ДОН­БАС: укра­їн­ський акцент

Сер­гій ШАХОВ: «Якщо Київ не пра­цю­ва­ти­ме зі сво­ї­ми гро­ма­дя­на­ми, то з ни­ми про­дов­жу­ва­ти­ме пра­цю­ва­ти Кремль»

Den (Ukrainian) - - Подробиці - Ва­лен­тин ТОРБА, «День»

«По­чу­ти Дон­бас» — фра­за, що обро­сла без­ліч­чю ма­ні­пу­ля­цій. На жаль, дій­сно, справ­жньо­го укра­їн­сько­го Дон­ба­су вла­да не чує. За­те ЗМІ про­ни­за­ні ви­т­тям оку­пан­та й ко­ла­бо­ран­тів, яких і пред­став­ля­ють як го­лос «жи­те­лів Дон­ба­су». З са­мо­го по­ча­тку агре­сії РФ про­ти Укра­ї­ни укра­їн­ська сто­ро­на «ку­пи­ла­ся» на під­ки­ну­ті їй мі­фи про «ре­фе­рен­ду­ми» й «про­ков­тну­ла» на­віть по­твор­ні абре­ві­а­ту­ри «ЛНР» і «ДНР» як щось ре­аль­не. Про те, як і які акцен­ти слід роз­став­ля­ти в плу­та­но­му клуб­ку «гі­бри­дної вій­ни», «День» по­го­во­рив з лу­ган­цем, не­дав­но обра­ним де­пу­та­том Вер­хов­ної Ра­ди Сер­гі­єм Ша­хо­вим на звіль­не­но­му ма­жо­ри­тар­но­му окру­зі в Лу­ган­ській обла­сті (за­мість при­зна­че­но­го на по­са­ду гла­ви Лу­ган­ської ВДА Юрія Гар­бу­за).

«НА ЛУ­ГАН­ЩИ­НІ ОСОБИСТІ СПРА­ВИ ТИХ, ХТО БАЖАВ СТА­ТИ ДО­БРО­ВОЛЬ­ЦЕМ, «ЗЛИВАЛИСЯ» ТЕРОРИСТАМ»

— Сер­гію Во­ло­ди­ми­ро­ви­чу, у вас у при­ймаль­ні па­пу­га до­сить чіт ко ви го ло шує фра зу « Сла ва Укра­ї­ні!». Хто йо­го на­вчив?

— Ви зна­є­те, ця фра­за на­стіль­ки зна­чи­ма й ви­стра­ж­да­на, що вчи­ти па­пу­гу ви­мов­ля­ти її не вар­то. На жаль, і се­ред лю­дей з’яви­ло­ся до­ста­тньо тих, хто при­ма­зав­ся до па­трі­о­ти­чних ру­хів і як па­пу­ги не за­ми­слю­ю­чись по­вто­рює ці сло­ва. За ці сло­ва лю­ди вми­ра­ли і вми­ра­ють. А па­пу­га... він про­сто їх чув. При­чо­му чув від лу­ган­ців.

— Звер­не­мо­ся до ве­сни 2014-го. Яку по­зи­цію ви за­йма­ли і яку участь бра­ли в тих по­ді­ях?

— Під час сум­них по­дій на схо­ді Укра­ї­ні ве­сни 2014 ро­ку, ко­ли не­гі­дни­ки за­хо­пи­ли лу­ган­ське СБУ, я й ті, хто від­сто­ю­вав прин­ци­пи ці­лі­сно­сті кра­ї­ни, на­ма­га­ли­ся ма­кси­маль­но мо­бі­лі­зу­ва­ти­ся. Бу­ло зро­зумі­ло, що ситуація кри­ти­чна й не­об­хі­дні сер­йо­зні, са­мо­від­да­ні зу­си­л­ля па­трі­о­ти­чних сил. Са­ме па­трі­о­ти­чних по суті, а не за фор­мою за­яв. Осо­би­сто я ство­рю­вав ба­таль­йон «Лу­ганськ-2», який не вда­ло­ся остаточно сфор­му­ва­ти, бо всі особисті спра­ви хло­пців бу­ли про­да­ні.

