«Ве­ксель без су­ми»

Як Укра­ї­на зір­ва­ла план вря­ту­ва­н­ня Со­ю­зу фі­нан­со­ви­ми ме­то­да­ми, під­го­тов­ле­ний при­бі­чни­ка­ми СРСР

Den (Ukrainian) - - Суспільство - Бо­рис СОБОЛЄВ, кан­ди­дат еко­но­мі­чних на­ук

1991 ро­ку ста­ли­ся­дра­ма­ти­чні по­дії, пов’яза­ні з роз­па­дом Со­ю­зу РСР. Їхні по­лі­ти­чні аспе­кти до­бре ви­кла­де­ні і ви­вче­ні. Про­те ба­га­то еко­но­мі­чних і осо­бли­во фі­нан­со­вих ко­лі­зій до­сі за­ли­ша­ю­ться­не­ві­до­ми­ми для­біль­шо­сті гро­ма­дян 15 но­вих дер­жав, так са­мо, як і для ре­шти сві­ту. Це дає мо­жли­вість ке­рів­ни­цтву ни­ні­шньої Ро­сії спе­ку­лю­ва­ти і пе­ре­кру­чу­ва­ти фа­кти.

ВА­РІ­АН­ТИ РОЗ­ПА­ДУ

До Мі­ні­стер­ства зов­ні­шніх еко­но­мі­чних зв’яз­ків УРСР на­ве­сні 1991 ро­ку на­ді­йшло за­про­ше­н­ня взя­ти участь у Мі­жре­спу­блі­кан­ській на­ра­ді ке­рів­ни­ків ві­домств з пи­тань вза­є­мо­дії в но­вих умо­вах. Іні­ці­а­то­ром на­ра­ди ви­сту­пив пер­ший за­сту­пник со­ю­зно­го мі­ні­стра, на­ро­дний де­пу­тат СРСР Ген­на­дій Філь­шин, близь­кий со­ра­тник Гор­ба­чо­ва.

Цій три­ві­аль­ній по­дії су­ди­ло­ся ста­ти одним з ка­та­лі­за­то­рів про­це­су роз­па­ду Со­ю­зу. У на­ра­ді взя­ли участь усі со­ю­зні ре­спу­блі­ки, вклю­ча­ю­чи при­бал­тій­ські. Але не­за­ба­ром са­ме во­ни вийшли з роз­по­ча­тих у ре­зуль­та­ті на­ра­ди пе­ре­го­во­рів, які на­бу­ли до лі­та 1991 ро­ку ха­ра­кте­ру по­стій­но ді­ю­чих. Ко­ри­сту­ю­чись при­хиль­ні­стю пер­шо­го і остан­ньо­го пре­зи­ден­та СРСР, «го­спо­дар» на­ра­ди Філь­шин за­про­сив «на ки­лим» ви­ще керівництво еко­но­мі­чних ві­домств Со­ю­зу — Держ­пла­ну, МЗС, МВЕС, ГКЕС, Мін­фі­ну, Держ­хра­ну, Зов­ні­ш­еко­ном­бан­ку.

З ве­ли­кою до­по­від­дю ви­сту­пив Сте­пан Си­та­рян. Він, зокрема, по­ві­до­мив про пла­чев­ний стан со­ю­зно­го бю­дже­ту, де­фі­цит яко­го ста­но­вив 15% ВВП, про не­ви­ко­на­н­ня пла­но­вих по­ка­зни­ків то­що. Со­ю­зні ві­дом­ства ста­ви­ли пе­ред ре­спу­блі­ка­ми пи­та­н­ня не­пла­те­жів. Річ у тім, що уна­слі­док «па­ра­ду су­ве­ре­ні­те­тів» ре­спу­блі­ки одна за одною при­пи­ня­ли пла­ти­ти до со­ю­зно­го бю­дже­ту, а Ро­сія, Узбе­ки­стан і Вір­ме­нія — пе­ре­ра­хо­ву­ва­ти ва­лю­ту. Укра­ї­на в цьо­му від­но­шен­ні ви­гля­да­ла тро­хи скром­ні­шою, бо за фор­ма­том спе­ці­а­лі­за­ції в рам­ках Ра­ди еко­но­мі­чної вза­є­мо­до­по­мо­ги ви­му­ше­на бу­ла екс­пор­ту­ва­ти си­ро­ви­ну і па­ли­во до кра­їн со­цта­бо­ру і отри­му­ва­ти за­мість цьо­го пе­ре­ві­дні ру­блі, на які не­мо­жли­во бу­ло ку­пи­ти «ва­лю­тний то­вар».

СРСР — БАНКРОТ

Сьо­го­дні з пов­ною впев­не­ні­стю мо­жна заявити, що го­лов­ним «дви­гу­ном» руй­ну­ва­н­ня Со­ю­зу ви­сту­пи­ла вла­да Ро­сій­ської Фе­де­ра­ції, ке­рів­ни­ки якої вже то­ді, в се­ре­ди­ні 1991 ро­ку, ба­чи­ли се­бе в ке­рів­них крі­слах со­ю­зних ві­домств. Сьо­го­дні­шні за­яви Пу­ті­на про ви­рі­шаль­ну роль Укра­ї­ни в роз­па­ді СРСР — по­збав­ле­ні сен­су і фа­ктів. На той час Гор­ба­чов від­чу­вав від Ки­є­ва під­трим­ку, а Укра­ї­на в ці­ло­му бу­ла справ­жнім «ко­му­ні­сти­чним за­по­від­ни­ком», що не пред­став­ляв для со­ю­зно­го цен­тру жо­дної загрози.

