ГЕНОЦИД як РОБОТА

До 75-х ро­ко­вин тра­ге­дії Ба­би­но­го Яру: чи за­сво­є­ні уро­ки істо­рії?

Den (Ukrainian) - - Головна Сторінка - Ігор СЮНДЮКОВ, «День» ■ А фа­кти є та­ки­ми. У бе­ре­зні 1945 ро ку уряд УРСР та ЦК

Це мі­сце — у 1941 ро­ці за­хі­дна око­ли­ця Ки­є­ва — ві­до­ме усьо­му сві­то­ві. Для ко­гось Ба­бин Яр — сим­вол лю­ди­но­вбив­ства, ге­но­ци­ду, про­ду­ма­но­го, си­стем­но­го дер­жав­но­го те­ро­ри­зму, до яко­го вда­є­ться то­та­лі­тар­на вла­да (пев­на по­вчаль­на ана­ло­гія тут, хо­ча, без­пе­ре­чно, да­ле­ко не пов­на, — це Би­ків­ня); хтось (та­ких, на жаль, кри­ти­чно ма­ло) зі спо­га­дів оче­вид­ців, до­ку­мен­тів, лі­те­ра­тур­них тво­рів, та­ких, пе­ре­дов­сім, як «Ба­бин Яр» Ана­то­лія Ку­зне­цо­ва, зі ста­тей та ви­сту­пів Віктора Не­кра­со­ва, Іва­на Дзю­би зри­мо уяв­ляє, що це бу­ло, на яку зві­ря­чу, во­дно­час «спо­кій­ну», хо­ло­дну жор­сто­кість ви­яви­ли­ся зда­тні ті, хто біо­ло­гі­чно на­ле­жить до ро­ду люд­сько­го...

■А ще для ко­гось( і та­ких за­гроз­ли­во ба­га­то) тра­ге­дія Ба­би­но­го Яру — це до­ку­чли­ва, ри­ту­аль­на пе­ре­по­на, щось без­змі­стов­не та зай­ве: ну, бу­ло ко­лись, нас-то яким бо­ком це сто­су­є­ться, дай­те спо­кій­но жи­ти, про­блем і так ви­ста­чає... На­ре­шті, є й та­кі (є то­му, що чи­ма­ло тих, хто хо­че «спо­кій­но жи­ти »!), хто сві­до­мо або не­сві­до­мо бе­ре то­ді­шнє стра­хі­т­тя за орі­єн­тир, бе­ре на се­бе блю­знір­ське зло: ви­рі­шу­ва­ти, за­мість Ви­що­го Суд­ді, ко­му жи­ти, ко­мун е жи­ти. Не­зго­дні, чи­тач у? По­ди­ві­ться н ату до­бу, на Освен­цім, Да­хау, Май­да­нек, К атин ь; на Вор­ку­ту, Ко­ли­му, С олов­ки, Кар­ла­ги та ін­ші скла­до­ві ГУЛАГу; на геноцид у Юго­слав­ській вій­ні 1991 — 1995 рр.; на геноцид в Ру­ан­ді 1994 р .( як мі­ні­мум, міль­йон за­ги­блих — а чи ба­га­то лю­дей пам’ята­ють про ньо­го за­раз ?); на­ре­шті— по­глянь­мо на­те, що ко­ять озбро­є­ні сол­да­ти Пу­тін ай« рус с ко­го ми­ра» у нас на схо­ді( оку пан­ти—сам е так, а не« не­за­кон­ні зброй­ні фор­му­ва­н­ня» або «бо­йо­ви­ки», їх на­ле­жить на­зи­ва­ти — вби­ва­ють й ка­ту­ють за укра­їн­ську мо­ву, за наш пра­пор, за не­по­ко­ру вза­га­лі) та в Си­рії( ма­со­ві сві­до­мі вбив­ства мир­них лю­дей, ста­рих, жі­нок, ді­тей, бом­бу­ва­н­ня лі­ка­рень, шкіл, гу­ма­ні­тар­них ван­та­жів ), що ро­блять ка­ти з «Іслам­ської Дер­жа­ви »( ма­со­ве ви­ни­ще­н­ня єзи­дів уже мі­стить озна­ки ге­но­ци­ду).

