По­до­рож до Кри­му ро­сій­сько­го укра­їн­ця

«Схо­же, за­раз це справ­ді острів, ві­дір­ва­ний як від Укра­ї­ни, так і від Ро­сії»

Den (Ukrainian) - - Пошта «дня» - Ігор РОЗДОБУДЬКО, ре­да­ктор ін­тер­нет-ви­да­н­ня «Ко­бза. Українці Ро­сії» (Мо­сква)

Усер­пні цьо­го ро­ку ме­ні до­ве­ло­ся­по­бу­ва­ти в Кри­му. З по­ру­ше­н­ням укра­їн­сько­го за­ко­но­дав­ства, лі­та­ком із Мо­скви в Сім­фе­ро­поль, але якщо тра­пи­ла­ся­ра­птом та­ка на­го­да, хо­ті­ло­сяв­же по­ба­чи­ти на вла­сні очі, як змі­ни­ла­ся там ситуація по­рів­ня­но з 2013 ро­ком, ко­ли я був у Кри­му впер­ше.

Що одра­зу впа­дає у ві­чі, — про­па­ган­да. У Сім­фе­ро­по­лі та на ви­їзді з ньо­го на ав­то­шля­хах, май­же че­рез ко­жні сто ме­трів, на ве­ли­ких ре­клам­них щи­тах, там, де ра­ні­ше бу­ла рі­зна ре­кла­ма, те­пер порт­ре­ти Пу­ті­на з йо­го ци­та­та­ми — про те, як гар­но жи­ти­ме Крим всьо­го че­рез кіль­ка ро­ків. Якщо не­ма на порт­ре­ті Пу­ті­на, за­мість ньо­го Аксьо­нов (але в зна­чно мен­шій кіль­ко­сті), або ще мен­ший ке­рів­ник ра­йон­но­го мас­шта­бу. Як ро­зу­мі­є­те, зви­чай­на ре­кла­ма тра­пля­є­ться узбіч до­ро­ги те­пер не так ча­сто, для­неї про­сто не ви­ста­чає мі­сця.

На бе­тон­них ого­ро­жах вздовж тра­си та­кож про­па­ган­да. Але цьо­го ра­зу ру­ка­ми шко­ля­рів мі­сце­вих шкіл, які за зав­да­н­ня­ми вчи­те­лів зма­льо­ву­ють там ма­трьо­шок, крем­лів­ські ба­шти, ро­сій­ські пра­по­ри та дво­го­ло­вих ор­лів. Що­прав­да, дво­го­ло­вих ор­лів до­ве­ло­ся­по­ба­чи­ти й пе­ре­кре­сле­них ін­шою фар­бою, а по­верх них — СЛА­ВА УКРА­Ї­НІ, і теж пе­ре­кре­сле­но, але не ду­же дбай­ли­во.

У став­лен­ні до Укра­ї­ни, Ро­сії та всіх остан­ніх по­дій мі­сце­вих жи­те­лів чі­тко мо­жли­во по­ді­ли­ти на дві гру­пи — су­то за ві­ком. Лю­ди се­ре­дньо­го та по­ва­жно­го ві­ку ча­сто й до­те­пер в за­хо­плен­ні від «Во­ло­ди­ми­ра Во­ло­ди­ми­ро­ви­ча», су­му­ють за ча­са­ми СРСР; згі­дні з тим, чим роз­ва­жає їх те­ле­ві­зор, і ві­рять у те, що як­би Пу­тін не ввів вій­ська, кри­ва­вий «Пра­вий се­ктор» пе­ре­рі­зав би всіх ро­сій­сько­мов­них на пів­остро­ві за одну ніч.

Мо­лодь, яка зро­ста­ла в Кри­му за Укра­їн­ської дер­жа­ви, не та­ка ка­те­го­ри­чна. Во­ни ро­зу­мі­ють, бо ба­чи­ли на вла­сні очі, що та фан­та­сти­чна Укра­ї­на, яка існує на екра­нах ро­сій­ських те­ле­ві­зо­рів, і Укра­ї­на ре­аль­на — дві рі­зні ре­чі. Во­ни роз­по­від­а­ють про тру­дно­щі, які ви­ни­кли пі­сля ре­фе­рен­ду­му 2014 ро­ку і яких би ні­ко­ли не бу­ло, як­би не бу­ло й ре­фе­рен­ду­му. Роз­по­від­а­ють про те, як за­бо­ро­ни­ли в Кри­му укра­їн­ські ав­то­мо­біль­ні но­ме­ри (при то­му що зі ста­ри­ми ра­дян­ськи­ми но­ме­ра­ми ма­ши­ни їздять Кри­мом віль­но), і те­пер в Укра­ї­ну з Кри­му во­ді­ям по­тра­пи­ти не­мо­жли­во, як не мо­жна й про­да­ти в Ро­сії ма­ши­ни з но­ви­ми но­ме­ра­ми, бо ні­хто не хо­че ку­пу­ва­ти ав­то­мо­біль із дво­ма рі­зни­ми ре­є­стра­ці­я­ми. Роз­по­від­а­ють, як зни­кли з при­лав­ків Кри­му які­сні й не­до­ро­гі укра­їн­ські про­ду­кти, осо­бли­во мо­ло­чні, як зро­сли ці­ни на ро­сій­ські про­ду­кти, а зар­пла­ти і пен­сії — не ду­же. ( « Ці­ни на про­ду­кти у нас мо­сков­ські, а пен­сія аж ні­як не мо­сков­ська, ві­сім ти­сяч ру­блів», — роз­по­від­ає баб­ця, що роз­но­сить ма­ли­ну та ожи­ну на пля­жі. При­чо­му, ко­ли ро­сій­ські пля­жни­ки ви­пи­ту­ють в неї, що то за див­на яго­да « еже­ви­ка » , якою во­на тор­гує, во­на їм від­ра­зу від­по­від­ає: « Ну то ж ожи­на укра­їн­ською! » , ма­буть у пам’ ять про ста­рих ту­ри­стів, що при­їжджа­ли з Укра­ї­ни.)

