Між хо­ду­ля­ми і тра­ге­ді­єю

Як ни­ні жи­ве Сту­дент­ський те­атр Мо­ги­лян­ки, роз­по­від­ає йо­го ке­рів­ни­ця Те­тя­на Шу­ран

Den (Ukrainian) - - Культура - Ма­ри­на СНІЖИНСЬКА

Від по­ча­тку сво­го за­сну­ва­н­ня в XVII ст. Ки­є­во-Мо­ги­лян­ська ака­де­мія бу­ла по­ту­жним цен­тром роз­ви­тку дра­ма­тур­гії на укра­їн­ських те­ре­нах. Пе­рі­од ба­ро­ко і до­сі вва­жа­є­ться зо­ло­тою до­бою на­ціо­наль­но­го те­а­тру.

Ни­ні в На­ціо­наль­но­му уні­вер­си­те­ті «Ки­є­во-Мо­ги­лян­ська ака­де­мія» діє Сту­дент­ська те­а­траль­на сту­дія. Про її істо­рію, яка роз­по­ча­ла­ся 1991 ро­ку ра­зом із від­ро­дже­н­ням на­вчаль­но­го за­кла­ду, роз­по­ві­ла ке­рів­ни­ця Сту­дент­сько­го те­а­тру На­УКМА Те­тя­на ШУ­РАН — актри­са, ве­ду­ча, ви­кла­да­чка Ки­їв­сько­го на­ціо­наль­но­го уні­вер­си­те­ту те­а­тру, кі­но і те­ле­ба­че­н­ня ім. І. Кар­пен­ка-Ка­ро­го:

— Під ору­до­ю­Ва­ле­рія Бій­чен­ка існу­вав зна­ме­ни­тий Ки­їв­ський екс­пе­ри­мен­таль­ний те­атр, в яко­му пра­цю­ва­ла і я. Він, хоч і мав дер­жав­ний ста­тус, але не мав сво­го при­мі­ще­н­ня, — зга­дує Т. ШУ­РАН. — Во­ло­ди­мир Дя­чен­ко, пер­ший ди­ре­ктор Куль­тур­но-ми­сте­цько­го цен­тру Ки­є­во-Мо­ги­лян­ської ака­де­мії, при­вів на ви­ста­ву «По­стріл у ви­шне­во­му са­ду» за А. Че­хо­вим то­ді­шнє ке­рів­ни­цтво Ки­є­во-Мо­ги­лян­ської ака­де­мії на чо­лі з В’яче­сла­вом Брю­хо­ве­цьким. Пі­сля ви­ста­ви нас за­про­си­ли до КМА, але за умо­ви, що ми бу­де­мо за­йма­ти­ся те­а­траль­ним ми­сте­цтвом зі сту­ден­та­ми. Фа­кти­чно В. Бій­чен­ко став пер­шим ке­рів­ни­ком Сту­дент­сько­го те­а­тру — він пра­цю­вав із про­фе­сій­ни­ми акто­ра­ми і за­лу­чав до тре­нін­гів, а по­тім і до ви­став охо­чих сту­ден­тів. Ко­ли Ва­ле­рій Бій­чен­ко по­їхав до Бер­лі­на ви­кла­да­ти у при­ва­тній те­а­траль­ній шко­лі, то до Сту­дент­сько­го те­а­тру при­йшла Ал­ла За­ман­ська, а зго­дом очо­лив те­атр Ана­то­лій Пе­тров. Са­ме під йо­го ке­рів­ни­цтвом бу­ло ство­ре­но пер­ші ви­ста­ви з уча­стю ли­ше сту­ден­тів. Цей те­атр під на­звою«Лю дус» про­існу­вав ві­сім-де­сять ро­ків. По­тім наш про­фе­сій­ний те­атр пра­цю­вав па­ра­лель­но з ним, але зго­дом йо­го з’єд­на­ли з те­а­тром «Зо­ло­ті во­ро­та», чим і за­вер­ши­ла­ся йо­го істо­рія...

У ве­ре­сні 2003-го то­ді­шня ке­рів­ни­ця Куль­тур­но-ми­сте­цько­го цен­тру Оле­на За­мо­стян (до ре­чі, на її честь на­зва­но ху­до­жню­га­ле­рею, яка фун­кціо­нує в КМЦ) за­про­по­ну­ва­ла ме­ні по­ста­ви­ти зі сту­ден­та­ми «Ве­джвуд­ський сер­віз для чаю» за Па­ви­чем. І від­то­ді Сту­дент­ський те­атр Мо­ги­лян­ки пра­цює по­стій­но. На­ші акто­ри зі­гра­ли низ­ку ви­став: «Мо­ли­тви тих, ко­трі не мо­ля­ться» Яну­ша Кор­ча­ка, ви­ста­ву-ко­лаж «Дарт. Па­ра­джа­нов » , етю­дну ви­ста­ву «Шор­то­ві істо­рії» та ін.