■ Не так уже й важ­ко зба­гну­ти, що об’ єд нує всі ці все світ ні зло­дій­ства,від­ра­хо­ву­ю­чи­ві­дБа­би­но­го­Яруй­по­сьо­го­дні.Це,по­пер­ше,зві­ря­чий­ду­хра­со­вої,на­ціо­наль­ної,ре­лі­гій­ної,по­лі­ти­чно­ї­пе­ре­ва­ги(ізвід­си— не­тер­пи­мо­сті !). Але є ще й дру­гий м омент, не на­стіль­ки оче­ви­дний. Для всіх пе­ре­лі­че­них ге­но­ци­дних тра­ге­дій( схо­же, які для укра­їн­сько­го Го­ло­до­мо­ру-ген о ц ид у) є од не­спіль­не. А са­ме: без­жаль­не зни­ще­н­ня де­ся­тків, с отень ти­сяч, міль­йо­нів лю­дей (як пра­ви­ло, мир­них лю­дей, аж ні­як не на по­лі бою) спри­йма­є­ться ка­та­ми-ви­ко­нав­ця­ми як «робота», «ви­ко­на­н­ня на­ка­зу», мов­ля­чи су­ча­сни­ми сло­ва­ми— як те­хно­ло­гі­чна« опція », ко­ли й жертв ча­сто не ви­дно... Та­ка, да­руй­те, «пси­хо­ло­гія» вбивць є стра­шною за­гро­зою існу­ван­ню люд­ства.

■ Ска­жуть: ка­ти Ба­би­но­го Яру свої без­за­хи­сні жер­тви ба­чи­ли (на від­мі­ну від По­ла Тіб­бе­тса в ядер но му лі та ку над Хі ро сі - мою, який про­сто «на­ти­снув кноп ку » . І вбив 150 ти сяч мир - них лю­дей ). Так, ба­чи­ли. Але щоб уяви­ти, як це бу­ло, на­да­мо сло­во Ана­то­лію Ку­зне­цо­ву. З йо­го ро­ма­ну-до­ку­мен­та« Ба­бин Яр »( у вкрай пре­па­ро­ва­но­му ви­гля­ді на­дру­ко­ва­ний у жур­на­лі «Юность» 1966 р.; за три ро­ки по то­му ав­тор зму­ше­ний був ви­їха­ти з СРСР ). Ось ці ряд­ки: «З’явив­ся офі­цер, який вів двох дів­чат ро­ків 15—16. Дів­ча­та бла­га­ли, пла­ка­ли, ки­да­ли­ся на зем­лю, на­ма­га­ю­чись ці­лу­ва­ти чо­бо­ти офі­це­ра, бла­га­ли зро­би­ти з ни­ми що зав­го­дно, тіль­ки не роз­стрі­лю­ва­ти. Во­ни бу­ли в одна­ко­ві­сінь­ких чи­стень­ких тем­них су­конь­ках, з ко­си­чка­ми. — Ми з ди­тя­чо­го бу­дин­ку — во­ла­ли во­ни. — Ми не зна­є­мо, хто ми є за на­ціо­наль­ні­стю. Нас при­не­сли ту­ди не­мов­ля­та­ми! — Офі­цер ди­вив­ся, як во­ни бла­га­ють, і від­су­вав но­ги. На­ка­зав дів­ча­там і Ді­ні йти за ним. Ви­йшли на той же май­дан­чик, де роз­дя­га­ли. Тут, які ра­ні­ше, бу­ла ку­па одя­гу, взу­т­тя. Да­лі, за ре­ча­ми, си­ді­ли трид­цять або со­рок ба­бусь, ді­ду­сів і хво­рих лю­дей. Ма­буть, то бу­ли за­ли­шки, яких від­ло­ви­ли по квар­ти­рах (!— І. С .). Одна ста­ра ле­жа­ла па­ра­лі­зо­ва­на, за­гор­ну та в ков­дру. Ді­ну й дів­чат по­са­ди­ли до них. Дів­ча­та ти­хо пла­ка­ли. За де­кіль­ка хви­лин їх вби­ли».

