Про­стір Со­фії

Бол­га­рія та Укра­ї­на як до­каз єв­ро­пей­ської при­ро­ди пра­во­слав’я

Den (Ukrainian) - - Iсторія Та «я» - Окса­на ПАХЛЬОВСЬКА (Рим­ський уні­вер­си­тет «Ла Сап’єн­ца»)

За­кін­че­н­ня. По­ча­ток чи­тай­те у «Дні» № 166-167

Са­ме Бол­га­рі­я­та Укра­ї­на — пра­во­слав­ні кра­ї­ни, що зумі­ли роз­бу­ду­ва­ти і збе­рег­ти свій гли­бо­кий зв’язок з Єв­ро­пою, — до­во­дять єв­ро­пей­ську при­ро­ду пра­во­слав’я, йо­го мо­раль­ний по­тен­ці­ал, йо­го ва­жли­вість для­су­ча­сно­го сві­ту. Ці дві кра­ї­ни пев­ною мі­рою ста­ють хра­ни­тель­ка­ми цьо­го древ­ньо­го ду­хов­но­го во­гню, оскіль­ки пра­во­слав’яв цих кра­ї­нах — не по­лі­ти­чний ін­стру­мент для­у­три­ма­н­ня вла­ди, а гли­бин­ні осно­ви куль­ту­ри.

■ Ки­ри­ло і Ме­фо­дій по­вер­ну­ли­ся в Укра­ї­ну, ко­ли їй бу­ло осо­бли­во скла­дно, ко­ли не­об­хі­дно бу­ло окре­сли­ти но­ві ме­жі її іден­ти­чно­сті1. У ХІХ ст. слов’яни і Ро­сія зно­ву роз­ді­ли­ли­ся: слов’яни шу­ка­ли сво­єї ре­а­лі­за­ції у межах національних дер­жав, по­вер­не­н­ня до сво­го на­ро­дно­го ко­рі­н­ня. І — звіль­не­н­ня від ім­пе­рій. А Ро­сія — по­ряд з Габс­бурзь­кою та Осман­ською ім­пе­рі­я­ми — до­мі­ну­ва­ла ті­єю чи ін­шою мі­рою май­же над усім слов’ян­ським сві­том — де те­ри­то­рі­аль­но, де іде­о­ло­гі­чно. І ма­ла свій про­ект: пе­ре­тво­ри­ти всіх слов’ян — чи при­найм­ні пра­во­слав­ну їх ча­сти­ну — на ро­сі­ян. Ця ідея ма­ла дав­нє ко­рі­н­ня: за­по­ча­тко­ву­ва­лась уже в кон­це­пції Мо­скви як «Тре­тьо­го Ри­му», а в ча­си Ка­те­ри­ни ІІ ма­ла на­зву «гре­цько­го про­е­кту», що пе­ред­ба­чав зли­т­тя всіх слов’ян в єди­ну спіль­но­ту під егі­дою Ро­сії та роз­по­ши­ре­н­ня її до Кон­стан­ти­но­по­ля, який мав ста­ти ста­рим­но­вим ду­хов­ним цен­тром слов’ян ві­зан­тій­сько-ро­сій­сько­го кон­ти­ну­у­му.

■ Зі­ткне­н­ня між ро­сі­я­на­ми та ре­штою слов’ян бу­ло епі­чним. Са­кра­мен­таль­не пу­шкін­ське за­пи­та­н­ня — «Сла­вян­ские ль ру­чьи со­лью­тся в рус­ском мо­ре? / Оно ль ис­ся­кнет? вот во­прос» — це «бу­ти чи не бу­ти?» ро­сій­ської істо­рії. А Шев­чен­ко в по­е­мі «Єре­тик», при­свя­че­ній Ша­фа­ри­ко­ві3, пи­ше: «Сла­ва то­бі, Ша­фа­ри­ку, / Во­ві­ки і ві­ки! / Що звів єси в одно мо­ре / Слов’ янсь кії рі ки! » Це по чут тя сво­єї єд­но­сті че­рез сво­бо­ду ви­бо­ру, че­рез від­чу­т­тя спіль­них енер­гій істо­рії, а го­лов­не — че­рез спіль­ну боротьбу за свою сво­бо­ду. Адже слов’яни в ба­чен­ні Шев­чен­ка — не «ні­мії по­длії ра­би», а — «єре­ти­ки».