Уряд ра­дян­ської Укра­ї­ни ке­ру­вав ли­ше 6% основ­них ви­ро­бни­чих фон­дів ре­спу­блі­ки, що зна­хо­ди­ла­ся на те­ри­то­рії. То­му в Ки­є­ві не бу­ло на­віть до­сто­вір­ної ін­фор­ма­ції про вла­сний по­тен­ці­ал. На­при­клад, вся гео­ло­гі­чна ін­фор­ма­ція про зна­йде­ні ко­ри­сні ко­па­ли­ни, в яких мі­сти­ли­ся ру­ди ти­та­ну, цир­ко­нію, га­фнію, зо­ло­та, ура­ну та ін­ші ута­єм­ни­чу­ва­лись і ви­ру­ша­ли до Мо­сков­сько­го все­со­ю­зно­го ін­сти­ту­ту рід­ко­зе­мель­них і до­ро­го­цін­них ме­та­лів, звід­ки до­сі ми не мо­же­мо її отри­ма­ти.

Не зна­ли в со­ю­зних ре­спу­блі­ках і на­яв­ної си­ту­а­ції в мо­сков­ських фі­нан­сах, на кшталт то­го, як не зна­ють ни­ні­шні ке­рів­ни­ки пе­ри­фе­рій­них ав­то­но­мій, чи є гро­ші в мо­сков­сько­му цен­трі, і ку­ди во­ни над­хо­дять. І на­віть най­від­чай­ду­шні­ший се­па­ра­тист і на­ціо­на­ліст не міг со­бі в 1991 ро­ці уяви­ти, що СРСР — банкрот. А пре­зи­дент СРСР Гор­ба­чов в цей час ко­ле­сив по сві­ту і скрізь під­пи­су­вав но­ві кре­ди­тні уго­ди.

На­ра­да ке­рів­ни­ків зов­ні­шньо­еко­но­мі­чних ві­домств ре­спу­блік бу­ла

Ім­пе­рія, як ви­яви­лось, ще не за­ги­ну­ла. Во­на збе­ре­гла­ся у ви­гля­ді фе­де­ра­ції 84 адмі­ні­стра­тив­но-те­ри­то­рі­аль­них утво­рень, до яких 2014 ро­ку Мо­сква, в ре­зуль­та­ті озбро­є­но­го на­па­ду на Укра­ї­ну, «при­хо­пи­ла» ще й 85-е — Ав­то­ном­ну Ре­спу­блі­ку Крим із Се­ва­сто­по­лем. І, на дум­ку ба­га­тьох ві­до­мих у світі ана­лі­ти­ків, са­ме ане­ксія Кри­му ви­сві­ти­ла на­ро­ста­ю­чий про­цес роз­па­ду ро­сій­сько­го ім­пер­сько­го утво­ре­н­ня, що при­ско­рив­ся під ти­ском сан­кцій сві­то­вої спіль­но­ти пі­сля озбро­є­ної агресії про­ти Укра­ї­ни. Го­лов­на при­чи­на цьо­го про­це­су та ж, що і роз­ва­лу СРСР, — не­ефе­ктив­на ор­га­ні­за­ція управ­лі­н­ня ве­ли­че­зною те­ри­то­рі­єю, що при­зве­ла до со­ці­аль­но-еко­но­мі­чної де­гра­да­ції і роз­ви­тку по­ту­жних від­цен­тро­вих сил. Во­че­видь, уро­ки по­ча­тку 90-х ро­ків ми­ну­ло­го сто­лі­т­тя як ні­ко­ли акту­аль­ні і для сві­ту, який зно­ву за­го­во­рив про не­об­хі­дність «за­спо­ко­є­н­ня» Крем­ля, і для 84 суб’єктів Ро­сій­ської Фе­де­ра­ції, яким Мо­сква не на­дає об’єктив­ної ін­фор­ма­ції про існу­ю­чі еко­но­мі­чні та фі­нан­со­ві про­бле­ми

ви­му­ше­на шу­ка­ти від­по­відь на пи­та­н­ня, де взя­ти гро­ші, щоб уни­кну­ти де­фол­ту. Це сло­во 1991 ро­ку зву­ча­ло са­кра­мен­таль­но. А у по­єд­нан­ні з та­кою сві­то­вою дер­жа­вою, як СРСР, вза­га­лі не спри­йма­ло­ся. То­му кре­ди­ти на ба­га­то мі­льяр­дів до­ла­рів Гор­ба­чов отри­му­вав без про­блем. У світі то­ді не уяв­ля­ли, що від­бу­ва­є­ться в Мо­скві, і одно­ча­сно бо­я­ли­ся цьо­го. Осо­бли­во ще­дри­ми бу­ли нім­ці та їхній Deutsche Bank, які тра­ди­цій­но ві­ри­ли у ви­гі­дні опе­ра­ції з Со­ю­зом.