Ми за­йма­є­мо­ся рі­зни­ми на­прям­ка­ми те­а­тру, але одним із клю­чо­вих є ву­ли­чний те­атр. Як но­ве яви­ще в Укра­ї­ні ву­ли­чний те­атр з’явив­ся зав­дя­ки Ва­ле­рі­ю­Бій­чен­ку, ко­трий пе­ре­йняв за­дум від по­ля­ків. Зокре­ма, в Поль­щі ву­ли­чним те­а­тром актив­но за­ймав­ся Ев­же­ніо Бар­ба, учень зна­ме­ни­то­го ре­жи­се­ра Єжи Ґро­то­ви­ча. Ми на­вчи­ли­ся пра­цю­ва­ти на хо­ду­лях, а то­ді й за­лу­ча­ли до ву­ли­чних ви­став сту­ден­тів. А те­пер в КМА на­віть існує тра­ди­ція: на по­свя­ту в спу­деї та на День ака­де­мії яскра­ві хо­ду­лі­сти ви­хо­дять і да­ру­ють лю­дям ра­дість. Це — свя­тко­вий те­атр.

Зі сту­ден­та­ми Мо­ги­лян­ки я пра­цюю іна­кше, ніж зі сту­ден­та­ми Уні­вер­си­те­ту ім. І. Кар­пен­ка­Ка­ро­го. Пе­ре­ко­на­на, що акто­рів та ре­жи­се­рів по­трі­бно го­ту­ва­ти при те­а­трах, кі­но­сту­ді­ях, а не в окре­мих на­вчаль­них за­кла­дах. Те­о­рію мо­жна роз­по­ві­сти за го­ди­ну, але для ро­бо­ти в те­а­трі й кі­но по­трі­бна по­стій­на пра­кти­ка, актор­ське се­ре­до­ви­ще, яке мо­же да­ти сту­ден­там зна­чно біль­ше. Ко­жна лю­ди­на з ди­тин­ства та­ла­но­ви­та. Із ча­сом лю­ди це зро­зу­мі­ють, пе­ре­ста­нуть се­бе обме­жу­ва­ти і роз­ви­ва­ти­муть свої твор­чі зді­бно­сті впро­довж жи­т­тя. Для цьо­го тре­ба ба­чи­ти світ, бу­ти від­кри­тим до ньо­го і бу­ти са­мим со­бою...

При­єм­но ди­ви­тись, як сту­ден­ти зро­ста­ють, ста­ють більш від­кри­ти­ми до сві­ту, менш ску­ти­ми й ви­му­ше­ни­ми, роз­ви­ва­ю­ться в те­а­трі, а то­ді са­мі про­яв­ля­ю­ться іні­ці­а­ти­ву що­до по­ста­но­вок. На­при­клад, сту­дент-про­гра­міст тре­тьо­го кур­су На­за­рій За­лу­цький на­пи­сав п’ єсу-аб­сурд « Кла­у­стро­фо­бія » , пра­цю­ва­ти над якою ми по­чне­мо в гру­дні. Ду­же вда­лою бу­ла іні­ці­а­ти­ва сту­ден­тки-лі­те­ра­тур о з на ви­ці Ана­ста­сії Ти­щен­ко, яка вже шо­стий рік за­йма­є­ться те­а­траль­ним ми­сте­цтвом у Мо­ги­лян­сько­му те­а­трі. Во­на за­про­по­ну­ва­ла по­ста­ви­ти по­е­му Єв­ге­на Плу­жни­ка «Га­лі­лей» і са­ма ж її ре­жи­су­ва­ла. Во­на по­ба­чи­ла в ній гли­бо­кі фі­ло­соф­ські про­бле­ми: як лю­ди­ні бу­ти у сві­ті, ку­ди ру­ха­ти­ся, як ре­а­гу­ва­ти на су­спіль­ні змі­ни, на по­ступ істо­рії. Впер­ше гля­да­чі по­ба­чи­ли «Га­лі­лея» в ли­сто­па­ді ми­ну­ло­го ро­ку, а ни­ні для по­ста­нов­ки ми роз­ши­ри­ли ар­се­нал текс­тів че­рез по­е­зії Бо­г­да­на-Іго­ря Ан­то­ни­ча, Миколи Чер­няв­сько­го, Ва­си­ля Сту­са, Ко­стян­ти­на Мор­да­тен­ка та Юрія Іздри­ка. Вір­ші, які ми ві­ді­бра­ли, впи­су­ю­ться в за­да­ний Плу­жни­ком тон і ви­бу­до­ву­ють образ укра­їн­сько­го ін­те­лі­ген­та від 1930-х до сьо­го­де­н­ня.

