Мо­ва на­шо­го Пер­во­сло­ва

Як ви­ни­кла пи­сем­но-лі­те­ра­тур­на тра­ди­ція Ки­ри­ла і Ме­фо­дія

Den (Ukrainian) - - Iсторія Та «я» - Оле­на ЧМИР, кан­ди­дат фі­ло­ло­гі­чних на­ук, бол­га­ро­зна­вець

За­кін­че­н­ня. По­ча­ток чи­тай­те «День», № 161-162

Де­які хри­сти­ян­ські кон­фе­сії й у на­ші дні ви­ко­ри­сто­ву­ють цер­ков­но­слов’ян­ську мо­ву у бо­го­слу­жін­ні. Та­кий стан ре­чей, на наш по­гляд, не від­по­від­ає ду­хо­ві ки­ри­ло-ме­фо­ді­їв­ської тра­ди­ції — адже слов’янська пи­сем­ність бу­ла ство­ре­на, щоб да­ти змо­гу но­во­на­вер­не­ним слов’янам звер­та­ти­ся до Бо­га зро­зумі­лою мо­вою.

■ На час ство­ре­н­ня слов’ян­ської пи­сем­но­сті Ко­стян­ти­ном-Ки­ри­лом люд­ство вже ви­на­йшло най­до­ско­на­лі­ший спо­сіб збе­ре­же­н­ня та пе­ре­да­чі інформації у про­сто­рі та ча­сі — фо­не­ма­ти­чне (бу­кве­но-зву­ко­ве) пи­сьмо. По­тре­ба у пи­сем­но­сті з’яв­ля­є­ться то­ді, ко­ли люд­ство до­ся­гає ви­со­ко­го сту­пе­ня ци­ві­лі­за­цій­но­го роз­ви­тку, ко­ли ви­ни­кає усві­дом­лю­ва­на по­тре­ба у збе­ре­жен­ні ве­ли­ких об­ся­гів різноманітних ві­до­мо­стей. Пи­сьмо по­стає у ре­зуль­та­ті твор­чих зу­силь роз­ви­ну­тих люд­ських со­ці­у­мів. Шлях від пер­ших спроб за­фі­ксу­ва­ти по­ві­дом­ле­н­ня за до­по­мо­гою ма­люн­ків до пи­сем­но­сті, яка ви­ко­ри­сто­вує гра­фі­чні зна­ки для від­тво­ре­н­ня окре­мих зву­ків мо­ви, три­вав ба­га­то ти­ся­чо­літь. Ко­жний но­вий крок на цьо­му шля­ху ста­вав но­вим ща­блем у роз­ви­тку ана­лі­ти­чних та аб­стра­гу­ю­чих вла­сти­во­стей люд­ської дум­ки.

■ Слов’янська пи­сем­ність ге­не­ти­чно пов’яза­на з гре­цькою тра­ди­ці­єю, а че­рез неї і з куль­тур­ною тра­ди­ці­єю се­ред­зем­но­мор­сько­го аре­а­лу, де дав­ні­ми фі­ні­кій­ця­ми бу­ло ство­ре­но фо­не­ма­ти­чне пи­сьмо. В істо­рії ство­ре­н­ня азбу­ки для слов’ян ба­га­то за­гад­ко­во­го. Спра­ва в то­му, що до на­шо­го ча­су ді­йшли слов’ян­ські пам’ятки, пи­са­ні дво­ма азбу­ка­ми — гла­го­ли­цею та ки­ри­ли­цею. Чо­му зна­до­би­ли­ся дві азбу­ки? Ко­ли ви­ни­кла ко­жна з них? Від­по­віді на ці питання шу­ка­ють уже понад 200 ро­ків.

