У чи­їх ру­ках до­ля свя­ти­ні?

Про му­зе­є­фі­ка­цію пам’ятки на­ро­дної ар­хі­те­кту­ри — цер­кви в с. Го­ро­ди­ще (1763 р.) Мен­сько­го ра­йо­ну Чер­ні­гів­ської обла­сті

Den (Ukrainian) - - Культура - Сер­гій ВЕРГОВСЬКИЙ, ар­хі­те­ктор

Ще на пер­ших кро­ках ство­рен ня На ці о наль но го му­зею на­ро­дної ар­хі­те­кту­ри та по­бу­ту Укра­ї­ни у 1970-х ви­да­тний до­слі­дник на­род ної бу ді вель ної спад щи ни Сте пан Та ра ну шен ко за явив, що без екс по ну ван ня пев них ви дат них тра ди цій них хра мів не мож на уяви ти мас ш та бів ося­гнень бу­ді­вель­ної куль­ту­ри на ро ду. Йдеть ся про вер ши ну тра ди цій но го бу дів ниц т ва на - ро­ду, в якій і ко­мо­ра, і ку­рінь, і ха та, і храм є сак раль ною спад­щи­ною, чи не від то­го ко­жну тра ди цій ну бу дів лю на Во - ли ні на зи ва ють хо ро ма ми. Ці уяв­ле­н­ня до­не­се­ні до нас без­пе­рер в ніс тю тра ди цій з ані міс - тич них гли бин де сят ків ти ся - чо літь, із « зо ло тої » свя щен ної ци­ві­лі­за­ції, а не з екле­кти­чно­без ду хов ної ра бов лас ниць кої «за­лі­зної до­би». В етно­куль­ту­рі ме­тою бу­т­тя є ося­гне­н­ня ви­що­го гар­мо­ні­зу­ю­чо­го ду­хов­но­го рів­ня Сві­ту — свя­то­сті, мо­де­лю ван ня її ви ява ми куль ту ри як свя­ти­те­ля­ми, оду­хо­тво­рю­ва­ча ми. На вер ши ні бу ді вель ної куль ту ри на ро ду став храм як на ща док ха ти з по си ле ною ду - хов­ною фун­кці­єю свя­ти­тель­ства, успад­ко­ва­ною з ха­тньо­го по­ку­тя, звіль­не­ний від по­бу­то­вих фун к цій. Тут мо ва на віть і не про все пи­шне дре­во тра­ди­цій­но го хра мо бу дів ниц т ва Укра ї - ни, а ли ше про ло каль ну вер - ши­ну цьо­го дре­ва — про до­свід і твор чі на бут ки тра ди цій них хра­мо­бу­дів­ни­ків Лі­в­обе­ре­жної Укра­ї­ни. Ши­ро­ко ося­гнув­ши в бу ді вель них тра ди ці ях — ха - тах, ко­мо­рах, ві­тря­ках-кру­гля­ках, обо­рон­них ве­жах — зруб із сак раль них він ців ( на кла да ю - чи один на одно­го свя­щен­ні він­ці) як гнуч кий за сіб роз вит ку сак раль них за сад бу дів лі, за кіль­ка сто­літь ство­ре­но ти­ся­чі тра­ди­цій­них хра­мів. Ко­ле­ктив­но екс пе ри мен ту ю чи в ме жах ці­єї ре гі о наль ної тра ди ції, що бу я ла все XVIII ст., осяг ну то ди­во­ви­жні за­со­би ор­га­ні­за­ції у хра­мі сві­тло­вих по­то­ків як ви­яву свя­то­сті, що ли­не на нас із ко­смо­су. Об’єд­на­н­ня про­рі­за­ми між­бан­них стін про­сто­рів окре­мих на пов не них світ лом бань пе­ре­тво­ри­ло про­стий сіль­ський храм на мо­дель все­ося­жно­го ба­га­то­гран­но­го Сві­ту, всі скла­до­ві яко го на пов не ні світ лом­свя­ті­стю.

