Чи бу­де в Ро­сії «су­пер­мі­ні­стер­ство»?

У ра­дян­сько­му ми­ну­ло­му будь-яке роз­ши­ре­н­ня скла­ду та пов­но­ва­жень ка­раль­но­го ві­дом­ства пе­ре­ду­ва­ло по­си­лен­ню по­лі­ти­чних ре­пре­сій

Den (Ukrainian) - - Подробиці - Бо­рис СОКОЛОВ, пу­блі­цист, Мо­сква

Ви­тік у ЗМІ ін­фор­ма­ції про те, що в Ро­сії ще до пре­зи­дент­ських ви­бо­рів 2018 ро­ку пла­ну­ють ство­ри­ти Мі­ні­стер­ство держ­без­пе­ки з роз­ши­ре­ним у по­рів­нян­ні з ни­ні­шнім ФСБ скла­дом і пов­но­ва­же­н­ня­ми (окрім са­мої Фе­де­раль­ної слу­жби без­пе­ки, до скла­ду но­во­го МДБ по­вин­ні увійти Слу­жба зов­ні­шньої роз­від­ки й основ­на ча­сти­на під­роз­ді­лів Фе­де­раль­ної слу­жби охо­ро­ни), не міг не схви­лю­ва­ти лі­бе­раль­ну ча­сти­ну ро­сій­сько­го по­лі­ти­чно­го спе­ктру. І спра­ва не ли­ше і не стіль­ки в то­му, що то­ді ста­не­ться по­вер­не­н­ня до ста­лін­ської на­зви ор­га­нів без­пе­ки, що на­би­ли ру­ку та­кож у по­лі­ти­чно­му роз­шу­ку та ре­пре­сі­ях (на­га­даю, що Мі­ні­стер­ство дер­жав­ної без­пе­ки існу­ва­ло в 1946—1953 ро­ках). Го­лов­ну не­без­пе­ку пла­но­ва­ної ре­ор­га­ні­за­ції ро­сій­ська гро­мад­ськість уба­чає в то­му, що в ра­дян­сько­му ми­ну­ло­му будь-яке роз­ши­ре­н­ня скла­ду та пов­но­ва­жень ка­раль­но­го ві­дом­ства, за­зви­чай, пе­ре­ду­ва­ло по­си­лен­ню по­лі­ти­чних ре­пре­сій. Про це свід­чить уся істо­рія ра­дян­ських ор­га­нів дер­жав­ної без­пе­ки.

ВНК — ДПУ — ОДПУ

Із за­кін­че­н­ням гро­ма­дян­ської вій­ни та на­ста­н­ням епо­хи НЕПу ста­ла­ся де­яка лі­бе­ра­лі­за­ція ка­раль­них ор­га­нів. 1922 ро­ку зло­ві­сне ВНК, що бу­ло го­лов­ним зна­ря­д­дям «чер­во­но­го те­ро­ру», бу­ло пе­ре­тво­ре­не в Дер­жав­не по­лі­ти­чне управ­лі­н­ня (ДПУ) при НКВС РРФСР, а вже 1923 ро­ку, пі­сля утво­ре­н­ня СРСР, ДПУ пе­ре­тво­ри­ло­ся на Об’єд­на­не дер­жав­не по­лі­ти­чне управ­лі­н­ня (ОДПУ) при Ра­днар­ко­мі СРСР. Йо­му не ли­ше фа­кти­чно, як ра­ні­ше ВНК, але і фор­маль­но під­ко­ря­ли­ся ДПУ со­ю­зних ре­спу­блік.