■ Вла­сне Ки­ри­ло і Ме­фо­дій ста­ють ем­бле­ма­ти­чни­ми сим­во­ла­ми укра­їн­ської куль­ту­ри, яка — ра­зом із поль­ською — стала в опо­зи­ції до мо­нар­хі­чно­го про­е­кту пан­слов’ян­ської Ро­сії4. На­ро­ди су­про­ти «пле­мен»: у то­го­ча­сній ро­сій­ській лі­те­ра­ту­рі — як в істо­ри­чних текс­тах, так і в по­лі­цій­них до­но­сах — і слов’ян­ські на­ро­ди, і кав­казь­кі, і азій­ські на­зи­ва­ли­ся «пле­ме­на­ми». У тво­рах Ада­ма Мі­цке­ви­ча і Та­ра­са Шев­чен­ка, в істо­ри­чних до­слі­дже­н­нях Йо­а­хі­ма Ле­ле­ве­ля і Миколи Ко­сто­ма­ро­ва йде­ться ви­клю­чно про на­ро­ди — з цьо­го від­тво­рю­є­ться єв­ро­пей­ський ди­скурс в цих лі­те­ра­ту­рах.

■ Су­про­ти ро­сій­ської кон­це­пції не­ди­фе­рен­ці­йо­ва­но­го зро­сій­ще­но­го слов’ян­ства від Мо­скви до Бал­кан у тво­рах поль­ських та укра­їн­ських ав­то­рів утвер­джу­є­ться кон­це­пція ін­ди­ві­ду­аль­но­сті народів та мо­жли­во­сті їхньо­го ві­дро­дже­н­ня ли­ше у віль­ній сім’ї народів єв­ро­пей­ських. Та­єм­на ан- ти­мо­нар­хі­чна ор­га­ні­за­ція — Ки­ри­ло­Ме­фо­ді­їв­ське брат­ство, до яко­го вхо­ди­ли і Ко­сто­ма­ров і Шев­чен­ко й ін­ші то­го­ча­сні ви­да­тні укра­їн­ські ін­те­ле­кту­а­ли, є ве­ли­кою сто­рін­кою в істо­рії ви­зволь­них зма­гань слов’ян­ських народів. Про­існу­ва­ла ця ор­га­ні­за­ція ду­же не­дов­го — від кін­ця 1845 до по­ча­тку 1847 ро­ку — і бу­ла роз­гром­ле­на. Але бу­ла вкрай ва­жли­вою сво­їм по­лі­ти­чним про­е­ктом звіль­не­н­ня всіх по­не­во­ле­них слов’ян­ських народів та об’єд­на­н­ня їх у віль­ну й рів­но­прав­ну фе­де­ра­цію, «за­сно­ва­ну на по­ва­зі на­ро­дно­сті ко­жно­го». Не за­бу­вай­мо, що на бли жа ла ся « вес на на ро дів » 1848—1849 рр. — по­ту­жна хви­ля ан­ти­мо­нар­хі­чних ре­во­лю­цій в усій Єв­ро­пі. І цей про­ект до сьо­го­дні не втра­тив сво­го зна­че­н­ня, оскіль­ки ста­но­вив со­бою одну з на­йшля­хе­тні­ших ві­зій май­бу­тньо­го єв­ро­пей­ських народів, акту­аль­ну не ли­ше у слов’ян­сько­му, ай у за­галь­но­єв­ро­пей­сько­му ви­мі­рі.