— Ці істо­рії зі «зли­вом» спи­сків ба­жа­ю­чих за­пи­са­ти­ся в до­бро­воль­ці ме­ні до бо­лю ві­до­мі...

— Во­ни са­ме «зли­ті» терористам, а по фа­кту ро­сій­ським на­йман­цям й аген­там. Ба­га­то хто з цих хло­пців за­ги­нув са­ме з ці­єї при­чи­ни. У цю тра­гі­чну істо­рію по­тра­пив Ми­ко­ла За­гла­да, який був адво­ка­том і ко­ли­шнім на­чаль­ни­ком слід­чо­го від­ді­лу мі­лі­ції в Ста­ха­но­ві. З ці­єї ж при­чи­ни під удар по­тра­пив і Во­ло­ди­мир Мар­ти­нен­ко — бі­зне­смен, яко­го вкра­ли те­ро­ри­сти в Ста­ха­но­ві. Ми­ко­лу За­гла­ду за­би­ли па­ли­ця­ми зі цвя­ха­ми бі­ля 6-го рай­від­ді­лу при йо­го рі­дній ди­ти­ні в Ста­ха­но­ві. Ба­га­тьом ди­вом вда­ло­ся ви­їха­ти з рі­дних міст. То­му тре­ба ро­зу­мі­ти, в якій си­ту­а­ції пе­ре­бу­ва­ли па­трі­о­ти Укра­ї­ни на тій те­ри­то­рії. Лю­ди, які бу­ли на­ці­ле­ні на за­хист об’єктів, не отри­му­ва­ли озбро­є­н­ня з об’єктив­них при­чин. І за­ко­но­дав­ство цьо­му спри­я­ло.

«ЗА­МІСТЬ ТО­ГО ЩОБ РОЗВІЮВАТИ ЗГУБНІ МІ­ФИ, ВЛА­ДА ЇХ, НАВ­ПА­КИ, КУЛЬТИВУВАЛА»

— Ба­га­то хто ста­ви­ться до дер­жа­ви са­ме як до «ко­ри­та», як за­со­бу зба­га­че­н­ня, а не як до ме­ти, яку тре­ба збу­ду­ва­ти.

— Ме­не зав­жди ди­ву­ва­ло, чо­му по­лі­ти­ки кри­ча­ли, що ми йде­мо ні­би­то до Єв­ро­пи, але в ре­аль­но­сті во­ни спо­від­у­ва­ли аб­со­лю­тно ін­ші орі­єн­ти­ри. І річ тут не в то­му, щоб ба­наль­но орі­єн­ту­ва­ти­ся на де­я­кі аб­стра­ктні цін­но­сті. Ва­жли­во усві­дом­лю­ва­ти своє мен­таль­не й істо­ри­чне єство. Як пра­ви­ло, все ро­би­ло­ся у зво­ро­тно­му по­ряд­ку. Де­я­ки­ми те­хно­ло­га­ми ви­вча­ло­ся се­ре­до­ви­ще, на­строї й по­тім для них ство­рю­ва­ла­ся пропозиція. Так, за­мість то­го щоб розвіювати згубні мі­фи, вла­да їх, нав­па­ки, культивувала.

— Зокре­ма й мі­фи про «бан­де­рів­ців», яки­ми в кри­ти­чний мо­мент агре­сор вправ­но ско­ри­став­ся.

— Моя сім’я ша­хтар­ська, у від­по­від­но­му дво­рі я й зро­став. Так от ні в одній сім’ї я не чув, що львів’яни є яки­мись мі­фі­чни­ми «бан­де­ра­ми», які нас не­на­ви­дять і хо­чуть нас гно­би­ти.

Цей сте­ре­о­тип, як я вва­жаю, з’явив­ся пе­ред­усім зав­дя­ки про­па­ган­ді Крем­ля. Там про­во­ди­ла­ся ме­то­ди­чна, си­стем­на ро­бо­та зі ство­ре­н­ня обра­зу шту­чно­го во­ро­га. Це бу­ло ли­ше еле­мен­том впли­ву. Ро­сія до вій­ни го­ту­ва­ла­ся за­дов­го. Але об’єктив­но лю­ди на схі­дній Укра­ї­ні не спри­йма­ли укра­їн­ців із за­хі­дної Укра­ї­ни як во­ро­гів.

