«Не по­ми­рай­те, «ди­но­зав­ри»...!

Ши­мон Пе­рес не­о­дно­ра­зо­во за­зна­вав нев­дач, але не пе­ре­ста­вав бо­ро­ти­ся за мир на Близь­ко­му Схо­ді

Den (Ukrainian) - - День Планети - Юрій РАЙХЕЛЬ

На­віть па­трі­ар­хи по­лі­ти­ки, що дов­го жи­вуть на бі­ло­му сві­ті, йдуть від нас. З ни­ми йде епо­ха, уосо­бле­н­ням якої во­ни бу­ли. Ши­мон Пе­рес був і тим, і тим. Так на­пи­сав один із ко­ри­сту­ва­чів «Фейс­бу­ку», зга­ду­ю­чи ви­да­тно­го по­лі­ти­ка. Він по­над 70 ро­ків був в ізра­їль­ській по­лі­ти­ці, і Ар­мія обо­ро­ни Ізра­ї­лю ба­га­то в чо­му — йо­го ді­ти­ще.

Йо­го схо­дже­н­ня на вер­ши­ну вла­ди не бу­ло пря­мим і лег­ким. Бу­ли ми­ті трі­ум­фу і при­крі по­раз­ки. Він не був ні май­стром сло­ве­сно­го фе­хту­ва­н­ня, як прем’єр Ме­на­хем Бе­гін, ні ке­рів­ни­ком ра­ди­каль­ної ор­га­ні­за­ції, як ін­ший прем’єр Іцхак Ша­мір, ні ко­ман­ди­ром спе­цна­зу, як Арі­ель Ша­рон. Не бу­ло в ньо­го ге­ро­ї­чно­го оре­о­лу.

На­ро­див­ся Се­ня Пер­ський 2 сер­пня 1923 ро­ку в се­лі Ві­шне­во, то­ді в Поль­щі, ни­ні Бі­ло­ру­сі. У се­лі ме­шка­ло 200 єв­рей­ських ро­дин. Зга­ду­ю­чи свої ди­тя­чі ро­ки, Ши­мон Пе­рес пи­сав: «Там пе­ре­пле­ли­ся па­трі­ар­халь­ний устрій життя ді­ду­ся Цві і ба­бу­сі Рів­ки, су­ча­сна куль­ту­ра і сіо­нізм по­ко­лі­н­ня мо­їх ба­тьків». Ма­ти Пе­ре­са бу­ла обда­ро­ва­ною жін­кою. Ко­ли во­на за­кін­чи­ла на­вча­н­ня, то за­хо­пи­ла­ся ро­сій­ською лі­те­ра­ту­рою. Пра­цю­ва­ла бі­бліо­те­ка­рем і ви­кла­да­ла ро­сій­ську мо­ву. Ве­чо­ра­ми чи­та­ла Се­ні і йо­го мо­лод­шо­му бра­то­ві Гі­гі (Гер­шо­ну) ви­да­тно­го єв­рей­сько­го пи­сьмен­ни­ка Шо­лом-Алей­хе­ма, який пи­сав на ідиш. Якщо не чи­та­ла, то спів­а­ла. У ро­ди­ні роз­мов­ля­ли іди­шем, ів­ри­том та ро­сій­ською. У шко­лі він ви­вчав поль­ську, на­да­лі ви­вчив ан­глій­ську і фран­цузь­ку, знав тро­хи ту­ре­цьку.

Че­рез не­ста­чу ува­ги з бо­ку ба­тька ма­лень­кий Се­ня при­ки­пів ду­шею до ді­да. Той озна­йо­мив йо­го з Бі­блі­єю та істо­рі­єю єв­рей­сько­го на­ро­ду. До­по­ма­гав хло­пчи­ко­ві ви­вча­ти Тал­муд і чи­тав йо­му ро­сій­ською Тол­сто­го й До­сто­єв­сько­го. При­хиль­ність до кла­си­чної ро­сій­ської лі­те­ра­ту­ри Ши­мон Пе­рес збе­ріг на все життя. Під впли­вом ді­да за­хо­пив­ся по­е­зі­єю і в 9 ро­ків по­чав пи­са­ти вір­ші.

1931 ро­ку Пе­рес- стар­ший емі­гру­вав до Па­ле­сти­ни і, змі­цнив­ши фі­нан­со­ве ста­но­ви­ще, на­ве­сні 1933 ро­ку по­чав умов­ля­ти на ре­па­трі­а­цію дру­жи­ну з ді­тьми. Ши­мон ра­зом з ма­тір’ ю і мо­лод­шим бра­том Гер­шо­ном пе­ре­їхав до Па­ле­сти­ни 1934 ро­ку.