■ Про­грам­ний до­ку­мент Брат­ства — «Кни­ги бу­т­тя укра­їн­сько­го на­ро­ду» (1846) ав­тор­ства Ко­сто­ма­ро­ва є від­по­від­дю на «Кни­ги пі­лі­грим­ства і на­ро­ду поль­сько­го» (1832) Мі­цке­ви­ча. Обидва тво­ри є не­ймо­вір­но су­ча­сни­ми за сво­їм змі­стом, по­при хри­сто­ло­гі­чний ха­ра­ктер і мес­сі­ан­ський па­тос. Во­ни го­во­рять про не­об­хі­дність по­ва­ги до ко­жно­го на­ро­ду, про пра­во на­ро­ду на вла­сну куль­тур­ну ін­ди­ві­ду­аль­ність, на свою мо­ву і цер­кву, про не­об­хі­дність по­ва­ли­ти ім­пе­рії як ме­ха­нізм най­гір­шо­го при­ни­же­н­ня лю­ди­ни та збу­ду­ва­ти на­ро­до­вла­д­дя, про сво­бо­ду як най­ви­щу цін­ність як ко­жної окре­мої осо­би­сто­сті, так і ко­жно­го окре­мо­го на­ро­ду. У Мі­цке­ви­ча Поль­ща є «Хри­стом народів», що до­бро­віль­но приймає на се­бе му­ку за­ра­ди звіль­не­н­ня слов’ян­ських народів. До­ку­мент Ко­сто­ма­ро­ва — ки­є­во­цен­три­чний, але Ки­їв ба­чи­ться не як по­лі­ти­чний, а як ду­хов­ний центр слов’ян­ства, як сер­це найбільш при­гно­бле­ної на­ції, що від­ро­дже­н­ням сво­їм дає на­дію на по­вер­не­н­ня до жи­т­тя ін­шим слов’янам під гні­том ім­пе­рій. Са ме з Ки є ва — най древ ні шо го слов’ян­сько­го мі­ста — ба­чи­ться без­ме­жний го­ри­зонт слов’ян­ської істо­рії і вся па­но­ра­ма слов’ян­ських народів — від бе­ре­гів Вол­ги, Дні­пра і Ві­сли до Адрі­а­ти­ки, до бол­гар і сер­бів. А май­бу­тнє са­мої Укра­ї­ни ба­чи­ться в не- за­ле­жно­сті, в су­ве­рен­но­сті — як «не­пі­дле­глої Ре­чі По­спо­ли­тої в со­ю­зі слов’ян­ськім».

■ Це бу­ло справ­ді про­ро­цтво ві­зіо­нар­них укра­їн­ських ін­те­ле­кту­а­лів. Сьо­го­дні їхній про­ект зно­ву акту­аль­ний — у цьо­му на­шо­му світі, що за­раз пе­ре­жи­ває си­стем­ну і вкрай не­без­пе­чну кри­зу, світі, де Ха­ос по­чи­нає до­мі­ну­ва­ти в по­лі­ти­ці й по­чу­т­тях люд­ських, у са­мій сві­то­бу­до­ві — і зокрема у тій Слов’ян­щи­ні, про яку го­во­рив Ко­сто­ма­ров. Зно­ву Ро­сія не втра­чає на­дії пе­ре­тво­ри­ти слов’ян на ро­сі­ян, але... всі без ви­ня­тку слов’яни фа­кти­чно по­ки­ну­ли Ро­сію. За­ли­ши­лась єди­на роз­гу­бле­на Бі­ло­русь. І фронт про­ти­сто­я­н­ня Ро­сії і слов’ян, Ро­сії і Єв­ро­пи зо­се­ре­див­ся в Укра­ї­ні. А са­мо­о­че­ви­дна прав­да по­ля­гає в то­му, що ті­єю мі­рою, якою слов’ян­ський світ на­бли­жа­є­ться до Єв­ро­пи і від­да­ля­є­ться від Ро­сії, — цей світ ожи­ває, ви­ду­жує, ви­хо­дить із при­ни­же­н­ня, на­бу­ває іден­ти­чно­сті, ори­гі­наль­но­сті, ін­ди­ві­ду­аль­но­сті. А тою мі­рою, якою ще знаходиться в пас­тці Ро­сії, — стає не­без­пе­чним по­кру­чем, по­стій­ним про­ду­цен­том па­то­ло­гій, аб­сур­дів і на­си­л­ля.

