Між скан­да­ла­ми і під­па­ла­ми

Ка­пі­ту­лян­ти пе­ре­хо­дять у рі­шу­чий на­ступ на укра­їн­ський опір

Den (Ukrainian) - - Прес-клуб «дня» - Ігор ЛОСЄВ

Уцьо­му ді­а­па­зо­ні бив­ся пульс ми­ну­ло­го те­ле­ти­жня. Від «си­ньо­го по­лум’я» «Ін­те­ру» до квар­тир­но­го скан­да­лу, як ви­яви­ло­ся, ве­ли­ко­го лю­би­те­ля роз­ко­ші, зав­зя­то­го вер­баль­но­го бор­ця з ко­ру­пці­єю С.Ле­щен­ка.

Утім, при­ді­ля­ли ува­гу й ін­шим те­мам. Зокре­ма, ін­ко­ли на те­ле­ка­на­лах зга­ду­ва­ли й вій­ну. Хо­ча й у спе­ци­фі­чно­му кон­текс­ті. На­при­клад, не­що­дав­но на ка­на­лі NewsOne, шеф яко­го Єв­ге­ній Му­ра­єв ра­птом (пі­сля по­дій на « Ін­те­рі») по­чав би­ти се­бе в гру­ди й ка­я­ти­ся в лю­бо­ві до Укра­ї­ни, за­про­си­ли до сту­дії Ма­твія Га­на­поль­сько­го ек­зо­ти­чно­го оде­си­та па­на Спі­ва­ка. Во­стан­нє я йо­го за­фі­ксу­вав у партії Юлії Ти­мо­шен­ко, а де він ни­ні, на­віть не уяв­ляю. Вто­мив­ся, зна­є­те, від­сте­жу­ва­ти го­ло­во­лом­ні пе­ре­мі­ще­н­ня шу­ка­чів по­лі­ти­чно­го ща­стя. Оде­сит ви­рі­шив зро­би­ти гео­по­лі­ти­чну за­яву. На йо­го дум­ку, ви­йти з ни­ні­шньої си­ту­а­ції Укра­ї­на мо­же ли­ше шля­хом пря­мих пе­ре­го­во­рів з Пу­ті­ним. Про що? Про на­шу ка­пі­ту­ля­цію й про трі­ум­фаль­не по­вер­не­н­ня «ДНР/ ЛНР» до скла­ду Укра­ї­ни з пу­тін­ською мі­сі­єю?

Ка­пі­ту­лян­ти пе­ре­хо­дять у рі­шу­чий на­ступ на укра­їн­ський опір. Будь-який «до­го­вор­няк» з Пу­ті­ним мо­жли­вий ли­ше за ра­ху­нок зда­чі на­ціо­наль­них ін­те­ре­сів Укра­ї­ни, а от­же, рів­но­зна­чний дер­жав­ній зра­ді. Го­во­ри­ти з крем­лів­ським ди­кта­то­ром про щось мо­жна ли­ше пі­сля звіль­не­н­ня всі­єї території Укра­ї­ни. Іна­кше обго­во­рю­ва­ти бу­де­мо ви­клю­чно свою по­раз­ку.

