Пар­ла­мент­ський бунт... на ко­лі­нах

По­ки умо­ви для ро­бо­ти ФСБ і ГРУ на на­шій те­ри­то­рії ціл­ком спри­я­тли­ві, адже ми й да­лі жи­ве­мо за стан­дар­та­ми мир­но­го ча­су

Den (Ukrainian) - - Один День Із Життя Міста - Ігор ЛО­СЄВ

Ді­жда­ли­ся. На­ре­шті на­ша Вер­хов­на Ра­да на­чеб­то від­по­ві­ла (від­по­відь за­тя­гну­ла­ся у зв’яз­ку з три­ва­лим від­по­чин­ком де­пу­та­тів, без­мір­но втом­ле­них від ро­бо­ти на бла­го на­ро­ду) Се­йму і Се­на­ту Поль­щі на їхню­ан­ти­укра­їн­ську «ге­но­ци­дну» по­ста­но­ву. При цьо­му на­ро­дні обран­ці на­віть за­бу­ли, що у від­по­віді слід бу­ло да­ти ре­зуль­ту­ю­чу ча­сти­ну: ви­мо­гу ска­су­ва­ти той до­ку­мент, з яким де­пу­та­ти не зго­дні. За­про­по­но­ва­ний ни­ми текст ви­явив­ся нав­ди­во­ви­жу без­зу­бим, ні­яким. Це своє­рі­дне ви­зна­н­ня зви­ну­ва­чень на сво­ю­а­дре­су, хоч і не яв­не, не ви­ра­зне, але ви- зна­н­ня. Усій на­шій на­ції по­ві­си­ли на ши­ю­не­спра­ве­дли­ве й га­не­бне зви­ну­ва­че­н­ня. А «най­кра­щі пред­став­ни­ки» обви­ну­ва­че­них зайня­ли­ся (за­мість гі­дної ре­а­кції) роз­ти­ра­н­ням поль­сько­го плюв­ка по укра­їн­сько­му облич­чю. Де­мон­стра­ція сво­єї вра­зли­во­сті, нев­мі­н­ня й не­ба­жа­н­ня за­хи­ща­ти­ся не дає ні­чо­го, окрім посилення ан­ти­укра­їн­ської істе­рії в Поль­щі. Чо­го ж не ти­сну­ти, якщо гну­ться й по­сту­па­ю­ться, якщо зра­ди­ли свою істо­рі­юі своїх ге­ро­їв, за­бу­ва­ють свої жер­тви й ви­зна­ють чу­жі більш гі­дни­ми ша­ни?

Я ціл­ком зго­ден з до­свід­че­ним юри­стом-між­на­ро­дни­ком про­фе­со­ром Во­ло­ди­ми­ром Ва­си­лен­ком, який вва­жає, що ця «від­по­відь» Вер­хов­ної Ра­ди ма­ти­ме не­га­тив­ні на­слід­ки для на­ціо­наль­ної безпеки Укра­ї­ни. Ні­ко­му, ні во­ро­гам, ні пар­тне­рам не мо­жна до­зво­ля­ти без­під­став­но при­ни­жу­ва­ти на­ціо­наль­ну гі­дність Укра­ї­ни. На жаль, ни­ні­шня вла­да в Укра­ї­ні ду­же лю­бить вла­сне ка­пі­ту­лянт­ство по­ясню­ва­ти зов­ні­шнім ти­ском. При­га­дай­мо, скіль­ки ра­зів вла­да ви­прав­до­ву­ва­ла гра­бі­жни­цькі та­ри­фи, на­ступ на жит­тє­ві ін­те­ре­си на­ро­ду ти­ском з бо­ку МВФ. Мов­ляв, що ми мо­же­мо вді­я­ти? МВФ ви­ма­гає! Але ви­яви­ло­ся, що МВФ не ви­ма­гає ні­чо­го, окрім зба­лан­со­ва­но­го бю­дже­ту, де ви­тра­ти збі­га­ли­ся б з до­хо­да­ми. А вже як цьо­го доб’ється керівництво кон­кре­тної кра­ї­ни, МВФ не сто­су­є­ться. Мо­же, за рахунок обме­жень кра­ді­жок ви­щих чи­нов­ни­ків, за рахунок бо­роть­би з корупцією, при­пи­не­н­ня фі­нан­су­ва­н­ня сум­нів­них про­е­ктів то­що. Але в Укра­ї­ні вла­да ба­чить зав­жди ли­ше один шлях: зро­би­ти бі­дних іще бі­дні­ши­ми, а ба­га­тих ще ба­га­тши­ми. І, зві­сно, ні в яко­му ра­зі не обра­зи­ти олі­гар­хів, по­чи­на­ю­чи з ни­ні­шньо­го олі­гар­ха № 1.

