Сві­тла пам’ять у тем­них му­рах

У Льво­ві звер­ну­ли­ся до істо­рії ро­ду Ли­сків, який жив«із Бо­гом і Укра­ї­ною всер­цях»

Den (Ukrainian) - - Пошта «дня» - /Оль­га Ко­би­лян­ська/

Не­що­дав­но в На­ціо­наль­но­му му­зеї-ме­мо­рі­а­лі жертв оку­па­цій­них ре­жи­мів «Тюр­ма на Лон­цько­го» від­був­ся не­пе­ре­сі­чний за­хід. Львів­ська Лі­га укра­їн­ських жі­нок за­про­по­ну­ва­ла звер­ну­ти свої по­гля­ди до істо­рії ро­ду Ли­сків як не­ве­ли­кої, але яскра­вої сто­рін­ки укра­їн­ської істо­рії.

Звер­ну­ти­ся до ро­до­во­ду ро­ди­ни Ли­сків у сті­нах го­ре­зві­сної «Тюр­ми на Лон­цько­го» бу­ло осо­бли­во до­ре­чно і тре­пе­тно. Адже тут по­чи­на­ли­ся хре­сні до­ро­ги трьох пред­став­ни­ків цьо­го ро­ду: о. Во­ло­ди­ми­ра Ли­ска, о. Ро­ма­на Ли­ска та Юрія Ли­ска. А хре­сна до­ро­га отця Ро­ма­на Ли­ска тут і за­вер­ши­ла­ся му­че­ни­цькою смер­тю. Звід­си пі­шов він у Світ Не­бе­сний 1949 ро­ку, а на зем­лі був у 2001 ро­ці про­го­ло­ше­ний Бла­жен­ним свя­щен­но­му­че­ни­ком.

Ці­ка­ву слай­до­пре­зен­та­цію «Рід Ли­сків із Бо­гом і Укра­ї­ною в сер­цях» ін­фор­ма­тив­но на­пов­ни­ла Лі­дія Ку­пчик, а ху­до­жньо ви­ко­нав Лю­бо­мир Ку­пчик. Чи­слен­ні сві­тли­ни зна­йо­ми­ли з пред­став­ни­ка­ми ро­ду Ли­сків, який ці­ка­вий тим, як із ти­по­во­го се­лян­сько­го ро­ду по­став рід свя­ще­ни­ків. Адже із ба­га­то­ді­тної се­лян­ської ро­ди­ни Ва­си­ля й Ан­то­ні­ни Ли­сків, що жи­ли бі­ля те­пе­рі­шньої Ка­мін­ки-Бузь­кої на Львів­щи­ні, ви­йшла ці­ла ко­гор­та свя­ще­ни­ків: о.Ми­ха­їл Рень­кас, о. Ми­ко­ла Ли­ско, о. Во­ло­ди­мир Ли­ско, о. Ро­ман Ли­ско, о. Іван Да­ци­шин, о. Ва­силь Да­ци­шин і о. Мо­дест Да­ци­шин. Це ста­ло яскра­вим свід­че­н­ням си­ли мо­ли­тви ма­те­рі та її впли­ву на до­лі ді­тей і вну­ків. Із ро­дин­них пе­ре­ка­зів ві­до­мо, що ма­ти Ан­то­ні­на Ли­ско ви­ді­ля­ла­ся се­ред на­за­гал по­бо­жних одно­сель­чан сво­єю над­зви­чай­ною по­бо­жні­стю. Бу­ла гра­мо­тною, лю­би­ла чи­та­ти ре­лі­гій­ні ви­да­н­ня і по­стій­но звер­та­ла­ся до сво­го мо­ли­тов­ни­ка. Її ре­лі­гій­ність пе­ре­да­ла­ся ді­тям і впли­ва­ла на їхні до­лі й пі­сля її смер­ті. Двоє си­нів, Не­о­ніль і Во­ло­ди­мир, ста­ли свя­ще­ни­ка­ми, донь­ка Те­о­фі­лія ви­йшла за­між за о.Йо­си­фа Оста­шев­сько­го, а донь­ки Ма­рія й Юлія ста­ли ма­те­ря­ми свя­ще­ни­ків.