■ Кон­ста­ту­ва­ти це про­сто — за­над­то опри­яв­не­ні ці про­це­си. Зна­чно скла­дні­ше їх осми­сли­ти, а ще скла­дні­ше — пе­ред­ба­чи­ти подаль­ші по­дії. Пра­кти­чно сьо­го­дні від­бу­ва­є­ться ду­же скла­дна ево­лю­ція (а ча­сом ін­во­лю­ція) ідей, по­нять, явищ — про­цес, що мо же при звес ти як до за не па ду слов’ян­ської ци­ві­лі­за­ції в ці­ло­му, так і пра­во­слав­ної ци­ві­лі­за­ції як та­кої. Адже са­ме «вте­ча від Ро­сії» стру­сну­ла й пе­ре­та­су­ва­ла ма­пу слов’ян­сько­го сві­ту. Вхід Бол­га­рії в ЄС ство­рив пев­ним чи­ном го­ри­зон­таль­ну слов’ян­ську вісь, без по­ді­лу на ка­то­ли­ків і пра­во­слав­них. Але роз­ді­лив­ся і пра­во­слав­ний світ — на пра­во­слав­них «єв­ро­пей­ців», пра­во­слав­них, що по­чу­ва­ють се­бе по­тен­цій­но ча­сти­ною Єв­ро­пи, та пра­во­слав­них, що вважають Єв­ро­пу ан­та­го­ні­стом «ві­зан­тій­сько­го» сві­ту. За остан­ні ро­ки Ро­сія розв’яза­ла вій­ну про­ти двох клю­чо­вих для сво­єї ж вла­сної істо­рії пра­во­слав­них кра­їн: Гру­зії, а по­тім Укра­ї­ни. Укра­ї­на стала об’єктом най­жорс­ткі­шої агресії Ро­сії, яка не ви­знає «ін­шо­сті» Укра­ї­ни, і це не­с­прийня­т­тя пе­ре­тво­рює на свій ан­та­го­нізм сто­сов­но Єв­ро­пи. За­бу­ва­ю­чи при то­му, що хри­сти­ян­ство є одним із під­ва­лин іден­ти­чно­сті Єв­ро­пи. Про­ти­став­ля­ю­чи «своє» пра­во­слав’я єв­ро­пей­ській ци­ві­лі­за­ції, Ро­сія тим са­мим «ви­ймає» пра­во­слав’я з хри­сти­ян­ства, в той час як Укра­ї­на, Бол­га­рія, Гру­зія пра­гнуть ре­а­лі­зу­ва­ти у своїх куль­ту­рах, вла­сне, «пан’єв­ро­пей­ський син­тез», ін­тер­пре­ту­ю­чи пра­во­слав’я як не­від’єм­ну ча­сти­ну єв­ро­пей­сько­го куль­тур­но­го про­сто­ру. Тож ро­сій­ські тан­ки і «Гра­ди», во­ю­ю­чи на ті­лі Укра­ї­ни про­ти Єв­ро­пи, з ти­ми своїми «свя­ще­ни­ка­ми», що ко­ри­гу­ють во­гонь по укра­їн­ських вій­сько­вих, тим са­мим зни­щу­ють пра­во­слав’я як ві­ру, і да­лі ма­ні­пу­лю­ю­чи ним як по­твор­ним ін­стру­мен­том ви­ро­дже­ної вла­ди, — вже без на­дії на ві­дро­дже­н­ня пра­во­слав’я, оскіль­ки най­сві­тлі­ші ін­те­ле­кту­а­ли, які це ро­зумі­ли і пра­гну­ли йо­го ві­дро­дже­н­ня, або вби­ті, або за­бу­ті, або зму­ше­ні до мов­ча­н­ня.

