Cпе­цна­зі­вець «Фар­то­вий» – Ге­рой Укра­ї­ни

На опе­ра­цію ка­пі­та­ну Оле­ксан­дро­ві Пе­тра­ків­сько­му по­трі­бно по­над 700 ти­сяч до­ла­рів

Den (Ukrainian) - - Суспільство - Сер­гій ЛАЩЕНКО

Увій­сько­вих го­спі­та­лях рід­ко бу­ває ве­се­ло. Ось і те­пер спо­сте­рі­гаю, як мо­ло­ді хло­пці, що вже оду­жу­ють, згрі­ба­ють ли­стяв пар­ку. Все в них ні­би ці­ле, але якісь во­ни... без на­строю. Трі­шки да­лі сто­ять гур­том шість чи сім не­мо­ло­дих чо­ло­ві­ків у ка­му­фля­жах. Дав­но не­го­ле­ні, з ко­за­цьки­ми осе­лед­ця­ми (ма­буть, з яко­гось до­бро­ба­ту), і ви­дно, що при­йшли про­від­а­ти по­ра­не­но­го по­бра­ти­ма. Ось та­ка во­на, во­ю­ю­ча Укра­ї­на — май­же з по­ло­тен Рє­пі­на, істо­ри­чна. Си­дя­чи на лав­ці, роз­мов­ля­є­мо з пол­ков­ни­ком спе­цна­зу Пе­тром Пе­тра­ків­ським. При­га­дую, що ім’яПе­тро в пе­ре­кла­ді з древ­ньо­гре­цької озна­чає «ка­мінь» або «ске­ля», іно­ді йо­го тра­кту­ють, як «твер­дий», «на­дій­ний», «не­по­ру­шний». Ну, тут, як ка­жуть, в са­му то­чку. Пе­тро Ста­ні­сла­во­вич справ­жній ко­зар­лю­га: мі­цний, як дуб — май­стер спор­ту з віль­ної бо­роть­би, за спи­ною ти­ся­ча стриб­ків з па­ра­шу­том! Ось тіль­ки пов­ні­стю си­вий. Адже в цьо­му го­спі­та­лі пе­ре­бу­ває і вже два ро­ки ге­ро­ї­чно бо­ре­ться­за жи­т­тя­йо­го син Оле­ксандр.

«ВИ­ДНО, МО­ГО СИНА САМ БОГ ОБЕРІГАВ...»

То­го дня в на­прям­ку Лу­ган­сько­го ае­ро­дро­му ви­ру­ша­ла ко­ло­на вій­сько­вої те­хні­ки та по­над дві ти­ся­чі бій­ців ЗСУ та ба­таль­йо­ну «Ай­дар». Ко­ман­ди­ри зна­ли, що з кві­та­ми їх ні­хто не зу­стрі­ча­ти­ме, нав­па­ки — во­рог при­го­тує сюр­приз. Ка­пі­тан спе­цна­зу Оле­ксандр Пе­тра­ків­ський отри­мав на­каз ви­йти впе­ред і ру­ха­ти­ся по­пе­ре­ду ко­ло­ни: «Ти ж у нас «Фар­то­вий», та й нюх не­аби­який ма­єш — пе­ре­вір ще раз, чи не зро­бив во­рог за­сід­ки». З Оле­ксан­дром ви­ру­ши­ло чо­тир­над­цять бій­ців — всі во­ни без­ме­жно ві­ри­ли своєму ко­ман­ди­ру. Ма­буть, то­му й на­зи­ва­ли Са­шка «Фар­то­вим», бо мо­ло­дий ка­пі­тан міг під­повз­ти до во­ро­га на­стіль­ки близь­ко, що чув роз­мо­ви се­па­ра­ти­стів. «Ви­ру­шав він зі сво­єю роз­ві­д­гру­пою вно­чі, це бу­ла йо­го по­ра, і зав­жди об­хо­ди­ло­ся без втрат і без стрі­ля­ни­ни. Як і справ­жній роз­ві­дник, умів пе­ре­су­ва­ти­ся не­по­мі­че­ним. Жо­дно­го «про­ко­лу» за весь цей час! Ща­сти­ло мо­є­му си­но­ві, ви­дно, сам Бог оберігав...» — ка­же си­вий пол­ков­ник, і в йо­го го­ло­сі вчу­ва­ю­ться но­тки гор­до­сті за сина. Роз­по­від­ає, що ін­ко­ли до кур­йо­зів до­хо­ди­ло: під час ви­ко­на­н­ня зав­да­н­ня хло­пці під­пов­за­ли так близь­ко, що в бік Олександра і йо­го бій­ців ле­ті­ли ви­ко­ри­ста­ні по­ро­жні бан­ки з-під ту­шон­ки. «Хоч би одну ці­лу ки­ну­ли, па­ску­ди», — жар­ту­ва­ли по­тім на­ші роз­ві­дни­ки. Ось та­ки­ми бу­ли бо­йо­ві бу­дні на­ших спе­цна­зів­ців: і смер­тель­ний ри­зик, і шанс ви­яви­ти свій високий про­фе­сіо­на­лізм.

