«Хло­пці бо­я­ться, що про них за­бу­дуть»

Den (Ukrainian) - - Суспільство - Ма­рія ПРОКОПЕНКО, «День»

Пі­сля лі­тньої па­у­зи акти­ві­зу­є­ться си­ту­а­ція дов­ко­ла Ми­ко­ли Кар­пю­ка і Ста­ні­сла­ва Кли­ха, укра­їн­ців, за­су­дже­них 26 трав­ня цьо­го ро­ку Вер­хов­ним су­дом Че­чен­ської Ре­спу­блі­ки до 22,5 і 20 ро­ків по­збав­ле­н­ня во­лі від­по­від­но за ні­би­то участь у Пер­шій че­чен­ській вій­ні та вбив­ствах ро­сій­ських вій­сько­вих.

На по­ча­тку ве­ре­сня у Вер­хов­но­му су­ді Че­чен­ської Ре­спу­блі­ки, що в Гро­зно­му, від­бу­ло­ся за­сі­да­н­ня у дру­гій кри­мі­наль­ній спра­ві про­ти Ста­ні­сла­ва Кли­ха. По­літв’язня зви­ну­ва­чу­ють у не­по­ва­зі до су­ду. Спра­ва роз­ви­ва­є­ться див­но: спів­ро­бі­тник че­чен­ської про­ку­ра­ту­ри Са­лам­бек Юну­сов, ні­би­то обра­же­ний укра­їн­цем, удру­ге не яв­ля­є­ться на за­сі­да­н­ня, а свід­кам не роз­си­ла­ють по­віс­тки.

Та­кож во­се­ни Вер­хов­ний суд Ро­сій­ської Фе­де­ра­ції має роз­по­ча­ти роз­гляд апе­ля­цій­них скарг на ви­рок, а та­кож скарг адво­ка­тів укра­їн­ців, Док­кі Іцла­є­ва і Ма­ри­ни Ду­бро­ві­ної, на окре­му по­ста­но­ву суд­ді Ва­хі­та Ісма­ї­ло­ва що­до дій за­хи­сни­ків. На­га­да­є­мо, су­д­дя за­явив про не­ко­ре­ктну по­ве­дін­ку адво­ка­тів. За­хи­сни­ки укра­їн­ців опи­ни­ли­ся під пев­ним ти­ском: як за­зна­чає Ма­ри­на Ду­бро­ві­на, у Гро­зно­му їм весь час да­ють зро­зу­мі­ти, що во­ни під «на­гля­дом».

З Ма­ри­ною Ду­бро­ві­ною ми по­го­во­ри­ли про те, чо­му суд та­кий бай­ду­жий до дру­гої спра­ви про­ти Кли­ха, і про стан Ста­ні­сла­ва, яко­го, не­зва­жа­ю­чи на оче­ви­дні озна­ки, ро­сій­ські пра­во­охо­рон­ці вже ба­га­то мі­ся­ців від­мов­ля­ю­ться ви­зна­ти хво­рим.

«НІ­ХТО НІ­ЧО­ГО НЕ РОБИТЬ, ПРО­ЦЕС ЗАТЯГУЄТЬСЯ»

— Про що свід чить те, що про­ку­рор Са­лам­бек Юну­сов дві­чі не яв­ляв­ся на су­до­ве за­сі­да­н­ня у спра­ві про йо­го ж обра­зу?

— Си­ту­а­ція до­сить див­на. По- пер ше, він по тер пі лий. По­дру­ге, йде­ться про оці­но­чне по­ня­т­тя — на одно­го мо­жна ска­за­ти обра­зли­ве сло­во, й він не обра­зи­ться, а ін­ший сприйме це як обра­зу. На мій по­гляд, про­ку­рор не при­хо­дить на за­сі­да­н­ня, то­му що ста­ви­ться до спра­ви як до чо­гось ма ло знач но го. Про те, без до­пи­ту про­ку­ро­ра роз­гляд спра­ви не­мо­жли­вий, і від йо­го свід­чень за­ле­жить ба­га­то чо­го.

На пер шо му за сі дан ні у спра ві від сут ність Са лам бе ка Юну со ва по яс ни ли тим, що в про­ку­ра­ту­рі звіт. До­сить див­но: хто, якщо не про­ку­рор, має зна­ти, що він му сить з’ яви ти ся до су­ду й на­да­ти свід­че­н­ня.

— Бу ла ін фор ма ції про те, що свід кам у спра ві не ві ді сла - ли по­віс­тки. На­скіль­ки це пра­во­мір­но?