Ні­хто то­ді ще не знав, що КПРС і КДБ СРСР ве­ли ін­тен­сив­ну ро­бо­ту з «ева­ку­а­ції акти­вів» за кор­дон для подаль­шо­го ві­дро­дже­н­ня ім­пе­рії, що мо­жна спо­сте­рі­га­ти вже сьо­го­дні у фор­мі так зва­но­го про­е­кту «Ро­сія». Але ні­хто з пред­став­ни­ків ре­спу­блі­кан­ських ві­домств не уяв­ляв, як і де бра­ти ва­лю­ту, зо­ло­то й ін­ші акти­ви, що лег­ко пе­ре­тво­рю­ю­ться на ва­лю­ту. Окрім РФ, Узбе­ки­ста­ну та Вір­ме­нії, які по­ста­ча­ли за кор­дон зо­ло­то, ін­ші ре­спу­блі­ки ва­лю­ту май­же не за­ро­бля­ли. Ще не бу­ли роз­ро­бле­ні но­ві ро­до­ви­ща ву­гле­во­днів Азер­бай­джа­ну і Ка­зах­ста­ну, ма­ло­о­сво­є­ни­ми за­ли­ша­ли­ся ба­гат­ства надр Тур­кме­ні­ста­ну та Узбе­ки­ста­ну.

Со­ю­зні ві­дом­ства дов­го ви­зна­ча­ли­ся із за­галь­ною су­мою за­бор­го­ва­но­сті пе­ред зов­ні­шні­ми кре­ди­то­ра­ми, яка зго­дом на­зи­ва­ти­ме­ться зов­ні­шнім дер­жав­ним бор­гом СРСР ста­ном на пев­ну да­ту. Ні­хто не міг со­бі на­віть уяви­ти, як на­да­лі цю су­му об­слу­го­ву­ва­ти, і хто це ро­би­ти­ме.

При­клад по­ка­за­ли при­бал­тій­ські ре­спу­блі­ки, пред­став­ни­ки яких влі­тку 1991 ро­ку за­яви­ли, що во­ни не ма­ють жо­дних фі­нан­со­вих зо­бов’язань зі спад­щи­ни СРСР і не пре­тен­ду­ють на жо­дні акти­ви. Пред­став­ни­ки ре­спу­блік, що за­ли­ши­ли­ся, ро­зумі­ли, що фі­нан­со­ву спад­щи­ну ді­ли­ти до­ве­де­ться на 12 ча­стин. З цьо­го де-фа­кто по­чав­ся роз­пад СРСР. Взим­ку йо­го за­крі­пи­ли по­лі­ти­чною уго­дою в Бі­ло­везь­кій пу­щі.

ЯК ДІЛИЛИ МАЙ­НО І БОР­ГИ

Укра­їн­ська де­ле­га­ція, отри­мав­ши сан­кцію Пре­зи­дії Вер­хов­ної Ра­ди Укра­ї­ни, за під­трим­ки де­ле­га­цій Гру­зії, Мол­до­ви, Азер­бай­джа­ну по­ча­ла роз­ро­бля­ти про­ект між­ре­спу­блі­кан­сько го до го­во ру про по­ря­док по­га шен ня зов­ні­шньо­го дер­жав­но­го бор­гу Со­ю­зу РСР. У черв­не­во­му ва­рі­ан­ті про­е­кту ці­єї уго­ди акти­ви ста­но­ви­ли дов­гий пе­ре­лік. До йо­го скла­ду вхо­ди­ли зов­ні­шні фі­нан­со­ві ви­мо­ги СРСР до по­зи­чаль­ни­ків і ко­мер­цій­них де­бі­то­рів, со­ю­зний ді­а­ман­то­вий фонд, зо­ло­то­ва­лю­тний ре­зерв, ін­ве­сти­ції со­ю­зних ві­домств за кор­до­ном, акти­ви ше­сти ра­дян­ських за­кор­дон­них бан­ків і двох їхніх фі­лій, кво­ти на осво­є­н­ня мі­не­раль­но-си­ро­вин­них ре­сур­сів Сві­то­во­го оке­а­ну, на ви­лов цін­них сор­тів мо­ре­про­ду­ктів, офі­сна, про­ми­сло­ва і жи­тло­ва не­ру­хо­мість та ін­ші ма­те­рі­аль­ні і не­ма­те­рі­аль­ні об’єкти.

Пред­став­ни­ки со­ю­зно­го цен­тру не до­пу­ска­ли і дум­ки про мо­жли­вість роз­ді­лу акти­вів Со­ю­зу. На пе­ре­го­во­рах во­ни іро­ні­чно ста­ви­ли ре­спу­блі­кам пи­та­н­ня: «Бу­де­те роз­пи­лю­ва­ти ра­дян­ські по­соль­ства на 12 ча­стин?». В той же час ані то­чних да­них про ра­дян­ський дер­жав­ний борг, ані ін­фор­ма­ції про акти­ви во­ни не на­да­ва­ли. То­му іні­ці­а­то­ри уго­ди са­мо­стій­но шу­ка­ли не­об­хі­дну ін­фор­ма­цію.