«УКРА­ЇН­СЬКА МО­ВА МАЄ БУ­ТИ ОЗНА­КОЮ АДЕКВАТНОСТІ Й УСПІШНОСТІ»

— Вам не зда­є­ться, що хтось спе­ці­аль­но за­ми­слю­вав­ся про те, щоб роз’єд­на­ти укра­їн­ців для ство- ре­н­ня обра­зу гро­ма­дян­сько­го про­ти­сто­я­н­ня?

— Без­умов­но, це бу­ла пев­на про­гра­ма. Еле­мен­том ці­єї про­гра­ми бу­ла спе­ку­ля­ція на те­мі мо­ви, мов­ляв, при­йдуть «бан­де­рів­ці» й за­бо­ро­нять ро­сій­ську мо­ву. На­справ­ді про­блем з ви­ко­ри­ста­н­ням ро­сій­ської мо­ви в Укра­ї­ні не бу­ло, бу­ла проблема з ви­ко­ри­ста­н­ням укра­їн­ської мо­ви. Тре­ба про це пам’ята­ти. Ме­ні 41 рік, і свою рі­дну укра­їн­ську мо­ву я знав до­сить по­вер­хо­во. Ли­ше те­пер я за­йма­ю­ся нею актив­но. Тут со­ро­ми­ти­ся ні­чо­го. Тре­ба вчи­ти­ся, я за­раз до­сить віль­но ви­кла­даю дум­ки укра­їн­ською мо­вою. І спра­ва не ли­ше в ме­ні, ай у ре­шті лю­дей з Дон­ба­су, яких пред­став­ля­ють як тих, хто ні­би­то цу­ра­є­ться укра­їн­ської мо­ви. Це міф. Укра­їн­ська мо­ва має бу­ти озна­кою адекватності й успішності. Але при цьо­му слід ро­зу­мі­ти, що успі­шною на­сам­пе­ред має ста­ти на­ція. Най­го­лов­ні­ше усві­дом­лю­ва­ти свою іден­ти­чність, ото­то­жню­ва­ти се­бе з Укра­ї­ною. Та бі­да, що ста­ла­ся на Дон­ба­сі, ба­зу­є­ться са­ме на про­бле­мі з іден­ти­фі­ка­ці­єю се­бе.

— Ми при­га­да­ли по­дії 2014 ро­ку. По­бу­тує дум­ка, що лу­ган­ці й до­неч­ча­ни са­мі вин­ні в то­му, що ста­ло­ся з Дон­ба­сом. Як ви вва­жа­є­те, на­скіль­ки аде­ква­тно від­ре­а­гу­вав на си­ту­а­цію офі­цій­ний Київ?