За­по­ві­том С. Та­ра­ну­шен­ка не­за­бу­тої дер­жав­ної про­гра­ми роз­ви­тку му­зею вве­де­но екс­по­ну­ва­н­ня та­ких ви­да­тних хра­мів, вже втра­че­них чи за­не­дба­них, які пред­став­ля­ють цю тра­ди­цію. Це слав­но­зві­сні хра­ми в Па ку лі, Бе рез ні, Но во мос - ков­ську, Ме­две­дів­ці та Го­ро­ди­щі. Са ме за ра ди збе ре жен ня цих тра ди цій не втом но, ри зи - ку ю чи жит тям, на віть у ча си, ко ли у 1930- х на вко ло ма со во за па ла ли тра ди цій ні хра ми, і пра цю вав Сте пан Та ра ну шен - ко. Ча­сом го­ло­дний, і на­віть ко­ли вже на­ви­са­ли над ним «ви­шка» або, як мі­ні­мум, кон­цта­бір ( а зго дом — це Уруль га на БАМі), він по­спі­шав, обмі­ряв і фо­то­гра­фу­вав за­ра­ди збе­ре­же­н­ня цих тра­ди­цій свя­щен­ної ци­ві­лі­за­ції у на­шо­му «за­лі­зно­му» ві­ці для йо­го по­ря­тун­ку як ци - ві лі за цій ні лі ки май бут тя. Як па­трі­арх етно­куль­тур­ної Украї ни він за по ві дав му зею « вос - кре­си­ти» ці хра­ми як скар­бни­ці ет но куль ту ри. Се ред них і Ми­ко­ла­їв­ська цер­ква 1763 р. у с. Го­ро­ди­ще Мен­сько­го ра­йо­ну Чер­ні­гів­ської обла­сті, яку він обмі­ряв, до­слі­див, фі­ксу­ю­чи ли­ше еле­мен­ти XVIII ст., уни­ка­ю­чи си­н­одаль­них до­бу­дов, які спо­тво­ри­ли пам’ ятку. Ці до­бу­до­ви бу­ли за­вер­ше­ні 1888 р., са­ме до 900- річ­чя хри­сти­ян­ства як звіт си­но­ду з ви­ко­на­н­ня ім­пер­ської ви­мо­ги — за­бо­ро­ни зве­де­н­ня тра­ди­цій­них хра­мів і до­ве­де­н­ня існу­ю­чих тра­ди­цій­них хра­мів при­мі­тив­ни­ми ша­бло­на­ми «бла­го­лє­пія » до пов­ної де­са­кра­лі­за­ції, до ціл­ко­ви­то­го нев­пі­зна­н­ня. До Ми­ко­ла­їв­ської цер­кви як зві­тно- по­ка­зо­вої ця до­за «нев­пі­зна­н­ня» по­си­ле­на і, пев­но, ще­дро фі­нан­со­ва­на. Храм про­жив скла­дне бу­т­тя з роз­кві­том і по­хо­ва­н­ням у без­ду­хов­них кай­да­нах си­н­одаль­них об­бу­дов, з пра­гне­н­ня­ми «во­скре­сі­н­ня » і по­вер­не­н­ня до лю­дей свя­ти­ні облич­чям. Пі­сля чи­слен­них де­ся­ти­рі­чних мар­них кло­по­тань му­зею ни­ні зу­си­л­ля­ми гро­мад­сько­сті прийня­то рішення про пе­ре­мі­ще­н­ня хра­му до му­зею, ще й ко­штом до­бро­дій­ни­ків. З’ яви­ли­ся на­дії на йо­го «во­скре­сі­н­ня».

