Поворот не ту­ди

Як бу­ло зруй­но­ва­но ме­ді­а­га­лузь Укра­ї­ни і що з цим ро­би­ти

Den (Ukrainian) - - Прес-клуб «дня» - На­та­ля ІЩЕНКО

Ду­же ба­га­то філь­мів жа­хів по­чи­на­ю­ться з то­го, що ве­се­ла ком­па­нія по­вер­тає на сво­є­му ав­то на не­зна­йо­му до­ро­гу. Поворот не ту­ди зав­жди за­вер­шу­є­ться стра­хі­т­тям, з яким го­лов­ні ге­рої бо­рю­ться аж до фі­наль­них ти­трів кі­но­стрі­чки.

Історія ві­тчи­зня­ної жур­на­лі­сти­ки на­га­дує ме­ні цей ти­по­вий сю­жет філь­му жа­хів. Десь, на­пев­но, на­при­кін­ці 1990-х — на по­ча­тку 2000-х, ве­се­лі та спов­не­ні на­дій укра­їн­ські жур­на­лі­сти зро­би­ли той са­мий поворот не ту­ди.

Спо­ча­тку хи­бність шля­ху бу­ла не­по­мі­тною. Ви­бо­ри та кор­по­ра­тив­ні скан­да­ли під­три­му­ва­ли за­со­би ма­со­вої інформації на пла­ву і за­без­пе­чу­ва­ли за­мо­жне жи­т­тя як ЗМІ, так і їхнім пра­ців­ни­кам.

В кі­но так са­мо на по­ча­тку не­пра­виль­но обра­ної до­ро­ги все нав­ко­ло зда­є­ться зви­чним, та­ким, як ра­ні­ше. Але по­сту­по­во кра­є­вид за ві­кном змі­ню­є­ться...

Що ж до укра­їн­ських ме­діа, то во­ни, вре­шті-решт, по­тра­пля­ють у при­мар­ний світ си­му­ля­крів та при­мар, які ство­рю­ють до­свід­че­ні май­стри ілю­зій та на­ві­ю­ва­н­ня (ще їх на­зи­ва­ють по­літ­те­хно­ло­га­ми). Ві­сті «з то­го сві­ту» по­тім транс­лю­ю­ться в ма­те­рі­а­лах та сю­же­тах у сві­до­мість лю­дей зі справ­жньо­го жи­т­тя. Лю­ди на­ма­га­ю­ться з цим бо­ро­ти­ся — на­при­клад, мен­ше див­ля­ться те­ле­но­ви­ни. Але спе­ці­а­лі­сти з ма­ні­пу­ля­цій зна­хо­дять но­ві спосо­би до­не­се­н­ня не­об­хі­дних ме­се­джів — на­при­клад, без­ко­штов­ні га­зе­ти чи ін­тер­нет-проекти, що ма­ску­ю­ться під не­за­ле­жні ме­діа...

Там ска­со­ва­но всі за­галь­но­прийня­ті в ци­ві­лі­зо­ва­но­му світі ви­мо­ги до жур­на­лі­сти­ки, на­то­мість тим, хто ту­ди по­тра­пляє, за­без­пе­чу­ють ком­фор­тне й без­бі­дне жи­т­тя...

Ве­ли­кі не­рин­ко­ві гро­ші ча­сів ста­нов­ле­н­ня в Укра­ї­ні олі­гар­хі­чної еко­но­мі­ки зруй­ну­ва­ли не тіль­ки не-

НА­ТА­ЛЯ ІЩЕНКО

за­ле­жну жур­на­лі­сти­ку — во­ни зни­щи­ли фун­да­мент для бу­дів­ни­цтва не­за­ле­жних ЗМІ не­за­ле­жної Укра­ї­ни. З то­го са­мо­го ча­су всі най­біль­ші та най­ба­га­тші ме­ді­а­про­е­кти кра­ї­ни не ма­ють жо­дно­го сто­сун­ку до віль­но­го рин­ку та сво­бо­ди сло­ва. На все є свій за­мов­ник, а за­мість жур­на­ліст­ських стан­дар­тів є за­мов­ле­н­ня то­го, хто дає гро­ші.