Прав­да, ко­ли­шні фун­кції ВНК на­гля­ду за «со­ці­а­лі­сти­чною за­кон­ні­стю» бу­ли пе­ре­да­ні Нар­ко­ма­ту юстиції РРФСР, при яко­му бу­ла за­сно­ва­на про­ку­ра­ту­ра. Ка­раль­ну по­лі­ти­ку спро­бу­ва­ли вве­сти в хоч якісь рам­ки за­ко­ну. Крім то­го, че­кі­сти бу­ли обме­же­ні в мо­жли­во­стях роз­слі­ду­ва­ти су­то кри­мі­наль­ні зло­чи­ни. У них та­кож ві­ді­бра­ли пра­во ухва­лю­ва­ти ви­ро­ки, у то­му чи­слі смер­тні, без су­ду — в адмі­ні­стра­тив­но­му по­ряд­ку. За­ли­ши­ли ли­ше на вті­ху Осо­бли­ву на­ра­ду при Ко­ле­гії ДПУ (ОДПУ). Але во­на мо­гла в адмі­ні­стра­тив­но­му по­ряд­ку ли­ше від­прав­ля­ти лю­дей в за­сла­н­ня або та­бір стро­ком до трьох ро­ків.

Ві­дно­сно лі­бе­раль­ни­ми ра­дян­ські ор­га­ни без­пе­ки за­ли­ша­ли­ся до кін­ця 20-х ро­ків. А вже 15 гру­дня 1930 ро­ку бу­ло прийня­то се­кре­тну по­ста­но­ву ЦВК і СНК СРСР «Про ке­рів­ни­цтво ор­га­на­ми ОДПУ ді­яль­ні­стю мі­лі­ції та кри­мі­наль­но­го роз­шу­ку». У зв’яз­ку з про­ве­де­н­ням на­силь­ни­цької су­ціль­ної ко­ле­кти­ві­за­ції та по­си­ле­н­ням по­лі­ти­чних ре­пре­сій по­трі­бно бу­ло об’єд­на­ти ді­яль­ність усіх ка­раль­них ор­га­нів. ОДПУ ді­ста­ло мо­жли­вість ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти в сво­їх ці­лях як ка­дро­вих спів­ро­бі­тни­ків мі­лі­ції, так і мі­лі­цій­ну аген­тур­ну ме­ре­жу та впли­ва­ти на роз­слі­ду­ва­н­ня кри­мі­наль­них зло­чи­нів.

ГУДБ — НКДБ

На­сту­пним кро­ком ста­ло ство­ре­н­ня в ли­пні 1934 ро­ку НКВС СРСР, який об’єд­нав ОДПУ, пе­ре- йме­но­ва­не в Го­лов­не управ­лі­н­ня дер­жав­ної без­пе­ки (ГУДБ), і нар­ко­ма­ти вну­трі­шніх справ со­ю­зних ре­спу­блік. При цьо­му очо­лив но­вий нар­ко­мат ко­ли­шній очіль­ник ОДПУ Ген­ріх Яго­да, а на ке­рів­них по­са­дах опи­ни­ли­ся го­лов­ним чи­ном ка­дро­ві че­кі­сти, а не мі­лі­ціо­не­ри. НКВС на­ле­жа­ло здій­сни­ти Ве­ли­кий те­рор, що по­сту­по­во роз­вер­та­є­ться пі­сля вбив­ства ке­рів­ни­ка ле­нін­град­ських ко­му­ні­стів Сер­гія Кі­ро­ва 1 гру­дня 1934 ро­ку. Че­кі­стам по­сту­по­во ста­ли по­вер­та­ти пра­во ухва­ле­н­ня по­за­су­до-

вих ви­ро­ків, аж до роз­стрі­лу. У ли­пні 1934 ро­ку бу­ло ство­ре­но Осо­бли­ву на­ра­ду при нар­ко­мо­ві вну­трі­шніх справ СРСР, яка отри­ма­ла пра­во за­си­ла­ти або са­ди­ти лю­дей на 5 ро­ків, а 1937 ро­ку — на 8 ро­ків.

Па­ра­лель­но в 1937—1938 ро­ках ді­я­ли Осо­бли­ві трій­ки і двій­ки НКВС. Во­ни отри­ма­ли пов­но­ва­же­н­ня ухва­лю­ва­ти по­за­су­до­ві смер­тні ви­ро­ки, ча­сто ці­лим спи­ском, як по так зва­ній «кур­куль­ській» опе­ра­ції НКВС («трій­ки»), по якій про­хо­ди­ли та­кож усі не­бла­го­на­дій­ні та пі­до­зрі­лі, у то­му чи­слі з пар­тій­но-ра­дян­ської елі­ти, так і по так зва­ній «опе­ра­ції з на­ціо­наль­них кон­тин­ген­тів» («двій­ки»), в рам­ках якої ре­пре­со­ву­ва­ли всі «не­бла­го­на­дій­ні» на­ці- ональ­но­сті (по­ля­ків, нім­ців, ла­ти­шів, фі­нів та ін.).