ЯК КАСКА КОМАНДИРА ВРЯТУВАЛА ЖИ­Т­ТЯ БІЙЦЯ

Ма­буть, во­рог дов­го го­ту­вав­ся до про­хо­дже­н­ня на­шої ко­ло­ни. За­ма­ску­ва­ли­ся так, що бій­ці ка­пі­та­на Пе­тра­ків­сько­го ледь не по се­пар­ських го­ло­вах пройшли. Але ви­яви­ли та­ким чи­ном по­ту­жну за­сід­ку і прийня­ли бій. У во­ро­га бу­ло все: ар­ти­ле­рія, мі­но­ме­ти, гр­ана­то­ме­ти. «Так по­ли­ва­ли во­гнем, що на то­му по­лі, ма­буть, і хро­ба­ка жи­во­го не ли­ши­ло­ся, — ка­же пол­ков­ник Пе­тра­ків­ський, який зі слів си­но­вих по­бра­ти­мів знає ба­га­то по­дро­биць то­го бою. — Оче­ви­дно, у одно­го бійця оскол­ком пе­ре­би­ло ре­мі­нець, який три­має ка­ску. То­ді Оле­ксандр під­повз ближ­че і від­дав сер­жан­то­ві свою. Ко­ман­дним то­ном на­ка­зав одя­гну­ти. Пі­сля бою у ній на­ра­ху­ва­ли сім вм’ятин від оскол­ків...»

Каска справ­ді врятувала жи­т­тя під­ле­гло­го. Ка­пі­тан Пе­тра­ків­ський (оскіль­ки справ­ді фар­то­вий) отри­мав ли­ше одне оско­ло­чне по­ра­не­н­ня. Але яке! Оско­лок зрі­зав че­ре­пну кіс­тку, але мо­зок не за­че­пив. У та­ко­му ста­ні за­кри­вав­ле­ний ка­пі­тан ще про­дов­жу­вав бій, а по­тім ви­тя­гав важ­ко по­ра­не­них бій­ців з по­ля бою. Двоє роз­ві­дни­ків з чо­тир­над­ця­ти за­ги­ну­ло, ре­шта — отри­ма­ли по­ра­не­н­ня рі­зно­го сту­пе­ню та кон­ту­зії. Ска­жі­мо, пра­пор­щи­ку Ігна­тьє­ву оскол­ком вир­ва­ло ко­лін­ну ча­ше­чку. «Але як­би не ця гру­па в скла­ді чо­тир­над­ця­ти осіб, — ка­же Пе­тро Ста­ні­сла­во­вич, — мас­шта­би тра­ге­дії мо­гли б бу­ти не мен­ши­ми, ніж в Іло­вай­ську. У во­ро­га бу­ли всі за­со­би для зни­ще­н­ня на­шої ко­ло­ни. За­ги­ну­ли б со­тні лю­дей, і бу­ла б зни­ще­на вся те­хні­ка. А всю її вар­тість ви уяв­ля­є­те?» Це він до то­го, що Са­шко­ві для опе­ра­ції те­пер по­трі­бно по­над 700 тис. до­ла­рів. Це ра­зом з транс­порт­ни­ми ви­тра­та­ми. Бо до аме­ри­кан­сько­го Хью­сто­на (штат Те­хас), де Ге­рою Укра­ї­ни ма­йо­ру Оле­ксан­дру Пе­тра­ков­сько­му готові зро­би­ти не­об­хі­дну опе­ра­цію і по­ста­ви­ти йо­го на но­ги, лі­та­ком доби­ра­ти­ся не­де­ше­во.

