Жи­т­тя пі­сля бою

Вій­на і мир стар­шо­го сер­жан­та Іго­ря Жид­ко­ва

Den (Ukrainian) - - Суспільство - Оле­на СОКОЛИНСЬКА, Хар­ків

Про бій­ця «Ай­да­ру» Іго­ря Жид­ко­ва ме­ні роз­по­ві­ли во­лон­те­ри, які до­по­ма­га­ли йо­му, зна­ю­чи про скла­дно­щі до­бро­воль­ця — пі­сля ро­ку в АТО він жив у на­йма­но­му бу­ди­но­чку з трьо­ма ма­лень­ки­ми ді­тьми, до то­го ж одна ди­ти­на пе­ре­не­сла важ­ку опе­ра­ці­юй отри­ма­ла ін­ва­лі­дність. При цьо­му го­во­ри­ли, що ця лю­ди­на не па­дає ду­хом і пра­цює у по­ті чо­ла.

БУДИНОК ВІД ВОЛОНТЕРІВ

Су­бо­тнім ве­ре­сне­вим днем я при­їха­ла до Змі єва Хар­ків ської обла­сті в го­сті до ро­ди­ни 48-рі­чно­го стар­шо­го сер­жан­та Іго­ря Жид­ко­ва, по­зна­йо­ми­ти­ся з йо­го дру­жи­ною Лю­дми­лою та трьо­ма ді­тьми —8- рі­чним Ру­сла­ном, три­рі­чною Мар­га­ри­тою та одно­рі­чною Ві­кто­рі­єю. При­їха­ла не з по­ро­жні­ми ру­ка­ми— во­лон­те­ри до­бро­дій­но­го А К Цен­тру пе­ре­да­ли п ода рун­ки— ігра­шки та шкіль­ні кан­це­ляр­ські на­бо­ри .8- рі­чний Ру­слан тут же на­ка­чавм’яча, а 3- рі­чна Мар­га­ри­та за­хо­пле­но по­ча­ла ма­лю­ва­ти гу­аш­шю в книж­ках- роз ма­льов­ках. Ігор ко­пав яму під во­до­про­від, по­ка­зав, як ба­га­то у ньо­го роб оти— до зи­ми тре­ба всти­гну­ти укрі­пи­ти фун­да­мен­ті по мін яти ві­кна. Роз­по­вів, щ опі­сля при­хо­ду з вій­ни в ли­пні 2015 ро­ку ро­ди­на з трьо­ма ді­тьми ту­ли­ла­ся в на­йма­но­му бу­ди­но­чку в Хар­ко­ві. Ігор­не скар­жив­ся, про­те дру­зі по­ча­ли шу­ка­ти до­по­мо­гу. І то­ді двоє хар­ків­ських волонтерів ви­рі­ши­ли скла­сти­ся і ку­пи­ти ро­ди­ні бій­ця будинок. Пі­сля три­ва­лих по­шу­ків улі­тку 2016 ро­ку зна­йшли не­ве­ли­кий де­рев’ я ний бу­ди­но­чок у Змі­є­ві, ку­ди Жид­ков із ро­ди­ною пе­ре - їхав цьо­го ли­пня.

■ Во­лон­те­ри не за­ли­ша­ють бій­ця— по­да­ру­ва­ли йо­му ме­блі, праль­ну ма­ши­ну, хо­ло­диль­ник, при­во­зять про­ду­кти, одяг, бу­дма­те­рі­а­ли. Май­же все, що я ба­чу в бу­дин­ку Іго­ря та Лю­дми­ли, — це во­лон­тер­ська до­по­мо­га. Але Ігор і сам пра­цює, не по­кла­да­ю­чи рук — з 6ї ран­ку до пі­зньої но­чі. За два мі­ся­ці, які він із дру­жи­ною Лю­дми­лою і трьо­ма ді­тьми про­жи­ли в но­во­му бу­дин­ку, він устиг по­бу­ду­ва­ти ту­а­лет і душ, про­ве­сти во­ду, ку­пив во­ро­та і по­ста­вив пар­кан. Він мріє до зи­ми об­кла­сти хоч би ча­сти­ну бу­дин­ку це­глою, але ко­штів не ви­ста­чає, а ро­бо­ти Ігор по­ки не зна­йшов. Го­во­рить, що знай омий по­обі­цяв ро­бо­ту, і ро­ди­на жи­ве на­ді­єю на це.