Так, один зі спів­ро­бі­тни­ків По­соль­ства СРСР в Іта­лії по­ві­до­мив, що вар­тість одні­єї з 20 вілл в істо­ри­чній ча­сти­ні Ри­ма, що на­ле­жать МЗС, ста­но­вить, за да­ни­ми рі­ел­то­рів, два мі­льяр­ди до­ла­рів. (І це не по­мил­ка. Йшло­ся про «Віл­ле де Бор­ге­зе», яка пе­ре­йшла сво­го ча­су від гру­зин­ських ца­рів Ро­сій­ської ака­де­мії ми­стецтв.) В той же час бух­гал­те­рія МЗС да­ва­ла ба­лан­со­ву вар­тість в 2 млн ру­блів! (Ра­хів­ни­ки ра­дян­сько­го МЗС по­ясни­ли та­ку рі­зни­цю «не­об­хі­дні­стю еко­но­ми­ти на по­да­тках». )

Та­ким чи­ном, бу­ло про­ве­де­но ем­пі­ри­чну оцін­ку рі­зни­ці у фі­ктив­но-облі­ко­вій і фа­кти­чній рин­ко­вій вар­то­сті об’єктів не­ру­хо­мо­сті в Єв­ро­пі, Пів­ні­чній Аме­ри­ці, Азії, Афри­ці. За по­пе­ре­дньою оцін­кою іні­ці­а­то­рів Уго­ди, акти­ви за рин­ко­вою вар­ті­стю зна­чно пе­ре­ви­щу­ва­ли ве­ли­чи­ну бор­гу, не­о­фі­цій­на ін­фор­ма­ція про що з’яви­ла­ся до ли­пня 1991 ро­ку.

У пер­шо­му ва­рі­ан­ті про­е­кту май­бу­тньо­го До­го­во­ру за­пи­са­ли, що «су­ве­рен­ні ре­спу­блі­ки — уча­сни­ки Уго­ди га­ран­ту­ють об­слу­го­ву­ва­н­ня і по­га­ше­н­ня зов­ні­шньо­го бор­гу СРСР за умо­ви от- ри­ма­н­ня від­по­від­ної час­тки пла­те­жів по бор­го­вих зо­бов’яза­н­нях іно­зем­них дер­жав пе­ред Ра­дян­ським Со­ю­зом і роз­ді­лен­ні зо­ло­то­го за­па­су, ді­а­ман­то­во­го і ва­лю­тно­го фон­дів СРСР, не­ру­хо­мо­сті та ін­ве­сти­цій за кор­до­ном».

Оскіль­ки кре­ди­то­ри на­по­ля­га­ли, а ЗЕБ транс­лю­вав їхні ви­мо­ги, то в на­сту­пній стат­ті про­е­кту бу­ло вка­за­но, що «га­ран­тія су­ве­рен­них ре­спу­блік на­би­рає чин­но­сті з 1 гру­дня 1992 ро­ку з фі­кса­ці­єю за­галь­ної су­ми бор­го­вих зо­бов’язань і квот по ко­жній ре­спу­блі­ці, що є суб’єктом Со­ю­зу РСР».

На­сту­пним прин­ци­по­вим пи­та­н­ням ста­ло ви­зна­че­н­ня цих квот, за яки­ми ре­спу­блі­ки по­ді­лять на час­тки зов­ні­шній дер­жав­ний борг і акти­ви, які мо­жуть бу­ти за­без­пе­че­н­ням з ви­ко­на­н­ня пла­ті­жних зо­бов’язань. Рі­зні ре­спу­блі­ки по-своєму тра­кту­ва­ли ва­рі­ан­ти ви­зна­че­н­ня квот, але сам прин­цип одна­ко­во­го від­но­ше­н­ня їх і до бор­гу, і до акти­вів роз­став­ляв кра­пки над «і».

Та­ким чи­ном, у Ро­сій­ській Фе­де­ра­ції цей по­ка­зник ста­но­вив при­бли­зно 61,02%, в Укра­ї­ні — 16,37% то­що. Жо­дна з ре­спу­блік не опро­те­сту­ва­ла об­чи­сле­ні за­про­по­но­ва­ним чи- ном по­ка­зни­ки ча­сти­ни в зов­ні­шньо­му дер­жав­но­му бор­гу і від­по­від­них акти­вах СРСР. До че­сті уча­сни­ків на­ра­ди, яка, як уже бу­ло ска­за­но, пе­ре­тво­ри­ла­ся на по­стій­но ді­ю­чий фо­рум, цей по­ка­зник став при­кла­дом для ін­ших кра­їн, які вна­слі­док кра­ху ім­пе­рій шу­ка­ли по­ді­бне рі­ше­н­ня. Йде­ться про кра­ї­ни-пра­во­на­слі­ду­ва­чки Ав­стро-Угор­щи­ни, про ре­спу­блі­ки ко­ли­шньої Юго­сла­вії. Ли­ше Че­хії і Сло­вач­чи­ні вда­ло­ся до­мо­ви­ти­ся про роз­ді­ле­н­ня спад­щи­ни в про­пор­ції 2 до 1.

РЕ­А­КЦІЯ КРЕДИТОРІВ

Кре­ди­то­ра­ми Со­ю­зу бу­ли 18 дер­жав сві­ту і близь­ко 600 ко­мер­цій­них бан ків. Крім то го, кре ди то ра ми «з при­му­су» ста­ли ра­дян­ські ко­мер­цій­ні і ви­ро­бни­чі під­при­єм­ства, яким дер­жа­ва не пла­ти­ла за ра­хун­ка­ми. Се­ред них слід на­зва­ти Чор­но­мор­ське і Бал­тій­ське мор­ські па­ро­плав­ства, на які при­па­да­ла основ­на ча­сти­на екс­порт­но-ім­порт­них пе­ре­ве­зень. Кон­фі­ска­ція уря­дом СРСР ва­лю­ти і не­спла­та ра­хун­ків со­ю­зни­ми зов­ні­шньо­тор­го­вель­ни­ми ор­га­ні­за­ці­я­ми при­зве­ли в 1992—1995 ро­ках до фа­кти­чно­го бан­крут­ства цих найбільших у світі па­ро­плавств.

