Не­спо­ді­ва­на Ки­їв­ська Русь

Den (Ukrainian) - - Iсторія Та «я» -

Ви­хо­дя­чи із цьо­го, нов­го­род­ці, во­ло­до­ми­ро-су­здаль­ці та зго­дом «мо­сков­ські лю­ди», без­умов­но, вхо­ди­ли пев­ний пе­рі­од до скла­ду ім­пе­рії Рю­ри­ко­ви­чей і ма­ли ін­ко­ли за­ле­жне, ва­саль­не, під­по­ряд­ку­ва­н­ня ве­ли­ко­кня­жо­му ру­сько­му Ки­є­ву ( те­ри­то­рії на пів­ніч від яко­го зва­ли­ся Нов­го­род­ською, Су­здаль­ською, Во­ло­ди­мир­ською, Му­ром­ською та зго­дом — Мо­сков­ськи­ми зем­ля­ми). Але це не дає їм ав­то­ма­ти­чно­го пра­ва, по­чи­на­ю­чи із XVIII сто­лі­т­тя, на­зва­ти се­бе «ве­ли­ко­ро­са­ми», а пря­мих на­щад­ків та утво­рю­ва­чів ім­пе­рії ру­си­чів — май­бу­тніх укра­їн­ців — «ма­ло­ро­са­ми».

■ Але ще більш за­гроз­ли­вим для офі­цій­ної істо­рі­о­гра­фії Ро­сії міг ви­яви­ти­ся акцент Кар­ла Мар­кса не тіль­ки на шту­чно­му, за йо­го сло­ва­ми, за­зі­хан­ні Ро­сії на істо­ри­чну спад­щи­ну ста­ро­дав­ньої Ру­сі, та на­віть не на нор­ма­но­скан­ди­нав­сько­му по­хо­джен­ні ії дер­жав­но­сті. Го­лов­на за­гро­за мо­гла по­ля­га­ти у ви­зна­чен­ні К.Мар­ксом «гот­сько­го (не слов’ян­сько­го) ха­ра­кте­ру» ці­єї ім­пе­рії.

■ Це вже був пря­мий ви­клик не тіль­ки ство­ре­ній пі­сля Пе­тра Ве­ли­ко­го офі­цій­ній істо­рії но­вої ім­пе­рії, а усій ії зов­ні­шній по­лі­ти­ці, яка істо­ри­чно, по­чи­на­ю­чи з Ка­те­ри­ни Дру­гої, спи­ра­ла­ся на про­го­ло­ше­ні ви­клю­чні пра­ва Ро­сії на за­хист пан­слов’яні­зму та пра­во­слав’я в усьо­му сві­ті. Істо­рія ж дер­жа­ви Ру­сі — Укра­ї­ни свід­чить про та­ке. У до­істо­ри­чні ча­си, у V ти­ся­чо­літ­ті до на­шої ери, ще до за­ро­дже­н­ня ве­ли­ких ци­ві­лі­за­цій в Єги­пті та Ме­со­по­та­мії, на те­ри­то­рії су­ча­сної Укра­ї­ни вже існу­ва­ла ви­со­ко­ро­з­ви­ну­та куль­ту­ра на­ро­ду, ії твор­ця — зем­ле­ро­бів, яка зго­дом отри­ма­ла на­у­ко­ву на­зву три­піль­ської...

■ Із I ти­ся­чо­лі­т­тя до на­шої ери й до VІІІ сто­лі­т­тя но­вої ери та­кі на­ро­дно­сті, як кім­ме­рій­ці та скі­фи, тав­ри й сар­ма­ти, ста­ро­дав­ні гре­ки та рим­ля­ни, го­ти й гу­ни, а зго­дом слов’яни та ві­кін­ги, змі­шу­ю­чись між со­бою, тво­ри­ли істо­рію на на­шій зем­лі, на якій у ІХ сто­літ­ті ви­ни­кла ім­пе­рія Рю­ри­ко­ви­чей — Ки­їв­ська Русь. Ця дер­жа­ва на­справ­ді ста­ла ко­ли­скою для су­ча­сної Укра­ї­ни, на її роз­ви­ток впли­ва­ли та­кож у подаль­шо­му й та­кі на­ро­дно­сті, як по­лов­ці, ха­за­ри, пе­че­ні­ги й та­та­ри. Пе­ре­ду­ва­ли ж ство­рен­ню ці­єї ім­пе­рії ча­си, ко­ли на те­ри­то­рії су­ча­сної Укра­ї­ни існу­ва­ли ще ін­ші дер­жа­ви, які ста­ро­дав­ні гре­ки, а зго­дом і рим­ля­ни на­зи­ва­ли по­слі­дов­но у сво­їх істо­ри­чних опи­сах — Скі­фі­єю, Сар­ма­ті­єю, а в ІІІ— ІV стст. н.е. — Го­ті­єю.