■Ось так по­чав­ся цей жа­хл и вий день ,29( та 30) ве­ре­сня 1941 ро­ку. Рів­но 75 ро­ків то­му. За ці два дні( ли­ше за два дні !) на­ци­сти роз­стрі­ля­ли в ур­очи­щі Ба­бин Яр( ві­до­ме з 1401 ро­ку, ко­ли во­ло­дар­ка ці­єї зем­лі, шин­кар­ка, про­да­ла її До­мі­ні­кан­сько­му мо­на­сти­рю; по­тім це мі­сце зга­ду­ва­лось як ур­очи­ще« Бі­со­ва Ба­ба», «Ша­ле­на Ба­ба») що­най­мен­ше 35 ти­сяч лю­дей, пе­ре­ва­жна біль­шість із них— єв­реї ... За­гал ь на кіль­кість за­ка­то­ва­них у Ба­би­но­му Яру (роз­стрі­ли три­ва­ли аж до ли­сто­па­да 1943 ро­ку, до при­хо­ду ра­дян­ських військ) оці­ню­є­ться так: від 70 до 200 ти­сяч за­ги­блих (істо­ри­ки ще не ді­йшли спіль­ної дум­ки). Там по­ля­гли єв­реї( Ві­ктор Не крас о в ска­зав: «Так, у Ба­би­но­му Яру за­ги­ну­ли не ли­ше єв­реї. Але тіль­ки єв­ре­їв вби­ва­ли там ли­ше за те, що во­ни про­сто бу­ли єв­ре­я­ми». Це — стра­шна, свя­та прав­да. Во­дно­час слід гра­ни­чно чі­тко за­яви­ти: жо­дна на­ція чи со­ці­аль­на гру­па не впра­ві« при­ва­ти­зу­ва­ти» цю жа­хли­ву тра­ге­дію ), р оми, мі­нім ум шість со­тень лю­дей з ОУН (мель­ни­ків ців), зокре­ма Оле­на Те­лі­га таї ї чо­ло­вік, ра­дян­ські вій­сько­во­по­ло­не­ні, пар­тій­ні та ра­дян­ські акти­ві­сти, під­піль­ни­ки, за­ру­чни­ки, «са­бо­та­жни­ки», «по­ру­шни­ки ко­мен­дант­ської го- ди­ни »... Там за­ги­ну­ли де­ся­тки ти­сяч лю­дей( у Ню рн б ер­зі, зокре­ма, на­зи­ва­ла­ся ци­фра —100 ти­сяч, ціл­ком мо­жли­во, при­мен­ше­на). Там за­ги­ну­ли Лю­ди. Про­сто без­за­хи­сні Лю­ди. Ось що тре­ба зро­зу­мі­ти сьо­го­дні.