■ Історія не збе­ре­гла нам жо­дної пам’ятки, ство­ре­ної Ко­стян­ти­ном та Ме­фо­ді­єм, їхні­ми най­ближ­чи­ми учня­ми. Най­ста­рі­ший слов’ ян­ський да­то­ва­ний текст, ві­до­мий сьо­го­дні, — це на­пис зі скель­но­го мо­на­сти­ря поблизу се­ла Кре­пча у Бол­га­рії. Він спо­ві­щає про смерть ра­ба бо­жо­го Ан­то­на у 921 році. (КМЕ, т. 1, с. 699). Най­дав­ні­ша да­то­ва­на слов’янська кни­га — Єван­ге­ліє, пе­ре­пи­са­не у 1056— 1057 рр. для нов­го­род­сько­го по­са­дни­ка Остро­ми­ра. Біль­шість ру­ко­пи­сів, що збе­ре­гли­ся від X—XI ст., — не­да­то­ва­ні. Та й ді­йшло їх до на­ших днів близь­ко 20 (вклю­ча­ю­чи і окре­мі ар­ку­ші, не­ве­ли­кі урив­ки). Гла­го­ли­цею на­пи­са­ні Зо­граф­ське, Ма­рі­їн­ське, Асе­ма­ні­є­ве єван­ге­лія, Кло­цов збір­ник, Си­най­ський псал­тир та Си­най­ський тре­бник, ряд фра­гмен­тів1. Най­біль­ші ки­ри­ли­чні пам’ятки X—XI ст. — Су­пра­сль­ський збір­ник, Са­ви­на кни­га (Єван­ге­ліє), Енин­ський апо­стол.

■ Одна з най­дав­ні­ших пам’ яток слов’ян­ської пи­сем­но­сті збе­рі­га­є­ться у Цен­траль­ній на­у­ко­вій бі­бліо­те­ці ім. В. Вер­над­сько­го у Ки­є­ві. Це так зва­ні Ки­їв­ські гла­го­ли­чні лис­тки. Вва­жа­ють, що їх бу­ло ство­ре­но у X ст. На се­ми ар­ку­шах не­ве­ли­ко­го фор­ма­ту гла­го­ли­цею за­пи­са­ні текс­ти мо­литв, що чи­та­ю­ться під час цер­ков­ної від­пра­ви за ла­тин­ським обря­дом. Ки­їв­ські гла­го­ли­чні лис­тки ба­га­то до­слі­джу­ва­ли­ся. Най­но­ві­ше грун­тов­не до­слі­дже­н­ня пам’ятки та її ви­да­н­ня на­ле­жить укра­їн­сько­му вче­но­му В.В. Нім­чу­ку (Ки­їв­ські гла­го­ли­чні лис­тки. К., 1983).

■ У пам’ ятках, пов’ яза­них зі слов’ян­ськи­ми пер­во­нав­чи­те­ля­ми, їхні­ми учня­ми, у то­го­ча­сних істо- ри­чних дже­ре­лах ми не зна­йде­мо пря­мих вка­зі­вок на те, якою бу­ла азбу­ка, ство­ре­на Ко­стян­ти­ном Фі­ло­со­фом для слов’ ян. Але ува­жно чи­та­ю­чи їх, мо­жна від­шу­ка­ти чи­ма­ло фа­ктів, що да­ють під­ста­ви зро­би­ти пев­ні ви­снов­ки.

■ У ста­ро­дав­ніх ру­ко­пи­сах, на­пи­са­них гла­го­ли­цею, до­слі­дни­ки зу­стрі­ча­ють по­мі­тки на по­лях або при­пи­ски у кін­ці сто­рі­нок, зро­бле­ні ки­ри­ли­цею. У ки­ри­ли­чних же ру­ко­пи­сах зу­стрі­ча­ю­ться встав­ки окре­мих слів, а то й ці­лих урив­ків гла­го­ли­чно­го текс­ту. Тоб­то ті, хто пи­сав кни­ги гла­го­ли­цею, ки­ри­ли­ці не зна­ли, а при­пи­ски ро­би­ли­ся пі­зні­ше. У той же час пи­сці ки­ри­ли­чних текс­тів во­ло­ді­ли і гла­го­ли­цею й у ра­зі по­тре­би мо­гли її ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти. А це та­кож свід­че­н­ня на ко­ристь то­го, що гла­го­ли­ця по­ча­ла ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти­ся як упо­ряд­ко­ва­не слов’ян­ське пи­сьмо ра­ні­ше, ніж ки­ри­ли­ця.