Але Зо­ло­ті во­ро­та Ки­є­ва ви­три­ма­ли не одну на­ва­лу вар­ва­рів. Ви­три­ма­ють і цю та­кож.

■ ТЕ­ПЕР Бол­га­рія в Єв­ро­пі. Сер­бія— го­ту­є­ться всту­пи­ти в Євр­поу. І ні­хто ні­ко­го не вби­ває. Шко­да, Ро­сія да­ле­ко. А то б ане­ксу­ва­ла Тро­ян­до­ву до­ли­ну. І з Сер­бі­єю дер­жа­ва спіль­на не ви­йшла. Ра­ні­ше ро­сій­ські ек­спер­ти мля­во ко­мен­ту­ва­ли, що Сер­бія ви­бе­ре «пре­сти­жні­ший клуб». Те­пер мля­во ко­мен­ту­ють «пре­да­тель­ское за­яв­ле­ние»5 Сер­бії про те, що Крим — це Укра­ї­на... Ро­сія по­си­лає услід уте­клим від неї слов’янам по­гро­зи, що всі во­ни про­па­дуть, що Укра­ї­ну «ра­зде­лят на три ча­сти» — та й вза­га­лі «Украи­на ста­нет Рос­си­ей» Але ж пам’ята­є­мо та­кож по­гро­зу пе­ре­тво­ри­ти Аме­ри­ку на «ра­діо­актив­ну пу­сте­лю» тож ло­гі­чно, що «США по­гру­зи­тся в ад». Пам’ятні й роз­ра­хун­ки Крем­ля, пе­ре­да­ні дер­жав­ним ка­на­лом те­ле­ба­че­н­ня, що ро­сій­ські тан­ки мо­жуть ді­ста­ти­ся до Ки­є­ва, Вар­ша­ви, Бер­лі­на, ін­ших єв­ро­пей­ських сто­лиць за лі­че­ні дні, а то й го­ди­ни8. Вчо­ра Ту­реч­чи­на стала, по­ряд з Укра­ї­ною, основ­ним во­ро­гом Ро­сії, від­су­нув­ши на дру­гий план і США, і Поль­щу, й Есто­нію — «во­ро­гів» тра­ди­цій­них... А сьо­го­дні Ро­сія з Ту­реч­чи­ною та Іра­ном го­тує но­вий альянс, не по­ли­ша­ю­чи на­дії в якийсь спо­сіб на­вер­ну­ти Бол­га­рію на шлях спіл­ки з Ро­сі­єю про­ти За­хо­ду, обі­ця­ю­чи, що Ро­сія «с но­вым пар­тне­ром» увіб’є «гвоздь в гроб ЕС». І тут же пла­нує, як «Рос­сия и Иран об­хи­трят Тур­цию и сде­ла­ют бе­спо­ле­зным Бо­сфор». І уяв­ля­ють со­бі, як «Рос­сия до­сро­чно «уто­пи­ла» Украи­ну...» І хва­ля­ться: «Рос­сия лег­ким дви­же­ни­ем по­ста­ви­ла крест на Украи­не». Вже не кажучи про ідеї не­о­єв­ра­зій­ства, в іде­о­ло­гі­чно­му ру­слі яко­го ру­ха­є­ться ни­ні Ро­сія, яку іде­о­лог ці­єї те­чії Ду­гін ха­ра­кте­ри­зує як «Тре­тий Рим — Тре­тий Райх — Тре­тий Ин­тер­на­ци­о­нал». Той же Ду­гін ла­ко­ні­чно від­по­від­ає на за­пи­та­н­ня, що ж ро­би­ти з Укра­ї­ною: «Уби­вать, уби­вать, уби­вать». При­тім ви­яв­ля­є­ться, що сам про­цес убив­ства має в Ро­сії ціл­ко­ви­то іна­кшу при­ро­ду по­рів­ня­но з ін­ши­ми на­ро­да­ми: «Рус­ский уби­ва­ет ина­че. За ним глу­бин­ный пласт на­ци­о­наль­ной пра­во­слав­ной ме­та­фи­зи­ки, вся тра­ги­че­ская дра­ма апо­ка­ли­пси­са, ра­ско­ла, стра­да­ния, исте­ри­че­ски и прон­зи­тель­но осо­знан­но­го хри­сти­ан­ско­го па­ра­до­кса. Рус­ский тер­ро­рист — жер­тва. Он со­вер­ша­ет ма­ги­че­ский акт, при­зван­ный спа­сти не толь­ко об­ще­ство, на­род, класс, но всю ре­аль­ность». Це фор­му­ла бу­т­тя су­ча­сної Ро­сії. Смер­тель­но не­без­пе­чна для всіх. І для са­мої Ро­сії та­кож.

