Про укра­їн­ський Крим...

Den (Ukrainian) - - Пошта «дня» - Бо­г­дан САВКІВ, Ки­їв

Ві­дгук на ста­т­тю Ва­лен­ти­на ТОРБИ «Па­ра­лель­ні ре­аль­но­сті вла­ди» («День» №159 від 7 ве­ре­сня 2016 ро­ку)

Вла­сне, мій ві­дгук — на за­ува­же­н­няС. Ку­ні­ци­на «У нас «на­ро­джу­ю­ться» див­ні до­ку­мен­ти що­до де­о­ку­па­ції». Озна­йо­мив­шись із за­ува­же­н­ня­ми на­ро­дно­го де­пу­та­та С. Ку­ні­ци­на що­до прийня­тої Ка­бмі­ном по­ста­но­ви що­до де­о­ку­па­ції Кри­му, яна­сто­ро­жив­ся , що во­на, ма­буть, мо­гла бу­ти прийня­та за до­по­мо­гою іде­о­ло­га «Че­твер­тої ре­спу­блі­ки», на адре­су яко­го під час пе­ре­ве­де­н­ня­на ін­шу ва­жли­ву ді­лян­ку над­то ще­дро роз­си­па­лись ком­плі­мен­та­ми при­су­тні ви­со­ко­по­са­дов­ці. Див­но, як до під­го­тов­ки та­кої ва­жли­вої по­ста­но­ви, хоч і за­пі­зні­лої, не бу­ли за­лу­че­ні та­кі крим­ські дер­жав­ни­ки, як той же С. Ку­ні­цин, Сен­чен­ко, за­слу­же­ні очіль­ни­ки крим­ських та­тар Чу­ба­ров та Дже­мі­лєв, ви­да­тний дер­жав­ний ді­яч Є. Мар­чук, що про­фе­сій­но зу­мів спра­ви­ти­сяз про­ро­сій­ськи­ми се­па­ра­тист­ськи­ми ви­бри­ка­ми сум­но­зві­сно­го Мє­шко­ва, військові та гро­мад­ські ді­я­чі Без­ко­ро­вай­ний, Мам­чур, а та­кож Ло­сєв та ін­ші ді­я­чі на­у­ки, куль­ту­ри та спор­ту. Зу­ми­сне не на­зи­ваю А. Ма­тві­єн­ка та А. Яце­ню­ка, ко­трі за час пе­ре­бу­ва­н­ня­на ви­со­ких дер­жав­них по­са­дах не зумі­ли від­зна­чи­ти­ся.

Ме­не та­кож ди­вує від­су­тність се­ред най­чи­слен­ні­ших народів, що за­се­ля­ли і за­се­ля­ють пів­острів, ма­буть, най­ста­рі­шо­го се­ред них на­ро­ду укра­їн­сько­го. Адже на­ші пред­ки­ру­си­чі (не плу­та­ти з «рус­ски­ми») про­жи­ва­ли в крим­ських мі­стах — про­між­ко­вих на шля­ху «з ва­ряг у гре­ки» ще в ро­ки по­хо­дів на Цар­го­род ки­їв­ських кня­зів Асколь­да, Іго­ря, Свя­то­сла­ва. За де­яки­ми да­ни­ми, в них ще до хре­ще­н­ня­кня зя­Во­ло­ди­ми­ра в Кор­су­ні (ста­ро­укра­їн­ська на­зва гре­цько­го Хер­со­не­су) існу­ва­ла до­ки­ри­ли­чна слов’ян­ська пи­сем­ність. На­віть Чор­не мо­ре то­ді на­зи­ва­лось Ру­ським, тоб­то Ста­ро­укра­їн­ським. Вдру­ге українці ста­ли по­стій­ни­ми жи­те­ля­ми Кри­му, ко­ли з’яви­лись май­же слі­дом з та­та­ра­ми, як їхні бран­ці, в ХV сто­літ­ті. Са­ме на їхні пле­чі, че­рез по­стій­ну вій­сько­ву зайня­тість ко­чів­ни­ків, ля­гли тур­бо­ти го­спо­дар­сько­го осво­є­н­ня­зайня - то­го пів­остро­ва. За ав­то­ри­те­тни­ми ту­ре­цьки­ми та араб­ськи­ми дже­ре­ла­ми, на час при­єд­на­н­ня­Кри­му до Ро­сій­ської ім­пе­рії українці за чи­сель­ні­стю на­віть пе­ре­ва­жа­ли та­тар. Вдру­ге за­па­ну­ва­ли українці на Чор­но­му мо­рі в кін­ці ХVІ — на по­ча­тку ХVІІ сто­лі­т­тя, ко­ли за­по­рож­ці під про­во­дом С. Кі­шки та, осо­бли­во, П. Са­гай­да­чно­го успі­шно штур­му­ва­ли з мо­ря­ту­ре­цькі твер­ди­ні Тра­пе­зунд, Си­ноп, пе­ред­мі­стя­Стам­бу­ла Ску­тар, Вар­ну, Ка­фу то­що. Звер­ні­мо ува­гу, що ці зви­тя­ги від­бу­ва­ли­сяв пе­рі­од роз­кві­ту Осман­ської ім­пе­рії, а пі­зні­ші, під про­во­дом ро­сій­сько­го фло­то­вод­ця­Уша­ко­ва, — на 150 і біль­ше ро­ків пі­зні­ше, в ча­си її за­не­па­ду. Чи не то­му пу­тін­ські за­гар­бни­ки по­спі­ши­ли де­мон­ту­ва­ти в Се­ва­сто­по­лі пам’ятник П. Са­гай­да­чно­му — все­сві­тньо­ви­зна­но­му укра­їн­сько­му пол­ко­вод­цю та фло­то­вод­цю (на від­мі­ну від пам’ятника Кан­ту в Ка­лі­нін­гра­ді), не впу­сти­ли в рі­дний дім, у порт при­пи­ски фла­гман укра­їн­ських вій­сько­вих мо­ря­ків «П. Са­гай­да­чний», що по­вер­нув­сяз ми­ро­твор­чої мі­сії про­ти со­ма­лій­ських пі­ра­тів.