■ Гер­ман­ські пле­ме­на го­тів при­йшли на те­ри­то­рію су­ча­сної Укра­ї­ни на­при­кін­ці ІІ — по­ча­тку ІІІ стст. н.е. че­рез те­ри­то­рію су­ча­сної Поль­щі та по­хо­ди­ли, ско­ріш за все, із пів­ден­ної Скан­ди­на­вії ( те­пе­рі­шня пів­ден­на Шве­ція та швед­ський острів Го­тланд). По­чи­на­ю­чи із 1278 до 1973 рр. у ти­тул ко­ро­ля Шве­ції вхо­ди­ли сло­ва: « Ми, по бла­го­да­ті Бо­жій ко­роль шве­дів, го­тів... «, а ко­льо­ри на­ціо­наль­них пра­по­рів Шве­ції та Укра­ї­ни за див­ним збі­гом об­ста­вин ма­ють два одна­ко­ві ком­по­нен­ти: жов­тий і бла­ки­тний. Про­тя­гом май­же двох сто­літь (III—V cтст. н.е.), час­тко­во об’єд­нав­ши під сво­єю вла­дою за­ли­шки скі­фів, сар­ма­тів та ала­нів, го­ти жи­ли пе­ре­ва­жно на зем­лях су­ча­сних Укра­ї­ни, Мол­до­ви та Ру­му­нії й утворили на те­ри­то­рії на­шої кра­ї­ни одне із пер­ших гот­ських дер­жав­них утво­рень. Під кі­нець існу­ва­н­ня ці­єї дер­жа­ви ії ім­пер­ські за­хі­дні окра­ї­ни ся­га­ли Бол­га­рії, на схо­ді — рі­чок Вол­ги та До­ну, а та­кож — Ураль­ських гір.

■ Про­тя­гом цьо­го ча­су го­ти здій­сню­ва­ли вда лі по хо ди на про він ції Римсь кої ім пе рії на Бал­ка­нах та в Ма­лій Азії (су­ча­сна Ту­реч­чи­на). Осо­бли­во від­чу­тний слід во­ни за­ли­ши­ли в Кри му, де до XVI сто річ чя збе рі га ли свою вла­сну гот­ську мо­ву, для якої гот­ський хрис ти янсь кий єпис коп Вуль фі ла ще в IV ст. н.е. роз­ро­бив гот­ську пи­сем­ність. Ли­ше у XVIII сто­літ­ті крим­ські го­ти по­чи­на­ють оста­то­чно зни­ка­ти се­ред мі­сце­во­го на­се­ле­н­ня. Са­ме гот­ські свя­ще­ни­ки ста­ли пер­ши­ми хрис ти янсь ки ми свя ще ни ка ми, які по ча ли по­ши­рю­ва­ти хри­сти­ян­ську ві ру у фор­мі арі­ан­ства на зем­лях су­ча­сних Укра­ї­ни, Мол­до­ви, Ру­му­нії та Бол­га­рії. Цю ві­ру го­ти пе­ре­йня ли спо чат ку від по ло не них хрис ти ян, яких во­ни за­хо­плю­ва­ли в рим­ських про­він­ці­ях, та осо­бли­во ві­ра по­ча­ла утвер­джу­ва­ти­ся пі­сля за­во­ю­ва­н­ня ни­ми Кри­му, ку­ди хри­сти ян ст во упер ше прий ш ло ще у I ст. н. е. із Свя­тим Кле­мен­том.

■ Ка­та­лі­за­то­ром про­це­су по­ши­ре­н­ня хри­сти­ян­ської ві­ри ста­ло прийня­т­тя 330 ро­ку н.е. Схі­дною Рим­ською ім­пе­рі­єю — Ві­зан­ті­єю — хри­сти­ян­ства як дер­жав­ної ре­лі­гії. Са­му ж Ві­зан­тію від­окрем­лю­ва­ло від Кри­му ли­ше Чор­не мо­ре. На пе­рі­од гот­ської при­су­тно­сті в Кри­му при­па­дає і ста­нов­ле­н­ня у ІІІ— IV стст. н.е. Хер­со­не­са як одно­го з най­біль­ших цен­трів по­ши­ре­н­ня хри­сти­ян­ства в пів­ні­чно­му При­чор­но­мор’ї.

