«95 квар­тал» у Юр­ма­лі:

І хто ж тут «актри­са філь­му для до­ро­слих»?

Den (Ukrainian) - - Прес-клуб «дня» - Сер­гій ГРАБОВСЬКИЙ

На по­ча­тку 1990-х один то­ді мо­ло­дий іще по­лі­тик (із чи­сла тих, хто пра­гнув бу­ду­ва­ти Укра­ї­ну «з ну­ля», «без чер­во­них і жов­то-бла­ки­тних») зі щи­рим обу­ре­н­ням го­во­рив ав­то­ро­ві ці­єї стат­ті: «Ні­чо­го не ро­зу­мію! Що то за на­род — Ір­ва­нець пи­ше вірш: «Лю­біть Окла­хо­му! Вно­чі і в обід, як нень­ку і дед­ді до­сто­ту! Лю­біть Ін­ді­а­ну! Й так са­мо лю­біть Пів­ні­чну й Пів­ден­ну Да­ко­ту», — і ні­чо­го, хо­ча він до­зво­ляє со­бі зну­ща­ти­ся і з кла­си­ка укра­їн­ської лі­те­ра­ту­ри, і з усіх свя­щен­них ре­чей. А тіль­ки-но хтось із на­шо­го ко­ла спро­бує за­че­пи­ти якісь справ­ді сер­йо­зні про­бле­ми, у будь-який фор­мі, чи то ака­де­мі­чній, чи то гу­мо­ри­сти­чній, і так са­мо від­ки­ну­ти всі ці умов­но­сті — зра­зу по­чи­на­є­ться крик... Чим ми гір­ші, ніж ці Ір­ван­ці, Ан­дру­хо­ви­чі та За­буж­ки? Ми теж за де­мо­кра­тію, теж за не­за­ле­жну Укра­ї­ну, хо­ча й ба­чи­мо її по-сво­є­му...»

По­лі­тик отой так і за­ли­шив­ся «ві­чно мо­ло­дим», не став­ши хо­ча б тро­хи ва­го­мою по­ста­т­тю, не здо­був­ши під­трим­ки ні від ко­го і не зро­зу­мів­ши, що ди­я­вол хо­ва­є­ться в де­та­лях, в ін­то­на­ції, в акцен­тах за­яв, у май­же не­вло­ви­мій ра­ціо­наль­ни­ми за­со­ба­ми, але ду­же до­бре від­чу­тній для за­га­лу ау­рі.

Си­ту­а­ції та­ко­го шти­бу з то­го ча­су по­вто­рю­ва­ли­ся не раз, аж до ни­ні­шньо­го скан­да­лу з ви­сту­пом ко­ман­ди «95 квар­та­лу» в Юр­ма­лі, за­пис яко­го не­що­дав­но по­ка­за­ло укра­їн­ське те­ле­ба­че­н­ня. Зна­ний шо­у­мен Во­ло­ди­мир Зе­лен­ський та йо­го ко­ле­ги ви­смі­я­ли як укра­їн­ських по­лі­ти­ків, так і са­му Укра­ї­ну. Зокре­ма у но­ме­рі, де па­ро­ді­ю­ва­ли­ся пре­зи­дент Пе­тро По­ро­шен­ко, екс-пре­зи­дент Ві­ктор Яну­ко­вич та мер Ки­є­ва Ві­та­лій Кли­чко, Зе­лен­ський на­звав Укра­ї­ну «же­бра­чкою» та «актри­сою ні­ме­цько­го філь­му для до­ро­слих», яка, мов­ляв, «го­то­ва прийня­ти бу­дья­ку кіль­кість з будь-яко­го бо­ку». А ще він за­явив під опле­ски ау­ди­то­рії (все, зві­сно, ро­сій­ською мо­вою): «Що та­ке Укра­ї­на і чо­му в неї сьо­го­дні ви­гі­дно ви­ки­да­ти свої гро­ші? Ви­ба­чте, вкла­да­ти. Ми до­ся­гли но­во­го рів­ня еко­но­мі­ки — він на­зи­ва­є­ться же­бра­цтво».