— Обов’язок су­ду — на­ле­жним чи ном по ві дом ля ти всіх свід ків про при зна че не су до ве за­сі­да­н­ня, за­без­пе­чи­ти їхню яв­ку. У цьо му ви пад ку це й обов’язок про­ку­ра­ту­ри, оскіль­ки йде­ться про свід­ків зви­ну­ва­чен ня. Але ніх то ні чо го не ро - бить, про­цес затягується. Я від Док­кі Іцла­є­ва ді­зна­ла­ся, що ні­ко го не ви кли ка ли. Мо же, ко - мусь щось й від­си­ла­ли, але то­ді був би якийсь ре­зуль­тат: на­віть як що лю ди на не з’ яви ла ся, по - яс ню єть ся при чи на цьо го. На пер ше су до ве за сі дан ня Ста са при­вів кон­вой­ний, яко­го та­кож зби­ра­ли­ся до­пи­ту­ва­ти як свід­ка у спра­ві. То­го дня, ко­ли Ста­ні­слав ви сло вив ся що до про ку ро - ра, цей свідок був у за­лі су­ду са­ме як кон­вой­ний. З цьо­го знов­та ки ро би мо ви снов ки, що чо - мусь свід­ків не ви­кли­ка­ють.

— Якою ви ба­чи­те ме­ту ці­єї кри мі наль ної спра ви? Скла да - єть ся вра жен ня, що пра во охо - рон­ним ор­га­нам во­на бай­ду­жа.

—І у ме­не та­ке враження: на­чеб­то спра­ва є, але всім бай­ду­же. Зро­зумі­ло, що Стас отри­має якийсь тер­мін, мо­же ін­ше по­ка­ра­н­ня, але по­рів­ня­но з 20 ро­ка­ми, на які він за­су­дже­ний... Це біль­ше для то­го, щоб по­ка­за­ти всім, що суд пра­цює. До цьо­го по­ру­шу­ва­ли кри­мі­наль­ну спра­ву про­ти Ві­ри Сав­чен­ко, яка ні­би­то обра­зи­ла суд­дю ще на­по­ча­тку про­це­су у спра­ві про­ти Ста­ні­сла­ва й Ми­ко­ли. У ре­зуль­та­ті кри­мі­наль­не пе­ре­слі­ду­ва­н­ня при­пи­ни­ли, фа­кти­чно — за не­до­ве­де­ні­стю скла­ду зло­чи­ну. А тут суд ви­рі­шив: одну спра­ву ми не до­ве­ли до кін­ця, да­вай­те до­ве­де­мо ін­шу. На­сту­пне за­сі­да­н­ня у спра­ві при­зна­че­не на 26 ве­ре­сня.

«ПРОТОКОЛ СУ­ДО­ВО­ГО ЗА­СІ­ДА­Н­НЯ — ПО­НАД ТИ­СЯ­ЧУ СТОРІНОК»

— Яка за­раз си­ту­а­ція з апе­ля­ці­єю?

— На­га­даю, одра­зу пі­сля ви - ро­ку ми з Док­кою по­да­ли ко­ро­тку апе ля цій ну скар гу. Ми зби - ра ли ся по да ти до пов нен ня, ко - ли озна­йо­ми­мо­ся з ма­те­рі­а­ла­ми спра ви й про то ко лом су до во го за сі дан ня, — це ми зро би ли 29 сер­пня. За по­ві­дом­ле­н­ням су­ду в Гро­зно­му, 6 ве­ре­сня пов­ні­стю сфор мо ва на спра ва з на ши ми до­пов­не­н­ня­ми пі­шла до Вер­хов­но го су ду РФ. Але пись мо во го по ві дом лен ня су ду про те, що во ни ві ді сла ли ма те рі а ли, ми по­ки не отри­ма­ли.

— Ко­ли вам на­ре­шті на­да­ли про то кол су до во го за сі дан ня? На скіль ки ко рек т ним був йо го зміст?

— Про то кол су до во го за сі - дан ня був ве ли чез ний, йо го го - ту ва ли май же два мі ся ці пі сля ого­ло­ше­н­ня ви­ро­ку — ми отри - ма­ли йо­го в 20-х чи­слах ли­пня. Там по­над ти­ся­чу сто рі­нок, і ми з Док кою по да ли ве ли кі за ува - жен ня. Не мож на ска за ти, що про то кол іде аль ний. Бу ли мо - мен­ти, до­сить ко­ре­ктно від­обра­же ні: на прик лад, свід чен ня свід­ків. За­те свід­че­н­ня по­тер­пі­лих бу ли зі спо тво рен ня ми, не пов­ні­стю від­обра­зи­ли кло­по­та­н­ня за хис ту й ма те рі а ли, які ми за чи ту ва ли. Ми че ка є мо, що роз­гляд апе­ля­ції роз­по­чне­ться в се­ре­ди­ні-на­при­кін­ці жов­тня.

