НЕСПОДIВАНА Ки­їв­ська Русь

Свя­то­слав Хо­ро­брий, Бол­га­рія, Карл Маркс та са­мо­і­ден­ти­фі­ка­ція Укра­ї­ни

Den (Ukrainian) - - Iсторія Та «я» - Ігор СМЕШКО, до­ктор те­хні­чних на­ук, про­фе­сор

1991 ро­ку, пі­сля­пе­ре­мо­ги За­хо­ду в хо­ло­дній вій­ні про­ти Ра­дян­сько­го Со­ю­зу та роз­па­ду остан­ньо­го, Укра­ї­на втре­тє за свою но­ві­тню істо­рі­єю стала не­за­ле­жною кра­ї­ною.

■ Упер­ше пря­мий на­ща­док се­ре­дньо­ві­чної єв­ро­пей­ської дер­жа­ви Ру­сі зі сто­ли­цею в ста­ро­дав­ньо­му Ки­є­ві — ко­за­цька дер­жа­ва Укра­ї­на — стала не­за­ле­жною ще в се­ре­ди­ні XVII сто­лі­т­тя. Її ім’я впер­ше зга­ду­є­ться в Ки­їв­сько­му лі­то­пи­сно­му зво­ді за Іпа­ті­їв­ським спи­ском від 1187 ро­ку та, ві­ро­гі­дно, по­хо­дить від слов’ян­сько­го «від­окрем­ле­на, ро­до­ва кра­ї­на».

Але на­віть пер­ша ко­ро­тко­ча­сна по­я­ва Укра­їн­ської ко­за­цької дер­жа­ви в ті ча­си, за сто ро­ків до по­ча­тку бо­роть­би за свою не­за­ле­жність Спо­лу­че­них Шта­тів Аме­ри­ки (1775 — 1783 ), ко­ли ще не існу­ва­ло об’єд­на­них Ні­меч­чи­ни та Іта­лії, Ні­дер­лан­ди тіль­ки за­вер­шу­ва­ли боротьбу за свою не­за­ле­жність, а Бри­та­ні­я­та Фран­ція ще бу­ли по­сла­бле­ні на­слід­ка­ми вла­сних гро­ма­дян­ських війн, до­ко­рін­ним чи­ном змі­ни­ла стра­те­гі­чний ба­ланс сил в Єв­ро­пі, та й зго­дом —і у світі.

■ Вна­слі­док бо­роть­би укра­їн­сько­го на­ро­ду в пе­рі­од із 1648 по 1654 ро­ки про­ти спро­би йо­го пов­но­го по­крі­па­че­н­ня­та по­ло­ні­за­ції з бо­ку най­біль­шої на той час єв­ро­пей­ської дер­жа­ви — Ре­чі По­спо­ли­тої (су­ча­сні Поль­ща, Ли­тва, Укра­ї­на та Бі­ло­русь) — оста­н­ня­бу­ла стра­те­гі­чно по­сла­бле­на. Уже че­рез рік пі­сля від­окрем­ле­н­ня­від неї 1654 ро­ку Укра­ї­ни біль­ша ча­сти­на Поль­щі з ії ста­рою та но­вою сто­ли­ця­ми — Кра­ко­вом та Вар­ша­вою — бу­ла тим­ча­со­во за­хо­пле­на 1655 ро­ку шве­да­ми.

■ Річ По­спо­ли­та ще пев­ний час ві­ді­гра­ва­ла ва­жли­ву роль у єв­ро­пей­ській по­лі­ти­ці, але, втра­тив­ши біль­шість люд­ських і при­ро­дних ре­сур­сів Укра­ї­ни, са­ма стала над­то вра­зли­вою з бо­ку но­во­на­ро­дже­ної за до­по­мо­гою Укра­ї­ни єв­ра­зій­ської ім­пе­рії, яка 1721р. взя­ла со­бі на­зву Ро­сій­ської. Пі­сля двох ії по­ді­лів — між ці­єю но­вою ім­пе­рі­єю та Ав­стрі­єю і Прус­сі­єю (1772-го і 1793-го) — ії оста­тній, тре­тій, роз­по­діл 1795 ро­ку по­зба­вив уже са­му Поль­щу не­за­ле­жно­сті, аж до 1918 ро­ку.

