Про­стір Со­фії

Бол­га­рія та Укра­ї­на як до­каз єв­ро­пей­ської при­ро­ди пра­во­слав’я

Den (Ukrainian) - - Iсторія Та «я» - По­ча­ток. За­кін­че­н­ня чи­тай­те в на­сту­пно­му ви­пу­ску сто­рін­ки «Історія і Я» Окса­на ПАХЛЬОВСЬКА (Рим­ський уні­вер­си­тет «Ла Сап’єн­ца»)

Був пі­зній ве­чір 25 трав­ня 1995 ро­ку. По те­ле­ба­чен­ню в Іта­лії по­ка­зу­ва­ли ні­чне не­бо над Бал­ка­на­ми — все у за­гроз­ли­вих спо­ло­хах.

Літаки НАТО бом­бар­ду­ва­ли вій­сько­ві по­зи­ції сер­бів. Со­фія від­кри­ла не­бо лі­та­кам НАТО. Не бу­ло ін­шо­го спосо­бу зу­пи­ни­ти п’яне від кро­ві серб­ське во­їн­ство, що чи­ни­ло ме­то­ди­чний ге­но­цид бо­сній­ських му­суль­ман, розв’язав­ши один із най­кри­ва­ві­ших вій­сько­вих кон­флі­ктів у Єв­ро­пі пі­сля Дру­гої сві­то­вої.

Бол­га­рія від­кри­ла не­бо лі­та­кам НАТО? Це бу­ло не­зро­зумі­ло. Стра­шно. За­гад­ко­во.

Хі­ба Бол­га­рія — не « ші­стнад­ця­та ре­спу­блі­ка Ра­дян­сько­го Со­ю­зу», як го­во­ри­лось у мої сту­дент­ські ча­си? Хі­ба «бол­гар­ський слон » уже не « кра­щий друг ро­сій­сько­го сло­на»?! Хі­ба й до­сі не вжи­ва­ють іта­лій­ці ви­слів «бол­гар­ське го­ло­су­ва­н­ня» як ем­бле­му гро­ма­дян­ської інер­тно­сті та по­кір­но­сті?!

Дві бал­кан­ські слов’ ян­ські кра­ї­ни. Пі­сля кра­ху то­та­лі­тар­ної си­сте­ми Бол­га­рія — ба­тьків­щи­на пра­во­слав’я — ро­бить роз­во­рот до За­хо­ду. До сце­на­рі­їв май­бу­тньо­го. А Сер­бія — до се­ре­дньо­віч­чя. Тут, на Ко­со­во­му по­лі, 1389 ро­ку осман­ська ар­мія пе­ре­мо­гла серб­ську. От­же, шіс­тсот ро­ків по то­му сер­би ви­рі­ши­ли, що на­став час по­кін­чи­ти з му­суль­ма­на­ми. І во­дно­час на­ро­сти­ти те­ри­то­рію Ве­ли­кої Сер­бії.

У то­ді­шній Сер­бії, як і в Ро­сії, ого­ли­ли­ся ме­ха­ні­зми ви­ро­дже­н­ня: пост­ко­му­нізм ски­нув із се­бе ган­чір’ я фаль­ши­во­го «ін­тер­на­ціо­на­лі­зму» і став тим, чим і був: по­тво­рою ра­ди­каль­но­го шо­ві­ні­зму, що пра­гне ре­а­лі­зу­ва­ти « від­ро­дже­н­ня » сво­єї на­ції ви­клю­чно шля­хом убив­ства ін­шої.

Зав­че­ну дум­ку про те, що ко­му­ні­сти­чна си­сте­ма роз­па­ла­ся без­кров­но, спро­сто­вує ре­аль­ність: Кав­каз і Бал­ка­ни. По­тім ця чу­ма пі­шла на Гру­зію. Сьо­го­дні — на Укра­ї­ну. А то­ді ро­сі­я­ни про­ва­ди­ли ге­но­цид че­чен­ців, сер­би — бо­сній­ців. Не­дар­ма ж то­ді Жи­ри­нов­ський про­по­ну­вав ство­ри­ти з Ро­сії та Сер­бії єди­ну дер­жа­ву — дар­ма, що че­рез го­ло­ви й кор­до­ни ін­ших дер­жав. Дві пра­во­слав­ні на­ції на­ма­га­ли­ся до­ко­рін­но зни­щи­ти єв­ро­пе­ї­зо­ва­них му­суль­ман. І Пер­ша сві­то­ва, і Дру­га сим­во­лі­чно по­вер­ну­ли­ся в Са­ра­є­во.

