ми­ти опір за те­хно­ло­гі­єю «бо­ло­тної спра­ви». Ін­ші вва­жа­ють, що всьо­му по­ча­тком ста­ли спро­ба то­ді­шньо­го гла­ви дер­жа­ви змі­ни­ти зов­ні­шньо­по­лі­ти­чний ве­ктор Укра­ї­ни, тоб­то від­мо­ва під­пи­са­ти асо­ці­а­цію з ЄС, і озву­че­ний ву­ста­ми Аза­ро­ва на­мір по­вер­ну­ти Укра­ї­ну до ми­тно-ім­пер­сько­го стій­ла. Ве­ли­че­зна кіль­кість лю­дей, по­ба­чив­ши на ву­ли­цях крим­ських міст «зе­ле­них оку­пан­тів», зро­зумі­ли, що те, що від­бу­ва­є­ться там, — це агре­сія, при­ни­же­н­ня кра­ї­ни та укра­їн­ських гро­ма­дян. Ко­ли за­па­лав Дон­бас, лю­дей, які ви­рі­ши­ли, що вар­вар­ство за­гар­бни­ків не по­ли­шає їм жо­дно­го шан­су схо­ва­ти­ся за апо­лі­ти­чні­стю, ста­ло в ра­зи біль­ше. Є се­ред укра­їн­ців і та­кі, хто, взяв­ши зброю і ви­ру­шив­ши на фронт за­хи­ща­ти Укра­ї­ну, до остан­ньо­го ві­рив, що по­дії зи­ми 2013—2014 ро­ків бу­ли ду­рі­стю гор­ло­па­нів. Та ко­ли во­рог бі­ля во­ріт, обов’язок чо­ло­ві­ка — би­ти­ся з ним, а не шу­ка­ти дов­ко­ла се­бе вин­них. Мо мент, ко ли лю ди на прийня­ла для се­бе рі­ше­н­ня, що все, що від бу ва єть ся з кра ї - ною, — це вже не політика — це де­мон­стра­тив­не без­кар­не за­сто­су ван ня си ли про ти без не вин - них, і став точ кою, де ви ник ла не об хід ність ро би ти осо бис тий мо раль ний ви бір. Хтось щи ро

со лі да ри зу вав ся з агре со ром. Але та ких мен шість. На жаль, ве ли чез на кіль кість ук ра їнсь - ких гро ма дян не зро би ли мо - раль ний ви бір до сі. То му во ни за­ли­ша­ю­ться своє­рі­дни­ми ми­слив­ськи­ми угі­д­дя­ми для всі­ля­ких ма­ні­пу­ля­то­рів і те­хно­ло­гій. Існує ці­ла си­сте­ма шту­чно за пу ще них смис лів, що до зво - ля ють уни ка ти мо раль но го ви - бо­ру. Це й за­пев­не­н­ня, що «нам ні за ко­го там бо­ро­ти­ся», і на­га - ду­ва­н­ня про «спіль­ну істо­рію», «один слов’ян­ський на­род» . Зав­дан ням по діб них роз мов є пе - ре ко на ти ук ра їн ців у то му, що все, що від­бу­ва­є­ться, — це по­лі­тич ні іг ри, то му не має ні чо го не­го­жо­го в то­му, щоб за­ли­ша­ти­ся в мо­раль­ній і цін­ні­сній сто­ро­ні від них. Сю ди ж, до ма ні пу - ля тив них вки дань, мож на від - нес ти ін фор ма цій ні кам па нії про не об хід ність від нов лен ня тор­го­во-еко­но­мі­чних зв’яз­ків із Ро­сі­єю. Мов­ляв, це ви­гі­дно, ко­ли во­рог пла­тить в ук ра­їн­ських бю­джет, на­дає рин­ки збу­ту і за­без пе чує ро бо чі міс ця. Спі ке ри цих ком­па­ній за­зви­чай упу­ска­ють, що на лі нії фрон ту не має віль них рин ків. А той, хто вкрав у вас шмат ки кра ї ни, — не кра щий ді ло вий пар т нер і ком пань йон. За до по мо гою ма - со ва но го вки дан ня в ін фор ма - цій ний прос тір усі ля ких по ра - женсь ких смис лів ро бить ся спро­ба по­си­ли­ти від­вер­те ан­ти­ук ра їнсь ке кри ло бай ду жою апо­лі­ти­чною ма­сою. В укра­їн­сько­му су­спіль­стві шту­чно кон­стру­ю­є­ться за­пит на ка­пі­ту­ля­цію. Най­кра­ще цей про­цес оха­рак те ри зу ва ла ро сійсь кий про­па ган дист Ма рія Сто ля ро ва. Ін­ко­ли вар­то до­слу­ха­ти­ся до во­ро га, щоб зна ти, на що пе ре ду - сім на ці ле ний йо го удар. Про - вів­ши роз­ді­ле­н­ня укра­їн­сько­го по­лі­ти­чно­го по­ля на умов­ні партії вій­ни і ми­ру, ро­сій­ська жур­на ліс т ка точ но да ла зро зу мі ти,