За про гра мою роз вит ку му­зею пе­ред­ба­ча­ло­ся від­тво ри­ти пам’ ят ку в пер віс но му ви - гля­ді, роз­ро­бив­ши від­по­від­ний про­ект, узго­дже­ний з екс­по­зи­ці я ми му зею. На то мість від - кри­ва­ю­ться вра­жа­ю­чі де­фор­ма- ції цьо го про це су. З’ ясо ву єть - ся, що всі рішення фор­му­ю­ться по­за на­у­ко­вим ко­ле­кти­вом му­зею, «ор­га­ні­за­то­ри» ма­ють на­мі­ри екс­по­ну­ва­ти в му­зеї храм не в ори гі наль но му ви гля ді пам’ ят ки XVIII ст. на ці о наль - но­го зна­че­н­ня, як він чи­сли­ться в ре єс т рі не ру хо мих пам’яток і в про­гра­мі роз­ви­тку му­зею, а з пе­ре­бу­до­ва­ми і гран­ді оз ни ми до бу до ва ми за си но - даль ни ми про ек та ми ХІХ ст. Це не ли ше в ра зи пе ре ви щує об ся ги са мо го хра му, ви ма гає біль ше кош тів і ча су, а й руй - нує йо го якос ті як ви дат ної пам’ ят ки тра ди цій но го хра мо­бу­дів­ни­цтва XVIII ст. Не по­го­джу ю чи за вдан ня з на уко во­твор­чим ко­ле­кти­вом, роз­ро­бле­но про ект рес тав ра ції цер к ви, як пам’ятки ХІХ ст. На пи­та­н­ня про до лю дав ніх еле мен тів XVIII ст. ( за му ро ва них ві кон, ви­рі­за­них стін, ві­кон і две­рей, зни ще них тра ди цій них ліх та - рів, ков ні рів і ма кі вок) ав тор про­е­кту від­по­вів, що ці пи­та­н­ня не роз гля да ють, не до слід - жу­ють, екс­по­ну­ва­ти ма­ють все те, що є. Та кі на мі ри су пе ре - чать за­са­дам му­зею як скар­бни­ці ет но куль ту ри, як за кла ду збе ре жен ня кра щих пам’ яток тра­ди­цій­но­го хра­мо­бу­дів­ни­цтва. А роз­мі­ще­н­ня хра­му на по­лі між ві­тря­ка­ми, ще й із за­явою ди­ре­кто­ра, що він бу­де об­бу­до­ва ний ма єт ка ми свя ще ни ків, ци ніч но руй нує за сад ни чий фун­да­мент етно­ланд­ша­фту му­зею як лан д шаф ту на ро ду- хлі­бо­ро­ба. За ре­а­лі­за­ції та­ких руй­нів них втру чань у пам’ ят ку і етно­ланд­шафт му­зею, за актив­но го « спри ян ня » « пам’ ят ко­о­хо рон ців » , які на ди во до гід - ли во десь щось під чи ща ють у « та єм них » під за кон них до ку - мен­тах з ме­тою пе­ре­ква­лі­фі­ка­ції си­н­одаль­них руй­ну­вань, які тре ба зня ти, на цін ну пам’ ят - ку, — храм за ли шить ся, як і був, об­бу­до­ва­ним, ні­би за­жи­во за ку тий у мер т вій си но даль - ній до мо ви ні. До ку мен таль ні свід­чен ня пам’ ят ко-охо рон ної пе­ре­ква­лі­фі­ка­ції не бу­ли предс тав ле ні на НМР му зею, а для пам’ ят ки на ці о наль но го зна - чен ня по тріб не схва лен ня екс - пер ти зи і НМР Мін куль ту. Це за мі ня єть ся ту ман ни ми фра - за­ми: « Ка жуть, що там десь щось до пи са но » і « За за ко ном тре ба від нов лю ва ти все » . За яким за ко ном, і що в ньо му ким і де за­чи­ще­но й до­пи­са­но? У ре єс т рі не ру хо мих пам’ яток на­ціо­наль­но­го зна­че­н­ня храм є пам’ ят кою XVIII ст., і си­н­одаль­ні втру­ча­н­ня не під­ля­га­ють від­нов­лен­ню. То мо­же, і ре єстр вже тих цем « за - чи­ще­но»?

Вра жає « ор га ні зо ва на » хви ля зне ва ги до ви дат но го хра­му як до свя­ти­ні. Ми­мо­во­лі по­ста­ють у пам’яті сло­ва на­шо - го про­ро­ка: «На рай твій, го­спо­ди, плю­ють...» А у цих скар­бах етно­куль­ту­ри — ко­смі­чні за­са­ди свя щен ної ци ві лі за ції, без яких не мож ли ве дос ко на ле май­бу­тнє.

Що­до му­зе­є­фі­ка­ції зга­да­но­го хра му про си мо гро мадсь кої під трим ки на за хист му зею і пам’ятки.

ІЛЮСТРАЦІЮ НАДАНО АВТОРОМ

ФОТО З САЙТА WWW.TRAVELUA.COM.UA

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.