Що­прав­да, укра­їн­ські про­ду­кти з Кри­му зни­кли не всі. В ба­рах та при­мор­ських ре­сто­ра­нах на роз­лив ча­сто про­по­ну­ють «Чер­ні­гів­ське» пи­во, яке, між ін­шим, ча­сто тра­пля­є­ться і в мо­сков­ських ма­га­зи­нах. Ве­ли­кий по­пит має у ту­ри­стів і укра­їн­ське мо­ро­зи­во, яке, за сло­ва­ми ба­га­тьох, на­ба­га­то які­сні­ше від ро­сій­сько­го, але че­рез те й до­рож­че, — дні­пров­ська «Ла­сун­ка» про­да­є­тьсяв Кри­му за ці­ною до 100 ру­блів за ста­кан­чик.

Ро­сій­ських ту­ри­стів у Кри­му цьо­го ро­ку за­ба­га­то, пля­жі май­же скрізь пе­ре­пов­не­ні. За­бо­ро­на на від­по­чи­нок на не­до­ро­гих ку­рор­тах Єги­пту та Ту­реч­чи­ни, як і за­галь­не па­ді­н­ня­рів­ня­жи­т­тя­ро­сія н че­рез сан­кції та еко­но­мі­чну кри­зу в Ро­сії, зму­си­ло лю­дей їха­ти у від­пус­тку са­ме до Кри­му. Ба­га­то тут і бі­ло­ру­сів, які лі­та­ють сю­ди в об­хід Укра­ї­ни. Не­ма­ло й жи­те­лів Дон­ба­су з так зва­них ДНР і ЛНР — на тра­сі з Сім­фе­ро­по­ля­нам по­стій­но зу­стрі­ча­ли­ся­ве­ли­кі ав­то­бу- си, які їха­ли за мар­шру­том До­нецьк — Ял­та, До­нецьк — Се­ва­сто­поль, ба­га­то бу­ло ав­то­бу­сів і з Ро­сто­ва, всі во­ни їха­ли че­рез Кер­чен­ську пе­ре­пра­ву.

До­ро­ги в Кри­му в жа­хли­во­му ста­ні, осо­бли­во ті, ко­трі йдуть від Кер­чі, — єди­но­го транс­порт­но­го шля­ху, що зв’язує Крим із Ро­сі­єю. У Сім­фе­ро­по­лі до­ро­ги ще ре­мон­ту­ю­ться, в ін­ших ра­йо­нах — ні. Зда­є­ться, що ті ве­ли­кі ко­шти, які на­да­ла Мо­сква на роз­ви­ток ін­фра­стру­кту­ри, мі­сце­ва вла­да по­тра­ти­ла ли­ше на те, щоб зни­щи­ти скрізь укра­їн­ські до­ро­го­вка­зи та на­зви на­се­ле­них пун­ктів укра­їн­ською мо­вою, за­мі­нив­ши їх на ро­сій­ську. Вза­га­лі з укра­їн­ським сло­вом бо­рю­тьсяв Кри­му не­ща­дно — по­рів­ня­но з 2013 ро­ком те­пер на­пис укра­їн­ською зу­стрі­ча­є­ться­ду­же рід­ко, не­зва­жа­ю­чи на­віть на те, що укра­їн­ська та крим­сько­та­тар­ська мо­ви за­ли­ша­ю­тьсяв Кри­му офі­цій­ни­ми, по­руч із ро­сій­ською. Але на всіх ву­ли­цях, дер­жав­них уста­но­вах, до­ро­гах всі на­пи­си ви­клю­чно ро­сій­ською, тіль­ки де­ін­де у при­ва­тних за­кла­дах зу­стрі­неш ла­ска­вий при­віт від дав­ніх ча­сів — так, у на­шо­му го­те­лі за­ли­шив­ся«Ку­ток спо­жи­ва­ча» та два го­дин­ни­ки над сто­лом адмі­ні­стра­тор­ки, з на­пи­са­ми «Мо­сква» та «Ки­їв» під ни­ми.