«МІЙ ГО­ЛОВ­НИЙ БІЛЬ У ТО­МУ, ЩО СТАСА ВВА­ЖА­ЮТЬ ЗДОРОВИМ І НЕ ЛІКУЮТЬ»

— У яко му ста ні за раз Ста - ні­слав?

— По- різ но му бу ває. Йо го пси хі ка роз хи та на. Є та ке по - ня­т­тя як пси­хі­чний роз­лад, що не ви клю чає осуд нос ті. Про це го во ри ли ро сійсь кий і між на - ро­дні фа­хів­ці, які в ау­діо­за­пи­сі чу­ли, як Стас по­во­ди­ться в су­до­во му за сі дан ні. Ко ли був су до - вий роз­гляд у основ­ній спра­ві, у ньо го був стрес, він по во див ся до­сить буй­но. У сер­пні, ко­ли йо­го ніх то особ ли во не чі пав, він трі­шки за­спо­ко­їв­ся. За­раз, ко­ли він при­хо­дить до су­ду, спо­ча­тку йо го мо ва зда єть ся зв’ яз ною. Але че рез якийсь час стає зро - зу­мі ло, що йо го пси хіч не здо - ров’ я ви ма гає се рйоз но го втру - ча­н­ня. Вла­сне, це мій го­лов­ний біль як ад во ка та, то му що йо го вва жа ють здо ро вим і не лі ку - ють. Лі ку ва ти не об хід но. А спер­шу по­трі­бна аде­ква­тна ста­ці о нар на пси хі ат рич на екс пер - ти за, щоб по ста ви ти до сто вір - ний ді­а­гноз.

Спів ро біт ни ки слід чо го ізо - ля то ра ( за раз Кар пюк і Клих утри­му­ю­ться в СІЗО №1 Гро­зно­го. — Авт.) вже вто­ми­ли­ся. Зро­зу мі ло, що Ста са тріш ки за но - сить. Але він не ви нен: та кий ре зуль тат да ли тор ту ри й пси - хо­троп ні пре па ра ти, які йо му да­ва­ли.

— У яких умо­вах йо­го утри­му­ють?

— Він си­дить у зви­чай­ній ка­ме­рі в спец­бло­ці — це окре­ма бу­дів­ля все­ре­ди­ні СИЗО для зло­чин­ців, які ско­ї­ли осо­бли­во тяж­кі зло­чи­ни. У ка­ме­рах спец­бло­ку си­дять по чо­ти­ри осо­би. З су­сі­да­ми по ка­ме­рі все скла­дно: во­ни — му­суль­ма­ни, мо­ля­ться по п’ять ра­зів на день, і Стас бо­лі­сно до цьо­го ста­ви­ться. І су­сі­дам по ка­ме­рі не­про­сто: ко­ли Ста­су стає по­га­но, він не спить, бро­дить но­ча­ми, не­по­ко­їть їх. Адмі­ні­стра­ція СІЗО про­во­дить бе­сі­ди з су­сі­да­ми по ка­ме­рі Ста­ні­сла­ва, щоб во­ни ста­ви­ли­ся до ньо­го тер­пля­чі­ше. Якщо во­ни всі у спец­бло­ці, от­же, три лю­ди­ни, які з ним си­дять, теж за­су­дже­ні за осо­бли­во тяж­кі зло­чи­ни — тоб­то во­ни не­про­сті хло­пці.

На кож но му су до во му за сі - дан­ні, на ко­жній зу­стрі­чі зі Ста­сом ні ко ли не знаю, що бу де: ві­дно­сно аде­ква­тний стан чи по- ве дін ка, за якої про дов жу ва ти су до ве за сі дан ня з йо го учас тю не­мо­жли­во.

— Чи від­був­ся ві­зит до Стаса й Ми ко ли пред с тав ни ка ро - сійсь ко го Упов но ва же но го з прав лю ди ни, анон со ва ний у черв­ні?

— Упов но ва же ний з прав лю­ди­ни в Че­чен­ській Ре­спу­блі­ці (Нур­ді Ну­ха­жі­єв. — Авт.) від­ві­ду­вав Стаса, що­до Ми­ко­ли не знаю. Ста­ні­сла­ву він кни­же­чки при­но­сить, во­ни якісь бе­сі­ди на­ма га ють ся вес ти. Упов но ва же - ний і чле­ни гро­мад­ської на­гля­до­вої ко­мі­сії пе­ре­ві­ря­ють умо­ви утри­ма­н­ня. А до умов утри­ман - ня в СІЗО Гроз но го ні ко ли пре - тен­зій не бу­ло: во­но по­бу­до­ва­не пі сля за вер шен ня війсь ко вих дій, там до сить чис то, від нос но при стой но го ду ють. Тут же пи - та­н­ня не в умо­вах утри­ма­н­ня, а в то­му, що лю­ди­ну до­ве­ли до та­ко­го ста­ну, що по­хи­тну ло­ся йо­го пси хіч не здо ров’ я. І цьо го ніх то не хо че ви зна ва ти, то му що це окре ма від по ві даль - ність РФ.