У ві­до­мо­му на той час се­ми­мов­но­му Слов­ни­ку чор­но­мор­ських кра­їв се­ред ін­ших зайня­ли за­кон­не мі­сце укра­їн­ська і та­тар­ська мо­ви (і ні­я­ко­го «мо­гу­че­го»).

Дру­ге го­спо­дар­ське осво­є­н­ня Кри­му укра­їн­ця­ми ста­ло­ся пі­сля на­силь­ни­цько­го ста­лін­сько­го ви­се­ле­н­няз пів­остро­ва крим­ських та­тар і го­спо­дар­сько­го за­пу­сті­н­ня­про­тя гом де­ся­ти­лі­т­тя (!!!) як обла­сті Ро­сій­ської Фе­де­ра­ції. Тіль­ки пі­сляв­хо­дже­н­ня Кри­му до скла­ду Укра­ї­ни з 1954 ро­ку як ор­га­ні­чно­го про­дов­же­н­ня пів­ден­ної кон­ти­нен­таль­ної Укра­ї­ни роз­по­ча­лось йо­го го­спо­дар­сько-куль­тур­не ві­дро­дже­н­ня. Про­те і в скла­ді УРСР, та на­віть в ча­си укра­їн­ської не­за­ле­жно­сті, не від­нов­ле­ні в пов­но­му об­ся­зі куль­тур­ні пра­ва укра­їн­ців. Всу­пе­реч бре­хли­вій пу­тін­ській про- па­ган­ді, ро­сі­я­ни в Кри­му в де­ся­тки ра­зів кра­ще бу­ли за­без­пе­че­ні шко­ла­ми на рі­дній мо­ві, а ті кіль­ка від­кри­тих укра­їн­ських шкіл в оку­по­ва­но­му Кри­му бру­таль­но за­кри­ті.

До­пов­ню­ю­чи чор­но­мор­ські тра­ди­ції укра­їн­ців на Чор­но­му мо­рі, на­га­да­є­мо, що пе­ре­ва­жно з них ре­кру­ту­вав­ся­чор­но­мор­ський флот Ро­сії, укра­їн­ські ко­ре­ні мав адмі­рал На­хі­мов. Ві­до­мі та­кі українці-мо­ря­ки, як ге­рой обо­ро­ни Се­ва­сто­по­ля ма­трос Ко­шка (одно­фа­мі­лець про­слав­лен­но­го геть­ма­на), ре­во­лю­цій­ний ма­трос Ма­тю­шен­ко, адмі­рал Кол­чак, що пі­сля­укра­ї­ні­за­ції кіль­кох су­хо­пу­тних кор­пу­сів під­няв на ко­ра­блях си­ньо-жов­ті пра­по­ри, а звер­та­ю­чись до чор­но­мор­ців, на­зи­вав їх кра­щи­ми у світі мо­ря­ка­ми та ви­ба­чав­ся, що звер­та­є­ться до них ро­сій­ською мо­вою. Йо­го ж дру­жи­на очо­ли­ла в Се­ва­сто­по­лі Со­юз укра­ї­нок. Із Се­ва­сто­по­лем ті­сно пов’яза­не жи­т­тя­бли­ску­чо­го укра­їн­сько­го ін­же­не­ра-вій­сько­ви­ка та пар­тій­но­го ді­я­ча Ма­ці­є­ви­ча — одно­го з пер­ших ле­ту­нів Ро­сії, пер­шо­го у світі про­е­ктан­та під­во­дних чов­нів та пер­шо­го у світі авіа­но­сця, одно­го з фун­да­то­рів РУП (укра­їн­ської ре­спу­блі­кан­ської пар­тії). В ра­дян­ські ча­си, на­віть під час вхо­дже­н­ня­Кри­му до скла­ду РСФСР, шеф­ство над Чор­но­мор­ським вій­сько­вим фло­том здій­сню­ва­ли ком­со­мол та ОСОВІАХІМ Укра­ї­ни.

Та­ким чи­ном, на­го­ло­сив­ши дав­ність про­жи­ва­н­ня­та най­актив­ні­шу участь у го­спо­дар­сько­му та вій­сько­во­му па­ну­ван­ні в Кри­му та Чор­но­му мо­рі укра­їн­ців, з до­лу­че­н­ням за­му­че­но­го де­пор­та­ці­єю та при­ни­же­но­го до сьо­го­дні крим­сько­та­тар­сько­го на­ро­ду, який не має сво­єї ме­тро­по­лії за ме­жа­ми Кри­му, мо­же­мо впев­не­но го­во­ри­ти про їхню спіль­ну куль­тур­ну та го­спо­дар­ську пе­ре­ва­гу на пів­остро­ві, а ро­сі­я­ни — шту­чні ко­ло­ні­за­тор­ські при­буль­ці, не­зда­тні за­без­пе­чи­ти мир­ний роз­квіт пів­остро­ва, за­по­біг­ти пе­ре­тво­рен­ню йо­го у во­гни­ще агресії та не­спо­кою у світі.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.