Са­ме під час мо­го пе­ре­бу­ва­н­няв Кри­му тра­пи­ла­ся­тра­ге­дія— з до­ро­ги по­бли­зу се­ли­ща Ще­бе­тів­ка впав у прір­ву рей­со­вий ав­то­бус із па­са­жи­ра­ми, п’ять осіб за­ги­ну­ло. Я був на мі­сці тра­ге­дії наступного ран­ку. Отож як­би крим­ська вла­да за­мість бо­роть­би з укра­їн­ськи­ми та­бли­чка­ми на до­ро­гах біль­ше ре­мон­ту­ва­ла ті до­ро­ги, тра­ге­дії мо­жна бу­ло б уни­кну­ти.

Вій­сько­вої при­су­тно­сті Ро­сії в Сім­фе­ро­по­лі та на узбе­реж­жі не від­чу­ва­є­ться. Але ко­ли їдеш у го­ри зов­сім не ту­ри­сти­чни­ми мар­шру­та­ми, військові ча­сти­ни та во­я­ки зу­стрі­ча­ю­ться­ду­же ча­сто.

Ма­лень­кі ма­га­зин­чи­ки, ка­фе та їдаль­ні на узбе­реж­жі на­ле­жать, як і ра­ні­ше, зде­біль­шо­го крим­ським

та­та­рам. Ста­ти­сти­ка ка­же, що та­тар у Кри­му зна­чно мен­ше, ніж ро­сі­ян, але скла­да­є­ться вра­же­н­ня, що всі та­та­ри в Кри­му зав­жди на ро­бо­ті в ку­рор­тний се­зон — тор­гу­ють і го­ту­ють, си­дять за кер­мом ав­то­бу­сів і та­ксі. «А чим за­йма­є­тесь ви?» — за­пи­тую в мі­сце­вих ро­сі­ян. «А ми са­мо­гон­чик го­ни­мо, — від­по­від­а­ють. — А всіх та­тар тре­ба зно­ву з Кри­му, як за Ста­лі­на». Так ка­жуть са­ме ті, що так ра­ді­ють з при­во­ду «Во­ло­ди­ми­ра Во­ло­ди­ми­ро­ви­ча». Що ду­ма­ють про ре­фе­рен­дум са­мі та­та­ри, ме­ні ді­зна­ти­ся­не до­ве­лось, во­ни не­охо­че роз­мов­ля­ють із «чу­жи­ми» на по­лі­ти­чні теми, але як за­пев­ня­ють при­хиль­ни­ки «В.В.», — «то­чать зу­би».

Що ці­ка­во — се­ред мі­сце­во­го ро­сій­сько­мов­но­го на­се­ле­н­ня­Кри­му від­чу­ва­є­ться­ду­же силь­ний кра­йо­вий па­трі­о­тизм, який не був та­ким по­мі­тним ра­ні­ше, до по­дій 2014 ро­ку. Крим­ча­ни ду­же ви­хва­ля­ють свої мі­сце­ві ви­ро­би, хар­чо­ві про­ду­кти крим­сько­го ви­ро­бни­цтва, яких ста­ло теж на­ба­га­то біль­ше, ніж ра­ніш, крим­ське ви­но та пи­во (остан­нє і справ­ді ду­же сма­чне) і не по­лю­бля­ють, ко­ли кри­ти­ку­ють щось мі­сце­ве, на­віть ті ж са­мі жа­хли­ві до­ро­ги. Схо­же, Крим за­раз — це справ­ді острів, ві­дір­ва­ний як від Укра­ї­ни, так і від Ро­сії, і зда­є­ться, що ні­яким мо­стом ці­єї ві­дір­ва­но­сті вже не по­до­ла­ти. 22 остан­ні ро­ки (до ві­до­мих по­дій 2014-го) Крим і Ро­сі­я­ру­ха­ли­ся­рі­зни­ми шля­ха­ми, і той ав­то­ри­та­ризм в усіх йо­го про­я­вах, до яко­го при­ро­дно і не­по­мі­тно впов­зла Ро­сія, за­ли­ша­є­ться­для­Кри­му чи­мось див­ним і не­зро­зумі­лим. А ча­рів­на каз­ка, яка ві­я­ла на крим­чан із про­грам ро­сій­сько­го те­ле­ба­че­н­ня­до 2014 ро­ку, так і за­ли­ши­ла­ся­каз­кою.

Який же ви­сно­вок у ме­не від всьо­го по­ба­че­но­го? Хай як би це ба­наль­но бу­ло ска­за­но, — на­ді­я­на мо­ло­дих. «Обі­ця­ли, що пі­сля ре­фе­рен­ду­му жи­т­тя­ста­не кра­щим. За те й го­ло­су­ва­ли. А во­но кра­щим не ста­ло, тіль­ки на сло­вах. Ма­буть, і не тре­ба бу­ло го­ло­су­ва­ти, якщо во­но і за Укра­ї­ни не­по­га­но бу­ло?» — та­ке до­ве­ло­ся­по­чу­ти від одно­го сім­фе­ро­поль­ця. Що ж, хай ду­ма­ють, мір­ку­ють — мо­же, й до­мір­ку­ю­ться­до чо­гось пу­тньо­го ко­лись.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.