■ Мов­ні осо­бли­во­сті най­ста­рі­ших слов’ян­ських пам’яток ува­жно ви­вча­ли­ся спе­ці­а­лі­ста­ми-мо­во­знав­ця­ми. На їхню дум­ку, гла­го­ли­чним текс­там при­та­ман­на біль­ша кіль­кість ар­ха­ї­чних рис мо­ви. Для де­яких гла­го­ли­чних пам’яток лін­гві­сти ви­зна­ча­ють мі­сце їх мо­жли­во­го ство­ре­н­ня на під­ста­ві мов­них да­них. На­при­клад, у Ки­їв­ських гла­го­ли­чних лис­тках ува­гу вче­них при­вер­ну­ли сло­ва з ре­фле­кса­ми ці з на мі­сці пра­слов’ ян­ських спо­лу­чень *dj, та * tj, за­мість очі­ку­ва­них пів­ден­но­слов’ ян­ських жд і шт (у схі­дно­слов’ян­ських мо­вах ма­є­мо ж і ч): по­дазь ( за­мість по­даждь), обhца­ніє ( за­мість обhшта­ниє) то­що. У текс­ті Ки­їв­ських гла­го­ли­чних лис­тків є ці­ла низ­ка ле­ксем за­хі­дно­слов’ ян­сько­го походження: рhсно­ти­вьнъ — «істи­ний», баль­ство — « лі­ку­ва­н­ня, ме­ди­ци­на » , мьша — «цер­ков­на слу­жба, лі­тур­гія » . Пе­ре­лі­че­ні осо­бли­во­сті мо­ви вка­зу­ють на те, що Ки­їв­ські гла­го­ли­чні лис­тки бу­ли ство­ре­ні у за­хі­дних слов’ян­ських зем­лях (Мо­ра­вії, Пан­но­нії). А от­же, ціл­ком ві­ро­гі­дним є те, що гла­го­ли­цю сю­ди при­не­сла мі­сія Ко­стян­ти­на-Ки­ри­ла та Ме­фо­дія.

■ Вив­че­н­ня істо­ри­чних дже­рел, ре­зуль­та­ти па­лео­гра­фі­чних до­слі­джень да­ють ва­го­мі ар­гу­мен­ти на ко­ристь то­го, що гла­го­ли­ця бу­ла ство­ре­на Ко­стян­ти­ном- Ки­ри­лом і по­ча­ла ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти­ся як упо­ряд­ко­ва­не слов’ ян­ське пи­сьмо ра­ні­ше, ніж ки­ри­ли­ця.

■ Ви­ру­ша­ю­чи до Ве­ли­кої Мо­ра­вії, Ко­стян­тин та Ме­фо­дій, до­свід­че­ні ди­пло­ма­ти і по­ле­мі­сти, ро­зумі­ли, що в умовах бо­роть­би за вплив у цій слов’ян­ській дер­жа­ві між Ві­зан­ті­єю та орі­єн­то­ва­ним на Рим німецьким ду­хо­вен­ством ви­ко­ри­ста­н­ня абе­тки, ті­сно пов’яза­ної з гре­цькою, мо­гло б ви­кли­ка­ти зай­ве ускла­дне­н­ня і так скла­дної си­ту­а­ції.

■ У Бол­га­рії, ко­ли ту­ди при­йшли ви­гна­ні з Мо­ра­вії учні пер­во­нав­чи­те­лів, ста­но­ви­ще бу­ло ін­шим. Тут існу­ва­ла три­ва­ла тра­ди­ція ви­ко­ри­ста­н­ня гре­цько­го ал­фа­ві­ту для за­пи­су пра­бол­гар­ських, а, мо­жли­во, і слов’ ян­ських текс­тів « без устро­є­нія». Між слов’ян­ською вер­хів­кою та пред­став­ни­ка­ми гре­цько­го ду­хо­вен­ства то­чи­ла­ся бо­роть­ба за пра­во ве­сти цер­ков­ну від­пра­ву рі­дною мо­вою. За таких умов ви­ко­ри­ста­н­ня азбу­ки, близь­кої до гре­цької, на­пев­но, де­що пом’якшу­ва­ло про­ти­сто­я­н­ня.