Бол­га­рія опи­ни­ла­ся між дво­ма бо­же­віль­ни­ми шо­ві­ні­зма­ми, що пе­ре­тво­ри­ли пра­во­слав’ я на ре­лі­гію вій­ни. Ро­сій­ські свя­ще­ни­ки бла­го­слов­ля­ли ра­ке­ти, які вщент роз­но­си­ли Гро­зний, і за­до­во­ле­но роз­див­ля­ли­ся не­скін­чен­ні ями, в які ски­да­ли уби­тих че­чен­ців. Серб­ські свя­ще­ни­ки на слу­жбах мо­ли­лись за здо­ров’ я уго­лов­ни­ків, що вби­ва­ли не­мов­лят і ста­рих. Ду­маю, са­ме то­ді Бол­га­рія пе­ре­ста­ла се­бе від­чу­ва­ти ча­сти­ною пра­во­слав­но­го пост­ко­му­ні­сти­чно­го сві­ту. І шу­ка­ти ви­хід для се­бе. А ви­хід був один — Європа, ЄС, де­мо­кра­ти­чний світ.

Скла­дні куль­тур­ні ме­ха­ні­зми та­ко­го ви­бо­ру. Так са­мо, як скла­дні — й фа­таль­ні — ме­ха­ні­зми НЕ- ви­бо­ру Єв­ро­пи. Кав­казь­ка і бал­кан­ська дра­ми ни­ні до­ко­ти­ли­ся до Укра­ї­ни — і са­ме то­му, що во­на вча­сно не ви­бра­ла Єв­ро­пу, не спро­мо­гла­ся на ци­ві­лі­зо­ва­них по­лі­ти­ків, які б по­слі­дов­но і твер­до ре­а­лі­зу­ва­ли цей про­ект, а в ці­ло­му не сфор­му­лю­ва­ла кон­це­пції сво­єї куль­тур­ної при­на­ле­жно­сті. Тож по­тра­пи­ла під жор­на тих са­мих ме­ха­ні­змів, що й то­ді Бо­снія і Гер­це­го­ви­на: ті са­мі бан­ди уго­лов­ни­ків із пра­во­слав­ни­ми га­сла­ми; без­ді­яль­на спе­ку­ля­тив­на ООН; Європа, що не знає, як від­хре­сти­ти­ся від вій­ни бі­ля власних две­рей... І та ж са­ма роз­мо­ва що­до не­мо­жли­во­сті на­да­ти « ле­таль­ну зброю», — то­чні­сінь­ко, як то­ді, ко­ли для Бо­снії зброя бу­ла тіль­ки за­со­бом са­мо­за­хи­сту. За­хід у той пе­рі­од роз­збро­їв Укра­ї­ну, а Бо­снію то­ді — не озбро­їв. Сер­бія отри­ма­ла у спа­док всю зброю екс-Юго­сла­вії. А Ра­дбез ООН 25 ве­ре­сня 1991 ро­ку на­клав ем­бар­го на озбро­є­н­ня Бо­снії... Зві­сно, щоб пе­ре­шко­ди­ти «еска­ла­ції кон­флі­кту». На роз­па­чли­вий за­клик Бо­снії зня­ти ем­бар­го Ве­ли­ко­бри­та­нія, Фран­ція та Ро­сія (ті ж са­мі під­пи­су­ва­чі Бу­да­пешт­сько­го ме­мо­ран­ду­му! — і тут у су­пря­зі) — на­кла­да­ють ве­то... Клін­тон теж під­три­мав ве­то, не ба­жа­ю­чи сва­ри­ти­ся зі сво­ї­ми єв­ро­пей­ськи- ми пар­тне­ра­ми та Ро­сі­єю... Це озна­ча­ло від­да­ти ма­лень­ку Бо­снію в кіг­ті серб­ським ге­не­ра­лам Мі­ло­ше­ві­ча та їхнім оска­же­ні­лим по­плі­чни­кам.