ШЛЯХЕТНЕ СТАВ­ЛЕ­Н­НЯ ДО ДРУЖБИ ПРОЯВИЛОСЯ ЩЕ В ДИТИНСТВІ

Я дов­го роз­пи­ту­вав у пол­ков­ни­ка про ди­тин­ство Олександра. На­ма­гав­ся ро­зі­бра­ти­ся, звід­ки ж бе­ре­ться по­ді­бна жер­тов­ність, як во­на ви­хо­ву­є­ться. Батько ге­роя від­по­вів так: «У ньо­го щось та­ке бу­ло з ран­ньо­го ди­тин­ства. Якось стар­ші хло­пці пе­ре­ві­ря­ли мо­го сина на го­тов­ність дру­жи­ти: «Ля­жеш в но­вень­ко­му піджа­ку в ка­лю­жу за­ра­ди дру­зів?» Трьо­хрі­чний Са­шко без роз­ду­мів ліг. А по­тім при­йшов до­до­му зні­че­ний і ду­же бо­яв­ся, що ми з Те­тя­ною йо­го бу­де­мо сва­ри­ти. Роз­по­вів усе, як бу­ло. А що ми мо­гли зро­би­ти? Він був ма­кси­ма­лі­стом і ду­же сер­йо­зно ста­вив­ся до та­ких ре­чей, як дру­жба...»

Ну що ж, те­пер зро­зумі­ло. Тут і ге­ни, і ще ком­плекс фа­кто­рів. А чи міг Оле­ксандр Пе­тра­ків­ський бу­ти ін­шим? У йо­го ма­ту­сі п’ятсот стриб­ків з па­ра­шу­том — во­на та­кож вій­сько­во­слу­жбо­вець, під­пол­ков­ник ЗСУ, се­стра Сві­тла­на — вій­сько­вий пси­хо­лог, ма­йор. Це у них жил­ка та­ка — на­ша, ко­за­цька... Та­ких ро­дин не­ба­га­то, їх тре­ба бе­рег­ти, якщо хо­че­мо ма­ти нор­маль­не вій­сько і ста­ти пов­но­цін­ною на­ці­єю. Та чи до­ста­тньо для фун­кціо­ну­ва­н­ня на­шої вій­сько­вої ма­ши­ни при­ро­дної фар­то­во­сті окре­мих офі­це­рів? Ро­змов­ля­ю­чи з пол­ков­ни­ком, ло­вив се­бе на дум­ці: ні, не­до­ста­тньо. По­трі­бна си­сте­ма, яка б під­три­му­ва­ла все кра­ще і рі­шу­че від­мі­та­ла б усе ви­пад­ко­ве, на­но­сне, шкі­дли­ве для існу­ва­н­ня Зброй­них сил.

ЗЛО­ЧИН­НА НЕДБАЛІСТЬ ЧИ СЕПАРСЬКІ ШТУЧКИ?

В опе­ра­цій­ну Оле­ксандр за­йшов без сто­рон­ньої до­по­мо­ги. Це я до то­го, що те­пер є спро­би спо­тво­ри­ти ре­аль­ну кар­ти­ну лі­ку­ва­н­ня. Пе­ред тим по­мив­ся під ду­шем, одя­гнув­ши на го­ло­ву це­ло­фа­но­вий па­кет. По­дзво­нив ма­мі й та­то­ві, за­спо­ко­їв їх: мов­ляв, по­чу­ва­ю­ся нор­маль­но, ско­ро ста­ну в стрій. Го­лос був ба­дьо­рий, язик не за­плі­тав­ся. Але фар­то­вість спе­цна­зів­ця на­ткну­ла­ся на... не­фа­хо­вість хар­ків­ських ме­ди­ків. Отри­мав над­то силь­ний нар­коз, труб­ку для вен­ти­ля­ції ле­гень по­мил­ко­во вста­ви­ли у стра­во­хід. Та чи по­мил­ко­во? Пі­сля та­кої опе­ра­ції Ге­роя Укра­ї­ни Пе­тра­ків­сько­го да­лі вже до­ве­ло­ся во­зи­ти. Дов­го пе­ре­бу­вав у ко­мі. За­раз по­чу­ва­є­ться тро­хи кра­ще, але го­во­ри­ти до­сі не мо­же. Що від­бу­ва­є­ться з моз­ком у ви­пад­ку ки­сне­во­го го­ло­ду­ва­н­ня (?), ма­буть, здо­га­ду­є­те­ся. Я ду­мав, що хар­ків­ські ме­ди­ки вже дав­но пу­сти­ли ша­пку по ко­лу і зі­бра­ли бо­дай якусь су­му, не­хай на­віть сим­во­лі­чну, але пол­ков­ник ме­не за­сму­тив: «Жо­дно­го ра­зу не по­дзво­ни­ли і не по­ці­ка­ви­ли­ся ста­ном здо­ров’я Олександра...» Ці­ка­во, чо­му? Прин­ци­по­ві шкі­дни­ки, ідей­ні се­па­ра­ти­сти, чи це про­сто куль­ту­ра на­стіль­ки низь­ка?