■ Са­ме у Схі­дній Бол­га­рії, на дум­ку пе­ре­ва­жної біль­шо­сті вче­них, гре­цький ал­фа­віт бу­ло до­пов­не­но бу­ква­ми, що по­зна­ча­ли спе­ци­фі­чні слов’ян­ські зву­ки. За зра­зок при цьо­му пра­ви­ла упо­ряд­ко­ва­на слов’ янська азбу­ка, ство­ре­на Ко­стян­ти­ном- Ки­ри­лом. Здій­сню­ва­ли цю ро­бо­ту учні Со­лун­ських бра­тів. У гре­цько­му жи­тії одно­го з них — Кли­мен­та Охрид­сько­го, — на­пи­са­но­му ар­хі­єпис­ко­пом Те­о­фі­ла­ктом Охрид­ським, є згад­ка про те, що Кли­мент пра­цю­вав над до­пов­не­н­ням яко­їсь абе­тки. Про те, що слов’ян­ську азбу­ку «і те­пер ще до­ро­блю­ють » , го­во­рить у по­відан­ні « Про пи­сьме­на » Чор­но­ри­зець Храбр. Мо­жна ду­ма­ти, що на при­сто­су­ва­н­ня гре­цької азбу­ки до по­треб слов’ян­сько­го пи­сьма впли­ну­ли і рі­ше­н­ня цер­ков­но­го со­бо­ру, що відбувся у Пре­сла­ві у 893 році, одра­зу пі­сля пе­ре­не­се­н­ня сю­ди з Плі­ски бол­гар­ської столиці. Тут бу­ло прийня­то рі­ше­н­ня про за­мі­ну гре­цьких книг у цер­ков­ній від­пра­ві слов’ ян­ськи­ми; впро­ва­дже­н­ня бол­гар­ської мо­ви у всіх сфе­рах офі­цій­но­го жи­т­тя ( крім ди­пло­ма­тії); про навчання у шко­лах рі­дною мо­вою. Цей со­бор озна­ме­ну­вав по­ча­ток пе­рі­о­ду, який уві­йшов у істо­рію Бол­га­рії як «зо­ло­тий вік» роз­кві­ту її пи­сем­но­сті та куль­ту­ри.

■ За­мі­на одні­єї слов’ян­ської азбу­ки на ін­шу від­бу­ва­ла­ся по­сту­по­во. Упо­ряд­ко­ва­на слов’янська азбу­ка на осно­ві гре­цько­го ал­фа­ві­ту з Бол­га­рії на­бу­ла по­ши­ре­н­ня у Ки­їв­ській Ру­сі. Гла­го­ли­цю на Ру­сі та­кож зна­ли: у на­пи­сах-гра­фі­ті Со­фій­ських со­бо­рів у Ки­є­ві та Нов­го­ро­ді зу­стрі­ча­ю­ться окре­мі гла­го­ли­чні бу­кви, не­ве­ли­кі фра­зи. В Укра­ї­ні гла­го­ли­цю зна­ли ще у XVII ст. Її рі­зно­вид ви­ко­ри­сто­ву­ва­ли тут для тай­но­пи­су (на­при­клад, ви­зна­чний укра­їн­ський пи­сьмен­ник, ле­кси­ко­граф, дру­кар Пам­во Бе­рин­да (1555-60—1632).

■ Най­дов­ше гла­го­ли­ця збе­рі­га­ла­ся на пів­ден­но­му за­хо­ді слов’ян­сько­го сві­ту. Хо­рва­ти-ка­то­ли­ки ко­ри­сту­ва­ли­ся нею для за­пи­су кон­фе­сіо­наль­них та по­бу­то­вих текс­тів аж до по­ча­тку XX ст. У цих слов’ян­ських зем­лях, що весь час пе­ре­бу­ва­ли під владою рим­сько­го пап­сько­го пре­сто­лу, азбу­ка Ко­стян­ти­на-Ки­ри­ла ви­сту­па­ла своє­рі­дним за­со­бом утвер­дже­н­ня са­мо­сві­до­мо­сті слов’ян.

■ Ори­гі­наль­на азбу­ка, ство­ре­на Ко­стян­ти­ном-Ки­ри­лом, бу­ла ве­ли­че­зним куль­тур­ним здо­бу­тком слов’ ян­ства. Не­да­рем­но, ма­буть, слов’ян­ську кни­гу впер­ше бу­ло на­дру­ко­ва­но са­ме гла­го­ли­чним шри­фтом. Ста­ло­ся це 1483 ро­ку, а кни­гою ці­єю був хор­ват­ський мі­сал (збір­ник мо­ли­тов).

■ Роз­по­відь про істо­рію слов’ян­сько­го пи­сьма бу­ла б не­пов­ною без спро­би з’ ясу­ва­ти походження на­зви ко­жної абе­тки. В істо­ри­чних дже­ре­лах, близь­ких до ча­сів ство­ре­н­ня слов’ян­ської азбу­ки, йде­ться про « слов’ ян­ське пи­сьмо » . На­зва «ки­ри­ли­ця» пря­мо пов’яза­на з іме­нем твор­ця слов’ ян­ської азбу­ки, яко­го хри­сти­ян­ська цер­ква ка­но­ні- зу­ва­ла під іме­нем Ки­ри­ла. Во­на уві­чнює ім’я і спра­ву ви­да­тно­го про­сві­ти­те­ля. Але за якою азбу­кою за­крі­пи­ла­ся ця на­зва: за ті­єю, що бу­ла ство­ре­на ним, чи за ті­єю, що за­мі­ни­ла з ча­сом пер­шу і на­бу­ла шир­шо­го роз­по­всю­дже­н­ня?