Не­що­дав­но ми зі сту­ден­та­ми їзди­ли в Ба­хмут і до­по­ма­га­ли там ство­ри­ти ра­діо. У ме­не є до­свід ро­бо­ти на ра­діо, а їм усім до­во­ди­ло­ся швид­ко вчи­ти­ся в умо­вах ре­аль­но­го ча­су. Як роз­по­від­а­ють са­мі сту­ден­ти, фі­зи­чна близь­кість до то­чок об­стрі­лу те­ри­то­рій бо­йо­ви­ка­ми да­ла усві­дом­ле­н­ня то­го, що існує аб­со­лю­тно ін­ша ре­аль­ність, ін­ший спектр емо­цій, пе­ре­жи­вань лю­дей і що ці лю­ди по­тре­бу­ють від нас до­по­мо­ги й під­трим­ки.

Ми пра­цю­ва­ли та­кож у Кр­ама­тор­ську від іме­ні гро­мад­ської ор­га­ні­за­ції STUDENA. Я ро­би­ла ви­ста­ву-до­ку­дей із дру­жи­на­ми й ді­тьми укра­їн­ських вій­сько­вих, які зі сце­ни роз­по­від­а­ли про різні мо­мен­ти зі сво­го жи­т­тя. Са­мі вій­сько­ві спо­ча­тку ду­же іро­ні­чно по­ста­ви­ли­ся до за­ду­му. Але пі­сля то­го, як по­ба­чи­ли дій­ство з уча­стю­сво­їх рі­дних, во­ни зро­зумі­ли, що на сце­ні мо­жна бу­ти со­бою...

ти до­свід пост-су­ча­сних кра­їн, а не йти до ньо­го осми­сле­но, про­пра­цьо­ву­ю­чи ми­ну­лий «трав­ма­ти­чний» до­свід. Остан­нє по­тре­бу­ва­ло б зна­чно біль­ше ча­су, яко­го це но­ве по­ко­лі­н­ня про­сто не ма­ло. Про­те та­ка ми­сте­цько-сві­то­гля­дна на­ста­но­ва ви­зна­чи­ла но­вий кор­пус про­блем і прин­ци­пи роз­хо­дже­н­ня з по­ко­лі­н­ням ба­тьків, не го­то­вих так лег­ко роз­про­ща­ти­ся з вла­сно­ю­то­та­лі­тар­но­ю­трав­мою. По­ко­лі­н­ня роз­ри­ву спря­мо­вує вла­сні зу­си­л­ля не на об’єд­на­н­ня ро­зір­ва­них ла­нок в істо­рії куль­тур, не на кон­со­лі­да­ці­ю­зу­силь із ме­то­ю­пе­ре­о­сми­сле­н­ня істо­ри­чно­го до­сві­ду і спад­ку то­та­лі­та­ри­зму, а на про­ду­ку­ва­н­ня но­вих про­рив­них ми­сте­цьких форм, які по­ко­лі­н­ня ба­тьків спри­ймає по­ча­сти як дра­жли­вий чин­ник, де­тер­мі­ну­ю­чи «generation gap».

Те­атр по­стає осо­бли­вим куль­тур­ним про­сто­ром, у яко­му ре­пре­зен­то­ва­но «про­бле­ма­ти­зо­ва­ну пам’ять». «З усіх ми­стецтв те­атр зда­є­ться опти­маль­но­ю­пла­тфор­мо­ю­для ре­пре­зен­та­ції сим­біо­ти­чно­го зв’яз­ку іден­ти­чно­сті і пам’яті у но­во­му по­ко­лін­ні. Зре­штою, те­атр як ма­со­вий фе­но­мен, що пра­цює в мас­шта­бах усьо­го су­спіль­ства, по су­ті, по­стає ме­ха­ні­змом для ко­ду­ва­н­ня істо­рії, й її пе­ре­да­чі май­бу­тнім по­ко­лі­н­ням у ре­зуль­та­ті ме­мо­рі­аль­ної ко­му­ні­ка­ції. Но­вий те­атр за­лу­чає до сво­го ін­стру­мен­та­рі­ю­но­ві те­ма­ти­чні обрії, прин­ци­пи та сти­лі­сти­чні при­йо­ми (у по- ста­нов­ках ре­пре­зен­то­ва­но но­ві ре­а­лії еко­но­мі­чної та ор­га­ні­за­цій­ної нео­лі­бе­раль­ної ре­аль­но­сті, яка ви­яви­ла­ся вкрай важ­ко­ю­для фор­му­ва­н­ня ко­му­ні­ка­ції; у ви­ста­вах до­мі­ну­ють іро­нія, гро­теск, прин­цип ха­о­су, пе­ре­тво­ре­н­ня те­а­траль­ної ви­ста­ви на ре­пре­зен­та­ці­ю­при­ва­тної істо­рії, зо­се­ре­дже­ність на не­до­тор­кан­но­сті при­ва­тно­го жи­т­тя. Те­атр по­чи­нає «за­охо­чу­ва­ти і про­во­ку­ва­ти гля­да­чів ро­би­ти зу­си­л­ля для від­нов­ле­н­ня ко­ле­ктив­ної пам’яті спіль­но­ти, що по­ри­ває з ре­аль­ним со­ці­а­лі­змом» (с.12).