Укра­ї­на ж, при­єд­нав­шись 1654 ро­ку до пе­ре­ва­жно азій­ської за куль­ту­рою та фор­мою прав­лі­н­ня­Мо­сков­ської дер­жа­ви (цар якої до 1686 ро­ку, де-фа­кто, та до 1700 ро­ку, де-юре, спла­чу­вав да­ни­ну крим­сько­му ха­но­ві — ва­са­лу ту­ре­цько­го сул­та­на), за­кла­ла тим са­мим основ­ні під­ва­ли­ни дляії єв­ро­пе­ї­за­ції та мо­дер­ні­за­ції, за рахунок сво­го куль­тур­но­го, люд­сько­го та ма­те­рі­аль­но­го під­си­ле­н­ня.

■ Укра­їн­ська ко­за­цька дер­жа­ва на­чеб­то при­кри­ла сво­їм ті­лом — вла­сним на­ро­дом, куль­ту­рою та те­ри­то­рі­єю — слаб­кі пів­ден­но­за­хі­дні кор­до­ни Мо­ско­вії та одно­ча­сно за­вда­ла смер­тель­ної ра­ни ії го­лов­но­му во­ро­го­ві тих ча­сів — Ре­чі По­спо­ли­тій. Не­вдов­зі Мо­ско­ві­я­при­вла­сни­ла со­бі май­же ти­ся­чо­лі­тню істо­рію та куль­тур­ну спад­щи­ну всі­єї ста­ро­дав­ньої Ру­сі, ви­ко­ри­ста­ла ії ста­ро­вин­ну на­зву (не тре­ба плу­та­ти сло­во «Ро­сія» із сло­вом «Русь», як і «ро­сі­я­нин» із «ру­си­ном», «ру­си­чем») та пе­ре­йме­ну­ва­ла свій у біль­шо­сті фін­но-угро-та­тар­ський на­род із «мо­ско­ві­тів» на «ро­сі­ян», «ве­ли­ко­ро­сів».

■ Пря­мі на­щад­ки «ру­ських лю­дей», «ру­си­чів» — українці, від пра­щу­рів яких сво­го ча­су й при­йшла хри­сти­ян­ська ві­ра та осно­ви дер­жав­но­сті на мо­сков­ські зем­лі (да­та за­сну­ва­н­ня­Мо­скви — 1147 рік), бу­ли, від­по­від­но, пе­ре­йме­но­ва­ні в но­вій ім­пе­рії на «ма­ло­ро­сів». По­сту­по­во по­рів­ня­но слаб­ка, як для Єв­ро­пи, Мо­сков­ська дер­жа­ва пе­ре­тво­ри­ла­ся­на по­ту­жну єв­ро­а­зій­ську ім­пе­рію, без якої вже не мо­жна бу­ло ви­рі­шу­ва­ти біль­шість стра­те­гі­чних пи­тань не тіль­ки в Єв­ро­пі, а зго­дом —й у світі.

Між тим остан­ні до­ся­гне­н­ня у роз­ви­тку на­у­ко­вих і при­кла­дних ге­не­ти­чних до­слі­джень рі­зних на­ро­дно­стей у Єв­ро­пі, у по­єд­нан­ні з більш ува­жним пе­ре­о­сми­сле­н­ням уже ві­до­мих істо­ри­чних дже­рел, від­кри­ва­ють у на­ші ча­си й но­ві мо­жли­во­сті для­більш пов­ної оцін­ки ха­ра­кте­ру ста­ро­дав­ньої дер­жа­ви Ру­сі-Укра­ї­ни, зокрема ії зв’яз­ків із ста­ро­дав­ньою Бол­га­рі­єю, а та­кож істо­ри­чно­го пра­ва су­ча­сної Ро­сії на вжи­ва­н­ня­тер­мі­ну «ма­ло­ро­си» по від­но­шен­ню до укра­їн­ців.

■ По­чні­мо із не­за­вер­ше­ної праці Кар­ла Мар­кса «Ви­кри­т­тя­ди­пло­ма­ти­чної істо­рії XVIII сто­лі­т­тя», в якій він зро­бив ана­ліз істо­рії по­хо­дже­н­ня­Мо­ско­вії та Ро­сії, а та­кож про­вів ана­ліз зов­ні­шньої по­лі­ти­ки ца­ри­зму до кін­ця50-х ро­ків XIX сто­лі­т­тя. За­ува­жи­мо від­ра­зу, що ця­пра­ця­ні­ко­ли не пу­блі­ку­ва­ла­сяв Ро­сій­ській ім­пе­рії та впер­ше бу­ла на­дру­ко­ва­на в СРСР ли­ше 1986 ро­ку — під час пе­ре­бу­до­ви Гор­ба­чо­ва, за де­кіль­ка ро­ків до роз­па­ду Со­ю­зу.