У ВИШАХ — ПРОПАГАНДА

Ка­нал «112 Укра­ї­на» роз­по­вів про ду­же не­здо­ро­ву об­ста­нов­ку, що скла­ла­ся в пе­да­го­гі­чно­му уні­вер­си­те­ті ім. М.Дра­го­ма­но­ва. Був ін­ци­дент, пов’яза­ний з про­фе­со­ром цьо­го ви­шу па­ні Зай­це­вою. Зай­це­ва у минулому вір­ний со­ра­тник мі­ні­стра Д.Та­ба­чни­ка. В уні­вер­си­те­ті ім. М. Дра­го­ма­но­ва від­рі­зни­ла­ся спів­пра­цею з адмі­ні­стра­ці­єю оку­по­ва­них те­ри­то­рій. Чо­го цей мі­сіо­нер «рус­ско­го ми­ра» міг на­вчи­ти укра­їн­ських сту­ден­тів? А тут іще з’яви­ли­ся та­кі со­бі се­стри-ви­кла­да­чки, що де­мон­стру­ють в ін­тер­не­ті за- взя­ту під­трим­ку по­лі­ти­ки Пу­ті­на. Ре­кто­ро­ві, про­фе­со­ро­ві, пе­да­го­гі­чно­му ака­де­мі­ко­ві й чле­но­ві-ко­ре­спон­ден­то­ві НАН Укра­ї­ни па­но­ві Ан­дру­щен­ку є сенс за­ми­сли­ти­ся про про­це­си, що від­бу­ва­ю­ться в під­ві­дом­чій уста­но­ві. Звід­ки стіль­ки по­га­ні взя­ло­ся? Тре­ба тер­мі­но­во оздо­ров­лю­ва­ти уні­вер­си­тет. Зі сво­го май­же со­ро­ка­рі­чно­го до­сві­ду ви­кла­да­н­ня у ви­щій шко­лі мо­жу впев­не­но за­яви­ти: у на­ших вишах, шко­лах, ке­рів­них ор­га­нах осві­ти — ан­ти­укра­їн­ської не­чи­сті тьма-тьму­ща. Практично вся осві­тня сфе­ра по­тре­бує очи­ще­н­ня від п’ятої ко­ло­ни Крем­ля. По­га­но, що жо­ден ке­рів­ник МОН на­віть не спро­бу­вав взя­ти­ся за розв’яза­н­ня ці­єї важ­кої про­бле­ми, яку мо­жна й да­лі від­кла­да­ти, але во­на ра­но чи пі­зно бо­ля­че вда­рить кра­ї­ну. Вла­сне, вже б’є. Ба­га­то бо­йо­ви­ків на Дон­ба­сі — це лю­ди, ви­хо­ва­ні укра­їн­ською (?) шко­лою і ви­шем уже в пе­рі­од не­за­ле­жно­сті Укра­ї­ни. Ро­ка­ми в на­ших шко­лах уро­ки із су­спіль­них на­ук не­зрід­ка пе­ре­тво­рю­ва­ли­ся на ба­наль­ну ан­ти­укра­їн­ську про­па­ган­ду. І це ні­ко­го в дер­жав­но­му апа­ра­ті не хви­лю­ва­ло. Там бу­ли ін­ші ін­те­ре­си. Пам’ятаю, як ро­ків 15 то­му я у сво­є­му рі­дно­му мі­сті Се­ва­сто­по­лі здій­снив ві­зит до на­чаль­ни­ка мі­сько­го управ­лі­н­ня осві­ти па­на Чер­ба­джі з пре­тен­зі­єю: чо­му у Се­ва­сто­по­лі від­кри­ли де­ся­ток фі­лій ви­шів Ро­сій­ської Фе­де­ра­ції? Чер­ба­джі слу­хав ме­не спо­кій­но, а по­тім роз­лю­тив­ся і ска­зав: «Спо­ча­тку во­ни в Ки­є­ві за гро­ші роз­да­ють лі­цен­зії на від- кри­т­тя ро­сій­ських ви­шів, а по­тім те­ле­фо­ну­ють ме­ні і вла­што­ву­ють роз­нос, чо­му так від­бу­ва­є­ться». Ме­ні бу­ло ні­чо­го за­пе­ре­чи­ти. Ле­о­нід Ку­чма під час чер­го­во­го до­го­вор­ня­ка з РФ осо­би­сто до­зво­лив від­кри­ти у Се­ва­сто­по­лі фі­лію Мо­сков­сько­го уні­вер­си­те­ту. А те­пер ро­бить за­яви, що Крим нам уже не по­вер­ну­ти. Так, якщо при вла­ді й да­лі за­ли­ша­ти­му­ться ви­хо­ван­ці Ку­чми, то не ли­ше не по­вер­не­мо, а й ще ба­га­то чо­го втра­ти­мо.

