Гір­ко-со­лод­ка гра

Den (Ukrainian) - - Суспільство - Лю­дми­ла ЗАСЄДА, спе­ці­аль­но для «Дня»

Ду­маю, го­ро­би­на, що ро­сте бі­ля са­до­вої хвір­тки в цьо­му са­ду, по-сво­є­му здо­га­ду­ва­ла­ся, що є гар­ною. Хто не прой­де повз неї, не­о­дмін­но за­ува­жить — яка кра­са! Ві­тер теж не про­лі­тав бай­ду­же — і влі­тку, і во­се­ни все за­гра­вав з нею: гла­див, ні­жно пе­стив ві­ти, ін­ко­ли по­рив­ча­сто ці­лу­вав сти­глі ке­тя­ги, і на­віть у ве­ре­сні, ко­ли тра­пля­ло­ся роз­сер­ди­тись і зі­рва­тись на гру­бі по­ри­ви, все одно обе­рі­гав її яскра­ву ягі­дну кра­су, рум’янив та при­че­пу­рю­вав. Схо­же, очі­ку­вав на вза­єм­ність, го­ту­ю­чи для се­бе, а го­ро­би­на мрі­я­ла про сво­го го­лов­но­го ма­чо — пер­ший за­мо­ро­зок. Хай він хо­ло­дний, не­ща­дний і пе­ку­чий, про­те ли­ше він знає — ко­ли їй хо­ло­дно, то­ді во­на і стає по-справ­жньо­му ча­рів­ною.

■ Хто не спо­ку­сив­ся на го­ро­би­ну у ве­ре­сні, ко­ли та осо­бли­во ті­шить око, але на смак ще гір­ка­пре­гір­ка, той пі­сля мо­ро­зно­го по­ці­лун­ку мо­же й зди­ву­ва­ти­ся — якою ж пі­кан­тною стає го­ро­би­на пі­сля сво­єї ба­жа­ної зу­стрі­чі. В роз­пал ми­слив­сько­го се­зо­ну її то­чно не пропу­стять гур­ма­ни, пра­гну­чі зди­ву­ва­ти не ли­ше сво­ї­ми тро­фе­я­ми, але й при­пра­ва­ми та со­уса­ми до них. І хоч ми­слив­ців зав­жди не­до­лю­блю­ва­ла, однак лу­ка­ви­ти не бу­ду — отримавши за­про­ше­н­ня по­ку­шту­ва­ти «щось» з го­ро­би­но­вим со­усом, не від­мо­ви­ла­ся. Це «щось» ви­яви­ло­ся ка­чкою, а со­ус був чу­до­вий, спо­ча­тку і не роз­ши­фру­ва­ла, з чо­го він. Со­лод­ку­ва­то-ки­слий з гір­чин­кою де­лі­ка­тес був від­вер­то ін­три­гу­ю­чим і до­да­вав м’ясу та­кої ні­жної грай­ли­во­сті, що й не ві­ри­ло­ся — на­ро­див­ся со­ус на лі­со­вій га­ля­ви­ні, вла­сне ка­жу­чи, на во­гні са­до­во­го ка­мі­на.

■ Зви­чай­но, ке­тя­ги бу­ло за­го­тов­ле­но про за­пас (один ви­пад­ко­вий за­мо­ро­зок тут вже тра­пив­ся), і те­пер їм взим­ку зу­стрі­чі з ку­хон­ним сто­лом ні­як не уни­кну­ти. Якщо взя­ти осо­бли­вий, про­мі­жний сорт між ди­ким і «окуль­ту­ре­ним» ви­дом, то з ньо­го лег­ко на­ро­ди­ться і на­сто­ян­ка, і па­сти­ла, і го­ро­би­на в цукрі... Ми­слив­ці осо­бли­во се­кре­тів не роз­кри­ва­ли, але все ж та­ки го­ро­би­ну в цукрі на­вчи­ла­ся готувати. І хоч цу­кор не ба­жа­ний з на­дли­шком, однак ін­ко­ли хо­че­ться со­ло­день­ко­го. За­пам’ята­ла про­стий ре­цепт: якщо де­кіль­ка хви­лин ви­три­ма­ти го­ро­би­ну в окро­пі, а по­тім за­ну­ри­ти в зва­ре­ний си­роп і обва­ля­ти в цукро­во­му пі­ску, по­тім да­ти сте­кти на­дли­шку си­ро­пу і зно­ву обва­ля­ти в цукро­во­му пі­ску, то ви­йде пі­кан­тна цу­ке­ро­чка, за­зда­ле­гідь під­су­ше­на. Вдо­ма мо­жна ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти для су­шки ду­хов­ку. Та­кі со­ло­до­щі на­ба­га­то, ме­не за­пев­ни­ли, ко­ри­сні­ші від ма­га­зин­них. Вла­сне, го­ро­би­на — лі­кар­ська ро­сли­на. Во­на збе­рі­гає для нас про­ві­та­мі­ни А і С, при­чо­му в кіль­ко­стях біль­ших, аніж у мор­кві та ци­тру­со­вих. Ще ві­та­мі­ни РР, В1, В2, К і фо­лі­є­ву ки­сло­ту. Є ще де­що: ка­лій, ма­гній, фо­сфор, цинк і за­лі­зо, а та­кож 18 амі­но­ки­слот, у то­му чи­слі й не­за­мін­ні, пе­кти­но­ві ре­чо­ви­ни, які до­по­ма­га­ють ви­ве­ден­ню то­кси­нів. Фа­хів­ці пе­ред­ба­ча­ють, що по­лі­ві­та­мін­ні вла­сти­во­сті го­ро­би­ни то­ні­зу­ють і акти­ві­зу­ють гор­мо­наль­ні про­це­си та лег­ко під­ви­щу­ють опір­ність ор­га­ні­зму пе­ред осін­ні­ми ви­кли­ка­ми. Не­хи­тра сві­жість лі­та, що ми­ну­ло, швид­ко, мо­жли­во, й нев­дя­чно швид­ко, по­сту­пи­ла­ся мі­сцем за­хо­плен­ню да­ра­ми і аро­ма­та­ми осе­ні, а го­ро­би­на обі­цяє ще й ан­ти­ві­ко­вий ефект. Сор­біт, яким на­си­че­ні яго­ди, бу­ду­чи при­ро­дним цукро­за­мін­ни­ком, вва­жа­ють, до­по­мо­же не на­би­ра­ти зай­ву ва­гу. Го­ро­би­но­ма­ни, зби­ра­ю­чи все з особистого жи­т­тя го­ро­би­ни, впев­не­ні — зда­тність при­ско­рю­ва­ти обмін­ні про­це­си, зви­чай­но, мо­жна ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти як по­мі­чни­ка, що ко­ре­ктує ва­гу. Не ви­пад­ко­во го­ро­би­на вхо­дить до си­сте­ми те­ра­пії хво­рих на ді­а­бет у де­яких єв­ро­пей­ських кра­ї­нах, ось чо­му ви­ни­кає дум­ка — якщо во­на со­ра­тник у бо­роть­бі з «со­лод­кою» хво­ро­бою, то чо­му во­на від­мо­ви­ться до­по­мог­ти в бо­роть­бі із зай­вою ва­гою. Адже ху­дну­ти сма­чно — мрія всіх, хто нер­вує, від­чув­ши втра­ту пру­жно­сті, на­ві­щось за­мі­не­ну жи­ром.