За­кін­чив­ши се­ре­дню шко­лу, Ши­мон (Се­ня за­ли­шив­ся в ми­ну­ло­му) всту­пив до сіль­сько­го­спо­дар­ської шко­ли і по­чав пра­цю­ва­ти в кі­бу­ці. Зна­чна ча­сти­на єв­рей­ських по­се­лен­ців в Па­ле­сти­ні бу­ли при­бі­чни­ка­ми лі­вих ідей, ча­сто-гу­сто ра­ди­каль­но­го спря­му­ва­н­ня. Для них кі­бу­ци, ана­лог ра­дян­ських ко­мун, бу­ли вті­ле­н­ням не­за­ле­жно­сті і спра­ве­дли­во­сті. На їхню дум­ку, у них ре­а­лі­зо­ву­ва­ло­ся га­сло: «Від ко­жно­го за зді­бно­стя­ми, ко­жно­му по пра­ці». Ці­ка­во, що на від­мі­ну від ра­дян­ських ко­мун кі­бу­цам су­ди­ло­ся дов­ше життя і во­ни ста­ли тим під­ґрун­тям, на яко­му роз­ви­ну­ло­ся пе­ре­до­ве ізра­їль­ське сіль­ське го­спо­дар­ство.

У кі­бу­ці Ши­мон по­зна­йо­мив­ся зі сво­єю дру­жи­ною Со­нею і не­за­ба­ром всту­пив до бо­йо­вої під­піль­ної ор­га­ні­за­ції « Ха­га­на » . В май­бу­тньо­му во­на ста­не осно­вою Ар­мії обо­ро­ни Ізра­ї­лю. У ній він по­зна­йо­мив­ся з пер­шим прем’ єр- мі­ні­стром Ізра­ї­лю Да­ви­дом Бен-Гу­ріо­ном.

Пе­рес зав­жди до­три­му­вав­ся лі­вих по­гля­дів. У дру­гій по­ло­ви­ні 1940- х рр. він всту­пив до пар­тії МАПАЙ, по­пе­ре­дни­ці Пар­тії пра­ці со­ці­а­лі­сти­чно­го спря­му­ва­н­ня.

Ор­га­ні­за­тор­ський та­лант Пе­ре­са оці­нив Бен-Гу­ріон. Він не від­пу­стив йо­го слу­жи­ти до ар­мії, за що Ши­мон три­ва­лий час за­зна­вав на­па­док по­лі­ти­чних опо­нен­тів, оскіль­ки в Ізра­ї­лі всі чо­ло­ві­ки слу­жать в ар­мії, а на­пра­вив на на­вча­н­ня до США. Пі­сля по­вер­не­н­ня 1952 ро­ці Пе­рес став ге­не­раль­ним ди­ре­кто­ром у Мі­ні­стер­стві обо­ро­ни. Він сто­яв бі­ля ви­то­ків ізра­їль­сько­го вій­сько­во- про­ми­сло­во­го ком­пле­ксу і ві­ді­грав го­лов­ну роль у ство­рен­ні авіа­цій­ної, еле­ктрон­ної і обо­рон­ної про­ми­сло­во­сті, ре­ор­га­ні­зу­вав на­у­ко­во- до­слі­дну ро­бо­ту у вій­сько­вій сфе­рі. Упро­довж де­ся­ти ро­ків слу­жби в мі­ні­стер­стві йо­го ха­ра­кте­ри­зу­ва­ли як «те­хно­кра­та # 1».

До ре­чі, в цей час Пе­рес не за­ли­шав лі­те­ра­тур­них за­нять. Час від ча­су у пре­сі з’ яв­ля­ли­ся йо­го вір­ші, стат­ті, про­за. Осо­бли­вий успіх ма­ла се­рія ре­пор­та­жів «Зі що­ден­ни­ка жін­ки», що пу­блі­ку­ва­ла­ся під жі­но­чим псев­до­ні­мом. Кри­ти­ки не за­бу­ли за­зна­чи­ти, що «на­ре­шті в лі­те­ра­ту­рі на ів­ри­ті за­зву­чав силь­ний і чи­стий жі­но­чий го­лос».