НА ЧІТКИХ ПРИН­ЦИ­ПАХ

На «UA: Пер­ший» Оль­га Ге­ра­сим’юк змі­стов­но спіл­ку­ва­ла­ся з жур­на­ліс­ткою й пра­во­за­хи­сни­цею Ма­рі­єю То­мак. Ма­рія про­го­ло­си­ла: ми не по­вин­ні бу­ду­ва­ти Укра­ї­ну на ра­дян­ських (?) прин­ци­пах: чор­не — бі­ле, свій — чу­жий, пе­ре­мо­га — по­раз­ка. Чо­му ці прин­ци­пи ра­дян­ські? На цих чітких по­зи­ці­ях сто­я­ли всі кра­ї­ни, що во­ю­ва­ли за свою сво­бо­ду й не­за­ле­жність. Це справ­жні єв­ро­пей­ські цін­но­сті пе­рі­о­ду про­гре­сив­но­го роз­ви­тку Єв­ро­пи, ко­ли во­на бу­ла ще зда­тна да­ва­ти ефе­ктив­ну від­по­відь ви­кли­кам ди­кта­тор­ських ре­жи­мів. За­хі­дні де­мо­кра­тії в 1939—1945 рр. са­ме на чітких прин­ци­пах бу­ду­ва­ли своє жи­т­тя й бо­роть­бу. То­му й пе­ре­мо­гли. На пра­во­за­хи­сних сто­го­нах, пла­чах, про­ха­н­нях та істе­ри­ках вій­ну не ви­гра­ти. Як в умовах зброй­ної агре­сії Ро­сії про­ти на­шої Ба­тьків­щи­ни від­мо­ви­ти­ся від по­нять «свій — чу­жий»? Але на­віть

якщо ми від­мо­ви­мо­ся, Ро­сія не від­мо­ви­ться. Якщо ми за­зна­є­мо по­раз­ки, то де бу­дуть усі на­ші ба­ла­ку­чі пра­во­за­хи­сни­ки? Де те­пер пра­во­за­хи­сни­ки в При­дні­стров’ї, Пів­ден­ній Осе­тії, Аб­ха­зії, Кри­му, оку­по­ва­но­му Дон­ба­сі?

Пра­во­за­хи­сни­ки, які часто ро­блять ко­ри­сну спра­ву, бо­я­ться по­ди­ви­ти­ся прав­ді в очі, по­ба­чи­ти жор­сто­ку ре­аль­ність і зро­зу­мі­ти не­спів­па­ді­н­ня з ці­єю ре­аль­ні­стю про­по­но­ва­них ни­ми ме­то­дів.

Я не знаю дер­жа­ви, яка б пе­ре­мо­гла у вій­ні, ке­ру­ю­чись ре­це­пта­ми пра­во­за­хи­сни­ків. Сьо­го­дні тре­ба за­хи­сти­ти кра­ї­ну й на­цію від най­стра­шні­шо­го (і щоб ні­хто у власних ла­вах не за­ва­жав цьо­му), а по­тім у нор­маль­них умовах не­хай пра­цю­ють пра­во­за­хи­сни­ки. Пу­ті­ну і йо­го по­сі­па­кам жо­дні пра­во­за­хи­сни­ки не по­трі­бні. Во­ни ма­ють зна­че­н­ня і якусь ва­гу ли­ше в де­мо­кра­ти­чних дер­жа­вах. Але оку­по­ва­ні кра­ї­ни де­мо­кра­ти­чни­ми не бу­ва­ють. От і ро­біть ви­снов­ки.

МО­РАЛЬ­НЕ ДНО

Єв­ге­ній Ки­се­льов за­про­сив в ефір NewsOne Сер­гія Ле­щен­ка, ща­сли­во­го VIP-клі­єн­та «Оща­дбан­ку Ро­сії». Ле­щен­ко ви­сту­пив з при­стра­сною апо­ло­гі­єю те­ле­ка­на­лу «Ін­тер». Зві­сно, апе­лю­вав до «сво­бо­ди сло­ва». Ну, це про­хо­дить по ін­шо­му «де­пар­та­мен­ту»: по сво­бо­ді про­ро­сій­ської про­па­ган­ди. До ре­чі, як ви­сло­вив­ся Ві­та­лій Пор­тни­ков, яко­го важко зви­ну­ва­ти­ти в «укра­їн­сько­му бур­жу­а­зно­му на­ціо­на­лі­змі», «го­лов­на ме­та про­ро­сій­ських ЗМІ в Укра­ї­ні — де­мон­таж дер­жа­ви Укра­ї­на». Зго­ден ціл­ком.

Єв­ге­ній Ки­се­льов ви­сло­вив і свою дум­ку, мов­ляв, ін­ци­дент з «Ін­те­ром» — це кон­флікт між рі­зни­ми угру­по­ва­н­ня­ми у вла­ді. Та­ко­го чин­ни­ка як укра­їн­ський на­род Ки­се­льов не ба­чить впри­тул. Це загальна бі­да всіх, хто ми­слить по-мо­сков­ськи.