■ Оль­га Дунь, во­лон­тер і рі­єл­тер, яка до­по­ма­га­ла шу­ка­ти будинок для Іго­ря, са­ма ді­зна­ла­ся про­бій ця від волонтерів гру­пи Help Army, за­пев­няє, що во­лон­тер­ство, за­сно­ва­не на до­ві­рі, — основ­на при­кме­та ча­су пі­сля Май­да­ну .« Ду­же ба­га­то лю­дей так до­по­ма­га­ють, для ме­не це не­див­но. Вже рік що­мі­ся­чно 27- рі­чна дів­чи­на, кан­ди­дат на­ук, при­хо­дить до­на сі від­дає де­ся­ту ча­сти­ну за ро­бі­тк у сво­єї ро­ди­ни для ар­мії— жи­ве во­на з ма­мою і се­строю. Є пен­сіо­нер, який від­дає гро­ші сол­да­там із ко­жної сво­єї пен­сії. Ду­же ба­га­то та­ких лю­дей у Хар­ко­ві, які бу­кваль­но від р ива­ють від се­бе, щоб до­по­мог­ти ар­мії. Мо­жли­во, то­му, що тут, як ні­де в ін­шо­му мі­сці, ми від­чу­ва­є­мо близь­кість фрон­ту».

■ До­по­мо­гу волонтерів Ігор на­зи­ває по­ря­тун­ком. Та­кож хва­лить мі­сько­го го­ло­ву Змі­єв а Ві­та­лія Ко­ше­лен­ка, який до­по­ма­гає з бу­дів­ни­цтвом. Про­те мир­на Укра­ї­на зу­стрі­ла бій­ця не ли­ше вдя­чні­стю. На ву­ли­цях Хар­ко­ва ба­га­то хто агре­сив­но спри­ймав йо­го форм у ай да­рів ця, це ви­кли­ка­ло у ньо­го на­па­ди агре­сії.

ХО­ТІВ НАЗАД НА ФРОНТ

Де­я­кий« час пі­сля по в ер­не­н­ня ме­не тя­гну­ло назад, у ба­таль­йон »,— зі­зна­є­ться Ігор. «Не міг при­жи­ти­ся в мир­но­му жит­ті, лю­ди ди­ви­ли­ся ди­ко, ко­ли я хо­ди вмі­стом у фор­мі. По­стій­но від­чу­вав се­бе не в сво­їй та­ріл­ці у Хар­ко­ві. Одно­го дня по­бив­ся з хло­пцем, який ска­зав :« Чо­го ти по­їхав на Дон­бас во­ю­ва­ти ?!»

■А в ли­сто­па­ді 2015 ро­ку за одну ніч спа­ли­ли від­ра­зу чо­ти­ри ма­ши­ни ай­да­рів­ців, у то­му чи­слі і ма­ши­ну Іго­ря, де під за­днім склом ле­жав пра­пор «Ай да­ру ».« Усі на­ші адре­си й те­ле­фо­ни ви­кла­ли в Ін­тер­нет ще 2014 ро­ку »,— го­во­рить Ігор. «Бу­ває, ме­ні те­ле­фо­ну­ють і по­гро­жу­ють. Яне бо­ю­ся їх, але і спо­кій­но жи­ти не­ви х одить ». Пі­сля під­па­лу ма­ши­ну Іго­ря від­ре­мон­ту­ва­ли зно­ву ж та­ки во­лон­те­ри. Хо­ча дер­жа­ва та ко­жне за­бу­ла про бій­ця— йо­му без­ко­штов­но да­ли два ге­кта­ри зем­лі бі­ля йо­го ма­лої ба­тьків­щи­ни в Змі­ївсь ко­му ра­йо­ні.

■Про­те бо­єць бо­ре­ться не ли­ше з ма­те­рі­аль­ни­ми про­бле­ма­ми. Рік на вій­ні на­га­дує про се­бе ча­сти­ми го­лов­ни­ми б оля­ми­та на­па­да­ми роз­дра­ту­ва­н­ня і де пре сії. « Він час то пла - че »,— го­во­рить Люд а, Ігор по­яснює, що не мо­же за­бу­ти, як се­па­ра­ти­сти на йо­го очах роз­стрі­ля­ли« Урал»збі­ли­ми­пра­по­ра­ми,вя­ко­му­ї­ха­ли­ді­ти.Та­ко­ж­йо­му­ста­є­по­га­но,ко­ли­те­ле­фо­ну­ю­тьма­те­рі­за­ги­бли­хто­ва­ри­ші­ві­про­ся­тьроз­по­ві­сти по­дро­би­ці за­ги­бе­лі си­на. Бій­це в ідо во­ди­ться при­йма­ти за- спо­кій лив і. Більш за все д р уж и на пе­ре­жи­ває, щоб він не по­чав пи­ти — Ігор 15 ро­ків не тор­кав­ся ал­ко­го­лю, і в ба­таль­йо­ні всі зна­ли про це. Про­те мир­не жи­т­тя ви­яви­ло­ся скла­дні­шим за фронт пси­хо­ло­гі­чно.