■ Але пер­ша зу­стріч укра­їн­ської зем­лі з хри­сти­ян­ством від­бу­лась ще до по­яви на ній гер­ман­ців — го­тів. Ка­но­ні­зо­ва­ний у подаль­шо­му як IV Па­па Рим­ський ( 92—101 рр. н.е.) Свя­тий Кли­мент був рим­ля­нин за по­хо­дже­н­ням і був хре­ще­ний в Іу­деї та ру­ко­по­кла­де­ний на єпис­ко­па Рим­сько­го ще Свя­тим Апо­сто­лом Пе­тром. Зго­дом він був за­а­ре­што­ва­ний і за­сла­ний ім­пе­ра­то­ром Тра­я­ном із Ри­ма до Хер­со­не­са на ка­тор­жні ро­бо­ти до там­те­шніх ка­ме­но­ло­мень. Пе­ре­бу­ва­ю­чи на за­слан­ні в Кри­му та зна­йшов­ши там ін­ших, за­су­дже­них ра­ні­ше хри­сти­ян, учень Свя­тих Пе­тра і Павла — Свя­тий Кли­мент — ство­рив пер­шу ор­га­ні­зо­ва­ну хри­сти­ян­ську па­ра­фію на те­ре­нах су­ча­сної Укра­ї­ни.

Про­тя­гом ро­ків він про­по­від­у­вав хри­сти­ян­ство в Хер­со­не­сі, хре­стив язи­чни­ків і збіль­шу­вав кіль­кість хри­сти­ян­ських при­хо­дів. Че­рез це за на­ка­зом рим­сько­го ім­пе­ра­то­ра він був му­че­ни­цькі стра­че­ний. Свя­то­го Кле­мен­та прив’яза­ли до яко­ря та по­то­пи­ли в мо­рі.

■ Вря то ва ні хрис ти янсь ки ми ві ру ю чи - ми мо­щі Свя­то­го Кле­мен­та бу­ли зго­дом ви­ве­зе ні близь ко 861 ро ку осно во по лож ни ка ми слов’ян­ської пи­сьмен­но­сті та лі­те­ра­ту­ри бол­гар­ськи­ми свя­ти­ми Ки­ри­лом та Ме­фо­ді­єм із Хер­со­не­са до Ри­ма. Мо­щі бу­ло пе­ре­да­но Па­пі Рим­сько­му Адрі­а­ну Дру­го­му та уро­чи­сто пе­ре­по­хо­ва­но в рим­ській Ба­зи­лі­ці, яку ста­ли пі сля цьо го на зи ва ти йо го ім’ ям. А вже на по чат ку 866 ро ку Адрі ан Дру гий офі цій но за­твер див, пра во бо го слу жін ня слов’ янсь - кою мо­вою.

Бу­ло на­ка­за­но по­кла­сти пе­ре­кла­ди Свя­то­го Пи­сьма на слов’ян­ські мо­ви в рим­ських цер­квах. До ці­єї по­дії бо­го­слу­жі­н­ня мо­жна бу­ло від­прав­ля­ти ли­ше трьо­ма мо­ва­ми: єв­рей­ською, гре­цькою та ла­тин­ською. Цим фа­кти­чно бу­ло ви­зна­но свя­тість но­вих зе­мель, при­че­тних до по­ши­ре­н­ня хри­сти­ян­ства.

■ Але ж по­вер­ні­мо­ся до істо­рії гот­ської при­су­тно­сті на те­ри­то­рії су­ча­сної Укра­ї­ни. Чер­го­ва на­ва­ла при­йшла зі Схо­ду. 375 р. н.е. на­шою те­ри­то­рі­єю про­не­слась на­ва­ла гу­нів. Го­ти не змо­гли дов­го про­ти­сто­я­ти гу­нам, і най­більш во­йов­ни­ча ча­сти­на із них, ра­зом із їхні- ми во­ждя­ми, бу­ла зму­ше­на по­сту­по­во ру­ши­ти з те­ри­то­рії Укра­ї­ни на За­хід. За­ли­шки же їх про­дов­жу­ва­ли змі­шу­ва­ти­ся зі ста­ри­ми та но­ви­ми пле­ме­на­ми і на­ро­дно­стя­ми та зго­дом роз­чи­ни­ли­ся се­ред слов’ян.