УКРА­Ї­НА ПО­ВИН­НА БЕ­РЕГ­ТИ НАЙДОСТОЙНІШИХ. ІНА­КШЕ ЇЇ ПРО­СТО НЕ БУ­ДЕ

Пе­тро Ста­ні­сла­во­вич роз­по­від­ав про те, яким на­по­ле­гли­вим був йо­го син, як пра­цю­вав над со­бою. У во­сьмо­му кла­сі він під­тя­гу­вав­ся 30 ра­зів, а з па­ра­шу­том впер­ше стри­бнув ще в сьо­мо­му! Був у Ізя­сла­ві та­кий вій­сько­во-па­трі­о­ти­чний клуб «Ка­скад», яким ке­ру­вав ма­йор ВДВ Ва­лен­тин Лє­бє­дєв. Той умів ви­хо­ву­ва­ти в ді­тях па­трі­о­тизм і бо­йо­ві якості. Уже до­ро­слим Оле­ксандр лег­ко жон­глю­вав дво­пу­до­ви­ми ги­ря­ми — та­ких і се­ред де­сан­тни­ків не­ба­га­то. І в бою по­во­див­ся як тре­ба — та­ким офі­це­ром мо­жна ли­ше пи­ша­ти­ся. А що ж су­спіль­ство? Сто­сов­но лі­ку­ва­н­ня, то Мі­ні­стер­ство обо­ро­ни за­яви­ло, що та­ких гро­шей во­ни не зна­йдуть. Во­лон­те­рам ви­ще­зга­да­ну су­му та­кож ні­ко­ли не оси­ли­ти. І що те­пер ма­ють ро­би­ти рі­дні? Му­сять зми­ри­ти­ся з тим, що син ре­шту своїх днів про­ве­де в го­спі­та­лях, при­ку­тим до ліж­ка? А чи спри­я­ти­ме ця об­ста­ви­на па­трі­о­ти­чно­му ви­хо­ван­ню май­бу­тніх вій­сько­во­слу­жбов­ців? Мо­же, якось вар­то на­пру­жи­тись усім су­спіль­ством і по­ста­ви­ти на но­ги Ге­роя Укра­ї­ни? Олі­гар­хи, які за­ті­я­ли цю вій­ну чи опо­се­ред­ко­ва­но спри­я­ли її по­ча­тку, мо­гли б тро­хи роз­ко­ше­ли­ти­ся. І юри­сти на­ші по­вин­ні ба­чи­ти свою стра­те­гі­чну ме­ту: пра­цю­ва­ти над тим, щоб Ро­сія ра­но чи пі­зно ком­пен­су­ва­ла зби­тки, зав­да­ні вій­ною. На­віть якщо час­тко­во ком­пен­сує, то на та­ких, як ма­йор Пе­тра­ків­ський, по­вин­но ви­ста­чи­ти.

І го­лов­не — не тре­ба за­бу­ва­ти про вкрай ва­жли­ву об­ста­ви­ну. За­хід сво­го ча­су га­ран­ту­вав нам те­ри­то­рі­аль­ну ці­лі­сність. За­ста­вив Укра­ї­ну від­да­ти ядер­ну зброю. А во­ю­ва­ти за нас во­ни чо­мусь не хо­чуть. Де­хто ро­зу­міє не­при­ро­дність та­кої си­ту­а­ції. Ска­жі­мо, аме­ри­кан­ський вій­сько­вий ек­сперт Філ­ліп Пе­тер­сон за­явив: «Ко­жен віль­ний гро­ма­дя­нин За­хо­ду по­ви­нен ста­ти на ко­лі­на пе­ред укра­їн­ця­ми, які стри­му­ють Ро­сію». Ну, це вже лі­ри­ка... Мо­жна й не ста­ва­ти. Кра­ще б по­ста­ви­ти пи­та­н­ня та­ким чи­ном: не во­ю­є­те са­мі, то хоч лі­куй­те на­ших найдостойніших. Ге­рой Укра­ї­ни Оле­ксандр Пе­тра­ків­ський до та­ких то­чно на­ле­жить.

ФОТО З РО­ДИН­НО­ГО АРХІВУ

ОЛЕ­КСАНДР ІЗ МАМОЮ ТА ДОНЬ­КОЮ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.