■ Пі­сля­мо­ва Кни­ги про­ро­ків, пе­ре­пи­са­ної ки­ри­ли­цею у 1047 р. (збе­ре­гли­ся ко­пії ще з XV ст.) у Нов­го­ро­ді, по­чи­на­є­ться сло­ва­ми: «cла­ва те­бh го­спо­ди ца­рю нє­бє­сныи, aко спо­до­би м_ на­пи­са­ти кни­гы си­_а ис ко­у­ри­ло­ви­цh». Це за­ува­же­н­ня пе­ре­пи­су­ва­ча свід­чить про те, що пер­ві­сно ки­ри­ли­цею на­зи­ва­ла­ся азбу­ка, ство­ре­на Ки­ри­лом, яку сьо­го­дні ми на­зи­ва­є­мо гла­го­ли­цею. У Нов­го­ро­ді у XI ст. тра­ди­ція ще збе­рі­га­ла за ці­єю азбу­кою її пер­ві­сну на­зву. З ча­сом, ко­ли те­пе­рі­шня ки­ри­ли­ця пов­ні­стю ви­ті­сни­ла з ши­ро­ко­го вжи­тку пер­шу упо­ряд­ко­ва­ну слов’ян­ську азбу­ку, во­на пе­ре­бра­ла со­бі й її на­зву, освя­че­ну іме­нем про­сві­ти­те­ля.

■ У зем­лях, де азбу­ка Ко­стян­ти­на-Ки­ри­ла про­дов­жу­ва­ла ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти­ся, її пер­ві­сна на­зва не мо­гла збе­рег­ти­ся. Хор­ват­ське ду­хо­вен­ство, до­ма­га­ю­чись ви­зна­н­ня пап­ською ку­рі­єю пра­ва на існу­ва­н­ня гла­го­ли­чно­го пи­сьма, при­пи­са­ло йо­го ство­ре­н­ня хри­сти­ян­сько­му пи­сьмен­ни­ку IV ст. Іє­ро­ні­му, що усла­вив­ся пе­ре­кла­дом Бі­блії на ла­тин­ську мо­ву. Ней­траль­на що­до ав­тор­ства на­зва «гла­го­ли­ця» зу­стрі­ча­є­ться у хор­ват­ських дже­ре­лах з XVI ст. У ла­тин­ських до­ку­мен­тах тер­мі­ни glagola, glagolita із зна­че­н­ням «той, хто слу­жить за гла­го­ли­чни­ми цер­ков­ни­ми кни­га­ми» за­фі­ксо­ва­ні з XVI ст. Сло­во «гла­го­ли­ця» пов’яза­не із спіль­но­слов’ян­ським ко­ре­нем *golgolъ, утво­ре­ним шля­хом по­дво­є­н­ня (ре­ду­плі­ка­ції) зву­ко­на­слі­ду­валь­но­го ко­ре­ня* gol-. Про­ста форма ко­ре­ня від­би­та у ста­ро­слов’ян­ських гла­съ — «го­лос», гла­си­ти — «кли­ка­ти, ви­гу­ку­ва­ти», гла­ша­ти — «кли­ка­ти, на­зи­ва­ти», а ре­ду­плі­ко­ва­на — у гла­го­лъ — «сло­во, мо­ва» та гла­го­ли­ти — «го­во­ри­ти, на­зи­ва­ти». На­зва азбу­ки, пов’яза­на з ци­ми дво­ма сло­ва­ми, по­ши­ри­ла­ся під впли­вом тра­ди­ції її ви­ко­ри­ста­н­ня хор­ва­та­ми-гла­го­ля­ша­ми.

ФОТО З САЙТА WIKIMEDIA.ORG

ОСТРОМИРОВЕ ЄВАН­ГЕ­ЛІЄ — НАЙ­ДАВ­НІ­ША ДА­ТО­ВА­НА СЛОВ’ЯНСЬКА КНИ­ГА

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.