Де­які ме­дій­ни­ки, ко­трі спо­ча­тку по­вер­ну­ли не ту­ди і дов­го блу­ка­ли в тем­ря­ві, зна­хо­ди­ли си­ли по­вер­ну­тись на до­ро­гу, якою ру­ха­ю­ться ме­діа ци­ві­лі­зо­ва­но­го сві­ту, де ді­ють ци­ві­лі­зо­ва­ні стан­дар­ти і пра­ви­ла. Але тіль­ки до на­сту­пно­го по­во­ро­ту, де яскра­ві й ман­ли­ві во­гни­ки зно­ву зва­блю­ва­ли їх і зму­шу­ва­ли знов по­вер­та­ти не ту­ди...

Де­які ЗМІ та окре­мі жур­на­лі­сти ні­ку­ди не звер­та­ли і про­дов­жу­ють ще з 90-х — на «ма­ло­лі­траж­ках», а по­де­ко­ли й «пі­шки» — впер­то про­су­ва­тись да­лі го­лов­ною до­ро­гою, де збе­ре­гли­ся за­галь­но­прийня­ті орі­єн­ти­ри та цін­но­сті, й не звер­та­ють із цьо­го шля­ху. Про­сто то­му, що во­ни вва­жа­ють це пра­виль­ним кур­сом. Але їхня пра­ця за ми­го­ті­н­ням яскра­вих си­му­ля­крів із «то­го сві­ту» май­же не­по­мі­тна ні для дер­жа­ви, ні для ши­ро­ких верств на­се­ле­н­ня.

Пер­ші на­сто­ро­жли­ві озна­ки змін в укра­їн­сько­му ме­ді­а­про­сто­рі ста­ли по­мі­тни­ми 2004 ро­ку, під час пре­зи­дент­ських пе­ре­ви­бор­чих пе­ре­го­нів і бо­роть­би Яну­ко­ви­ча та Ющен­ка. Ві­тчи­зня­ні ЗМІ без жо­дно­го до­ко­ру сум­лі­н­ня роз­мі­щу­ва­ли у сво­їх ефі­рах ре­клам­ні ро­ли­ки про пе­ре­діл Укра­ї­ни на три ча­сти­ни згі­дно із «сор­та­ми» укра­їн­ців і де­мон­стру­ва­ли ві­део­клі­пи на пі­сню Йо­си­фа Ко­бзо­на про за­гро­зу гро­ма­дян­ської вій­ни.

Са­ме то­ді, оби­ра­ю­чи між ін­шою дер­жа­вою з ве­ли­ки­ми грі­шми та Укра­ї­ною май­же без гро­шей, вла­сни­ки та ке­рів­ни­ки ме­діа зро­би­ли оста­то­чний ви­бір на ко­ристь ро­сій­ських гро­шей. Жур­на­лі­сти, які по­го­ди­ли­ся пра­цю­ва­ти в таких ме­діа, впер­ше про­де­мон­стру­ва­ли то­ле­ран­тність на­віть до аб­со­лю­тно во­ро­жої про­па­ган­ди, а дер­жа­ва впер­ше ви­яви­ла, що не­має впли­ву на свій ін­фор­ма­цій­ний про­стір.

По­тім бу­ла по­ма­ран­че­ва ре­во­лю­ція, сплеск гро­ма­дян­ської актив­но­сті жур­на­лі­стів, пу­блі­чна від­мо­ва від не­прав­ди і спо­ді­ва­н­ня, що ме­діа на­ре­шті по­вер­ну­ли на той шлях, яким кро­ку­ють ме­діа в ци­ві­лі­зо­ва­них кра­ї­нах. Але на­став пе­рі­од «уні­вер­са­лу», до­мов­ле­но­стей між Ющен­ком та Яну­ко­ви­чем, спів­ро­бі­тни­цтва усіх з усі­ма в по­лі­ти­ці та бі­знес-кон­флі­ктів, що до­бре по­пов­ню­ва­ли бю­дже­ти ЗМІ... І все по­вер­ну­ло­ся «на кру­ги своя».

Окре­мі ме­діа зі змін­ним успі­хом на­ма­га­ли­ся йти да­лі ци­ві­лі­зо­ва­ним шля­хом, але зна­чна ча­сти­на укра­їн­ської жур­на­лі­сти­ки оста­то­чно обра­ла до­ро­гу, що ве­де не ту­ди — до зба­га­че­н­ня та ігно­ру­ва­н­ня ін­те­ре­сів су­спіль­ства і кра­ї­ни.