— Як Стас під­три­мує зв’язок із нав­ко­ли­шнім сві­том?

— Він одер­жує ли­сти з Ро­сії й Укра ї ни. Він вдяч ний, що з їхньою до по мо гою йо го три ма - ють у кур­сі справ.

Адво­кат Ста­ні­сла­ва Кли­ха Ма­ри­на Ду­бро­ві­на — про но­ві ета­пи «че­чен­ської спра­ви»

«ПИ­ТА­Н­НЯ ХЛОПЦІВ ДУ­ЖЕ ПРЯМІ Й ЖОРСТКІ»

— А вам ві до мо, який стан Ми­ко­ли?

— На будь- якій зу стрі чі зі Ста ніс ла вом пі сля ви ро ку — і Док­ка те са­ме го­во­рить про Ми­ко лу — пер ше за пи тан ня від ньо го: « Ко ли нас об мі ня ють? » . Бо ля че ди ви ти ся в очі лю ди ні, якій да­ли 20 ро­ків або 22 ро­ки. Во­ни ж ро­зу­мі­ють ре­аль­ність, і якщо за­раз ні­чо­го не бу­де зро­бле­но, для них це фа­кти­чно при­ре­че­н­ня. За­су­дже­них за осо­бли­во тяж кі зло чи ни на пев но від - прав лять від бу ва ти по ка ран ня до ко­ло­ній у Си­бі­ру або Пів­ні­чній ча­сти­ні Ро­сії. За­раз ще є на­дія на по лі тич ні до мов ле нос ті, на обмін.

— І як роз ви ва єть ся си ту а - ція що­до обмі­ну?

— У чер в ні ми в Ки є ві зу - стрі ча ли ся з пред с тав ни ка ми Мі­ні­стер­ства за­кор­дон­них справ Укра ї ни, з людь ми, які бе руть участь у Мінсь ких пе ре го во - рах, — усі ка за ли, що ро бо та над цим ве­де­ться. У ли­пні-сер пні все стих ло, й хлоп ці по ча ли пе ре жи ва ти. За раз усе біль­шменш, ук ра їнсь кий кон сул до них при їж д жав. Ста ніс ла ву й Ми ко лі важ ли во, що про них пам’ята­ють, що хоч щось ру­ха­є­ться. Во­ни бо­я­ться, що про них про­сто за­бу­дуть.

Ми що­си­ли пра­гне­мо під­три­му ва ти в хлоп цях дум ку, що про них пам’ята­ють. Я при­хо­джу до Стаса, а він го­во­рить: «От що ти ро биш? Чо му я до сі тут? Я — лю­ди­на, яка ні­ко­го не вби­ла, яка ні­ко­ли не бу­ла в Че­чні. Чо му ти ме не не ви тяг неш? » . Ана­ло­гі­чна си­ту­а­ція з кон­су­ла­ми. До ньо го при хо дить ук ра - їнсь кий кон сул, а він за пи тує: «Ви як кон­сул що ро­би­те? Чо­му ні чо го не від бу ва єть ся? » . І на та кі за пи тан ня не має від по ві - дей. Ми си­ди­мо, щось обго­во­рю­є­мо, але це про­сто сло­ва, а хло­пцям по­трі­бні ре­аль­ні дії. Пи­та­н­ня хлопців ду­же прямі й жорсткі. І всім по лі тич ним ді ячам я ка жу, що нам склад но на них від­по­від­а­ти.

ФОТО МИ­КО­ЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

КИ­ЇВ, ЧЕРВЕНЬ 2016 РО­КУ. ВІД­КРИ­Т­ТЯ ВИ­СТАВ­КИ «СУД АБСУРДУ», НА ЯКІЙ РО­СІЙ­СЬКИЙ ЖУР­НА­ЛІСТ АНТОН НАУМЛЮК ПРЕД­СТА­ВИВ СВІТЛИНИ ІЗ СУ­ДО­ВИХ ЗАСІДАНЬ У СПРА­ВАХ УКРАЇНСЬКИХ ПО­ЛІТВ’ЯЗНІВ У РФ. НА ЗНІМКАХ ЗА СПИНОЮ ВІДВІДУВАЧА — МА­ТИ СТА­НІ­СЛА­ВА КЛИ­ХА ТА­МА­РА (ЛІВОРУЧ) ТА АДВО­КАТ МА­РИ­НА ДУ­БРО­ВІ­НА

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.