Ко­ли най­біль­ша цін­ність – лю­ди­на,

Або Як лі­ку­ва­ли укра­їн­ця в іспан­сько­му го­спі­та­лі

Den (Ukrainian) - - Пошта «дня» - Оле­на КОСЕНКО

Япра­цюю при­би­раль­ни­цею в одно­му іспан­сько­му го­спі­та­лі на пів­но­чі Іспа­нії. До ре­чі, хо­чу ска­за­ти, що чо­мусь в Іспа­нії при­би­раль­ни­ця­ми у рі­зних фір­мах та фір­мо­чках пра­цю­ють са­ме іспан­ки. Ду­маю, що це пов’яза­но з тим, що се­ред іспан­ців се­ре­дньо­го ві­ку, ви­хід­ців із про­сто­го на­ро­ду, ма­ло хто здо­був ви­щу осві­ту. То­му при­би­раль­ни­ця­ми, бу­ді­вель­ни­ка­ми пра­цю­ють ба­га­то іспан­ців, а ро­бо­та barendero, при­би­раль­ни­ка ву­лиць, вза­га­лі вва­жа­є­ться ду­же хо­ро­шою і не­до­сту­пною для іно­зем­ців ро­бо­тою. На­ші укра­їн­ки тіль­ки пі­сля кіль­кох ро­ків ро­бо­ти до­гля­даль­ни­ця­ми за лі­тні­ми лю­дьми по­ча­ли прав­да­ми та не­прав­да­ми вла­што­ву­ва­тись при­би­раль­ни­ця­ми під’ їздів. Ро­бо­та при­би­раль­ни­ці ці­ну­є­ться се­ред емі­гран­ток на­ба­га­то біль­ше, ніж пра­ця interna, тоб­то до­гля­даль­ни­ці за лі­тні­ми лю­дьми. Ро­бо­та ж у го­спі­та­лі — це вже геть ви­щий пі­ло­таж. Мати по­стій­ну ро­бо­ту при­би­раль­ни­цею в го­спі­та­лі вва­жа­є­ться ве­ли­ким до­ся­гне­н­ням. І му­шу ска­за­ти, що хоч в Іспа­нії не­має сло­ва «блат», за­те тут є сло­во enchufe, що пе­ре­кла­да­є­ться « ро­зе­тка » , а щось отри­ма­ти по зна­йом­ству зву­чить por enchufe, тоб­то бу­кваль­но: че­рез ро­зе­тку. Щоб мати по­стій­ну ро­бо­ту в го­спі­та­лі, ба­га­тьом іспан­кам до­во­ди­ться понад 10 ро­ків бу­ти тим­ча­со­вою ро­бі­тни­цею, якій да­ють на­ба­га­то біль­ше ро­бо­ти. І якщо ти до­бре пра­цю­єш, не спе­ре­ча­є­шся, з то­бою ро­ків че­рез де­сять під­пи­шуть кон­тракт, що ти є вже по­стій­ним пра­ців­ни­ком. Ме­ні ж по­ща­сти­ло мати таких зна­йо­мих і під­пи­са­ти кон­тракт одра­зу.

■ Я по ча ла пра цю ва ти в го­спі­та­лі кіль­ка мі­ся­ців то­му. Цей гос пі таль но вий, діє при - близ но два ро ки. Він гар ний, су­ча­сний. У ньо­му, на­при­клад, їжу та лі­ки при­во­зять ро­бо­ти, ана­лі­зи до ла­бо­ра­то­рій пе­ре­да­ю­ться та­кою со­бі тру­бою, за до­по мо гою ва ку у му. Бруд ний одяг та­кож по тру бах над хо - дить на пра­н­ня.

■ Спе­ці­а­лі­сти го­спі­та­лю ці­ну ють ся в Іспа нії, то му до на - шо го за кла ду при їз дять на лі - ку­ва­н­ня і з ін­ших про­він­цій. Я пра­цюю у від­ді­лен­ні трав­ма­то­ло гії. Тут ле жать іно ді ду же важ ко хво рі лю ди, час то пі сля ава­рій. Ме­ні з пер­шо­го дня ро­бо­ти спо­до­ба­лось, як тут став­ля­ться до па­ці­єн­тів: до­бро­зич - ли во, спо кій но. Іспан ці, звер - та­ю­чись до лю­дей, ви­ко­ри­сто­ву ють ду же ба га то лас ка вих слів, іно­ді не­зви­чних для укра­їнсь ко го ву ха: vida ( жит тя), cielo ( не бо), carino ( до ро гий). Це зву чить ду же теп ло і зво - ру­шли­во.