Но­ва ре­ор­га­ні­за­ція НКВС ста­ла­ся у зв’яз­ку із за­пла­но­ва­ним Ста­лі­ним влі­тку 1941 ро­ку на­па­дом на Ні­меч­чи­ну. Ра­дян­ський ди­кта­тор роз­ра­хо­ву­вав, що вій­на по­чне­ться зви­тя­жним на­сту­пом Чер­во­ної Ар­мії та йти­ме на те­ри­то­рії єв­ро­пей­ських кра­їн. То­му в лю­то­му 1941 ро­ку ГУДБ бу­ло пе­ре­тво­ре­не в са­мо­стій­ний Нар­ко­мат дер­жав­ної без­пе­ки (НКДБ) СРСР, що ви­ко­ну­вав роз­ві­ду­валь­ні та кон­тр­ро­зві­ду­валь­ні фун­кції. Пе­ре­дба­ча­ло­ся, що йо­го спів­ро­бі­тни­кам

до­ве­де­ться ді­я­ти перш за все за ме­жа­ми СРСР. Одно­ча­сно зі скла­ду НКВС бу­ли ви­ді­ле­ні Осо­бли­ві від­ді­ли, що здій­сню­ва­ли кон­тр­ро­зві­ду­валь­ні за­хо­ди у вій­ськах. Їх пе­ре­да­ли до скла­ду на­ро­дних ко­мі­са­рі­а­тів обо­ро­ни і вій­сько­во-мор­сько­го фло­ту.

Із по­ча­тком вій­ни Ста­лін по­ви­нен був ста­ти Вер­хов­ним Го­лов­но­ко­ман­ду­ю­чим і нар­ко­мом обо­ро­ни, і Осо­бли­ві від­ді­ли пе­ре­йшли б у йо­го без­по­се­ре­днє під­по­ряд­ку­ва­н­ня. Йо­сип Віс­са­ріо­но­вич ду­же по­бо­ю­вав­ся, що зви­тя­жні ра­дян­ські ге­не­ра­ли та мар­ша­ли мо­жуть пе­ре­тво­ри­ти­ся на но­вих бо­на­пар­тів, і зби­рав­ся ре­тель­но сте­жи­ти за ни­ми за до­по­мо­гою че­кі­стів. Про­те Гі­тлер уда­рив пер­шим. Чер­во­ній Ар­мії, роз­би­тій у при­кор­дон­них бо­ях, до­ве­ло­ся від­сту­па­ти вглиб кра­ї­ни. То­му вже в ли­пні 1941 ро­ку НКДБ і Осо­бли­ві від­ді­ли бу­ли по­вер­не­ні до скла­ду НКВС. Пе­ред облич­чям смер­тель­ної за­гро­зи зно­ву по­трі­бна бу­ла кон­цен­тра­ція всіх ка­раль­них ор­га­нів в одних ру­ках. Вій­на спри­чи­ни­ла по­си­ле­н­ня ре­пре­сій, і пі­сля її по­ча­тку Осо­бли­ва на­ра­да НКВС отри­ма­ла пра­во ухва­ле­н­ня смер­тних ви­ро­ків.