СИМ­ПА­ТИ­КИ КРЕМ­ЛЯ

Ситуація в те­ле­про­сто­рі кра­ї­ни теж да­ле­ка від іде­а­лу. Не­що­дав­но про­чи­тав ін­терв’юз гла­во­ю­те­ле­ка­на­лу ZIK па­ном Тур­ке­ви­чем. Чу­до­ві він да­вав від­по­віді, я ле­две не роз­пла­кав­ся від роз­чу­ле­н­ня. Па­трі­о­ти­чно все по­від­ав, ро­зум­но, роз­кри­ти­ку­вав ущент шкі­дли­ву ді­яль­ність «Ін­те­ру». Але дня­ми вми­ка­юя ZIK і ба­чу в сту­дії одно­го по­пу­ляр­но­го жур­на­лі­ста Руслана Ко­ца­бу вла­сно­ю­пер­со­ною . Цей Ко­ца­ба від­си­дів біль­ше ро­ку за пу­блі­чні за­кли­ки до зри­ву мо­бі­лі­за­ції до Зброй­них сил Укра­ї­ни. Не­що­дав­но апе­ля­цій­ний суд Іва­но-Фран­ків­ська ви­прав­дав Ко­ца­бу. Ну, які у нас су­ди, ми зна­є­мо. Але й сам го­спо­дар сту­дії у цьо­му сен­сі не без грі­ха. І 2014 ро­ку ду­же актив­но про­ми­шляв на цій же «ни­ві» в ефи­рі ZIK. Автор цих ряд­ків осо­би­сто спо­сте­рі­гав, як ве­ду­чий по­ясню­вав кіль­ком сол­дат­ським ма­те­рям Га­ли­чи­ни, що ні­чо­го їхнім си­нам ро­би­ти в АТО, не­хай «схі­дня­ки» са­мі управ­ля­ю­ться. Ко­ца­ба, зві­сно, не упу­стив мо­жли­во­сті на всі 100% ско­ри­ста­ти­ся на­да­ним йо­му про­па­ган­дист­ським майданчиком. Він «по­ві­дом­ляв» укра­їн­цям, що ні­би­то ар­мія Укра­ї­ни «зни­щує на схо­ді мир­не на­се­ле­н­ня», що ЗСУ ма­ють пі­ти з Дон­ба­су, сло­вом, ви­дав в ефір весь агі­та­цій­ний по­тен­ці­ал Крем­ля, «ДНР» і «ЛНР» ра­зом узя­тих. Ко­ца­ба блю­знір­ськи по­рів­няв пу­тін­ських на­йман­ців на Дон­ба­сі з во­ї­на­ми УПА. Ну, і як пі­сля цьо­го ме­ні ста­ви­ти­ся до те­ле­ка­на­лу ZIK, і чим він кра­щий за «Ін­тер»?