■29 та 30 ве­ре­сня 1941 р оку—це був ли­ше по­ча­ток вбивств. Як пи­ше ві­до­мий і сто­рик, про­фе­сор Ві­ктор Ко­роль, «по­чи­на­ю­чи з 29 ве­ре­сня, про­тя­гом п’яти днів у Ба­би­но­му Яру за­ги­ну­ло по­над 100 тис. лю­дей, пе­ре­ва­жно єв­ре­їв. Па­ра­лель­но з цим із се­ре­ди­ни жов­тня 1941 р. до кін­ця ве­ре­сня 1943 р. Ба­бин Яр був мі­сцем ре­гу­ляр­них р о зстрі­лів і по­хо­вань, які про­во­ди­лись ор­га­на­ми по­лі­ції без­пе­ки й С Ду­ті сном у спів­ро­бі­тни­цтві з вій­сько­вою й ци­віль­ною вла­дою Ки­є­ва ». А в на­цист­сько­му« По­ві­дом­лен­ні про по­дії в СРСР» від 2 жов­тня 1941 р. на­го­ло­шу­ва­ло­ся :« Зон дер ко­ман­да 4- а у спів­ро­бі­тни­цтві зі шта­бом гру­пи й дво­ма ко­ман­да­ми по­лі­цей­сько­го пол­ку «Пів­день» 29 і 30 ве­ре­сня 1941 ро­ку стра­ти­ла в Ки­є­ві 33771 єв­рея »( бух­гал­тер­ська то­чність! Це теж скла­до­ва «ге­но­ци­ду як ро­бо­ти»...). Ві­до­мо, що пер­ши­ми жер­тва­ми ка­тів Ба­би­но­го Яру бу­ли не­ща­сні пси­хі­чно хво­рі— па­ці­єн­ти спец лі­кар­ні по­бли­зу ур­очи­ща. (Адже на­цис- ти роз­гля­да­ли та­ких лю­дей як «не­по­тріб ».) Ві­до­мо та­кож, що по­ча­тку Хо­лок ос ту пе­ре­ду­ва­ло ого­ло­ше­н­ня ні­ме­цько­го к оманд у ванн я, ма­со­во до­ве­де­не до в ідо­ма ки­ян (ро­сій­ською та укра­їн­ською мо­ва­ми): «На­ка­зу­є­ться всім жи­дам мі­ста Ки­є­ва і око­лиць зі­бра­ти­ся в по­не­ді­лок дня 29 ве­ре­сня 1941 ро­ку дог од .8 ран­ку при вул. Мель­ни­ка (Мель­ни­ко­ва. — І. С.) — До­кте­рівсь - кій (Дег­тя­рів­ській. — І. С .), ко­ло кла­до­ви­ща. Всі по­вин­ні за­бра­ти з со­бою до­ку­мен­ти, гро­ші, бі­ли­зну та ін­ше. Х то­не під по­ряд­ку­є­ться цьо­му роз­по­ря­джен­ню, бу­де роз­стрі­ля­ний. Хто займе жи­дів­ське ме­шка­н­ня або роз­гра­бує пре­дме­ти з цих ме­шкань (!— І. С .), бу­де роз­стрі­ля­ний ». Уя­ві­мо: не­ща­сні, при­ре­че­ні лю­ди щи­ро ві­ри­ли, що їх від­прав­ля ют ь у« ци­ві­лі­зо­ва­ну» Ні меч­чи­ну «на ро­бо­ту». Йшли на вір­ну за­ги­бель...

■Хто пер­со­наль­но від по в ідає за геноцид? Ге­не­рал-ма­йор Курт Ебер хард, який від дав на - к аз про роз­стріл, не­бу в за­су­дже­ний— він по­мер 1947 р. у Штут­гар­ті. Ще один вій­сько­вий зло­чи­нець — на­чаль­ник айн­зац­гру­пи Па­уль Бло­бель — був стра­че­ний за ви­ро­ком су­ду в 1948 ро­ці. На­ре­шті, ге­не­раль­ний ко­мі­сар Ки­є­ва у 1941 р. Хель­мут Кві­тцрау вза­га­лі не при­тя­гав­ся до від­по­від­аль­но­сті — по­мер 1999 р. А От­то Раш, на­чаль­ник по­лі­ції без­пе­ки і СД у 101- й зо­ні від по в ідаль­но­сті су­хо­пу­тних військ, який ке­ру­вав ма­со­ви­ми роз­стрі­ла­ми у Ба­би­но­му Яру, пі­сля вій­ни був за­а­ре­што­ва­ний, при­тя­гне ний до аме­ри­кан­сько­го вій­сько­во­го три­бу­на­лу в Ню рн б ер­зі як під­су­дний у спра­ві опе­ра­тив­них груп С Д, але ско­нав у в’язни­ці в ли­сто­па­ді 1948 ро­ку.