Но­ва ре­фор­ма по­ча­ла ді­я­ти у кві­тні 1943 ро­ку, пі­сля роз­гро­му нім­ців під Ста­лін­гра­дом. Те­пер ре­зуль­тат вій­ни на ко­ристь ан­ти­гі­тле-

рів­ської ко­а­лі­ції не ви­кли­кав сум­ні­вів, був від­тво­ре­ний НКДБ, а Осо­бли­ві від­ді­ли по­вер­ну­ли­ся до скла­ду нар­ко­ма­тів вій­сько­во-мор­сько­го фло­ту й обо­ро­ни і, пе­ре­йме­но­ва­ні у вій­сько­ву кон­тр­ро­звід­ку «Смерш», те­пер без­по­се­ре­дньо під­ко­ря­ли­ся Ста­лі­ну, як нар­ко­мо­ві обо­ро­ни. НКДБ по­вин­не бу­ло ді­я­ти пе­ре­ва­жно за ме­жа­ми СРСР, а та­кож на оку­по­ва­них те­ри­то­рі­ях, що звіль­ня­ю­ться.

МДБ

У трав­ні 1946 ро­ку вій­сько­ва кон­тр­ро­звід­ка СМЕРШ уві­йшла до скла­ду Мі­ні­стер­ства дер­жав­ної без- пе­ки (МДБ) (так у бе­ре­зні 1946 ро­ку пе­ре­йме­ну­ва­ли НКДБ), а ко­ли­шній на­чаль­ник СМЕРШу Ві­ктор Аба­ку­мов став мі­ні­стром держ­без­пе­ки. По­сту­по­во у під­по­ряд­ку­ва­н­ня МДБ пе­ре­йшли основ­ні фун­кції МВС, у то­му чи­слі вну­трі­шні вій­ська, мі­лі­ція, при­кор­дон­ні вій­ська й ін­ші під­роз­ді­ли. Це бу­ло пов’яза­но, зокре­ма, з по­ча­тком з кін­ця 1940-х но­вої хви­лі ре­пре­сій («Ле­нін­град­ська спра­ва», «Спра­ва Єв­рей­сько­го ан­ти­фа­шист­сько­го ко­мі­те­ту » , «Спра­ва лі­ка­рів», «Мін­грель­ська спра­ва» та ін.). До мо­мен­ту смер­ті Ста­лі­на у під­по­ряд­ку­ван­ні МВС за­ли­ши­ли­ся ли­ше та­бір­ні та бу­ді­вель­ні управ­лі­н­ня, по­же­жна охо­ро­на, кон­вой­ні вій­ська та фельд’єгер­ський зв’язок.

Прав­да, спо­ча­тку з МДБ бу­ли ви­лу­че­ні фун­кції, пов’яза­ні з роз­від­кою. У трав­ні 1947 ро­ку був ство­ре­ний Ко­мі­тет ін­фор­ма­ції при Ра­ді Мі­ні­стрів СРСР на чо­лі із за­сту­пни­ком го­ло­ви Ра­днар­ко­му В’яче­сла­вом Мо­ло­то­вим. До Ко­мі­те­ту вві­йшли як зов­ні­шня роз­від­ка МДБ, так і вій­сько­ва роз­від­ка Мі­ні­стер­ства обо­ро­ни. Про­те ке­рів­ни­цтво роз­від­кою в Ко­мі­те­ті ін­фор­ма­ції, яким ке­ру­ва­ли лю­ди, ра­ні­ше з роз­від­кою не зв’яза­ні, не ду­же ви­хо­ди­ло, тим па­че, що най­ва­жли­ві­ша ча­сти­на роз­від­ді­яль­но­сті, пов’яза­на з атом­ним про­е­ктом, за­ли­ши­ла­ся під ору­дою Лав­рен­тія Бе­рії як гла­ви Спе­цко­мі­те­ту №1, що здій­сню­вав цей про­ект. У лю­то­му 1949 ро­ку ста­тус Ко­мі­те­ту ін­фор­ма­ції був по­ни­же­ний до Ко­мі­те­ту при МЗС. А в ли­сто­па­ді 1951 ро­ку зов­ні­шня роз­від­ка бу­ла по­вер­не­на до МДБ, а вій­сько­ва — до Мі­ні­стер­ства обо­ро­ни.