Бо­сній­ки до­сі ди­ву­ю­ться: вчо­ра був су­сід, по сіль і ци­бу­лю за­бі­гав. А по­тім прийшов з ав­то­ма­том, по­у­би­вав чо­ло­ві­ків, по­ґвал­ту­вав дів­ча­ток, ви­ніс на со­бі все, що в ха­ті по­до­ба­лось. Як ро­сі­я­ни в Че­чні: за­йшов по­пи­ти пи­ва, а не­ма пи­ва, бо му­суль­ма­ни не п’ють, то по­вби­вав ме­шкан­ців до­му. Чи ті ро­сі­я­ни, що з Гру­зії в 2008-му їха­ли на тан­ках, на­ван­та­жив­ши на них ки­ли­ми і ков­дри. Вчо­ра їх зва­ли че­чен­ця­ми, бо­сній­ця­ми. Сьо­го­дні їх звуть крим­ськи­ми та­та­ра­ми, по­ні­ве­че­ні ті­ла яких зна­хо­дять в уще­ли­нах ко­лись кві­ту­чо­го Крим­сько­го хан­ства, — що ста­ло Ро­сій­ським хам­ством?! Ди­на­мі­ки ін­ші, а суть та са­ма. Но­ві ко­сті у сві­жі мо­ги­ли зва­лю­ва­ли пра­во­слав­ні ко­му­ні­сти Ро­сії та Сер­бії. На Кав­ка­зі, на Бал­ка­нах, у Гру­зії, те­пер — на До­неч­чи­ні та в Кри­му.

Мо­ги­ли, мо­ги­ли, мо­ги­ли. Та­кі без­ме­жні, гу­бля­ться на го­ри­зон­ті, та­кі без­кі­не­чно бі­лі цвин­та­рі за­раз у Бо­снії се­ред зе­ле­них по­лів.

На­ве­сні і влі­тку 1994-го ми­ро­твор­ча мі­сія ООН в Хор­ва­тії та Бо­снії і Гер­це­го­ви­ні по­про­си­ла за­хи­сту в НАТО.

Бол­га­рія від­кри­ла про­стір лі­та­кам НАТО.

Так, це бу­ло стра­хі­тли­ве бом­бар­ду­ва­н­ня. Яке бу­де по­вто­рю­ва­ти­ся — аж до 1999 ро­ку. Бом­бар­ду­ва­н­ня, на яке звід­да­ле­ки бу­де роз­сі­я­но дивитися Укра­ї­на — в пе­ре­ко­нан­ні, що та дра­ма її не сто­су­є­ться. І вза­га­лі — ах і ох, та­кі-ся­кі, як зав­жди, аме­ри­кан­ці.

Але це був єди­ний спо­сіб ути­хо­ми­ри­ти цю серб­ську гі­дру. Вря­ту­ва­ти бо­сній­ців. Убез­пе­чи­ти Бал­ка­ни від роз­пов­за­н­ня ці­єї чу­ми.

Бол­га­рія мов­чки, спо­кій­но, без ва­гань ста­ла на бік за­хі­дної ци­ві­лі­за­ції. Бол­га­рія біль­ше не хо­ті­ла мати ні­чо­го спіль­но­го з ці­єю за­чум­ле­ною ча­сти­ною слов’ян­сько­го сві­ту, зда­тно­го ли­ше на слі­пу зне­на­висть, пе­чер­ні ін­стин­кти, сп’яні­н­ня кров’ю. Ди­ка й ту­па си­ла, що пе­ре­тво­ри­ла пра­во­слав’я на ін­стру­мент на­си­л­ля.

Бол­га­рія від­чу­ла се­бе ба­тьків­щи­ною Ки­ри­ла і Ме­фо­дія. Про­сто­ром зу­стрі­чі куль­тур — і по­ва­ги одні­єї куль­ту­ри до ін­шої. Тож ви­бір був один — Європа.