■Окре­ме, ду­же ва­жли­ве пи­та­н­ня ,— це став­ле­н­ня до тра­ге­дії в ра­дян­ських« вер­хах ». Як спра­ве­дли­во пи­ше ке­рів­ник Ін­сти­ту­ту на­ціо­наль­ної пам’яті, істо­рик Во­ло­ди­мир В’ятро­вич, то­та­лі­тар­на вла­да СРСР про­ду­ма­но за­мов­чу­ва­ла, пе­ре­кру­чу­ва­ла й спо­тво­рю­ва­ла прав­ду про цей стра­шний зло­чин на­ци­стів пе­ре­дов­сім з іде­о­ло­гі­чних мір­ку­вань: адже єв­реї, де­ся­тки ти­сяч яких по­ля­гли у Ба­би­но­му Яру, та укра­їн­ські на­ціо­на­лі­сти, жер­тви ма­со­вих роз­стрі­лів у то­му ж стра­шно­му ур­очи­щі — це бу­ли «по­лі­ти­чно не­ви­гі­дні», а то й во­ро­жі ка­те­го­рії вби­тих лю­дей. От як­би біль­шість за­ка­то­ва­них скла­да­ли б ра­дян­ські бій­ці (та­кі, зві­сно, бу­ли)... А так — ро­би­лось усе, щоб за­мов­ча­ти тра­ге­дію (хо­ча в ін­ших ви­пад­ках то­та­лі­тар­на вла­да ши­ро­ко по­ві­дом­ля­ла сві­то­ві про зло­чи­ни на­ци­стів, при­хо­ву­ю­чи, зро­зумі­ло, свої...) або ж пе­ре­кла­сти пе­ре­ва­жну ча­сти­ну від­по­від­аль­но­сті за Го­ло­кост са­ме на «укра­їн­ських бур­жу­а­зних на­ціо­на­лі­стів» (тих же гро­мад­ських ді­я­чів, не ли­ше єв­ре­їв, які про­ти­сто­я­ли цій бре­хні, зви­ну­ва­чу­ва­ли у... «сіо­ні­змі». Це від­чув на со­бі й Ві­ктор Не­кра­сов, і Ана­то­лій Ку­зне­цов).

■ З ін­шо­го бо­ку, важ­ко по­го­ди­тись із твер­дже­н­ня­ми Во­ло­ди­ми­ра В’ятро­ви­ча, що стра­шні роз­стрі­ли в Ба­би­но­му Яру ста­ли на­слід­ком акцій НКВС з під­ри­ву цен­тру Ки­є­ва 24—25 ве­ре­сня 1941 р. Нав­ряд чи це так, на­ци­сти дав­но вже бу­ли «сві­то­гля­дно» за­про­гра­мо­ва­ні на Ба­бин Яр.

КП( б) У ухва­ли­ли по­ста­но­ву «Про спо­ру­дже­н­ня мо­ну­мен­таль­но­го пам’ятни­ка на те­ри­то­рії Ба­би­но­го Яру». 1947 ро­ку цей май­бу­тній пам’ ятник бу­ло вне­се­но до пла­ну від­нов­ле­н­ня і роз­ви­тку Ки­є­ва ( до 1950 р.). Але роз­по­ча­та Ста­лі­ним ан­ти­се­міт­ська кам­па­нія « бо­роть­би з ко­смо­по­лі­ти­змом» зро­би­ла по­яву мо­ну­мен­та не­мо­жли­вою. Біль­ше то­го, 1950 ро­ку ви­не­сли рі­ше­н­ня за­пов­ни­ти Ба­бин Яр від­хо­да­ми ви­ро­бни­цтва (!) Пе­тров­ських це­гля­них за­во­дів для ство­ре­н­ня пла­ско­го ре­льє­фу та про­кла­да­н­ня че­рез яр транс­порт­них шля­хів і вла­шту­ва­н­ня тут пар­ку. Пря­мим на­слід­ком цьо­го ( і не­хту­ва­н­ня еле­мен­тар­них норм без­пе­ки) ста­ла Ку­ре­нів­ська тра­ге­дія 13 бе­ре­зня 1961 ро­ку: не ви­три­ма­ла спо­ру­дже­на дам­ба, за­ги­ну­ло що­най­мен­ше 1500 лю­дей...