■ У цій праці Карл Маркс пи­ше: «...По­ді­бно то­му, як ім­пе­рія Кар­ла Ве­ли­ко­го пе­ре­ду­ва­ла утво­рен­ню су­ча­сних Фран­ції, Ні­меч­чи­ни та Іта­лії, так і ім­пе­рі­я­Рю­ри­ко­ви­чів (Русь, із сто­ли­цею в Ки­є­ві. — Авт.) пе­ре­ду­ва­ла утво­рен­ню Поль­щі, Ли­тви, при­бал­тій­ських по­се­лень, Ту­реч­чи­ни та са­мої Мо­ско­вії... Мо­сков­ська істо­рі­я­при­ши­та до істо­рії Ру­сі бі­ли­ми ни­тка­ми... Ко­ли­скою Мо­ско­вії бу­ло кри­ва­ве бо­ло­то мон­голь­сько­го раб­ства, а не су­во­ра сла­ва епо­хи нор­ма­нів. А су­ча­сна Ро­сі­яє не що ін­ше, як пе­ре­тво­ре­на Мо­ско­вія... На­віть пі­сля сво­го звіль­не­н­ня (від мон­голь­сько­го раб­ства у XV сто­літ­ті. — Авт.) Мо­ско­ві­яй на­да­лі ві­ді­гра­ва­ла свою тра­ди­цій­ну роль ра­ба, який став па­ном...»

Да­лі без­за­пе­ре­чний ав­то­ри­тет у ко­ли­шньо­му СРСР, за­снов­ник і кла­сик мар­кси­зму-ле­ні­ні­зму, на­во­дить та­кі істо­ри­чні ар­гу­мен­ти:

«... Ро­згор­ну­ті пе­ред на­ми ста­ро­вин­ні кар­ти Ру­сі... із усі­єю то­чні­стю свід­чать про без­пе­рерв­ний про­цес роз­ши­ре­н­няії те­ри­то­рії у IX — XI сто­лі­т­тях. Вка­зу­ють нам на Оле­га, який дви­нув 88 000 лю­дей про­ти Ві­зан­тії, при­бив на знак пе­ре­мо­ги свій щит на во­ро­тах ії столиці та про­ди­кту­вав Схі­дній Рим­ській ім­пе­рії га­не­бний мир; на Іго­ря, який зро­бив цю ім­пе­рію сво­єю дан­ни­цею; на Свя­то­сла­ва, який із гор­ді­стю за­яв­ляв: « Гре­ки по­ста­ча­ють ме­ні зо­ло­то, до­ро­гі тка­ни­ни, рис, фру­кти та ви­но, угор­ці при­во­зять скот та ко­ней, із Ру­сі яо­три­мую мед, віск, мі­ха та не­віль­ни­ків»; на Во­ло­ди­ми­ра, який за­во­ю­вав Крим та Лі­во­нію (ча­сти­на су­ча­сної При­бал­ти­ки. — Авт.); при­му­сив гре­цько­го ім­пе­ра­то­ра, по­ді­бно до то­го, як На­по­ле­он при­му­сив гер­ман­сько­го, від­да­ти за ньо­го донь­ку (по­пе­ре­дньо­го ім­пе­ра­то­ра. — Авт.); об’єд­нав вій­сько­ву вла­ду пів­ні­чно­го за­во­йов­ни­ка із те­о­кра­ти­чним де­спо­ти­змом пор­фі­ро­ро­дних та став одно­ча­сно го­спо­да­рем своїх під­да­них на Зем­лі та заступником їх на не­бе­сах.

■ ...По­лі­ти­ка пер­ших Рю­ри­ко­ви­чів до­ко­рін­ним чи­ном від­рі­зня­є­ться від по­лі­ти­ки су­ча­сної Ро­сії. То бу­ла не біль­ше і не мен­ше, як по­лі­ти­ка гер­ман­ських вар­ва­рів, які на­во­дни­ли Єв­ро­пу, — істо­рі­я­су­ча­сних народів по­чи­на­є­ться­ли­ше пі­сля­то­го, як за­кін­чив­ся цей по­топ. Го­ти­чний пе­рі­од істо­рії Ру­сі скла­дає, до ре­чі, ли­ше одну із глав істо­рії нор­ман­ських за­во­ю­вань... Швид­кий про­цес роз­ши­ре­н­ня­те­ри­то­рії був не на­слід­ком ви­ко­на­н­ня­до­ско­на­ло роз­ро­бле­них пла­нів, а при­ро­дним на­слід­ком при­мі­тив­ної ор­га­ні­за­ції нор­ман­ських за­во­ю­вань — ва­са­лі­те­ту без ле­нів, або із ле­на­ми, які існу­ва­ли ли­ше у ви­гля­ді збо­ру да­ни­ни, при­чо­му не­об­хі­дність подаль­ших за­во­ю­вань під­си­лю­ва­ла­ся­без­пе­рерв­ним над­хо­дже­н­ням но­вих ва­ря­гів — аван­тю­ри­стів, які ба­жа­ли сла­ви та здо­би­чі.