У про­сто­рі Со­фії в Бол­га­рії ві­тер роз­ві­ває Си­ній пра­пор над Зо­ло­тим Бе­ре­гом. Знак чи­стої еко­ло­гії. Спо­кою. Від­по­чин­ку від стра­ж­дань.

■ А Укра­ї­ні ще до­во­ди­ться до­сі за­хи­ща­ти свій си­ньо-зо­ло­тий пра­пор, обго­рі­лий на ві­трах вій­ни. Але це та­кож за­хист і єв­ро­пей­ської ци­ві­лі­за­ції, й слов’ян­ської: в ім’я ві­дро­дже­н­ня слов’ян­сько­го сві­ту — «як «сім’ї воль­ної, но­вої», за Шев­чен­ком, — ду­хов­ної ре­спу­блі­ки віль­них народів.

Ки­їв — Рим, сер­пень 2016 р. 25-річ­чя Не­за­ле­жно­сті Укра­ї­ни

G. S. Luckyj. Young Ukraine. The brotherhood of Saints Cyril and Methodius. 1845-1847. — OttawaParis: University of Ottawa Press, 1986; S. Kozak. U zrodel Romantyzmu i nowozytnej mysli spolecznej na Ukrainie. — Warszawa: Ossolineum, 1978; S. Kozak. «Knyhy bytija ukrajins’koho narodu» Mykoly Kostomarowa i « Ksiegi narodu i pielgrzymstwa polskiego» Adama Mickiewicza // «Slavia Orientalis», XXII (1973), n. 2; S. Kozak. Ukraincy spiskowcy i mesjanisci. Bractwo Cyryla i Metodego. — Warszawa: PAX, 1990; S. Kozak. Polacy i Ukraincy. W kregu mysli i kultury pogranicza. Epoka romantyzmu. — Warszawa: Wydawnictwa Uniwersytetu Warszawskiego, 2005; S. Kozak. Z dziejow Ukrainy. Religia. Kultura. Mysl spoleczna. — Warszawa: Wydawnictwa Uniwersytetu Warszawskiego, 2006; W. Mokry. Literatura i mysl filozoficzno-religijna ukrainskiego romantyzmu. Szewczenko, Kostomarow, Szaszkiewicz. — Krakow: Wydawnictwo Uniwersytetu Jagiellonskiego, 1996. Див. пе­ре­кла­ди: The Books of Genesis of the Ukrainian Nation (tr. by B. Yanivs’kyi) // Electronic Library of Ukrainian Literature, http:// si - tes.utoronto.ca/elul/English/218/Books-of-Genesis. pdf; Le Livre de la Genese du Peuple Ukrainien. — Paris: Institut d‘Etudes Slaves, 1956 (tr. par G. Luciani), http://france-ukraine.com/LeLivre-de-la-Genese-du-Peuple.html (урив­ки); I libri della Genesi del Popolo Ucraino // «Annali di Ca’ Foscari», XXXIII (1993), 1-2. — Рр. 103-141 (a cura di L. Calvi). Див. та­кож но­ві ви­да­н­ня в Іта­лії, де за тор ку ють ся ці проб ле ми: G. Brogi, O. Pachlovska. Taras Sevcenko. Dalle carceri zariste al Pantheon ucraino. — Firenze: Le Monnier, 2015; A. Franco. Le due nazionalita della Rus?’