— Вій­на за вла­ду при­ту­пи­ла пиль­ність тих, хто мав опе­ра­тив­но й жорс­тко ре­а­гу­ва­ти на пер­ші сим­пто- ми оку­па­ції. Без­умов­но, Пу­тін — агре­сор. Це апрі­ор­на істи­на. Але не мо­жна за­бу­ва­ти про те, що вну­трі­шні роз­бра­ти у вер­хах осла­би­ли наш, обра­зно ка­жу­чи, іму­ні­тет. І спра­ва тут не в укра­їн­сько­му на­ро­ді, а са­ме у вер­хів­ці. На­род, нав­па­ки, зу­мів вча­сно кон­со­лі­ду­ва­ти­ся й фа­кти­чно до­вів те, що укра­їн­ська на­ція існує. До­бро­воль­ці й во­лон­те­ри — це не про­сто на­ша гор­дість, це при­клад і до­каз то­го, що ми — укра­їн­ці — існу­є­мо як на­ція, а всі ці нав’яза­ні роз­мо­ви про ні­би­то вну­трі­шній кон­флікт від лу­ка­во­го. Але я б хо­тів від­зна­чи­ти ва­жли­вий мо­мент. Укра­їн­ці все­та­ки ма­ють на­вчи­ти­ся не ли­ше бо­ро­ти­ся про­ти зов­ні­шньо­го во­ро­га й вла­ди, а й бу­ду­ва­ти дер­жа­ву. Держава — це наш бу­ди­нок. І якщо ми не до­кла­да­ти­ме­мо кон­стру­ктив­них зу­силь для йо­го по­бу­до­ви й за­хи­сту, то так і за­ли­ши­мо­ся без­дом­ни­ми. Так ви­йшло, що че­рез без­тур­бо­тність кон­кре­тних по­лі­ти­ків ще в дру­гій по­ло­ви­ні 90-х ро­ків две­рі для во­ро­га бу­ли від­кри­ті. Агре­сор був пе­ре­ко­на­ний, що з лег­кі­стю змо­же уві­рва­ти­ся в ці від­кри­ті две­рі й ні­що йо­го не зу­пи­нить. Тут пла­ни Крем­ля зі­ткну­ли­ся із зво­ро­тним — да­лі Дон­ба­су йо­го ні­хто не пу­стив. Але ду­маю, що як­би цен­траль­на вла­да то­ді, 2014 ро­ку, ре­а­гу­ва­ла жорс­ткі­ше і опе­ра­тив­но, то й на Дон­ба­сі во­рог не за­крі­пив­ся б.

— Уже тре­тій рік йде вій­на, але й до­сі не ли­ше не на­зва­ні кон­кре­тні ви­ну­ва­тці ко­тлів, на­віть вбив­ства на Май­да­ні не роз­кри­ті.

— Ба­га­то чо­го не на­зва­но й не роз­кри­то. Це сто­су­є­ться як убивств жур на ліс тів у 90- х ро ках, так і смер­тей на Май­да­ні. Ві­рю, що якщо прин­ци­по­ві лю­ди не опу­ска­ти­муть ру­ки, то на­ста­не той час, ко­ли все та­єм­не ста­не яв­ним. Про­сто зла­ма­є­ться ситуація, і то­ді пра­ця тих, хто про­яв­ляв свою по­зи­цію в прин­ци­по­вих мо­мен­тах, бу­де ви­на­го­ро­дже­на ре­зуль­та­том. Те, що за­раз від­по­від­аль­но­сті уни­ка­ють ті, хто ви­нен не ли­ше в убив­ствах на Май­да­ні, ай у зда­чі на­ших те­ри­то­рій, є ви­ро­ком уже нинішньої вла­ди. І во­на за свою без­ді­яль­ність, а де­ко­ли й імі­та­цію ді­яль­но­сті, має бу­ти по­ка­ра­на. Від­чу­т­тя та­ке, що нам по­ки по­ка­зу­ють кар­тин­ку роз­слі­ду­вань, су­дів то­що. Сер­йо­зної, си­стем­ної бо­роть­би з «ко­ре­нем зла» не ве­дуть. Де це ба­че­но, щоб убив­ця си­дів за гра­та­ми, а по­тім без­слі­дно зни­кав? Я маю на ува­зі то­го ж Са­дов­ни­ка. Що це за сум­ний цирк та­кий? Май­дан ви­йшов про­ти вла­ди. На­чеб­то ці­єї вла­ди вже не­має, але то­ді де роз­слі­ду­ва­н­ня? Мо­же, та ста­ра вла­да й ни­ні­шня ма­ють спіль­не ко­рі­н­ня?

«НЕОБХІДНА СИ­СТЕМ­НА РО­БО­ТА З НАПРАЦЮВАННЯ ЮРИ­ДИ­ЧНОЇ БАЗИ ДО­КА­ЗІВ РО­СІЙ­СЬКО­ГО ВТОРГНЕННЯ»

— Я ча­сто по­мі­чаю, що не всі ук ра їнсь кі гро ма дя ни чіт ко від­чу­ва­ють ар­ти­ку­ля­цію то­го, що вій­на на Дон­ба­сі — це ро­сій­ська агре­сія. На­чеб­то це аксі­о­ма, але в той же час су­спіль­ством про­дов­жу­ють ма­ні­пу­лю­ва­ти...