■ Во­ждів, у яких ви­ни­ка­ло ба­жа­н­ня від­по­чи­ти, дру­жи­на за­став­ля­ла ру­ха­ти­ся упе­ред, і в ру­ських, як і у фран­цузь­ких зем­лях, які бу­ли за­во­йо­ва­ні нор­ма­на­ми, на­став час, ко­ли во­жді по­ча­ли по­си­ла­ти в но­ві гра­бі­жни­цькі екс­пе­ди­ції своїх нев­га­мов­них та не­на­жер­ли­вих по­бра­ти­мів по зброї ли­ше з ме­тою по­збу­ти­ся­них.

Що­до ме­то­дів ве­де­н­ня­війн та ор­га­ні­за­ції за­во­ю­вань пер­ші Рю­ри­ко­ви­чі ні­чим не від­рі­зня­ли­ся від нор­ма­нів в ін­ших кра­ї­нах Єв­ро­пи. Якщо слов’ян­ські пле­ме­на вда­ло­ся під­ко­ри­ти не ли­ше за до­по­мо­гою ме­ча, а й шля­хом вза­єм­ної зго­ди, то ця осо­бли­вість бу­ла ви­кли­ка­на ви­клю­чно по­ло­же­н­ням цих пле­мен, те­ри­то­рії яких за­зна­ва­ли втор­гне­н­ня як із Пів­но­чі, так і зі Схо­ду та які ско­ри­ста­ли­ся­пер­ши­ми у ці­лях за­хи­сту від дру­го­го.

■ До Ри­му Схо­ду (Ві­зан­тія. — Авт.) ва­ря­гів ва­би­ла та ж са­ма ма­гі­чна си­ла, яка ва­би­ла пів­ні­чних вар­ва­рів до Ри­му За­хо­ду. Сам факт пе­ре­мі­ще­н­н­яру­ської столиці — Рю­рик обрав для­неї Нов­го­род, Олег пе­ре­ніс ії до Ки­є­ва, а Свя­то­слав ро­бив спро­бу за­твер­ди­ти ії в Бол­га­рії, — без­умов­но, до­во­дить, що за­во­йов­ник ли­ше на­кре­слив со­бі шлях і ди­вив­ся на Русь ли­ше як на сто­ян­ку, від якої по­трі­бно ру­ха­ти­ся­да­лі в по­шу­ках ім­пе­рії на пів­дні. Якщо су­ча­сна Ро­сі­я­пра­гне за­во­ло­ді­ти Кон­стан­ти­но­по­лем для­то­го, щоб вста­но­ви­ти своє па­ну­ва­н­ня­над сві­том, то Рю­ри­ко­ви­чі, нав­па­ки, че­рез спро­тив Ві­зан­тії при Ци­мі­схії бу­ли зму­ше­ні оста­то­чно за­крі­пи­ти своє па­ну­ва­н­ня­на Ру­сі.

■ Мо­жуть за­пе­ре­чи­ти, що пе­ре­мож­ці зли­ли­сяз пе­ре­мо­же­ни­ми на­ба­га­то швид­ше, ніж у всіх ін­ших обла­стях, за­во­йо­ва­них вар­ва­ра­ми; що во­жді швид­ко змі­ша­ли­сяіз слов’яна­ми, про що свід­чать їхні шлю­би та іме­на. Але при цьо­му слід пам’ята­ти, що дру­жи­на, яка одно­ча­сно яв­ля­ла со­бою їхню гвар­дію та їхню та­єм­ну ра­ду, скла­да­ла­ся­ви­клю­чно із ва­ря­гів; що Во­ло­ди­мир, який ото­то­жню­вав со­бою вер­ши­ну го­ти­чної Ру­сі, та Яро­слав, пі­сляя ко­го по­чав­сяії за­не­пад, бу­ли при­ве­де­ні на пре­сто­ли си­лою зброї ва­ря­гів.