А да­лі пі­шов по­тік «ан­ти­ко­ру­пцій­них» фан­та­зій Ле­щен­ка, урив­ки зі­бра­них ним десь плі­ток, кон­спі­ро­ло­гі­чних гі­по­тез і лег­ко­ва­гих зви­ну­ва­чень. По­тім нар­деп по­чав не­сти су­ціль­ну ма­я­чню, на­звав­ши обу­ре­н­ня укра­їн­ської гро­мад­сько­сті про­ро­сій­ською ді­яль­ні­стю «Ін­те­ру» — «на­ци­змом». Ну, в на­ци­змі Ле­щен­ко роз­би­ра­є­ться ще гір­ше, ніж у ко­ру­пції. На­о­ста­нок він ду­же роз­смі­шив, на­звав­ши сво­го дру­га Му­ста­фу Найє­ма «со­ві­стю на­ції». Ду­маю, що в на­шої на­ції спра­ви із со­ві­стю не на­стіль­ки по­га­ні...

У скан­да­лі з апар­та­мен­та­ми бор­ця з ко­ру­пці­єю ме­не зди­ву­ва­ло одне. Так, Ле­щен­ко ні­ко­ли не справ­ляв на ме­не враження че­сної, щи­рої й прин­ци­по­вої лю­ди­ни. Але де ни­ні в Укра­ї­ні жур­на­ліст че­сною пра­цею за рік мо­же за­ро­би­ти 100 ти­сяч доларів США? По­ка­жіть ме­ні це мі­сце. А Ле­щен­ко на­го­ло­шує, що він їх за­ро­бив. Що сто­су­є­ться йо­го по­си­лань на те, що ре­шту ду­же ве­ли­кої су­ми він по­зи­чив у одні­єї жін­ки, у ін­шої жін­ки — то в єв­ро­пей­ській куль­тур­ній тра­ди­ції по­ді­бно­го ро­ду чо­ло­ві­ків, схиль­них до фі­нан­со­во­го ви­ко­ри­ста­н­ня жі­нок, бу­ло прийня­то на­зи­ва­ти «аль­фон­са­ми». Ле­щен­ко мо­же звер­та­ти­ся до яких зав­го­дно НАБУ, і я ціл­ком по­ві­рю, що він чи­стий фор­маль­но-юри­ди­чно, але для су­спіль­ства він пе­ре­тво­рив­ся на мо­раль­ний труп. Лю­ди­на, яка ба­жає бу­ти ду­хов­ним лі­де­ром бо­роть­би з ко­ру­пці­єю, має по­во­ди­ти­ся мо­раль­но, а не на­би­ва­ти вла­сну ки­ше­ню у важ­кий для кра­ї­ни час, одно­ча­сно тав­ру­ю­чи й ба­то­жа­чи ін­ших за по­ро­ки, які й сам має. Ві­дни­ні йо­го по­лум’яні спі­чі про­ти ко­ру­пції спри­йма­ти­му­ться зов­сім іна­кше. І якщо Му­ста­фа Найєм, яко­го Ле­щен­ко на­звав «со­ві­стю на­ції», шви­день­ко не ди­стан­ці­ю­є­ться від сво­го друж­ка, то ра­зом з ним пі­де на мо­раль­не дно. Ле­щен­ко да­рем­но злов­жи­ває фор­маль­но-юри­ди­чни­ми ка­те­го­рі­я­ми, укра­їн­ське су­спіль­ство йо­го оці­ню­ва­ти­ме за мо­раль­ни­ми кри­те­рі­я­ми, а во­ни тут на­ба­га­то жорс­ткі­ші. І в очах цьо­го су­спіль­ства ні­які рі­ше­н­ня НАБУ, су­дів і про­ку­ро­рів не до­по­мо­жуть мо­раль­но­му бан­кру­то­ві. Ну, і як з та­кою «кре­ди­тною істо­рі­єю» Ле­щен­ко про­дов­жить свою ді­яль­ність? І яка пар­тія те­пер ри­зи­кне взя­ти йо­го до сво­го ви­бор­чо­го спи­ску? Лу­сну­ла ще одна миль­на буль­ба­шка...

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.