— На Дон­ба­сі пе­ре­бу­ває ве­ли­че­зна кіль­кість ро­сій­ської вій­сько­вої те­хні­ки та ро­сій­ських вій­сько­вих. Це бу­ло вторгнення Ро­сії до Укра­ї­ни і ні­як іна­кше. Але необхідна си­стем­на й по­слі­дов­на ро­бо­та що­до напрацювання юри­ди­чної бази до­ка­зів та­ко­го вторгнення. По­лі­ти­чних за­яв для цьо­го ма­ло. За­яви — це для ЗМІ, а для істо­рії, для від­пла­ти, для тор­же­ства спра­ве­дли­во­сті по­трі­бна грун­тов­на ро­бо­та юри­стів. Ма­ло то­го, до­сі ми кар­ди­наль­но про­гра­є­мо ін­фор­ма­цій­ну вій­ну. Адже це жа­хли­во, що за­раз про­дов­жу­ють за­ли­ва­ти ву­ха укра­їн­цям ро­сій­ською про­па­ган­дою. У нас йде вій­на, а агре­сор має мо­жли­вість впли­ва­ти на ро­зу­ми на­ших гро­ма­дян. Осо­бли­во це сто­су­є­ться схі­дної Укра­ї­ни. Оку­по­ва­ні те­ри­то­рії вза­га­лі пе­ре­бу­ва­ють в ін­фор­ма­цій­но­му ва­ку­у­мі. Ме­не вкрай за­сму­чує те, що укра­їн­ські ЗМІ яко­юсь мі­рою по­ве­ли­ся на при­йом ро­сій­ської про­па­ган­ди й са­мі по­ча­ли на­зи­ва­ти «ЛНР» і «ДНР» як щось суб’єктне. Не існує ні та­ких «ре­спу­блік», ні та­ких утво­рень. Це оку­по­ва­ні те­ри­то­рії Укра­ї­ни. Не бу­ло ні­яких «ре­фе­рен­ду­мів». Бу­ла по­ста­нов­ка для ро­сій­ських ЗМІ. Кра­пка. Так їх тре­ба на­зи­ва­ти і ні­як іна­кше. Жа­хли­во те, що з на­яв­но­го істо­ри­чно­го до­сві­ду ця вій­на має всі озна­ки то­го, щоб пе­ре­тво­ри­ти­ся на дов­гий тлі­ю­чий кон­флікт. Ми упу­сти­ли час 2014 ро­ку. Та що вже ка­за­ти, якщо ми упу­сти­ли в пи­тан­ні Дон­ба­су ці­лі де­ся­ти­лі­т­тя, ко­ли слід бу­ло впри­тул за­йма­ти­ся цим ре­гіо­ном.

— Як лю­ди оці­ню­ють цю вій­ну у ва шо му окру зі в Лу гансь кій обла­сті?

— Там не­має від­чу­т­тя то­го, що укра­їн­ці ба­чать у ро­сі­я­нах во­ро­га. Во­ни ба­чать во­ро­га у вла­ді — як крем­лів­ській, так і ки­їв­ській. Та­кі на­строї є. Зви­чай­но, те, що лу­ган­ці не мо­жуть віль­но пе­ре­мі­ща­ти­ся по сво­їй зем­лі, ли­ше по­си­лює їхні на­строї. Ме­ні зда­є­ться, що й тут від вла­ди не­має чі­тких ім­пе­ра­ти­вів, які не­об­хі­дно до­но­си­ти лю­дям. Нав­па­ки, ба­га­то що ро­би­ться так, щоб на­род був озло­бле­ний. Не мо­жна ро­сти­ти во­ро­гів у се­бе ж. Якщо Київ не пра­цю­ва­ти­ме зі сво­ї­ми гро­ма­дя­на­ми, то з ни­ми про­дов­жу­ва­ти­ме пра­цю­ва­ти Кремль. Це до­ве­де­но гір­ким до­сві­дом. Усі укра­їн­ці ма­ють ро­зу­мі­ти, що вій­ну розв’язав Кремль, а Київ — це за­хист, це центр.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.