Але ж чо­му Європа — якщо то ві­зан­тій­ці, то осма­ни, то ро­сі­я­ни? Від­по­відь тре­ба шу­ка­ти у гли­би­ні ві­ків. Основ­на при­чи- на — тут пра­во­слав’я бу­ло не ін­стру­мен­том влади і на­си­л­ля над на­ро­да­ми, як у Ро­сії, а дже­ре­лом зна­н­ня і ду­хов­но­сті, енер­гі­єю по­сту­пу, про­сто­ром зу­стрі­чі куль­тур — і пер­шої в істо­рії зу­стрі­чі Схо­ду і За­хо­ду Єв­ро­пи. Тут зна­хо­ди­ться пер­шо­по­ча­ток пра­во­слав­но-слов’ян­ської куль­ту­ри — від ство­ре­н­ня в се­ре­ди­ні ІХ ст. слов’ян­ської пи­сем­но­сті та куль­ту­ри.

У 1980 році Па­па Рим­ський Іван Пав­ло ІІ про­го­ло­сив «по­кро­ви­те­ля­ми Єв­ро­пи» Ки­ри­ла (Кон­стан­ти­на-Фі­ло­со­фа, 827 — 869) і Ме­фо­дія (815 — 885), бра­тів від на­ро­дже­н­ня та бра­тів у ві­рі — гре­ків, що від­кри­ли слов’ян­ським на­ро­дам бра­му до хри­сти­ян­сько­го сві­ту. Схі­дна цер­ква їх ви­знає свя­ти­ми рів­но­апо­столь­ни­ми бра­та­ми, але й За­хі­дна цер­ква їх ка­но­ні­зу­ва­ла як свя­тих, — 14 лю­то­го ка­то­ли­ки від­зна­ча­ють День свя­тих Ки­ри­ла та Ме­фо­дія, а 5 ли­пня че­хи і сло­ва­ки від­зна­ча­ють за­кла­де­н­ня основ сво­єї дер­жав­но­сті зав­дя­ки цим двом ві­зіо­на­рі­ям. Во­дно­час свя­ті Ки­ри­ло і Ме­фо­дій є по­кро­ви­те­ля­ми пра­во­слав­них слов’ян­ських на­ро­дів: пра­во­слав­ні та гре­ко-ка­то­ли­ки від­зна­ча­ють День слов’ян­ської пи­сем­но­сті та куль­ту­ри 24 трав­ня. А 27 ли­пня Бол­га­рія святкує день Се­ми апо­сто­лів на­ції — це свя­ті Ки­ри­ло і Ме­фо­дій та їхні учні Кли­мент, На­ум, Го­разд, Са­ва та Ан­ге­ла­рій.

Ці двоє гре­цьких ми­сли­те­лів з Со­лу­ні, що бу­ла то­ді ча­сти­ною Ві­зан­тій­ської ім­пе­рії (за­раз — Са­ло­ні­ки, Гре­ція) — мі­ста, що роз­мов­ля­ло гре­цькою та дав­ньо­слов’ян­ською мо­вою, здій­сни­ли куль­тур­ний пе­ре­во­рот, на­вер­нув­ши в хри­сти­ян­ство на­ро­ди Пан­но­нії та Мо­ра­вії та до­по­міг­ши їм до­лу­чи­ти­ся до ві­ри че­рез пи­сем­не Сло­во, ство­рив­ши ки­ри­ли­чний ал­фа­віт на осно­ві ал­фа­ві­ту гре­цько­го і роз­по­чав­ши пе­ре­клад Бі­блії з гре­цької мо­ви на дав­ньо­слов’ян­ську. Та, мо­же, най­го­лов­ні­ше з то­го всьо­го — утвер­дже­н­ня гі­дно­сті мо­ви дав­ніх слов’ян.