1960- ті ро­ки озна­ме­но­ва­ні по­ту­жним гро­мад­ським ру­хом: лю­ди ви­ма­га­ли прав­ди про Ба­бин Яр і на­ле­жно­го вша­ну­ва­н­ня йо­го жертв( із вдя­чні­стю зно­ву зга­дай­мо іме­на Іва­на Дзю би, Віктора Не к ра­со­ва, В’яче­сла­ва Ч ор­но­во­ла, Єв­ге­на Єв­ту­шен­ка, Дми­тра Шо­ста к о ви чай ба­га­тьох ін­ших ). Ли­ше 2 ли­пня 1976 ро­ку, з до­зво­лу вда­ли, бу­ло від­кри­то пам’ятни­кіз та­ким, м’ як о ка­жу­чи, фал ьши­вим на­пи­сом: «Пам’ятник ра­дян­ським гро­ма­дя­нам та вій­сько­во­по­ло­не­ним сол д атам і офі­це­рам Ра­дян­ської ар­мії, роз­стрі­ля­ним ні­мець к ими на­ци­ста­ми у Ба­би­но­му Яру ». Зро­зумі­ло, щ оце йти­по­вий іде­о­ло­гі­чний кон с трукт бреж нєвсь кої до би був зу­стрі­ну­тий жорс­ткою кри­ти­кою че­сни­ми істо­ри­ка­ми, пра­во­за­хи­сни­ка­ми, осо­бли­во за ме­жа­ми СРСР. На сьо­го­дні в Ба­би­но­му Яру й по­бли­зу ньо­го вста­нов­ле­но 25 пам’ят - ни­ків, зокре­ма на вша­ну­ва­н­ня роз­стрі­ля­них єв­ре­їв, 621 роз­стрі­ля­но­го чле­на ОУН, зни­ще­них там ді­тей, за­ги­блих там же ар­хі­ман­дри­та Оле­ксан­дра( Виш н яко­ва) та про то іє­рея Пав­ла, ко­трі за­кли­ка­ли не ко­ри­ти­ся ні­ме­цьким оку­пан­там...

Укра­ї­на як дер­жа­ва де­кла­ру­ва­ла єв­ро­пей­ський ви­бір роз­ви­тку. Вмі­н­ня від­чу­ти біль« ін­шо­го », ну­льо­ва то­ле­ран­тність до­будь-яко­го на­силь­ства, тим біль­ше до вій­сько­вих зло­чи­нів— це най­ва­жли­ві­ша скла­до­ва єв­ро­пей­ських цін­но­стей. До 75- х ро­ко­вин Ба­би­но­го Яру до нас при­бу­ва­ють го­сті з кра­їн Єв­ро­пи( зокре­ма Пре­зи­дент ФРН Йо­а­хім Га­ук), Дер­жа­ви Ізра­їль, з усіх кон­ти­нен­тів сві­ту. Всім и збе­ре­мо с яра­зом, аби за яви ти раз і на зав - жди: по­ді­бне не­має по­вто­ри­ти­ся ні­ко­ли !( Що­прав­да, не мо­жна не зга­да­ти про схід Укра­ї­ни і про Си­рію — по­вер­та­є­мо­ся до ска­за­но­го ви­ще). І по­ді­бне не по­вто­ри­ться, але ли­ше вто­му ра­зі, якщо сві­то­ва спіль­но­та, на­ре­шті, бу­де спри­йма­ти лю­ди­но­вбив­ство як най­тяж­чий зло­чин, що він під­па­дає під юрис­ди­кцію с уд у зем­но­го( з най­су­во­рі­шим ви­ро­ком), а та­кож су­ду То­го, Хто ска­зав: «За мною від­пла­та, і я во­здам...»

ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.