Етос і за­кон

Про скан­да­ли нав­ко­ло бор­ців-ан­ти­ко­ру­пціо­не­рів

Den (Ukrainian) - - Прес-клуб «дня» - Сер­гій ГРАБОВСЬКИЙ

По­дії остан­ніх ти­жнів акту­а­лі­зу­ва­ли пи­та­н­ня, яке і до цьо­го пе­рі­о­ди­чно ви­хо­ди­ло на пер­ший план су­спіль­но­го ди­скур­су — чи мо­жли­ва в Укра­ї­ні че­сна й від­по­від­аль­на жур­на­лі­сти­ка? Ви­да­є­ться, са­ме так має фор­му­лю­ва­ти­ся на кон­це­пту­аль­но­му рів­ні про­бле­ма, уна­о­чне­на « ка­зу­сом Сер­гія Ле­щен­ка » . А на рів­ні по­всю­дних роз­мов у мі­сько­му транс­пор­ті, де не вжи­ва­ю­ться ані сло­во «ди­скурс», ані по­ня­т­тя « кон­цепт » , дискутують про те, чи всі в Укра­ї­ні жур­на­лі­сти про­да­жні, а якщо на­чеб­то й не всі, то за скіль­ки мо­жна ку­пи­ти най­прин­ци­по­ві­ших і най­бо­йо­ви­ті­ших із них? При­бли­зно так са­мо ве­дуть мо­ву і про ан­ти­ко­ру­пціо­не­рів: скіль­ки ко­штує спря­му­ва­н­ня їхньої ува­ги в по­трі­бно­му на­пря­мі чи здій­сне­н­ня опе­ра­ції «за­плющ очі, та най­мі­цні­ше»?

Ну, а те, що низ­ка зна­них жур­на­лі­стів пу­блі­чно під­три­ма­ла Ле­щен­ка і Ко — мов­ляв, усе за­кон­но, ко­шти ле­галь­ні, по­ку­пка квар­ти­ри оформ­ле­на вір­но, і ні­чо­го за­зи­ра­ти в чу­жі ки­ше­ні, — ли­ше під­ня­ло гра­дус су­спіль­них на­стро­їв. Бо по­спо­ли­ті гро­ма­дя­ни ( не має зна­че­н­ня, з ви­що­ю­о­сві­то­ю­чи з се­ре­дньою) вважають, що не мо­же жур­на­ліст-роз­слі­ду­вач, який ви­кри­ває зло­чин­ні обо­руд­ки силь­них сві­ту сьо­го, за­ро­бля­ти на цьо­му чи­ма­лі ко­шти; а от ку­люв лоб чи ав­то­мо­біль­ну ка­та­стро­фу за­ро­би­ти че­сний ан­ти­ко­ру­пціо­нер мо­же, і та­ке тра­пля­ло­ся і тра­пля­є­ться не тіль­ки в Укра­ї­ні. Так са­мо і ке­рів­ни­ця не­при­бу­тко­вої ор­га­ні­за­ції не мо­же за­ро­бля­ти міль­йо­ни, якщо, зви­чай­но, ця не­при­бу­тко­вість не є за­со­бом від­ми­ва­н­ня чи­ї­хось не­пра­ве­дно здо­бу­тих гро­шей. Чи ма­ють ра­цію ці гро­ма­дя­ни, оті са­мі «ма­лень­кі українці», як їх на­звав ко­лись по­пу­ляр­ний, а ни­ні вже за­бу­тий по­лі­тик? Як на ме­не, ма­ють. А ще во­ни ма­ють пов­не пра­во ра­ху­ва­ти гро­ші в чу­жій ки­ше­ні, якщо то ки­ше­ня по­лі­ти­ка, чи­нов­ни­ка чи про­сто зна­ко­во­го пу­блі­чно­го ді­я­ча. Адже гро­ма­дя­ни-ви­бор­ці му­сять (так, са­ме му­сять!) кон­тро­лю­ва­ти істе­блі­шмент, іна­кше во­ни втра­ча­ють са­му мо­жли­вість бу­ти гро­ма­дя­на­ми, як це ста­ло­ся, ска­жі­мо, в де­яких су­сі­дніх кра­ї­нах, і не тіль­ки в них...

Так, справ­ді, ціл­ком імо­вір­но, що всі гро­ші, які ма­ли у своєму роз­по­ря­джен­ні фі­гу­ран­ти ни­ні­шньо­го скан­да­лу, — це за­кон­но здо­бу­ті гро­ші, й усі до­ку­мен­ти оформ­ле­ні пра­виль­но. Але ж існу­ють су­спіль­на мо­раль і жур­на­ліст­ський етос; при­найм­ні, во­ни ма­ють існу­ва­ти. І їхні нор­ми мо­жуть да­ле­ко не зав­жди збі­га­ти­ся з бу­кво­ю­за­ко­ну. По­я­сню­на при­кла­дах.

Та­кий не­стан­дар­тний мар­ксист, як Ана­то­лій Лу­на­чар­ський, ствер­джу­вав сво­го ча­су: про­від­но­ю­ри­со­ю­бур­жу­а­зно­го ето­су, тоб­то куль­тур­них взір­ців і норм по­ве­дін­ки, є че­сність. Бо ж які нор­маль­ні то­вар­но-гро­шо­ві від­но­си­ни, яке роз­ши­ре­не ви­ро­бни­цтво, який роз­ви­ток на­ціо­наль­ної еко­но­мі­ки мо­жли­ві за від­су­тно­сті че­сно­сті в ді­ло­вих опе­ра­ці­ях? Мо­жна, зви­чай­но, пра­гну­ти « вто­пи­ти » кон­ку­рен­та, але не мо­жна при цьо­му ви­хо­ди­ти за пев­ні ме­жі (не­хай і не окре­сле­ні пра­во­ви­ми нор­ма­ми), бо не­хту­ва­н­ня пра­ви­ла­ми гри по­вер­не про­ти те­бе си­лу не тіль­ки за­ко­ну, а й зви­чаю.