У бе­ре­зні 1953 ро­ку, пі­сля смер­ті Ста­лі­на, МВС, що об’єд­на­ло всі ор­га­ни без­пе­ки, очо­лив Бе­рія. Він мо­ти­ву­вав не­об­хі­дність об’єд­на­ти МДБ і під­роз­ді­ли МВС, які за­ли­ши­ли­ся, пе­ре­ва­жно пов’яза­ні з ГУЛАГом, у зв’яз­ку з ре­фор­мою та­бір­ної си­сте­ми, що про­во­ди­ла­ся ним, і різ­ким ско­ро­че­н­ням кіль­ко­сті ув’язне­них. Про­те то­ва­ри­ші по Пре­зи­дії ЦК зля­ка­ли­ся, що Лав­рен­тій Па­вло­вич зо­се­ре­див у сво­їх ру­ках ду­же ве­ли­ку вла­ду, і це ста­ло одні­єю з при­чин йо­го па­ді­н­ня. А вже в бе­ре­зні 1954 ро­ку з МВС був ви­ді­ле­ний Ко­мі­тет дер­жав­ної без­пе­ки СРСР. До ньо­го вві­йшли слу­жби роз­від­ки та кон­тр­ро­звід­ки, по­лі­ти­чний роз­шук, уря­до­ва охо­ро­на, при­кор­дон­ні вій­ська та де­які ін­ші під­роз­ді­ли. Ці­ка­во, що в 1990-1991 ро­ках у зв’яз­ку з ускла­дне­н­ням си­ту­а­ції на За­кав­каз­зі КДБ бу­ли та­кож під­по­ряд­ко­ва­ні 103-тя гвар­дій­ська по­ві­тря­но­де­сан­тна ди­ві­зія і 75-та мо­то­стріл­ко­ва ди­ві­зії.

Пі­сля роз­па­ду СРСР і не­вда­лої спро­би об’єд­на­ти КДБ і МВС в рам­ках Мі­ні­стер­ства без­пе­ки і вну­трі­шніх справ Ро­сій­ської Фе­де­ра­ції, що існу­ва­ло ли­ше в гру­дні 1991 — сі­чні 1992 ро­ку (схо­же, сам Єль­цин зля­кав­ся цьо­го мон­стра), ро­сій­ські вла­сті до­кла­ли зу­силь, щоб осла­би­ти КДБ, пе­ре­йме­но­ва­ний спо­ча­тку в Мі­ні­стер­ство без­пе­ки (МБ), по­тім у Фе­де­раль­ну слу­жбу кон­тр­ро­звід­ки (ФСК) і на­ре­шті у Фе­де­раль­ну слу­жбу без­пе­ки (ФСБ). Із скла­ду ко­ли­шньо­го КДБ під час прав­лі­н­ня Бо­ри­са Єль­ци­на бу­ли по­сту­по­во ви­ді­ле­ні Слу­жба зов­ні­шньої роз­від­ки (СЗР), Фе­де­раль­не агент­ство уря­до­во­го зв’яз­ку (ФАПСИ), при­кор­дон­ні вій­ська і Фе­де­раль­на слу­жба охо­ро­ни (ФСО). Але з при­хо­дом до вла­ди Во­ло­ди­ми­ра Пу­ті­на всі ці стру­кту­ри, за ви­ня­тком СЗР і ФСО, в тій чи ін­шій мі­рі по­вер­ну­ли­ся до скла­ду ФСБ.

По­ки що прес-се­кре­тар Пу­ті­на не під­твер­див на­яв­ність пла­нів що­до ство­ре­н­ня МДБ. Мо­же бу­ти, що на­яв­ні ви­то­ки — це всьо­го ли­ше зон­ду­ва­н­ня гро­мад­ської дум­ки. Слід ма­ти на ува­зі, що зна­чне роз­ши­ре­н­ня пов­но­ва­жень гла­ви ка­раль­но­го ві­дом­ства зав­жди ство­рює пев­ну за­гро­зу і для ди­кта­то­ра, що діє, яким би від­да­ним йо­му не зда­вав­ся очіль­ник ор­га­нів держ­без­пе­ки. Зра­джу­ють, як ві­до­мо, свої. То­му мо­жли­во, що про­ект ство­ре­н­ня МДБ так і за­ли­ши­ться про­е­ктом.

МАЛЮНОК ВІ­КТО­РА БОГОРАДА

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.