Го лов ни ми кре ди то ра ми бу ли 18 уря­дів сві­ту, які да­ва­ли гро­ші Со­ю­зу, перш за все, для подаль­шо­го екс­пор­ту про­ду­кції. Їхній під­хід до про­бле­ми не­пла­то­спро­мо­жно­сті Со­ю­зу однак не був фор­маль­ним і тра­ди­цій­ним. Сьо­го­дні мо­жна з упев­не­ні­стю ствер­джу­ва­ти, що кре­ди­то­ри не хо­ті­ли допу­сти­ти роз­по­ді­лу бор­гу і не хо­ті­ли го­во­ри­ти про акти­ви. По­лі­ти­чний під­хід до еко­но­мі­чних і фі­нан­со­вих про­блем Мо­скви був сфор­му­льо­ва­ний у ві­до­мій про­мо­ві пре­зи­ден­та США Дж. Бу­ша-стар­шо­го пе­ред де­пу­та­та­ми Вер­хов­ної Ра­ди УРСР. На дум­ку пре­зи­ден­та США, про­бле­ми СРСР — це тим­ча­со­ві по­дії, з яки­ми пре­зи­дент СРСР Гор­ба­чов упо­ра­є­ться. Тим па­че, що За­хід на­дасть для змі­цне­н­ня ру­бля $6 мі­льяр­дів фі­нан­со­вої до­по­мо­ги. І Па­ризь­кий клуб кредиторів СРСР, ді­ю­чи на ви­пе­ре­дже­н­ня і ви­хо­дя­чи зі ска­за­но­го пре­зи­ден­том США в Ки­є­ві, ви­рі­шив зв’яза­ти Со­юз, що роз­па­да­є­ться, ста­ле­вим обру­чем бор­гу.

МЕМОРАНДУМ, ЯКИЙ НЕ ВРЯТУВАВ СО­ЮЗ

28 жовтня 1991 ро­ку в пре­зи­дент-го­те­лі «Жов­тне­вий» у Мо­скві зі­бра­ли­ся кра­ї­ни-кре­ди­то­ри і кра­ї­ни­бор­жни­ки на чо­лі з со­ю­зни­ми ді­я­ча­ми. Па­ризь­кий клуб очо­лив дер­жав­ний скар­бник Фран­ції Жан-Клод Трі­ше, з яким єв­ро­пей­цям да­лі до­ве­ло­ся по­зна­йо­ми­ти­ся в ро­лі глави Цен­траль­но­го бан­ку ЄС і який ни­ні є по­че­сним пре­зи­ден­том Бан­ку Фран­ції. Де­ле­га­цію Укра­ї­ни очо­лю­вав пер­ший прем’єр-мі­ністр не­за­ле­жної Укра­ї­ни Ві­тольд Фо­кін.

На роз­гляд сто­рін бу­ло ви­не­се­но до­ку­мент під на­звою Меморандум про со­лі­дар­ну від­по­від­аль­ність СРСР і йо­го пра­во­на­слі­ду­ва­чів від­но­сно зов­ні­шньо­го дер­жав­но­го бор­гу. Для нас бу­ло спе­ці­аль­но ви­на­йде­но тер­мін про со­лі­дар­ну (ан­глій­ською joint and several) від­по­від­аль­ність. Це озна­ча­ло, що і Со­юз (йо­го до­лю ще не зна­ли), і ре­спу­блі­ки, що сприйня­ли се­бе бор­жни­ка­ми, со­лі­дар­но від­по­від­а­ти­муть до пов­ної ви­пла­ти всі­єї основ­ної су­ми, від­со­тків і штра­фних сан­кцій за не­ви­пла­ти, не­за­ле­жно від то­го, чи ви­пла­тить яка-не­будь з ре­спу­блік свою ча­сти­ну бор­гу. Це озна­ча­ло одне — Со­юз, при­найм­ні ро­ків на 20— 25, фор­маль­но існу­ва­ти­ме, бо та­ка во­ля йо­го кредиторів.

Під­пи сан ня Ме­мо ран ду­му бу ло б ціл­ком ло­гі­чним ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти при­бі­чни­кам збе­ре­же­н­ня Со­ю­зу. І від­по­від­ні про­е­кти ви­ни­ка­ли. Про­во­ди­ли­ся усі­ля­кі пле­бі­сци­ти. Го­во­ри­ти про гео­по­лі­ти­чний кон­сен­сус в цьо­му пи­тан­ні за­раз важ­ко, про­те на­по­лег-

ли­вість кредиторів і ба­жа­н­ня по­лі­ти­ків збе­рег­ти прав­лі­н­ня пре­зи­ден­та М. Гор­ба­чо­ва збі­га­ли­ся.