. Il pensiero di Kostomarov nel dibattito ottocentesco sull’identita ucraina. — Roma: Aracne, 2016. Вірш «Кле­ве­тни­кам Рос­сии» (1831) — ре­а­кція Пу­шкі­на на Ли­сто­па­до­ве пов­ста­н­ня в Поль­щі (1830—1831), жор­сто­ко при­ду­ше­не цар­ськи­ми вій­ська­ми, та на за­кли­ки окре­мих де­пу­та­тів фран­цузь­ко­го Пар­ла­мен­ту під­три­ма­ти зброй­но Поль­щу в її про­ти­сто­ян­ні з Ро­сі­єю. Цей вірш Пу­шкі­на, не­га­тив­но сприйня­тий з бо­ку лі­бе­раль­ної ча­сти­ни ро­сій­ських лі­те­ра­то­рів, ра­зом з йо­го ж вір­шем «Бо­ро­дин­ская го­дов­щи­на» та вір­шем В. Жу­ков­сько­го «Ста­рая пе­сня на но­вый лад» бу­ли на­дру­ко­ва­ні, пі­сля про­чи­та­н­ня ца­ря Миколи І, в бро­шу­рі «На взя­тие Вар­ша­вы» (1831). Па­вел Йо­зеф Ша­фа­рик (1795-1861) — сло­ва­цький і че­ський по­ет, вче­ний, істо­рик, лі­те­ра­ту­ро­зна­вець, етно­граф, лін­гвіст, один із пер­ших си­стем­них сла­ві­стів у Єв­ро­пі, що гли­бо­ко ви­вчав слов’ян­ський куль­тур­ний світ в окре­мі­шно­сті йо­го етно­на­ціо­наль­них ви­явів. «Бра­тчи­ки» но­си­ли на­віть пер­стень із на­пи­сом «св. Ки­ри­ло і Ме­фо­дій, сі­чень 1846». http://slovodel.com/489961-predatelskii-golosserbii-krym-eto-ukraina?utm_medium=referral& utm_source=lentainform&utm_campaign=l.slovodel.com&utm_term=1245878s4682&utm_content= 4551955. https://inforeactor.ru/23716-predskazanie-vassermana-ukraina-stanet-rossiei. Ві­део 16 бе­ре­зня 2014 р.: https://www.youtube.com/watch?v=q1V3Mh3JCH0. http://news.bigmir.net/world/875762-Na-rossijskom-TV-zajavili—chto-tanki-RF-sposobny-dojtido-Varshavy-za-sutki, 11 лю­то­го 2015 р.

ФОТО З САЙТА WWW.OFFNEWS.BG

CИМВОЛ ЄВ­РО­СО­Ю­ЗУ, ЯКИЙ ЗНА­ЮТЬ В УСЬОМУ СВІТІ, — ЗО­ЛО­ТІ ЗІРКИ НА СИНЬОМУ ТЛІ. ДЛЯ БОЛ­ГА­РІЇ ПРИЄДНАННЯ ДО ЄС — УЖЕ ДОСЯГНУТА МЕТА. ЦІЛ­КОМ РЕАЛЬНОЮ — ЗА УМО­ВИ ДОКЛАДАННЯ ВЕЛИЧЕЗНИХ ЗУ­СИЛЬ — ЦЯ МЕТА Є І ДЛЯ УКРА­Ї­НИ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.