■ Мо­жли­во, й ко­жна ягід­ка пе­ре­ко­на­на, що ми зна­ти не зна­є­мо про те, що во­на існує на­справ­ді, але на­ша ори­гі­наль­на ви­тів­ни­ця, від­крив­ши де­кіль­ка сво­їх се­кре­тів, ме­не пе­ре­ко­на­ла при­ди­ви­ти­ся ува­жні­ше до цьо­го осін­ньо­го да­рун­ку при­ро­ди. За­раз ми всі шу­ка­є­мо до­сту­пні спосо­би не роз­си­па­ти­ся на ти­ся­чі дрі­бних і кру­пних тур­бот, та до то­го ж зав­жди мо­жна зна­йти при­від, аби бу­ти не­ща­сли­вою, однак то­чно шу­ка­ти не по­чну і гра­ти в го­ло­дні ігри теж. На­віть ті, хто зу­би з’їв на то­му, як ні­чо­го шкі­дли­во­го не їсти, до го­ро­би­ни при­див­ля­ю­ться. Втім, на­дмір­но спо­ку­ша­ти­ся не зби­ра­ю­ся, про­сто хо­че­ться урі­зно­ма­ні­тни­ти своє ме­ню і, став­ши ма­ло­бю­дже­тною шу­ка­чкою со­лод­ко­го жи­т­тя, вклю­чи­ти го­ро­би­но­ві но­тки.

■ Не­що­дав­но ме­ні на­ві­щось по­да­ру­ва­ли ди­тя­чу сви­стіл­ку і по­ба­жа­ли — сви­сти, де хо­чеш і скіль­ки хо­чеш. Що­прав­да, чо­мусь зов­сім не хо­ті­ло­ся, але якось на­пе­ре­до­дні, вже хви­лин со­рок ну­дьгу­ва­ла в трам­ваї, пря­му­ю­чи до «Во­до­ка­на­лу» за­ла­го­джу­ва­ти чер­го­ві та­ри­фні про­бле­ми, по­мі­ти­ла — пе­ре­ста­ла дра­ту­ва­ти­ся, сма­ку­ю­чи го­ро­би­но­вою цу­ке­ро­чкою, та й ру­ки, на­ма­цав­ши в сум­ці на­їв­ну сви­стіл­ку, мит­тє­во зре­а­гу­ва­ли. Ти­хень­ко ду­ну­ла і ски­ну­ла тур­бо­ти, адже зна­ла, що в най­ближ­чі го­ди­ни маю нер­ву­ва­ти в чер­гах. Ні, не бу­ду — у ме­не з со­бою ще одна го­ро­би­но­ва со­лод­ка шту­чка, та й смі­шний му­зи­чний су­про­від свій.

■ На­ша пам’ять — не фо­то­граф, а но­ве­ліст, і за­пам’ятаю дов­ге ве­ре­сне­ве ба­би­не лі­то так яскра­во, аби по­тім сма­ку­ва­ти і за­пах ли­стя, і як пу­зи­ри­ли­ся ка­лю­жі та хма­ри, які ці­єї осе­ні за­ча­ро­ва­но ко­ле­кціо­ну­ва­ла.

Ме­ні сня­ться лі­тні хма­ри.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.