У цих умо­вах обмов­ки і ар­гу­мен­ти ре­спу­блі­кан­ських лі­де­рів не спри­йма­ли­ся, і во­ни по­ча­ли під­пи­су­ва­ти­ся під Ме­мо­ран­ду­мом. Але тут сво­ю­і­сто­ри­чну роль ві­ді­гра­ла де­ле­га­ція Укра­ї­ни. Фо­кін від­мо­вив­ся під­пи­су­ва­ти цей до­ку­мент, за­явив­ши, що «Укра­ї­на не мо­же під­пи­су­ва­ти ве­ксель, на яко­му не вка­за­на су­ма». Пі­сля цьо­го він за­ли­шив зал за­сі­дань. Йо­го за­ува­же­н­ня бу­ли спра­ве­дли­ви­ми. Адже до 28 жовтня ре­спу­блі­ки так і не отри­ма­ли від со­ю­зних вла­стей ані кон­кре­тної ін­фор­ма­ції про су­му зов­ні­шньо­го дер­жав­но­го бор­гу, ані ін­фор­ма­ці­ю­про ва­лю­тні акти­ви Со­ю­зу і акти­ви за кор­до­ном. Укра­ї­на про­де­мон­стру­ва­ла ре­спу­блі­кам, які ще не всти­гли під­пи­са­ти Меморандум, як мо­жна ді­я­ти. Так бу­ло зір­ва­но гран­діо­зний план з по­ря­тун­ку Со­ю­зу фі­нан­со­ви­ми ме­то­да­ми.

Ке­рів­ник Па­ризь­ко­го клу­бу Трі­ше то­ді без­апе­ля­цій­но про­ко­мен­ту­вав: «По­лі­ти­ка по­ро­жньо­го крі­сла на пе­ре­го­во­рах зав­жди про­гра­шна». Про­те в ре­зуль­та­ті де­мар­шу Укра­ї­ни бу­ло від­кри­то до­ро­гу до роз­по­ді­лу ра­дян­сько­го бор­гу і на­жи­тих за 70 ро­ків акти­вів.

ФОР­МУ­ЛА ДІЛЕННЯ

Уго­ду про роз­по­діл бор­гу і акти­вів 4 гру­дня 1991 ро­ку під­три­ма­ли всі ре­спу­блі­ки за ви­ня­тком при­бал­тій­ських. Осо­бли­во слід оці­ни­ти мо­ти­ви по­ве­дін­ки ке­рів­ни­ків Ро­сії та Бі­ло­ру- сі. Ро­сій­ська ко­ман­да на чо­лі з Бо­ри­сом Єль­ци­ним ро­би­ла все для роз­ва­лу Со­ю­зу. Про­те мо­ти­вом для цьо­го не бу­ла не­за­ле­жність Ро­сії. Ду­ма­є­ться, во­ни ке­ру­ва­ли­ся вла­сни­ми ам­бі­тни­ми пла­на­ми з ре­фор­му­ва­н­ня, де­мо­кра­ти­за­ції, при­ва­ти­за­ції то­що. Сто­сов­но не­за­ле­жно­сті, на­стрій ро­сі­ян був та­кий, що все це тим­ча­со­во, і в най­ближ­чо­му май­бу­тньо­му Со­юз бу­де від­нов­ле­но в но­во­му ви­гля­ді.

Бі­ло­ру­ські пред­став­ни­ки спо­ча­тку бу­ли за «роз­лу­че­н­ня» і роз­по­діл за за­про­по­но­ва­ним про­е­ктом. Про­те не­за­ба­ром їх за­мі­ни­ли на більш кон­се­рва­тив­них, про­ра­дян­ських бю­ро­кра­тів. У ре­зуль­та­ті по­зи­ція Бі­ло­ру­сі пе­ред­ба­ча­ла збе­ре­же­н­ня Со­ю­зу і, від­по­від­но, від­мо­ву від роз­по­ді­лу дер­жав­но­го бор­гу і акти­вів. Утім, до 1992 ро­ку всі ре­спу­блі­ки під­пи­са­ли Уго­ду і до­мо­ви­ли­ся ство­ри­ти Мі­ждер­жав­ну ра­ду з управ­лі­н­ня бор­гом і акти­ва­ми, а опе­ра­цій­ні мо­мен­ти за­ли­ши­ти за Зов­ні­ш­еко­ном­бан­ком СРСР. Тра­ди­цій­ни­ми при­бі­чни­ка­ми і пар­тне­ра­ми Укра­ї­ни з цьо­го пи­та­н­ня бу­ли Мол­да­вія, Гру­зія, Азер­бай­джан.

УКРА­Ї­НА В БЛОКАДІ

По­зи­цію Укра­ї­ни від­но­сно Ме­мо­ран­ду­му і Уго­ди про роз­по­діл бор­гу та акти­вів кре­ди­то­ри не зро­зумі­ли. То­му з 1 гру­дня 1991 ро­ку по 26 бе­ре­зня 1992 ро­ку Укра­ї­на ви­яви­ла­ся в не­гла­сній кре­ди­тній блокаді як з бо­ку офі­цій­них кредиторів — 18 роз­ви­не­них дер­жав сві­ту і по­над 600 ко­мер­цій­них та ін­ве­сти­цій­них бан­ків.

Ця бло­ка­да по­си­лю­ва­ла­ся тим, що пі­сля по­раз­ки ГКЧП у ро­сій­ських вла­стей бу­ло пра­гне­н­ня зайня­ти по­зи­цію со­ю­зно­го цен­тру. Ко­ман­да Єль­ци­на — Бур­бу­лі­са — Гай­да­ра вже осво­ю­ва­ла ка­бі­не­ти со­ю­зних ке­рів­ни­ків і «пе­ре­йма­ла» дух їхніх стін. Укра­ї­ну, яка ле­две ста­ва­ла на но­ги, вже в 1992 ро­ці по­ча­ли при­ско­ре­ни­ми тем­па­ми пе­ре­во­ди­ти на сві­то­ві ім­порт­ні ці­ни па­ли­ва, по­збав­ля­ти жит­тє­во ва­жли­во­го до­сту­пу до со­ю­зних кре­ди­тів. Осо­бли­во про­во­ка­цій­ни­ми ста­ли на­сту­пні по­дії.