А дер­жа­ва, яка оста­то­чно зми­ри­ла­ся з тим, що в неї не­має ре­сур­сів на роз­ви­ток ві­тчи­зня­них ме­діа, втра­ти­ла до то­го ж і ба­жа­н­ня цим за­йма­ти­ся, і від­да­ла увесь вну­трі­шній ін­фор­ма­цій­ний про­стір на від­куп при­ва­тним ін­те­ре­сам, іно­ді аб­со­лю­тно ан­ти­дер­жав­ним.

У та­ко­му ста­ні укра­їн­ська жур­на­лі­сти­ка зу­стрі­ла вій­ну.

Ви­яви­ло­ся, що пе­ре­ва­жна ча­сти­на ме­ді­а­ді­я­чів орі­єн­то­ва­на на за­ро­бі­тчан­ство, що та­ке по­ня­т­тя, як гро­ма­дян­ська по­зи­ція, жур­на­лі­сти — гро­ма­дя­ни Укра­ї­ни — спри­йма­ють як на­їв­ну ду­рість чи лай­ку, що вла­сни­ки та ме­не­дже­ри ме­діа без про­блем по­го­джу­ю­ться про­су­ва­ти ін­те­ре­си агре­со­ра, якщо за це пла­тять.

За таких умов будь-яка во­ро­жа пропаганда, якщо є бю­джет, про­су­ва­є­ться лег­ко й швид­ко. А дер­жав­ні ін­те­ре­си не мо­жуть зна­йти своє від­обра­же­н­ня в ін­фор­ма­цій­ній кар­ти­ні кра­ї­ни не ли­ше то­му, що за це ні­хто не пла­тить, а й то­му, що за всі ро­ки сво­го існу­ва­н­ня не­за­ле­жна Укра­ї­на не спро­мо­гла­ся ні на фор­му­ва­н­ня дер­жав­них ін­те­ре­сів в ін­фор­ма­цій­ній сфе­рі, ні на ство­ре­н­ня власних ефе­ктив­них ка­на­лів ко­му­ні­ка­ції дер­жа­ви з суспільством, ні на ви­хо­ва­н­ня по­трі­бної кіль­ко­сті жур­на­лі­стів-гро­ма­дян, а не за­ро­бі­тчан, які, по­при будь-які об­ста­ви­ни, змо­жуть НЕ по­вер­ну­ти не ту­ди...

Дер­жа­ва ви­яви­ла­ся аб­со­лю­тно не­спро­мо­жною да­ти со­бі ра­ду в ін­фор­ма­цій­них пи­та­н­нях на­віть за умов смер­тель­ної за­гро­зи, і те­пер чи­та­чі, слу­ха­чі та гля­да­чі, які за­ли­ши­ли­ся гро­ма­дя­на­ми, по­сту­по­во по­чи­на­ють не­на­ви­ді­ти всіх жур­на­лі­стів без роз­бо­ру.

Поворот не ту­ди, який зро­би­ла укра­їн­ська жур­на­лі­сти­ка май­же два де­ся­тки ро­ків то­му, при­звів ці­лу га­лузь (ме­діа) та ці­лий на­пря­мок на­ціо­наль­ної без­пе­ки (ін­фор­ма­цій­ну без­пе­ку) до руй­ну­ва­н­ня. Із чо­го по­чи­на­ти від­нов­ле­н­ня? З фор­му­лю­ва­н­ня дер­жав­них ін­те­ре­сів роз­ви­тку ві­тчи­зня­но­го ме­ді­а­про­сто­ру. Так, ця основ­на до­ро­га, якою ру­ха­ю­ться ме­діа всьо­го сві­ту, має бу­ти озна­че­на й окре­сле­на і для Укра­ї­ни, ма­ють бу­ти ство­ре­ні умо­ви для існу­ва­н­ня та роз­ви­тку справ­жніх за­со­бів ма­со­вої інформації, а не їхніх си­му­ля­крів, змі­не­на си­сте­ма про­фе­сій­ної під­го­тов­ки та ви­хо­ва­н­ня жур­на­лі­стів-гро­ма­дян, а не за­ро­бі­тчан від жур­на­лі­сти­ки. Але для по­ча­тку не­об­хі­дно, щоб бо­дай хтось із ке­рів­ни­ків дер­жа­ви зро­зу­мів, що пов­но­цін­ні, справ­жні ме­діа — це фун­да­мен­таль­на для існу­ва­н­ня кра­ї­ни га­лузь, а не ін­стру­мент для про­су­ва­н­ня осо­би­стих ін­те­ре­сів або за­ро­бля­н­ня гро­шей.

На­та­ля ІЩЕНКО

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.