Рів­но ж зі сво­єю ре­лі­гій­ні­стю всі чле­ни ро­ду Ли­сків від­зна­ча­ли­ся гли­бо­кою на­ціо­наль­ною сві­до­мі­стю та актив­ною від­да­ні­стю укра­їн­ській спра­ві.

о. МИ­КО­ЛА ЛИ­СКО

Це бу­ло ха­ра­ктер­ним і для най­стар­шо­го си­на Не­о­ні­ля, ко­трий ви­брав чер­не­чий шлях і став о. Ми­ко­лою Чи­ну Свя­то­го Ва­си­лія Ве­ли­ко­го. Здо­був­ши ви­со­ку тео­ло­гі­чну осві­ту в Укра­ї­ні та Ри­мі, він був ігу­ме­ном і ма­гі­стром у рі­зних мо­на­сти­рях Укра­ї­ни, зго­дом ми­тро­по­лит Ан­дрей Ше­пти­цький до­ру­чив йо­му ство­ри­ти но­ві­ці­ят у но­вій бра­зи­лій­ській ві­це-про­він­ції у Пру­ден­то­по­лі в Бра­зи­лії.

Бу­ду­чи мо­на­хом-ва­си­лі­я­ни­ном, о. Ми­ко­ла Ли­ско зав­жди за­ймав чі­тку укра­їн­ську гро­ма­дян­ську по­зи­цію, що не зав­жди бу­ло без­пе­чним в умо­вах польсь- кої дер­жа­ви і що одно­го ра­зу ледь не при­зве­ло до роз­стрі­лу йо­го біль­шо­ви­ка­ми. Ці­ка­вим і по­ка­зо­вим є та­кий факт: у бу­рем­ні 1918— 1919 рр. о. Ли­ско як ігу­мен Бу­ча­цько­го мо­на­сти­ря на­да­вав при­ту­лок ле­ген­дар­но­му пол­ков­ни­ко­ві Укра­їн­ських Сі­чо­вих Стріль­ців Ва­си­лю Ви­ши­ва­но­му (ар­хи­кня­зю Віль­гель­му Габс­бур­гу) та йо­го ад’ютан­ту Оста­пу Лу­цько­му, від­сту­пив­ши їм най­кра­щі кім­на­ти мо­на­сти­ря.

Зго­дом, пра­цю­ю­чи в Бра­зи­лії, о. Ми­ко­ла Ли­ско гур­ту­вав нав­ко­ло се­бе укра­їн­ських за­ро­бі­тчан, дба­ю­чи про їхній ду­хов­ний і пов­сяк­ден­ний до­бро­бут.

ВО­ЛО­ДИ­МИР ЛИ­СКО ПІ­СЛЯ УВ’ЯЗНЕ­Н­НЯ

о. ВО­ЛО­ДИ­МИР ЛИ­СКО

Дру­гий син Ва­си­ля й Ан­то­ні­ни Ли­сків — Во­ло­ди­мир — став осо­бли­во ви­да­тним, актив­ним і зна­ним ду­шпа­сти­рем та гро­мад­ським ді­я­чем-па­трі­о­том Укра­ї­ни, яко­му до­ля су­ди­ла ба­га­то тер­пі­ти за своє слу­жі­н­ня Бо­го­ві й Укра­ї­ні.

За свою актив­ну про­укра­їн­ську свя­ще­ни­чу й гро­мад­ську ді­яль­ність о. Во­ло­ди­мир Ли­ско дві­чі був аре­што­ва­ний по­ля­ка­ми і дві­чі со­вєт­ською вла­дою.

Зокре­ма, в 1919 ро­ці поль­ська вла­да ув’язни­ла йо­го до кон­цен­тра­цій­но­го та­бо­ру в Домб’є за участь у про­го­ло­шен­ні в м. Го­род­ку са­мо­стій­ної Укра­ї­ни, в хо­ді яко­го отець очо­лив го­спо­дар­ський від­діл укра­їн­ської вла­ди.