«24» те­ле­ка­нал по­про­сив своїх гля­да­чів оці­ни­ти за­яву ака­де­мі­ка (мо­гу­тня у нас ака­де­мія!) Во­ло­ди­ми­ра Ли­тви­на, який за­кли­кав укра­їн­ців «від­но­ви­ти від­но­си­ни з Ро­сі­є­юй за­бу­ти про Єв­ро­пей­ський Со­юз». Цей суб’єкт до­сі (мо­гу­тня ж у нас вла­да!) не від­по­вів у спра­ві Ге­ор­гія Гон­га­дзе. І, ма­буть, упев­не­ний, що й не від­по-

вість. А іна­кше, звід­ки взя­ти­ся та­ко­му на­хаб­ству? Ні­чо­го но­во­го в ді­яль­но­сті цьо­го фі­гу­ран­та не­має. Зга­дую, як за ча­сів Ку­чми Ли­твин, від­ві­ду­ю­чи Москву, за­яв­ляв, що Укра­ї­ні свій вій­сько­вий флот не по­трі­бен, а її те­ри­то­рі­аль­ну ці­лі­сність і ін­те­ре­си в ба­сей­ні Чор­но­го мо­ря ціл­ком мо­же за­хи­ща­ти Чор­но­мор­ський флот Ро­сій­ської Фе­де­ра­ції. Йо­го брат Ми­ко­ла, який став ге­не­ра­лом ар­мії, ство­рив нам та­ку при­кор­дон­ну слу­жбу, яка у час «Х» ви­яви­ла­ся аб­со­лю­тно не зда­тно­ю­за­хи­сти­ти дер­жав­ний кор­дон. Дру­гий брат — ге­не­рал Пе­тро Ли­твин, до­сі ба­га­тьма ве­те­ра­на­ми Іло­вай­ська зви­ну­ва­чу­є­ться у див­ній по­ве­дін­ці під час ці­єї тра­ге­дії. У них там що, ро­дин­ний під­ряд? А те, що го­лов­ний Ли­твин на­ха­бніє, — це по­га­но. Ось так са­мо на­ха­бні­ли ку­чмі­сти пі­сля По­ма­ран­че­вої ре­во­лю­ції. А по­тім при­йшов Яну­ко­вич. Порошенко ве­де нас цим мар­шру­том? Де­марш ко­ли­шньо­го ше­фа адмі­ні­стра­ції Ку­чми зно­ву зму­шує за­ду­ма­ти­ся про ко­ло­саль­ні загрози на­шій на­ціо­наль­ній без­пе­ці. Ду­же ці­ка­во ви­сло­вив­ся з цьо­го при­во­ду со­ра­тник нар­де­па Дми­тра Тим­чу­ка по ор­га­ні­за­ції «Ін­фор­ма­цій­ний спро­тив» пол­ков­ник Ко­стян­тин Ма­шо­вець: «Кла­си­чної ро­сій­ської аген­ту­ри, тоб­то за­вер­бо­ва­ної, у нас із са­мо­го по­ча­тку не так ба­га­то бу­ло. У на­ших стру­кту­рах ви­ста­чає ідей­них до­бро­віль­них по­мі­чни­ків, які зав­жди готові до­по­ма­га­ти ро­сій­ським спец­слу­жбам на­віть без ви­на­го­ро­ди. Не кажучи вже про ви­пад­ки, ко­ли во­на є. На по­ча­тку вій­ни їх бу­ло до 40%, про­те з ча­сом чи­ма­ло схи­ли­ло­ся в бік Укра­ї­ни. Утім, та­кі сим­па­ти­ки, на жаль, за­ли­ши­ли­ся... Ви­ще керівництво дер­жа­ви до­сі не хо­че змен­шу­ва­ти про­стір для ма­нев­ру ро­сій­ським спец­слу­жбам. На жаль, по­ки умо­ви для ро­бо­ти ФСБ і ГРУ на на­шій те­ри­то­рії ціл­ком спри­я­тли­ві. Адже ми й да­лі пра­цю­є­мо й жи­ве­мо за стан­дар­та­ми мир­но­го ча­су в умо­вах вій­ни».

ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА НЕ­СПРО­МО­ЖНІСТЬ?

А вій­сько­вий ек­сперт пол­ков­ник Олег Жда­нов сказав: «У Ген­шта­бі ба­га­то про­ро­сій­ськи на­ла­што­ва­них офі­це­рів. Лю­стра­ція не від­бу­ла­ся. Усі во­ни ма­ють під­трим­ку пре­зи­ден­та, то­му їх ні­хто не чі­пає».

А скіль­ки та­ких лю­дей в Адмі­ні­стра­ції Пре­зи­ден­та, Ка­бі­не­ті Мі­ні­стрів, у рі­зних ві­дом­ствах, не кажучи вже про Вер­хов­ну Ра­ду? Окрім пря­мих кон­фі­ден­тів Крем­ля є лю­ди, які не мо­жуть ви­тра­ви­ти з се­бе ві­чну «за­ча­ро­ва­ність на схід».

От і не­що­дав­но на ка­на­лі «24» наш го­лов­ний про­ку­ра­тор Юрій Лу­цен­ко скар­жив­ся Со­ні Ко­шкі­ній, роз­по­від­а­ю­чи про Іло­вай­ську тра­ге­дію, «ро­сій­ська ар­мія за­вда­ла уда­ру ві­ро­лом­но». А на що ви роз­ра­хо­ву­ва­ли? На­ві­що ви ви­ро­щу­ва­ли в со­бі й у міль­йо­нах укра­їн­ців цю­бе­з­глу­зду, не­без­пе­чну й про­ти­при­ро­дну ві­ру в «брат­ську Ро­сію»? Ві­ру слі­пу, що аб­со­лю­тно не під­твер­джу­ва­ла­ся ні­яки­ми фа­кта­ми. Нав­па­ки, ни­ми спро­сто­ву­ва­ла­ся. Нев­же й пі­сля ци­ні­чно­го й хо­ло­дно-ді­ло­ви­то­го роз­стрі­лу на­ших сол­да­тів (до ре­чі, ра­зом зі своїми по­ло­не­ни­ми сол­да­та­ми, які бу­ли в укра­їн­ській ко­ло­ні) ро­сі­я­на­ми, всу­пе­реч «че­сно­му сло­ву ро­сій­сько­го офі­це­ра», ця не­су­сві­тна ду­рість про­дов­жить бро­ди­ти ко­ри­до­ра­ми АП, Ка­бмі­ну й Ге­не­раль­но­го шта­бу? Осо­бли­во роз­чу­лю­ють сто­го­ни на­ших ге­не­ра­лів: «Ми не че­ка­ли, що Ро­сія вве­де свої вій­ська». Це якесь пу­блі­чне ви­зна­н­ня вла­сної ін­те­ле­кту­аль­ної не­спро­мо­жно­сті. А від ко­го ви че­ка­ли уда­ру? Від Сло­вач­чи­ни, Ру­му­нії, Угор­щи­ни, Поль­щі? Чи, мо­же, від Мол­до­ви? Якщо ге­не­рал не зда­тен ви­зна­чи­ти ймо­вір­но­го про­тив­ни­ка, то чи не по­го­ни єфрей­то­ра він має но­си­ти? В’язень ро­сій­ської в’язни­ці Юрій Со­ло­шен­ко, який під час бо­йо­вих дій по­їхав на за­про­ше­н­ня ро­сій­ських ко­лег до Ро­сії й там на вій­сько­во­му за­во­ді був аре­што­ва­ний як шпи­гун, по­вер­нув­шись з по­ло­ну, з жа­лем ви­знав: «Я не вра­ху­вав, що Укра­ї­на і Ро­сія пе­ре­бу­ва­ють у ста­ні вій­ни». Цьо­го до­сі не вра­хо­вує у нас ба­га­то хто.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.