На­при­кін­ці ХІV ст. Бол­га­рію завоювала Осман­ська ім­пе­рія: пів­ти­ся­чо­лі­т­тя кра­ї­на про­ве­ла під її владою. Край був роз­оре­ний, мі­ста й фор­те­ці зни­ще­ні, цер­ква втра­ти­ла са­мо­стій­ність та бу­ла під­по­ряд­ко­ва­на Кон­стан­ти­но­поль­сько­му па­трі­ар­ха­ту. Але й то­ді мі­сія свя­тих Ки­ри­ла і Ме­фо­дія про­дов­жу­ва­ла мати свою ря­тів­ну роль у збе­ре­жен­ні іден­ти­чно­сті — та су­ча­сних рис ці­єї іден­ти­чно­сті Бол­га­рії та ін­ших слов’ян. Адже в ній за­кла­де­но ідею та­ко­го акту­аль­но­го сьо­го­дні еку­ме­ні­зму — і та­кож муль­ти­куль­ту­ра­лі­зму. Ки­ри­ло і Ме­фо­дій, по су­ті, у шля­хе­тний спо­сіб про­ва­ди­ли роз­мо­ву про па­ри­тет Схі­дної церкви та За­хі­дної, про по­ва­гу до лю­ди­ни як но­сія ін­шої ві­ри, про гі­дність слов’ян­ських на­ро­дів. Це фа­кти­чно пер­ша роз­мо­ва про слов’ян та Єв­ро­пу, пер­ше ба­че­н­ня куль­тур­ної істо­рії слов’ян як ча­сти­ни за­галь­но­єв­ро­пей­ської ци­ві­лі­за­ції. Про це й го­во­рив Па­па Іван Пав­ло ІІ у сво­їй ен­ци­клі­ці: «Ки­ри­ло і Ме­фо­дій — це спо­лу­чні лан­ки, це ду­хов­ний міст між за­хі­дною та схі­дною тра­ди­ці­я­ми, які спіль­но тво­рять єди­ну ве­ли­ку Тра­ди­цію Уні­вер­саль­ної Церкви».

Бол­га­рія «рі­дна» Укра­ї­ні сво­їм спіль­ним єв­ро­пей­ським ко­рі­н­ням. У Бол­га­рії це ко­рі­н­ня — гре­цьке, в Укра­ї­ни — час­тко­во гре­цько-ві­зан­тій­ське, але та­кож і ла­тин­ське. Са­ме Бол­га­рія та Укра­ї­на — дві пра­во­слав­ні кра­ї­ни з ду­же рі­зним істо­ри­чним до­сві­дом, рі­зною істо­рі­єю дер­жав­но­сті, рі­зни­ми за­гро­за­ми впро­довж істо­рії — опи­ни­ли­ся ни­ні на пе­ре­дньо­му флан­зі ве­ли­ко­го про­це­су ре­о­рі­єн­та­ції схі­дно­єв­ро­пей­ських ко­ор­ди­нат, по­гли­бле­н­ня єв­ро­ін­те­гра­цій­них про­це­сів усе­ре­ди­ні куль­тур пра­во­слав­но-ві­зан­тій­сько­го ко­ла, хоч по­ки що й пе­ре­бу­ва­ють по рі­зні бо­ки єв­ро­пей­сько­го кор­до­ну.

2004 ро­ку Бол­га­рія уві­йшла до НАТО, 2007-го — до ЄС. Вхід Бол­га­рії в Єв­ро­пу — це ци­ві­лі­за­цій­ний про­рив, до­каз то­го, що пра­во­слав­на ци­ві­лі­за­ція та­ки мо­же й повинна бу­ти ча­сти­ною пан’єв­ро­пей­сько­го сві­ту. Й Укра­ї­на до­во­дить це та­кож всі­єю сво­єю істо­рі­єю та куль­ту­рою: від ча­сів Ки­їв­ської Ру­сі до сьо­го­дні Укра­ї­на — це про­стір зу­стрі­чі й діа­ло­гу За­хо­ду і Схо­ду, муль­ти­куль­тур­ний і муль­ти­кон­фе­сій­ний світ, який став слов’ян­ською «бра­мою до Єв­ро­пи». Укра­їн­ську куль­ту­ру Сан­те Ґра­чот­ті на­зи­ває «пан’єв­ро­пей­ським син­те­зом», а істо­рик Іван Ли­ся­кРу­дни­цький вба­чав у та­ко­му куль­тур­но­му син­те­зі істо­ри­чну мі­сію Укра­ї­ни, по­став­ле­ної істо­рі­єю на пе­ре­хре­сті гре­цько-ві­зан­тій­ської та за­хі­дної ци­ві­лі­за­цій.

ФОТО РЕЙТЕР

ПА­ПА РИМ­СЬКИЙ ІВАН ПАВ­ЛО ІІ ПРО­ГО­ЛО­СИВ КИ­РИ­ЛА І МЕ­ФО­ДІЯ «ПО­КРО­ВИ­ТЕ­ЛЯ­МИ ЄВ­РО­ПИ»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.