Утім, до че­сно­сті (не­злам­но­сті «ку­пе­цько­го сло­ва») бур­жу­а­зний етос на на­ших те­ре­нах не зво­див­ся. На по­ча­тку ХХ сто­лі­т­тя у се­ре­до­ви­щі сер­йо­зних під­при­єм­ців бу­ло прийня­то при­бли­зно тре­ти­ну чи­сто­го при­бу­тку пу­ска­ти на осо­би­сті по­тре­би, стіль­ки ж — на роз­ши­ре­н­ня чи мо­дер­ні­за­ці­ю­ви­ро­бни­цтва, а ре­шту — на бла­го­дій­ність, на соціальні по­тре­би на­се­ле­н­ня. Не мо­жна ска­за­ти, що ця си­сте­ма бу­ла іде­а­лом со­ці­аль­ної гар­мо­нії, але во­на все ж пра­цю­ва­ла — на­віть за умов са­мо­дер­жав­ства, яке обме­жу­ва­ло й еко­но­мі­чний роз­ви­ток, і со­ці­аль­не пар­тнер­ство, і по­лі­ти­чні пра­ва під­при­єм­ців. А от ну­во­ри­ші під час Першої сві­то­вої вій­ни, « сів­ши » за спри­я­н­ня дер­жав­ної бю­ро­кра­тії на ви­гі­дні за­мов­ле­н­ня ( си­сте­ма « від­ка­тів » за­пра­цю­ва­ла то­ді на пов­ну си­лу), цю­тра­ди­ці­ю­зла­ма­ли. Во­ни оформ­лю­ва­ли свої обо­руд­ки за­кон­ним чи­ном, але при цьо­му гре­бли все під се­бе. І та­ка по­ве­дін­ка стала не на­йостан­ні­шим чин­ни­ком за­галь­ної не­на­ви­сті зли­да­рів вза­га­лі до всіх за­мо­жних у 1917-му...

Отож ви­да­є­ться, що де­я­кі зна­ко­ві жур­на­лі­сти й ан­ти­ко­ру­пціо­не­ри (чи то осо­би, які на­ма­га­ю­ться по­єд­на­ти ці дві якості) над­то вже по­ді­бні до зга­да­них ну­во­ри­шів остан­ніх ро­ків існу­ва­н­ня Ро­сій­ської ім­пе­рії. Бо, ви­да­є­ться, тре­ба зва­жа­ти на за­галь­ні на­строї у зли­ден­ній кра­ї­ні та на то­таль­ну не­ві­ру в те, що че­сний жур­на­ліст мо­же за­ро­бля­ти у цій кра­ї­ні міль­йо­ни, не об­слу­го­ву­ю­чи ко­гось із «гро­шо­вих мі­шків». А ще зва­жа­ти вар­то на жур­на­ліст­ський етос (на ща­стя, він усе ж та­ки існує, хо­ча і у фра­гмен­то­ва­них ча­сти­нах жур­на­ліст­ської спіль­но­ти), на об’єктив­ну по­тре­бу ді­я­ти так, щоб су­спіль­на до­ві­ра до мас-ме­діа не змен­шу­ва­ла­ся і да­лі ( а в остан­ній рік та­ке змен­ше­н­ня ста­ло фа­ктом). Бо ж на­ста­но­ва — « я ві­зьму своє та­бло, а там хоч тра­ва не ро­сти » , — не­су­мі­сна ані з про­фе­сій­ним ето­сом, ані з нор­ма­ми ді­яль­но­сті в су­ча­сно­му су­спіль­стві. Це — пси­хо­ло­гія на­йман­ця, кон­до­тьє­ра, гра­бі­жни­ка­о­ку­пан­та, а не че­сно­го й від­по­від­аль­но­го гро­ма­дя­ни­на, тим біль­ше, бор­ця-ан­ти­ко­ру­пціо­не­ра.

На цьо­му мо­жна бу­ло би по­ста­ви­ти кра­пку, як­би не ще одна при­кме­тна річ. З яко­гось ди­ва ге­рої скан­да­лу у своїх ан­ти­ко­ру­пцій­них роз­слі­ду­ва­н­нях чо­гось уни­ка­ють — при­найм­ні, в остан­ні ро­ки — опо­від­ей про дії пер­со­на­жів, які сто­я­ли біля ви­то­ків кла­но­во- олі­гар­хі­чної си­сте­ми в Укра­ї­ни, які й ство­ри­ли ту атмо­сфе­ру май­же то­таль­ної ко­рум­по­ва­но­сті ор­га­нів вла­ди всіх рів­нів. З яко­го ди­ва, ці­ка­во, різ­ке під­ви­ще­н­ня до­бро­бу­ту ан­ти­ко­ру­пціо­не­рів збі­гло­ся зі змі­но­ю­ве­кто­рів їхніх роз­слі­ду­вань і ви­крит­тів? Я ро­зу­мію, що тут та­кож усе за­кон­но: про що хо­чу, про те і пи­шу, — але чи впи­су­ю­ться ди­ва та­ко­го шти­бу в жур­на­ліст­ський етос і про­сті нор­ми мо­раль­но­сті?

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.