Со­ю­зний центр ви­ро­бив кон­фі­ска­цію вкла­дів гро­ма­дян у всіх кон­то­рах со­ю­зно-ре­спу­блі­кан­ських бан­ків ні­би­то для подаль­шо­го фі­нан­су­ва­н­ня де­фі­ци­ту со­ю­зно­го бю­дже­ту (по­над 15% ВВП в 1991 ро­ці). Та­ким чи­ном, вкла­ди укра­їн­ських гро­ма­дян до уста­нов Оща­дно­го бан­ку СРСР у су­мі 92 млрд ру­блів «пі­шли» в 1992— 1993 ро­ках на фі­нан­су­ва­н­ня де­фі­ци­ту бю­дже­ту Ро­сій­ської Фе­де­ра­ції. Ту­ди ж бу­ли на­прав­ле­ні кон­фі­ско­ва­ні ре­спу­блі­кан­ські ва­лю­тні ко­шти, у то­му чи­слі екві­ва­лент $620 міль­йо­нів, з яких $150 міль­йо­нів на­ле­жа­ли ре­спу­блі­кан­сько­му ва­лю­тно­му фон­ду. Так са­мо «пі­шли» і гро­ші, аку­му­льо­ва­ні со­ю­зним Мін­фі­ном для по­га­ше­н­ня облі­га­цій вну­трі­шньої дер­жав­ної по­зи­ки 1982—1990 ро­ків, стра­хо­ві вкла­ди то­що.

То­ді ж, 1992 ро­ку, по­лі­ти­чне керівництво РФ «ви­штов­хну­ло» Укра­ї­ну з ру­бле­вої зо­ни, зму­сив­ши по­же­жни­ми тем­па­ми вво­ди­ти су­ро­га­тні гро­шо­ві зна­ки. За 1991—1992 ро­ки ре­спу­блі­кан­ська кон­то­ра Дер­жбан­ку СРСР пра­кти­чно не отри­му­ва­ла но- вих гро­шо­вих ку­пюр, а щой­но на­ро­дже­ний На­ціо­наль­ний банк Укра­ї­ни бу­ло пе­ре­ве­де­но на єди­ні ко­ре­спон­дент­ські ра­хун­ки з умов­ною фі­кса­ці­єю «бор­гів» по між­ре­спу­блі­кан­ських роз­ра­хун­ках. Якщо при­га­да­ти, що в цей час від­бу­ва­ло­ся в Кри­му і з ядер ни ми ар се на ла ми, то ціл ком мо­жна зро­зу­мі­ти, як но­во­на­ро­дже­ні ро­сій­ські лі­де­ри пе­ре­би­ра­ли на се­бе фун­кції віджи­лої ра­дян­ської ім­пе­рії.

«НУЛЬОВИЙ ВАРІАНТ»

Вра­хо­ву­ю­чи, що гро­ма­дя­ни кра­ї­ни че­ка­ли обі­ця­но­го по­лі­ти­ка­ми по­лі­пше­н­ня жит­тє­во­го рів­ня, Укра­ї­на на­по­ле­гли­во шу­ка­ла всі­ля­кі шля­хи ви­хо­ду з украй не­спри­я­тли­вої си­ту­а­ції, що скла­ла­ся. Ва­жли­вим ета­пом став ком­про­міс із за­хі­дни­ми кре­ди­то­ра­ми, який бу­ло зна­йде­но у важ­ко­му ді­а­ло­зі прем’єр-мі­ні­стра Фо­кі­на з ке­рів­ни­ком Па­ризь­ко­го клу­бу Трі­ше. «Змін­ний лист» від 26 бе­ре­зня 1992 ро­ку від­крив шлях до оста­то­чно­го вре­гу­лю­ва­н­ня пи­тань пра­во­на­сту­пно­сті від­но­сно дер­жав­но­го бор­гу та акти­вів СРСР. Кре­ди­то­ри Па­ризь­ко­го клу­бу да­ли Укра­ї­ні мо­жли­вість ви­рі­ши­ти пи­та­н­ня з Ро­сі­єю, а та­кож зо­бов’яза­ли­ся спри­я­ти ви­яв­лен­ню об’єктив­них ве­ли­чин бор­гу і акти­вів.

Це від­кри­ло нам до­ро­гу до всту­пу в 1992 ро­ці до МВФ і Гру­пи Сві­то­во­го бан­ку, ЄБРР та ін­ших між­на­род них ор га ні за цій, під го ту ва ло фун­да­мент для вве­де­н­ня на­ціо­наль­ної ва лю ти і ви рі шен ня ба га тьох ін­ших пи­тань, жит­тє­во ва­жли­вих для не­за­ле­жної дер­жа­ви. Про­те так зва но го оста точ но го рі шен ня пи - тан ня пра во на ступ нос ті від нос но дер­жав­но­го бор­гу і акти­вів СРСР зна­йде­но все ж не бу ло.