Як­би Во­ло­ди­мир Зе­лен­ський ви­ба­чив­ся за свій не­до­лу­гий гу­мор або хо­ча би про­мов­чав, не ре­а­гу­ю­чи на те, що ска­за­но з цьо­го при­во­ду в со­цме­ре­жах, у то­му чи­слі лю­дьми зна­ни­ми й ав­то­ри­те­тни­ми, то — як на ме­не — подаль­ша роз­мо­ва бу­ла би не ду­же по­трі­бною. Про­те Зе­лен­ський агре­сив­но ки­нув­ся у бій, за­явив­ши: «Шу­тка, ко­то­рая вызва­ла бур­ное об­су­жде­ние, не име­ет двух, трех смыслов. Суть про­ста этой ре­при­зы: до­ста­то­чно брать кре­ди­ты, за ко­то­рые отве­чать на­шим де­тям, вну­кам и тем, кто бу­дет жить по­сле нас и не­сти ответ­ствен­ность за все те гад­кие де­ла, ко­то­рые тво­рим мы. Мы — гор­дый на­род, не по­про­шай­ки... Это шу­тка о по­сту­пках на­ших вер­ши­те­лей, на­шей вла­сти, не о лю­дях и не о на­шей стра­не... Мы лю­бим свою стра­ну и бо­рем­ся за ее сво­бо­ду, сво­бо­ду сло­ва и мышле­ния ка­ждой сво­ей про­грам­мой, ка­ждой се­кун­дой».

Ну, а да­лі на адре­су сво­їх кри­ти­ків він вжив сло­ва «про­да­жные, за­ка­зные и мел­кие осо­би», що їх, мов­ляв, «и лю­дьми не на­зо­ве­шь». І так да­лі, й та­ке ін­ше — аж до тер­мі­нів, які за­зви­чай у пре­сі не вжи­ва­ю­ться. І гор­до за­кін­чив: «Мы — квар­тал! Мы — па­три­о­ты! А кто они?»

Якщо це жарт — то що­най­мен­ше не­вда­лий, бо всі зна­ють, хто та­кі Ві­та­лій Пор­тни­ков чи Ми­ко­ла То­мен­ко, які роз­ва­жли­во й ни­щів­но оха­ра­кте­ри­зу­ва­ли ви­ступ Зе­лен­сько­го і К в Юр­ма­лі. А якщо не жарт... Ну, то­ді я на­віть не знаю, що ска­за­ти. Бо це вже не сфе­ра по­лі­то­ло­гії, а ца­ри­на па­то­пси­хо­ло­гії.

Утім, Зе­лен­ський не ді­йшов до рів­ня ко­лись ві­до­мої ко­ман­ди КВН « Оде­ських джентль­ме­нів», яка у 1990-х, пі­сля уне­за­ле­жне­н­ня Укра­ї­ни, спер­шу жар­ту­ва­ла на те­му, чи є крим­ські ви­на укра­їн­ськи­ми, а по­тім ді­йшла до ре­при­зи на те­му гім­ну: «Ще не вмер­ла Укра­ї­на — ни­че­го, мы по­до­ждем». Як на ме­не, Зе­лен­ський справ­ді щи­рий, ко­ли го­во­рить, що «95 квар­тал» і він сам — па­трі­о­ти. Про­те якийсь ду­же сво­є­рі­дний у них па­трі­о­тизм. З

Оо­дно­го бо­ку, під­трим­ка укра­їн­ських бій­ців у про­ти­сто­ян­ні мо­сков­ській агре­сії у 2014 році. З ін­шо­го бо­ку, на­ма­га­н­ня «зру­ба­ти ба­бло» на ро­сій­сько­му рин­ку й у ви­сту­пах пе­ред про­пу­тін­ськи орі­єн­то­ва­ною ау­ди­то­рі­єю. Як-от у Юр­ма­лі, де зав­сі­дни­ка­ми є ті «ро­сій­сько­мов­ні» жи­те­лі-не­гро­ма­дя­ни Ла­твії, які лю­блять Пу­ті­на й «ве­ли­ку Ро­сію», не­на­ви­дять «ла­твій­ських на­ціо­на­лі­стів» і Єв­ро­пу, а во­дно­час не зби­ра­ю­ться емі­гру­ва­ти на істо­ри­чну ба­тьків­щи­ну, оскіль­ки там їм би жи­ло­ся зна­чно гір­ше, і не ли­ше в ма­те­рі­аль­но­му пла­ні... На та­ку, пря­мо ска­же­мо, ту­пу­ва­ту ау­ди­то­рію і роз­ра­хо­вує «екс­порт­ний ва­рі­ант» гу­мо­ру «95 квар­тал». Та­кий гу­мор не має ні­чо­го спіль­но­го зі справ­ді ви­со­ко­які­сни­ми су­ча­сни­ми зраз­ка­ми ро­сій­сько­го гу­мо­ру та са­ти­ри, пред­став­ле­ни­ми, ска­жі­мо, твор­чі­стю Ві­кто­ра Шен­де­ро­ви­ча чи Іго­ря Ір­те­ньє­ва. І спра­ва тут го­лов­но не в по­лі­ти­чних орі­єн­та­ці­ях на­зва­них ав­то­рів, а в їхньо­му вмін­ні дивитися в корінь про­блем і зна­хо­ди­ти то­чні сло­ве­сні фор­му­ли для сво­го ба­че­н­ня.