■ Якось я при­йшла на ро­бо­ту, і ме ні мої то ва ри ші ( com - paneros, compi ( ско ро че но) — са ме так ме дич ний пер со нал час то на зи ває одне од но го, і при би раль ниць та кож) ска за - ли, що на дій шов но вий па ці - єнт, ук ра ї нець. Він по га но во - ло дів іс пансь кою, то му ме не по про си ли по го во ри ти з ним, роз­по­ві­сти, у чо­му по­ля­гає лі­ку­ва­н­ня, як са­ме йо­му по­трі­бно по во ди тись, щоб про­цес лі - ку ван ня був успіш ні шим. Я по ба чи ла ве ли ку за ці кав ле - ність з бо­ку по­мі­чни­ків мед­се­стер, з бо ку мед сес тер, і з бо ку лі ка рів. Усі во ни спів чу ва ли, що він тут сам, без сім’ї. Ви яв­ля єть ся, цей ук ра ї нець, Ми - хай ло, при їхав у Асту рі ас із пів дня, з Алі кан те, на кіль ка днів у від пус т ку — і не вда ло впав з ве ло си пе да. Так що тут він не мав зна­йо­мих. Лі­ка­рі ще у « швид кій » по тур бу ва лись про Ми­хай­ла: одна лі­кар­ка ма­ла зна­йо­му ру­мун­ку, че­рез яку зна­йшли сім’ю укра­їн­ців, кот- рі по ча ли йо го на ві ду ва ти. Крім то го, оскіль ки Ми хай ло не мав ні­ко­го в Асту­рії, до ньо­го на чотири го­ди­ни в день по­чав при­хо­ди­ти со­ці­аль­ний пра­ців ник, щоб до по мог ти у ра зі не­об­хі­дно­сті. Ане­сте­зі­о­лог теж за­про­си­ла ме­не, щоб по­ясни­ти Ми­хай­ло­ві, як са­ме йо­го го­ту­ва­ти­муть до опе­ра­ції, що з ним ро би ти муть. Одна з мед сес тер пе­ре­жи­ва­ла, що йо­му мо­же бу­ти сум­но, і за­про­по­ну­ва­ла при­нес ти хво ро му ра діо. А по міч - ни ці мед сес т ри, ко ли по ми ли йо­го, по­мі­ня­ли одяг і пе­ре­сте­ли­ли по­стіль, по­кли­ка­ли ме­не, щоб спи­та­ти йо­го, чи все зро­бле­но до­бре.

■ Я дав но жи ву в Іспа нії, але все ще не зви­кла до то­го, що у єв­ро­пей­сько­му світі най­біль­ша цін­ність — це лю­ди­на, й осо­бли­во, якщо ця лю­ди­на по­тре­бує до­по­мо­ги. Знаю, що укра їнсь кі лі ка рі за раз ба га то ро­блять для на­ших во­ї­нів, для сво­їх па­ці­єн­тів. Ме­ні до­ве­лось зу стрі ти ба га то до­бро­сер­дих, ро зум них лі ка рів в Укра ї ні. Моя най­кра­ща по­дру­га в Укра­ї­ні теж лі­кар. Я не бу­ла її па­ці­єн­ткою, але знаю, що по­га­ним лі­ка­рем во­на бу­ти не мо­же. Але се­ред мо­їх укра­їн­ських лі­ка­рів бу­ли й та­кі, які ви­ма­га­ли ха­ба­ра, і та­кі, що не­дба­ло ста­ви­лись до мо­їх но­во­на­ро­дже­них ді­тей, і про­сто по­га­ні про­фе­сіо­на­ли.

■ Не хо чу ска за ти, що в Іспа­нії все га­разд, що тут зем­ний рай. Тут та кож буй ним цві­том про­цві­тає ха­бар­ни­цтво, не спла та по дат ків, теж хо ва - ють вкра­де­ні гро­ші у офшо­рах, теж час то- гус то суд більш м’який із за­мо­жни­ми лю­дьми. Але во­дно­час лю­ди­на є най­ви­щою цін­ні­стю цьо­го су­спіль­ства. Іспан­ці є ду­же со­лі­дар­ни­ми і біль шість го то ві до по мог ти ближ ньо му. І цей факт ме не до­сі вра жає. Са ме то му я під - три мую єв ро пейсь кий ви бір Укра ї ни. Хо чу, щоб не тіль ки укра­їн­ці ці­ну­ва­ли одне одно­го, а й щоб ук ра їнсь ка вла да ста - ви­лась до гро­ма­дян Укра­ї­ни як до най­біль­шої цін­но­сті.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.