Не менш па­трі­о­ти­чни­ми й від­да­ни­ми Бо­го­ві й Укра­ї­ні бу­ли всі ді­ти о. Во­ло­ди­ми­ра Ли­ска і йо­го дру­жи­ни Іван­ни з Це­гель­ських.

Та най­більш тра­гі­чною і ра­зом із тим ве­ли­чною ста­ла до­ля си­на — Ро­ма­на-Іла­ріо­на-Ма­рії Ли­ска (1914 — 1949).

Нав­чав­ся у гім­на­зі­ях Льво­ва й Ка­мін­ки Стру­ми­ло­вої. Ке­ру­вав пла­сто­вим гур­тком. За­кін­чив Бо­го­слов­ську ака­де­мію у Льво­ві. Одру­жив­ся з Не­о­ні­лею, до­чкою о. Ма­твія Гу­ньов­сько­го. Ма­ли че­тве­ро ді­тей. У 1941 ро­ці ви­свя­че­ний на свя­ще­ни­ка, ду­шпа­сти­рю­вав у се­лах Зо­ло­чів­щи­ни.

Ві­дмо­вив­шись пе­ре­йти на пра­во­слав’я, втра­тив мо­жли­вість ду­шпа­сти­рю­ва­ти. По­пе­ре­дже­ний про пла­но­ва­ний арешт, пе­ре­їхав із ро­ди­ною до м. Го­ро­док. Там із до­зво­лу ді­ю­чо­го па­ро­ха о. Ма­ле­цько­го від­прав­ляв у гре­ко-ка­то­ли­цько­му обря­ді в цер­квах сіл Бра­тко­ви­чі та Дро­здо­ви­чі.

У ве­ре­сні 1949 ро­ку за­а­ре­што­ва­ний МГБ та за­мор­до­ва­ний у тюр­мі на Лон­цько­го.

З кри­мі­наль­ної спра­ви Ро­ма­на Ли­ска ви­дно, що най­більш ем­ге­бі­стів ці­ка­ви­ло, де зна­хо­дя­ться Ро­ман Шу­хе­вич, Ро­ман Крав­чук і Ле­міш, а та­кож се­стра дру­жи­ни Ле­ся Гу­ньов­ська, яка бу­ла ме­ди­ком в УПА і де­який час про­жи­ва­ла в отця Ро­ма­на. Ні­чо­го не до­від­а­ли­ся, хоч жор­сто­ко ка­ту­ва­ли. Не до­від­а­ли­ся на­віть, що Ро­ман Ли­ско до­бре знав Ро­ма­на Шу­хе­ви­ча, бо ро­ди­на Це­гель­ських у то­ді­шній Ка­мін­ці Стру­ми­ло­вій (де пев­ний час ме­шкав юний Ро­ман Ли­ско) і ро­ди­на Шу­хе­ви­чів ті­сно при­я­те­лю­ва­ли.

У кри­мі­наль­ній спра­ві Ро­ма­на Ли­ска є акт про смерть 14 жов­тня 1949 ро­ку від па­ра­лі­чу сер­ця. Від чо­го по­мер 35-рі­чний свя­ще­ник, який не ли­ше не мав жо­дних про­блем із сер­цем, а й вза­га­лі мав чу­до­ве здо­ров’я, — мо­же­мо з бо­лем здо­га­ду­ва­ти­ся... Де по­ді­ли йо­го ті­ло — не­ві­до­мо.

У 2001 ро­ці Па­пою Іва­ном Пав­лом ІІ Ро­ман Ли­ско про­го­ло­ше­ний Бла­жен­ним свя­щен­но­му­че­ни­ком.

А на­ра­зі при­су­тні по­кло­ни­ли­ся він­ку пам’яті Ро­ма­на Ли­ска, який ви­ві­шу­ють на цій сті­ні йо­го рі­дні.

Сві­тлою є на­ро­дна пам’ять на­віть бі­ля та­ких су­во­рих му­рів!

Фо­то на­да­но ав­то­ром

О. РО­МАН ЛИ­СКО

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.