Але «95 квар­тал» ні­ко­ли не орі­єн­ту­вав­ся на та­кі зраз­ки у ро­сій­ській куль­ту­рі, хо­ча са­ме на її «по­лег­ше­но­му ва­рі­ан­ті» ви­бу­ду­вав свою популярність се­ред пев­них кіл в Укра­ї­ні. Це та пу­блі­ка, яка хо­ди­ла на кон­цер­ти Вєр­ки Сер­дю­чки, а ко­ли йшло­ся про «сер­йо­зну му­зи­ку» — на Йо­си­фа Ко­бзо­на. Те­пер ба­га­то хто з неї на­справ­ді обра­же­ний на Мо­скву — ми ж бра­ти, у нас стіль­ки спіль­но­го, а ви так па­ску­дно по­во­ди­те­ся! — але в куль­тур­но­му пла­ні ро­сій­ський ма­скульт і ро­сій­ський ри­нок за­ли­ша­ю­ться у цих лю­дей прі­о­ри­те­та­ми.

Звер­ні­мо ува­гу: та­кі ро­сій­ські ав­то­ри, як Шен­де­ро­вич, Ір­те­ньєв та ін­ші, не за­гра­ють з ау­ди­то­рі­єю, не орі­єн­ту­ю­ться на за­кор­дон­ну пу­блі­ку, їхні сло­ва звер­ну­ті до са­мих ро­сі­ян, во­ни за­со­ба­ми гу­мо­ру та са­ти­ри на­ма­га­ю­ться хо­ча би тро­хи зці­ли­ти свою кра­ї­ну. Й Остап Ви­шня у «Чу­хра­їн­цях» звер­тав­ся не до по­ля­ків чи бі­ло­ру­сів... І вірш «Лю­біть Окла­хо­му» адре­со­ва­ний не аме­ри­кан­цям. А от Зе­лен­ський і К до­зво­ля­ють со­бі шу­ка­ти ла­ски у від­вер­то шо­ві­ні­сти­чних «ро­сій­сько­мов­них» ім­пе­рі­а­лі­стів за ме­жа­ми Ро­сії.

І ще одне. «Еко­но­мі­чну скла­до­ву» ви­сту­пу Зе­лен­сько­го про­ана­лі­зу­вав бло­гер Серж Мар­ко, на­вів­ши кон­кре­тні ци­фри та під­су­му­вав­ши: «Во­ва, не то пло­хо, что стра­на бе­рет кре­ди­ты. А то, что ту­пой кло­ун на сце­не пе­ред дру­ги­ми стра­на­ми бе­ре­тся су­дить об этом... При те­бе наш вне­шний долг вырос при по­мо­щи Ющен­ко и Яну­ко­ви­ча в три!!! Ра­за, и ты мол­чал. Те­бя это не бе­спо­кои­ло, и ты по­че­му­то не срав­ни­вал стра­ну с пор­но­актри­сой. А те­перь, ко­гда наш вне­шний долг упал до уров­ня 2011 го­да, умень­шив­шись бо­лее чем на 20 млрд, при этом мы уже боль­ше го­да ни­ка­ких кре­ди­тов и тран­шей не бра­ли и уму­дри­лись при этом уве­ли­чить зо­ло­то­ва­лю­тные ре­зер­вы стра­ны, — ты вдруг во­зо­пил... А зна­чит, ты лже­шь об эко­но­ми­че­ской си­ту­а­ции в стра­не на ме­жду­на­ро­дном фе­сти­ва­ле, но лже­шь не на те­му уров­ня жи­зни в стра­не, а на ту са­мую «по­ли­ти­че­скую» те­му, кре­ди­тно­го про­е­кта с МВФ, кри­ти­куя его, хо­тя он не­хи­ло по­мог этой стра­не. При этом аб­со­лю­тно не ра­зби­ра­ясь в во­про­се — ты го­тов уни­зить да­же образ сво­ей стра­ны».

Що до цьо­го до­да­ти? Хі­ба що кон­ста­та­цію: на­ра­зі «актри­сою філь­му для до­ро­слих» ви­сту­пи­ла ко­ман­да «95 квар­та­лу» на чо­лі зі сво­їм лі­де­ром...

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.