Якщо в цей час і по­трі­бно визнавати якийсь слов’ян­ський вплив, то це — вплив Нов­го­ро­да, слов’ян­ської дер­жа­ви, тра­ди­ції, по­лі­ти­ка та пра­гне­н­няя кої бу­ли на­стіль­ки про­ти­ле­жні тра­ди­ці­ям, по­лі­ти­ці та пра­гне­н­ням су­ча­сної Ро­сії, що оста­н­ня змо­гла за­твер­ди­ти своє існу­ва­н­ня­ли­ше на йо­го роз­ва­ли­нах (XV сто­лі­т­тя. — Авт.). При Яро­сла­ві зверх­ність ва­ря­гів бу­ло злом­ле­но, але одно­ча­сно зни­ка­ють і за­во­йов­ни­цькі пра­гне­н­ня пер­шо­го пе­рі­о­ду та по­чи­на­є­ться­пе­рі­од за­не­па­ду го­ти­чної Ру­сі. Істо­рі­я­цьо­го за­не­па­ду ще біль­ше, ніж істо­рі­я­за­во­ю­ва­н­ня та ство­ре­н­ня, під­твер­джує ви­клю­чно го­ти­чний ха­ра­ктер ім­пе­рії Рю­ри­ко­ви­чів...»

■ Ці­ка­вим є за­пи­та­н­ня, чо­му ж са­ме ця пра­ця­бу­ла пра­кти­чно ута­єм­ни­че­на та за­бо­ро­не­на більш ніж сто­лі­т­тя­на те­ри­то­рії Ро­сій­ської ім­пе­рії, та зго­дом —і в СРСР, на­віть не­зва­жа­ю­чи на те, що во­на бу­ла на­пи­са­на кла­си­ком і за­снов­ни­ком па­ну­ю­чої в СРСР «мар­ксист­сько-ле­нін­ської на­у­ки та іде­о­ло­гії» Кар­лом Мар­ксом? Га­даю, на­віть на­ве­де­ні ви­ще ряд­ки із неї уже да­ють нам час­тко­ву від­по­відь на це.

■ Карл Маркс вва­жав ста­ро­дав­ню Русь із сто­ли­цею в Ки­є­ві не мо­но­слов’ян­ською дер­жа­вою, а го­ти­чною ім­пе­рі­єю Рю­ри­ко­ви­чів (IX —XI cтст.), яка ма­ла та­кий же істо­ри­чно-ци­ві­лі­за­цій­ний вплив на роз­ви­ток Схі­дної Єв­ро­пи, як і сво­го ча­су франк­ська ім­пе­рі­я­Кар­ла Ве­ли­ко­го (VIII — IX стст.) на Єв­ро­пу За­хі­дну.

При­чо­му сло­во «ім­пе­рія» має тут клю­чо­ве зна­че­н­ня. Ста­ро­дав­ні кельт­ські кра­ї­ни — Гал­лі­я­та Бри­та­нія— вхо­ди­ли до скла­ду Рим­ської ім­пе­рії, але це не да­ло зго­дом пра­ва фран­цу­зам і бри­тан­цям на­зва­ти се­бе рим­ля­на­ми та при­вла­сни­ти со­бі всю Рим­ську істо­рію.

■ Ім­пе­ра­то­ра фран­ків Кар­ла Ве­ли­ко­го вша­но­ву­ють як на­ціо­наль­но­го ге­роя і за­снов­ни­ка двох мо­гу­тніх дер­жав — Ні­меч­чи­ни та Фран­ції, але фран­цузь­кий ім­пе­ра­тор На­по­ле­он Бо­на­парт не ро­бив на цій під­ста­ві спро­би в XIX сто­літ­ті пе­ре­пи­са­ти істо­рію фран­цузь­ких та ні­ме­цьких зе­мель і про­го­ло­си­ти, на­при­клад, ба­вар­ців, шва­бів і са­ксон­ців, які ра­ні­ше на­ле­жа­ли до скла­ду ім­пе­рії гер­ман­ських фран­ків, «ма­ло­фран­цу­за­ми».

ФОТО З САЙТА UKRMAP.SU

ВЕ­ЛИ­КИЙ КНЯЗЬ КИЇВСЬКИЙ ВО­ЛО­ДИ­МИР ХРЕСТИТЕЛЬ (НА МАЛЮНКУ), ЯК І БАТЬКО ЙО­ГО, СВЯ­ТО­СЛАВ ХО­РО­БРИЙ, УВІЙШОВ В ІСТО­РІЮ В РО­ЛІ ФУНДАТОРА ДАВНЬОРУСЬКОЇ ІМ­ПЕ­РІЇ РЮ­РИ­КО­ВИ­ЧІВ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.