Вчи­нок, гі­дний по­ва­ги

Онук че­рез 74 ро­ки вкло­нив­ся мі­сцю, де за­ги­нув­йо­го дід

Den (Ukrainian) - - Пошта «дня» -

У ни­ні­шньо­му ро­ці ми­ну­ло 75 ро­ків від по­ча­тку ра­дян­сько-ні­ме­цької вій­ни. Осо­бли­во тра­гі­чні її на­слід­ки для Укра­ї­ни — дві­чі че­рез її те­ри­то­рію про­йшли стра­шні фрон­ти, які зни­щи­ли міль­йо­ни лю­дей — ді­тей, мо­ло­ді, стар­шо­го по­ко­лі­н­ня. Чи­ма­ло гро­ма­дян ста­ли жер­тва­ми кон­цта­бо­рів. Один із най­біль­ших кон­цта­бо­рів для вій­сько­во­по­ло­нен­них ді­яв у Во­ло­ди­ми­ру-Во­лин­сько­му.

Пе­ре­тнув­ши поль­сько-ра­дян­ський кор­дон, на­ци­сти оку­пу­ва­ли Во­ло­ди­ми­рВо­лин­ський. У ве­ре­сні 1941ро­ку во­ни ор­га­ні­зу­ва­ли у мі­сті кон­цта­бір для вій­сько­во­по­ло­не­них, який спо­ча­тку на­зи­вав­ся «Офлаг — 11», зго­дом «Нор­дОфлаг 365». За увесь час йо­го ді­яль­но­сті — з 1941по 1944 рік — че­рез ка­тів­ню про­йшло 56 ти­сяч лю­дей. Ось які спо­га­ди про жа­хі­т­тя в та­бо­рі за­ли­шив Ю. Со­ко­лов­ський: «Не­по­ко­ра, зло­дій­ство, спро­би вте­чі ка­ра­ли­ся роз­стрі­лом. Та­кож лю­ди­ну при­вя­зу­ва­ли до та­пча­на («ко­би­ла смер­ті») і би­ли па­ли­ця­ми.» Стар­ший лей­те­нант Гри­гор’єв зга­ду­вав: «Спа­ли ми по де­кіль­ка чо­ло­вік ра­зом на на­рах. Хто про­ки­дав­ся ра­ні­ше, по­ви­нен був роз­бу­ди­ти су­сі­да, аби він пе­ре­вер­нув­ся на ін­шу сто­ро­ну і не за­мерз. Бу­ва­ло, бу­диш су­сі­да спра­ва, а він — мер­твий, злі­ва — та­кож...» Се­ред в’язнів бу­ли вчи­те­лі, лі­ка­рі, ін­же­не­ри, пе­ре­кла­да­чі, кан­ди­да­ти на­ук. По­дей­ку­ють, що у «Норд-Офла­зі» пев­ний час утри­му­вав­ся і ві­до­мий ге­не­рал Кар­би­шев. У за­стін­ках ка­тів­ні був і ко­ли­шній ди­ре­ктор мі­сце­вої шко­ли № 2 сві­тлої пам’яті Дми­тро Іщен­ко. Мі­сце­вий кра­є­зна­вець Ан­дрій Кон­дра­тюк спіл­ку­вав­ся з в’язня­ми, яким вда­ло­ся ви­жи­ти і на осно­ві їхніх свід­чень на­пи­сав кни­гу «Норд-Офлаг бо­ре­ться».