ко го в Крем лі вва жа ють по­справ ж ньо му не без печ ним. Партії вій­ни і ми­ру вклю­ча­ють не ли ше по лі ти ків ( що б не ду - ма ла со бі ро сійсь ка пі ар ни ця), але й усе ук ра їнсь ке сус піль ство, яке так чи інак ше мож на роз ді ли ти за прин ци пом мо - раль­но­го став­ле­н­ня до вій­ни. З пар­ті­єю ми­ру все біль­шменш зро­зумі­ло. Це ті, хто пра­гне як най ш вид шо го від кри то го або гіб рид но го при ми рен ня. Щоб жи­т­тя зно­ву по­те­кло сво­єю чер гою. До неї вхо дять як ті, хто ви­знає за Ро­сі­єю пра­во втор­га­ти­ся на те­ри­то­рію су­ве­рен­ної ук ра їнсь кої дер жа ви, так і ті, хто до сі на ма га єть ся за ли ши - тись над су­ти­чкою. Пар­тія вій­ни — це міль йо ни лю дей, які усві­дом­лю­ють вій­ну і всі свої рі­шен ня прий ма ють, ке ру ю чись са­ме цим фа­ктом. Це ті, ко­го обра жа ють до звіль ні по їз д ки на оку по ва ні те ри то рії, всі ля кі спіль­ні проекти і діа­ло­ги з во­ро­гом. Хто ба­чить за­гро­зу в пра­по­рах і стрі­чках, а та­кож у про­сто­рі ку ван ні чис лен них аген тів впли ву про « гро ма дянсь кий кон­флікт в Укра­ї­ні». Пар­тія вій­ни — це ті, хто не го то вий на мир ну ка пі ту ля - цію. Ті, хто ні на хви­ли­ну не за­бу ва ють, що в Укра ї ни три ває вій­на з Ро­сій­ською Фе­де­ра­ці­єю: га ря ча, ідео ло гіч на, ін фор ма - цій­на й еко­но­мі­чна; ті, хто го­то­вий во ю ва ти, че ка ти, пла ти ти, тер­пі­ти не­ста­тки, спо­кій­но спо­сте­рі­га­ти за без­кі­не­чни­ми пе­ре­го во ра ми « ні про що » , тяг ну ти час і ви тя гу ва ти з про тив ни ка ре­сур­си; при цьо­му пиль­но сте­жи­ти, щоб га­не­бне при­ми­ре­н­ня не да ло мож ли вос ті во ро го ві ство­ри­ти плац­дарм для подаль­шо го на сту пу, всі ті, хто ро зу - міє, що став­ка в цій вій­ні — це пов­ний де­мон­таж агре­со ром укра їнсь кої дер жав нос ті і втра та ук ра їн ця ми сво го іс то рич но го шан су — це і є пар тія вій ни. І са­ме во­ни сьо­го­дні на­ма­га­ю­ться при внес ти в ук ра їнсь ку по лі - ти­ку мо­раль­ний аспект, без яко­го в умо вах вій ни прос то не ви­жи­ти. Тре­ба ска­за­ти, що, ті, ко­го на­зи­ва­ють пар­ті­єю вій­ни, не зби­ра­ю­ться йти в ата­ку на Крим, Дон­бас і Кремль ось про­сто за­раз, не­гай­но. На від­мі­ну від то­го ра­ди­каль­но­го кри­ла партії ми­ру, пе­ре­ко­на­но­го, що мир на­ста­не, якщо ки­ну­ти укра­їн­ську ар­мію в ата­ку. «На­ста­не», — від­по­від­а­ють пар­тій­ці вій­ни. — «Рус­скій мір» на мо­ги­лах укра­їн­ських ге­ро­їв». І на­га­ду­ють, що вій­на з Ро­сі­єю — це не марш-ска­чки, а ви­сна­жли­ва ро­бо­та зі збе­ре­же­н­ня ідеї укра­їн­ської дер­жав­но­сті, яку на­ші пред­ки до­ве­ли до ло­гі­чно­го кін­ця. Нам же за­ли­ша­є­ться ли­ше по­ста­ви­ти кра­пку — ци­ві­лі­за­цій­но ви­рва­ти Укра­ї­ну з лап ім­пе­рії. Та­кож пар­тія вій­ни не вва­жає сто­ро­ною кон­флі­кту жи­те­лів оку­по­ва­них те­ри­то­рій Кри­му і Дон­ба­су, не всту­пає з ни­ми у су­пе­ре­чки, не шле про­кльо­нів та зви­ну­ва­чень. За­галь­но­дер­жав­на політика при­ми­ре­н­ня бу­де, і на укра­їн­ське су­спіль­ство че­кає не­про­ста роз­мо­ва. А по­ки що укра­їн­ці з партії вій­ни на­ма­га­ю­ться на­га­да­ти су­спіль­ству і по­лі­ти­кам, що за­ли­ша­ти­ся осто­ронь, ко­ли що­до кра­ї­ни ве­де­ться іно­зем­на агре­сія — про­сто не­без­пе­чно. Що біль­ше ми­нає ча­су, що біль­ше стру­сів пе­ре­жи­ває су­спіль­ство, то біль­ше лю­дей бу­дуть зму­ше­ні при­йма­ти осо­би­сте мо­раль­не рі­ше­н­ня.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.