■На­та­лія Ко­ло­тій, к ан­ди­дат пси­хо­ло­гі­чних на­ук, во­лон­тер, за­сту­пник го­ло­ви Г О« Ви­хід Є. Пси­хо­ло­гі­чна до п ом ога » , під твер д жує, що мир не жи­т­тя та­їть ба­га­то про­бле­мі не­без­пек для бій­ців. «Пси­хі­ка під час вій­ни зі­бра­на й мо­бі­лі­зо­ва­на, во­на пе­ре­бу­ває у ста­ні стре­су, то­му що в будь-який мо­мент об­стріл. А ко­ли бо­єць по­вер­та­є­ться до­до­му, тор о зсла­бля­є­ться, і всі жа­хи по­ба­че­но­го, і страх бу­ти уби­тим, втра­ти­ти но­ги-ру­ки по­вер­та­є­ться, яку зво­ро­тно­му пе­ре­мо ту ван­ні, іти ні­чо­го не мо­жеш із с обою вді­я­ти, з’яв­ля­є­ться ба­жа­н­ня за­пи­ти або на­кла­сти на се­бе ру­ки, не­аде­ква­тна ре­а­кція. Це від­стро­че­на трав­ма, че­рез яку страх і три­во­га ста­ють тва­рин­ни­ми, на в’ я зли­ви ми, по чи­на­ют ь сни­ти­ся ко­шма­ри, з’ яв­ля­є­ться син­дром­на в’ я зли­ви х ста­нів або ду­мок »,— мір­кує На­та­лія.

■Пси­хо­лог до­дає, що на вій­ні та­кож гра­ни­чно зро­зу­мі- лі ка­те­го­рії до­бра і зла — є во­рог, а є «свої». Ко­ли ж сол­да­ти по­вер­та­ю­ться до мир­но­го жит - тя, то ба­чать, що тут ка­те­го­рії до­бра і зла роз­ми­ті. Во­ни ба­чать, що лю­ди від­по­чи­ва­ють у ка­фе і на мо­рях, їздять на до­ро­гих ма­ши­нах, і у бій­ців по­чи­на­є­ться ко­гні­тив­ний ди­со­нанс, руй­ну­є­ться си­сте­ма цін­но­стей, я ка­бу­ла сфор­мо­ва­на на фрон­ті.

■Щоб ма­кси­маль­но по до­ла­ти на­слід­ки вій­сько­вої трав­ми, На­та­лія про­по­нує пра­цю­ва­ти з близь­ки­ми бій­ців — з їх- ні­ми дру­жи­на­ми, ба­тька­ми. А та кож роз ро би ти дер жав ну си­сте­му, щоб у хло­пців, які по­вер та ють ся з фрон ту, бу ли за - без­пе­че­ні ба­зо­ві по­тре­би — був прі о ри тет у на дан ні ви со ко оп - ла­чу­ва­ної ро­бо­ти за фа­хом, бу­ли фі­нан­со­ві ком­пен­са­ції, щоб під три ма ти їх спо чат ку, ви рі - ше­на жи­тло­ва про­бле­ма і на­да­но лі­ку­ва­н­ня. Але і бій­ців теж тре ба го ту ва ти — що їм увесь час не дя­ку­ва­ти­муть і не но­си­ти­муть на ру­ках, то­му що вій­на вда­ри­ла по всіх, не ли­ше по них, і во­ни по­вин­ні вли­ва­ти­ся в со­ці­ум і пра­цю­ва­ти да­лі.

ПОЗИВНИЙ «ТАНКІСТ»

« Чо му я пі шов на фронт? » — Ігор Жид ков, схо - же, зди во ва ний пи тан ням. « А що по ви нен ро би ти чо ло вік, ко­ли йде вій­на? А те, що це са­ме вій на, я зро зу мів, ко ли Ро - сія за бра ла Крим. І вліт ку 2014 ро ку, ми то ді жи ли в бу - дин ку на Жу рав лів ці, но ча ми ста­ли лі­та­ти вер­то­льо­ти до го­спі­та­лю, во­зи­ти за­ги­блих і по­ра- не них. То­ді я зі­брав ре­чі і по­їхав до­бро­воль­цем в АТО».

Ми си­ди­мо бі­ля бу­дин­ку, не­на­дов­го ви­хо­дить сон­це, але Ігор за­гли­бле­ний у спо­га­ди.