Кіль­ка ро­ків то­му зі США до Во­ло­ди­ми­ра при­їзди­ла 90-лі­тня жін­ка, яка пе­ре­тну­ла оке­ан, аби по­ба­чи­ти те мі­сце, де у ча­си оку­па­ції був в’язнем її чо­ло­вік. Та­кі зво­ру­шли­ві істо­рії тра­пля­ю­ться і ни­ні. Зокре­ма, не­що­дав­но на­ше мі­сто від­ві­дав ме­шка­нець Пол­та­ви Сер­гій Ре­прін­цев з дру­жи­ною. Впро­довж ба­га­тьох ро­ків цей чо­ло­вік роз­шу­ку­вав сво­го ді­ду­ся Пе­тра Ре­прін­це­ва, ко­трий за­ги­нув у по­ло­ні. Пан Сер­гій звер­нув­ся до ні­ме­цько­го ар­хі­ву, звід­ки на­ді­йшли до­ку­мен­ти, які під­твер­ди­ли, що Пе­тро По­лі­кар­по­вич Ре­прін­цев за­ги­нув від ви­сна­же­н­ня (го­ло­ду) 9 сі­чня 1942 ро­ку у Во­ло­ди­ми­ру­Во­лин­сько­му кон­цта­бо­рі «Офлаг-11».

Онук ду­же пе­ре­йняв­ся до­лею сво­го ді­ду­ся: впро­довж одні­єї но­чі він са­мо­туж­ки пе­ре­клав з ні­ме­цької мо­ви до­ку­мен­ти з ар­хі­ву. Йо­го ді­дусь Пе­тро Ре­прін­цев на­ро­див­ся 16 гру­дня 1897 ро­ку, жив у Пол­та­ві на ву­ли­ці Фрун­зе ра­зом з дру­жи­ною Аку­лі­ною Ан­то­нів­ною та донь­кою. Пра­цю­вав бух­гал­те­ром, був при­зва­ний Пол­тав­ським військ­ко­ма­том, мав вій­сько­ве офі­цер­ське зва­н­ня те­хнік-ін­тен­дант. 25 ве­ре­сня 1941 ро­ку став в’язнем кон­цта­бо­ру у Фро­лів­ці на Сум­щи­ні, зго­дом пе­ре­ве­де­ний до Во­ло­ди­ми­ра.

На­ци­сти утри­му­ва­ли ра­дян­ських офі­це­рів у на­шо­му мі­сті у так зва­них Ста­лін­ських ка­зар­мах( в ра­йо­ні вій­сько­во­го мі­сте­чка) — це за­пи­са­но в ні­ме­цьких ар­хів­них до­ку­мен­тах, які роз­шу­кав пан Сер­гій. Їх роз­стрі­лю­ва­ли у по­лі, де ни­ні пря­мує ко­вель­ська тра­са, ря­до­вих в’язнів зни­щу­ва­ли на за­хі­дній око­ли­ці мі­ста — ни­ні там ме­мо­рі­ал «Скор­бо­тна ма­ти». Донь­ка Пе­тра Ре­прін­це­ва (ма­ма па­на Сер­гія) ни­ні жи­ве у Пол­та­ві, їй 80 ро­ків, усе жи­т­тя жін­ці не да­ва­ла спо­кою дум­ка: де ж за­ги­нув її ба­тько? І ось на схи­лі літ во­на ді­зна­ла­ся прав­ду. Внук ін­тен­дан­та Ре­прін­це­ва від­ві­дав Во­ло­ди­мир-Во­лин­ський, по­клав кві­ти на мі­сці, де зни­щу­ва­ли офі­це­рів-по­ло­не­них та до ме­мо­рі­а­лу «Скор­бо­тна ма­ти», вша­ну­вав пам’ять сво­го ді­ду­ся, який став жер­твою жа­хли­во­го на­цист­сько­го ре­жи­му.

Це так зво­ру­шли­во, що внук че­рез 74 ро­ки від­шу­кав мі­сце, де за­ги­нув ді­дусь, адже той, хто бе­ре­же пам’ять про свій ро­до­від, та­ки гі­дний по­ва­ги.

Бо­г­дан ЯНОВИЧ, на­у­ко­вий спів­ро­бі­тник Во­ло­ди­мир-Во­лин­сько­го істо­ри­чно­го му­зею іме­ні Оме­ля­на Двер­ни­цько­го

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.