1959 ро­ку Пе­рес стає де­пу­та­том пар­ла­мен­ту. Ви­да­тним по­лі­ти­ком він став пі­сля вій­ни Суд- но­го дня в жов­тні 1973 ро­ку. Хо­ча ізра­їль­ська ар­мія і здо­бу­ла то­ді пе­ре­мо­гу, але всім ста­ли зро­зумі­ли­ми пев­ні хи­би під час бо­йо­вих опе­ра­цій. До то­го ж не так вій­сько­вих, як по­лі­ти­чних та адмі­ні­стра­тив­них. Са­ме то­ді Пе­рес очо­лив Мі­ні­стер­ство обо­ро­ни. На цій по­са­ді був ор­га­ні­за­то­ром зна­ме­ни­тої опе­ра­ції ізра­їль­сько­го спе­цна­зу зі звіль­не­н­ня па­са­жи­рів лай­не­ра, ви­кра­де­но­го па­ле­стин­ськи­ми й ні­ме­цьки­ми те­ро­ри­ста­ми до уган­дій­сько­го ае­ро­пор­ту Ен­теб­бе.

1984 ро­ку но­вий крок у по­лі­ти­чній кар’ єрі — Пе­рес стає прем’ єр- мі­ні­стром. Кра­ї­на пе­ре­бу­ва­ла у тяж­ко­му ста­но­ви­щі. Не­за­до­віль­ні під­сум­ки лі­ван­ської вій­ни, ви­со­ка ін­фля­ція, за­тя­жна по­лі­ти­чна кри­за. За ко­ро­ткий тер­мін Пе­рес зу­мів зна­йти розв’ яза­н­ня на­галь­них про­блем. Кру­ті еко­но­мі­чні за­хо­ди при­пи­ни­ли ін­фля­цію. Аме­ри­ка знов по­ча­ла да­ва­ти гро­ші, а низ­ка кра­їн Афри­ки та Схі­дної Єв­ро­пи від­но­ви­ли ди­пло­ма­ти­чні від­но­си­ни з Ізра­ї­лем. До­по­мо­гло та­кож зни­же­н­ня кур­су до­ла­ра і цін на на­фту.

Пе­рес зав­жди був при­бі­чни­ком ми­ру з па­ле­стин­ця­ми. За йо­го актив­ної уча­сті 1993 ро­ку бу­ло укла­де­но уго­ди з Ор­га­ні­за­ці­єю звіль­не­н­ня Па­ле­сти­ни. То­ді ба­га­тьом зда­ва­ло­ся, що на Близь­ко­му Схо­ді мо­же на­ста­ти мир. Бу­ло під­пи­са­но мир­ний до­го­вір з Йор­да­ні­єю, зна­чно по­лі­пше­но від­но­си­ни з ре­штою араб­ських дер­жав. Ши­мон став одним з ла­у­ре­а­тів Но­бе­лів­ської пре­мії ми­ру за 1994 рік. Він не­о­дно­ра­зо­во за­зна­вав нев­дач, але не пе­ре­ста­вав бо­ро­ти­ся за мир на Близь­ко­му Схо­ді.

Пе­рес зро­бив по­лі­ти­ку ком­про­мі­сів сво­єю та­кти­чною збро­єю. Він тво­рив ди­ва та­єм­ної ди­пло­ма­тії, зу­стрі­ча­ю­чись на кон­спі­ра­тив­них квар­ти­рах у рі­зних мі­стах Єв­ро­пи з ви­со­ко­по­са­до­ви­ми араб­ськи­ми лі­де­ра­ми. То хі­ба міг хтось пе­ред­ба­чи­ти, що одно­го з лі­де­рів єв­рей­ської дер­жа­ви те­пло при­йма­ти­муть у на­фто­вих емі­ра­тах, а під не­бом Ка­та­ру лу­на­ти­ме ізра­їль­ський гімн «Аті­ква».

Якось Пе­рес ска­зав: «Ко­ли я за­клав під­ва­ли­ни авіа­цій­ної про­ми­сло­во­сті, ав­то­ри­те­тні лю­ди за­яви­ли, що я тор­гую бі­ли­ми сло­на­ми. Ко­ли я ку­пу­вав зброю у Фран­ції, де­які на­ші по­лі­ти­ки ви­ма­га­ли, аби я пе­ре­став мо­ро­чи­ти го­ло­ву. Сьо­го­дні ме­не вже не ці­ка­вить, що про ме­не ка­жуть. Я знаю своє зав­да­н­ня і ви­ко­наю йо­го до кін­ця».

І він йо­го ви­ко­нав. До кін­ця.

ФОТО РЕЙТЕР

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.