■Дру­жи­на Іго­ря, Люд мил а, роз­по­від­ає: пла­ка­ла і не пу­ска­ла вАТ О, від­би­ра­ла р анець з ре­ча­ми, про­си­ла по­ду­ма­ти про ді­тей, яких то­ді бу­ло двоє, при­чо­му си­ну ран­ньо­му ди­тин­стві пе­ре­ніс он­ко­ло­гію, і щоб йо­го ви­лі­ку­ва­ти, до­ве­ло­ся про­да­ти будинок. Про­те Ігор вва­жав, що за­раз йо­го на ви­ки тан­кі­ста— а тан­ко­вої спра­ви він на­вчив­ся під час слу­жби в Угор­щи­ні— про­сто не­об­хі­дні на фрон­ті. Спо­ча­тку спро­бу­вав за­пи­са­ти­ся в ба­таль­йон« Дон­бас », але пі­сля двох мі­ся­ців без­успі­шних пе­ре­мов зв’язав­ся з« Ай да­ром », і вже на дру­гий день за ним при­їха­ли. А 5 сер­пня 2014 ро­ку він уже був під Ща­стям з по­зив­ним «Танкіст». Хо­ча— який танкіст? Важ­ко­го озбро­є­н­ня і те­хні­ки то­ді у бій­ців не бу­ло, го­во­рить Ігор, ви­ста­ча­ло ли­ше стрі­ле­цької зброї.

■ З 11 сер­пня Ігор у скла­ді «Ай да­ру» по­тра­пив у тяж­кі бої, про­йшов Ге­ор­гії вк у, Лу­ган­ський ае­ро­порт, Но­во сві­тлів­ку, Хря­щу­ва­те— ці се­ли­ща бу­ли про­сто стер­ті з ли­ця зем­лі ро­сій­ськи­ми« Г ра­да­ми », де­ся­тки по­бра­ти­мів Іго­ря та йо­го воє­на­чаль­ник по­ля­гли то­ді .«63 лю­ди­ни втра­ти­ли за 11 днів. На очах ро­зір­ва­ло мо­го воє­на­чаль­ни­ка Фі­лі­па, це був справ­жній ге­рой »,— зга­дує «Танкіст».

■Бій­це­ві сум­но зга­ду­ва­ти про­те, що все­ре­ди­ні сер­пня 2014 ро­ку во­ни май­же звіль­ни­ли Лу­ганськ, і як­би при­йшло під­крі­пле­н­ня, мі­сто­бу­ло­букра­їн­ським.Але­на­ступ­пе­ре­ва­жа­ю­чи­хза­чи­сель­ні­стю,під­го­тов­ко­ю­та­о­сна­ще­н­ням­ро­сій­ськи­хча­стин­змі­нив­хі­дбо­їв— укра­їн­ські вій­ська втра­ти­ли Ге­ор­гії вк у, Лу­ган­ський а ер опорт, Но­во сві­тлів к у, Хря­щу­ва­те і за­ли­ши­ли­ся під Ща­стям. Ігор зга­дує і ро­сій­ських по­ло­не них .« Ми за­хо­пи­ли близь­ко 30 осіб із Єка­те­рин­бур­га, Смо­лен­ська, із Та­тар ста­ну, Саха­лі­ну, зва­жаю чи­на їхні п ос від­чен н я. Я за­пи­ту­вав їх :« На в іщо ти сю­ди при­йшов ?» Во­ни мов­ча­ли, очі хо­ва­ли».

■Во­се­ни 2014 ро­ку Ігор при­їхав у від­пус­тку до­до­му пі­сля не­ве­ли­ко­го по­ра­не­н­ня і по­вер­нув­ся на фронт, ще не зна­ю­чи, що ско­ро у ньо­го бу­де тре­тя ди­ти­на. До­чку, яка на­ро­ди­лас я у трав­ні 2015-г о, на­зва­ли Ві­кто­рі­єю, на честь май­бу­тньої пе­ре­мо­ги Укра­ї­ни. Влі­тку 2015-го, пі­сля ро­ку вій­ни, Іго­ря ко­мі­су­ва­ли, за бо­йо­ві за­слу­ги він одер­жав ор­ден «За му­жність».

■Про­ща­ю­ся зІ го­рем і Лю­дми­лою, ба­жаю їхній ро­ди­ні стій­ко­сті. Ігор обі­ймає одно - рі­чну Ві­кто­рію, яка щой­но про­ки­ну­ла­ся і по­смі­ха­є­ться ши­ро­ко і сві­тло. Я ба­жаю їм бла­го­по­луч­чя і ми­ру.

ІГОР З ДІ­ТЬМИ ФОТО НА­ДА­НО АВТОРОМ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.