Осми­сле­н­ня про­це­сів в Укра­ї­ні — одна з клю­чо­вих на­у­ко­вих про­блем збір­ни­ка. Крім стат­ті львів­сько­го істо­ри­ка укра­їн­сько­го те­а­тру М. Гар­бу­зюк, у збір­ці пред­став­ле­но ста­т­тю упо­ря­дни­ці А. Ма­ту­сяк «Май­дан 3:0. Пер­спе­кти­ви з сьо­го­дні і вчо­ра. Ге­не­ра­цій­на ха­ра­кте­ри­сти­ка». Крім то­го, вмі­ще­но ін­терв’юдо­слі­дни­ці (а та­кож про­фе­сор­ки А.Ур­су­лен­ко, яка пе­ре­кла­ла ма­те­рі­ал з укра­їн­ської поль­сько­ю­мо­вою ) з Сер­гі­єм Жа­да­ном, Во­ло­ди­ми­ром Ра­фе­єн­ком і Юрі­єм Во­ло­дар­ським. Пре­дме­том роз­мо­ви по­стає про­бле­ма укра­їн­ської ро­сій­сько­мов­ної лі­те­ра­ту­ри. Мов­ний кри­те­рій в укра­їн­ській куль­ту­рі до­сі ві­ді­грає ва­жли­ву роль, оскіль­ки в умо­вах пос­тко­ло­ні­аль­но­сті укра­їн­ська мо­ва не здо­бу­ла мо­жли­во­стей для пов­но­цін­но­го роз­ви­тку.

Цей збір­ник — ва­жли­ве куль­ту­ро­ло­гі­чно-лі­те­ра­ту­ро­знав­че ви­да­н­ня, в яко­му за­про­по­но­ва­но які­сний те­о­ре­ти­чний під­хід до осми­сле­н­ня пос­тко­ло­ні­аль­но­го під­хо­ду в аспе­кті ви­вче­н­ня куль­тур­них фе­но­ме­нів кра­їн Цен­траль­но-Схі­дної Єв­ро­пи та бал­кан­сько­го ре­гіо­ну. Ва­жли­во, що ця пра­ця ре­пре­зен­тує укра­їн­ський до­свід (укра­їн­ський до­слі­дни­цький ком­по­нент у ви­дан­ні по­стає чи не цен­траль­ним), за­лу­ча­ю­чи укра­їн­ську куль­ту­ру до обго­во­ре­н­ня в єв­ро­пей­ських мо­де­лях про­пра­цю­ва­н­ня пос­тко­ло­ні­аль­ної/пост­то­та­лі­тар­ної трав­ми, ві­зу­а­лі­зо­ва­ної у ми­сте­цьких про­е­кці­ях.

ФОТО АРТЕМА СЛІПАЧУКА / «День»

ВИСТАВА СТУ­ДЕНТ­СЬКО­ГО ТЕ­А­ТРУ «ГА­ЛІ­ЛЕЙ» ЗА ПОЕМОЮ Є. ПЛУ­ЖНИ­КА ПІДНІМАЄ ГЛИ­БО­КІ ФІ­ЛО­СОФ­СЬКІ ПРО­БЛЕ­МИ: ЯК ЛЮ­ДИ­НІ БУ­ТИ У СВІ­ТІ, КУ­ДИ РУ­ХА­ТИ­СЯ, ЯК РЕ­А­ГУ­ВА­ТИ НА СУ­СПІЛЬ­НІ ЗМІ­НИ, НА ХІД ІСТО­РІЇ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.