По­лі­ти­чну осно­ву вре­гу­лю­ва­н­ня фі­нан­со­вих пи­тань вда­ло­ся за­кла­сти у Він­ні­пе­гу (Ка­на­да) на кон­фе­рен­ції, ор­га­ні­зо­ва­ній Сві­то­вим бан­ком. Всі кре­ди­то­ри, а та­кож ке­рів­ни­ки Ро­сії та Тур­кме­ні­ста­ну схва­ли­ли де­кла­ра­цію про до­по­мо­гу Укра­ї­ні у ви­хо­ді з кри­зи і ство­рен­ні умов для со­ці­аль­но-еко­но­мі­чних ре­форм.

1994 ро­ку під ти­ском за­хі­дних кредиторів уряд РФ пі­шов на по­сту­пки з ре­стру­кту­ри­за­ції за­бор­го­ва­но­сті Укра­ї­ни з ви­да­них ко­мер­цій­них кре­ди­тів і по за­бор­го­ва­но­сті, що на­ко­пи­чи­ла­ся, пе­ред РАО «Газ­пром». 9 гру­дня прем’єр-мі­ністр Укра­ї­ни Ма­сол під­пи­сав з ке­рів­ни­ком уря­ду РФ Ві­кто­ром Чер­но­мир­ді­ним Уго­ду про оста­то­чне вре­гу­лю­ва­н­ня пи­та­н­ня що­до зов­ні­шньо­го дер­жав­но­го бор­гу і акти­вів СРСР — так зва­ний нульовий варіант. Цей до­ку­мент фор­маль­но і до­сі не на­брав чин­но­сті. Про­те, не­зва­жа­ю­чи на це, кре­ди­то­ри пі­шли на вре­гу­лю­ва­н­ня за­бор­го­ва­но­сті. Остан­ні пла­те­жі по ра­дян­сько­му бор­гу Ро­сія має по­га­си­ти у 2030 ро­ці.

Від­по­від­на Уго­да до­сі за­ли­ша­є­ться не ра­ти­фі­ко­ва­ною Вер­хов­ною Ра­дою Укра­ї­ни. Ро­сія не ви­ко­на­ла біль­шої ча­сти­ни узя­тих зо­бов’язань і, на­сам­пе­ред, з ін­фор­му­ва­н­ня про борг і акти­ви, по від­шко­ду­ван­ню кон­фі­ско­ва­них ко­штів гро­ма­дян (за ви­ня­тком $20 міль­йо­нів, що на­ле­жа­ли вкла­дни­кам Зов­ні­ш­еко­ном­бан­ку, що ство­ри­ло пре­це­дент). Спра­ве­дли­вим ва­рі­ан­том оста­то­чно­го вре­гу­лю­ва­н­ня мо­гло б ста­ти під­пи­са­н­ня всі­ма ре­спу­блі­ка­ми-пра­во­за­сту­пни­ця­ми СРСР ком­пле­ксної уго­ди про вре­гу­лю­ва­н­ня пи­тань фі­нан­со­вої спад­щи­ни. Про­ект та­кої уго­ди Ки­їв роз­ро­бив ще 1992 ро­ку, за­про­сив­ши до ці­єї ро­бо­ти всі за­ці­кав­ле­ні сто­ро­ни. Але че­рез об­стру­кцію ке­рів­ни­цтва Ро­сій­ської Фе­де­ра­ції фо­рум не про­ве­ли, і про­ект до­сі не роз­гля­ну­то.

УРОК СПАДКОЄМЦЯМ

Ім­пе­рія, як ви­яви­лось, ще не за­ги­ну­ла. Во­на збе­ре­гла­ся у ви­гля­ді фе­де­ра­ції 84 адмі­ні­стра­тив­но-те­ри­то­рі­аль­них утво­рень, до яких 2014 ро­ку Мо­сква, в ре­зуль­та­ті озбро­є­но­го на­па­ду на Укра­ї­ну, «при­хо­пи­ла» ще й 85-е — Ав­то­ном­ну Ре­спу­блі­ку Крим з Се­ва­сто­по­лем. І, на дум­ку ба­га­тьох ві­до­мих у світі ана­лі­ти­ків, са­ме ане­ксія Кри­му ви­сві­ти­ла на­ро­ста­ю­чий про­цес роз­па­ду ро­сій­сько­го ім­пер­сько­го утво­ре­н­ня, що при­ско­рив­ся під ти­ском сан­кцій сві­то­вої спіль­но­ти пі­сля озбро­є­ної агресії про­ти Укра­ї­ни. Го­лов­на при­чи­на цьо­го про­це­су та ж, що і роз­ва­лу СРСР, — не­ефе­ктив­на ор­га­ні­за­ція управ­лі­н­ня ве­ли­че­зною те­ри­то­рі­єю, що при­зве­ла до со­ці­аль­но-еко­но­мі­чної де­гра­да­ції і роз­ви­тку по­ту­жних від­цен­тро­вих сил.

Во­че­видь, уро­ки по­ча­тку 90-х ро­ків ми­ну­ло­го сто­лі­т­тя як ні­ко­ли акту­аль­ні і для сві­ту, який зно­ву за­го­во­рив про не­об­хі­дність «за­спо­ко­є­н­ня» Крем­ля, і для 84 суб’єктів Ро­сій­ської Фе­де­ра­ції, яким Мо­сква не на­дає об’єктив­ної ін­фор­ма­ції про існу­ю­чі еко­но­мі­чні та фі­нан­со­ві про­бле­ми.

КА­РИ­КА­ТУ­РА ВІ­КТО­РА БО­ГО­РА­ДА

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.