■ Та ж най­більш во­йов­ни­ча ча­сти­на на­ших ко­ли­шніх зем­ля­ків із ІІІ—IV стст. н.е, яка ру­ши­ла на За­хід під ім’ям «ост­го­тів», або «схі­дних го­тів», здій­сни­ла не­вдов­зі чер­го­ві за­во­ю­ва­н­ня на Бал­ка­нах і на те­ри­то­рії су­ча­сної Іта­лії. Де­які з них, до ре­чі, ра­зом із ін­шим гер­ман­ським пле­ме­нем — лон­го­бар­дів — ста­ли ще одним із остан­ніх ком­по­нен­тів при фор­му­ван­ні су­ча­сних іта­лій­ців.

■ Схі­дні го­ти взя­ли актив­ну участь у звіль­нен­ні Єв­ро­пи від гу­нів і оста­то­чно­му руй­ну­ван­ні За­хі­дної Рим­ської ім­пе­рії. Во­ни за­хо­пи­ли Рим, аб­сор­бу­ва­ли ча­сти­ну рим­ської куль­ту­ри та ста­ли за­снов­ни­ка­ми пер­ших фе­одаль­них ко­ро­лівств ран­ньо­го Се­ре­дньо­віч­чя в За­хі­дній Єв­ро­пі: в Іта­лії, Іспа­нії, Пів­ден­ній Фран­ції, Ав­стрії... Зго­дом їхнє ім’я, як і іме­на ін­ших на­ро­дів тих ча­сів, пі­шло у не­бу­т­тя й у За­хі­дній Єв­ро­пі, роз­чи­нив­шись у но­вих іме­нах єв­ро­пей­ських на­цій... Але най­дов­шою їхня ав­тен­ти­чність за­ли­ша­лась са­ме на те­ри­то­рії су­ча­сної Укра­ї­ни. Пів­ні­чно-за­хі­дна гір­ська ча­сти­на Крим­сько­го пів­остро­ва, між Су­да­ком і Ба­ла­кла­вою, май­же до се­ре­ди­ни ХІХ ст. ще ма­ла на­зву Го­тія.

■ Дру­га хви­ля скан­ди­нав­ської ко­ло­ні­за­ції на­шої зем­лі, те­пер уже ва­ря­га­ми — нор­ма­на­ми, від­бу­лась за ча­сів куль­тур­но — ци­ві­лі­за­цій­но­го па­ну­ва­н­ня в Єв­ро­пі Ві­зан­тії. Са­ме в цей час і на­ро­ди­лась ім­пе­рія Рю­ри­ко­ви­чей зі сто­ли­цею в Ки­є­ві. Але за­ли­шки май­же дво­хсо­тлі­тньої гот­ської при­су­тно­сті на те­ри­то­рії Укра­ї­ни не мо­гли не за­ли­ши­ти свій як ге­не­ти­чний, так і куль­тур­ний про­ша­рок у ге­не­зи­сі як слов’ян­ських пле­мен, так і май­бу­тніх ру­си­чів — укра­їн­ців...

Ві­зан­тія як пер­ша хри­сти­ян­ська ім­пе­рія сві­ту (330—1453) про­існу­ва­ла дов­ше за всі ві­до­мі ім­пе­рії люд­ства та впли­ну­ла на по­ши­ре­н­ня хри­сти­ян­ської ві­ри і ре­лі­гії на одну п’яту зем­ної по­верх­ні.

■ «Дру­гий Рим» близь­ко ти­ся­чі ро­ків, пі­сля за­ги­бе­лі 476 ро­ку За­хі­дної Рим­ської ім­пе­рії, збе­рі­гав на­дба­н­ня дав­ньо­гре­цької та рим­ської куль­тур і ци­ві­лі­за­цій, пе­ре­клав ма­те­рі­аль­ні зна­н­ня про них із не­чи­слен­них сві­тків — па­пі­ру­сів — на пи­са­ні книж­ки та за­клав тим са­мим під­ва­ли­ни для по­яви в подаль­шо­му епо­хи Від­ро­дже­н­ня (Ре­не­сан­су) в За­хі­дній Єв­ро­пі.

Ве­ли­кий князь Ки­їв­ський Свя­то­слав Іго­ре­вич ( 935—972 рр.н.е.) був ону­ком ле­ген­дар­но­го за­снов­ни­ка Ру­сі — ва­ря­га Рю­ри­ка та си­ном кня­ги­ні Оль­ги, ціл­ком імо­вір­но, бол­гар­ки за по­хо­дже­н­ням.

■ Свя­то­слав був остан­нім не­хри­сти­ян­ським пра­ви­те­лем Ру­сі та, окрім то­го, що під­ко­рив пле­ме­на ра­ди­ми­чів і в’яти­чів (із XII сто­річ­чя — те­ри­то­рія Чер­ні­гів­сько­го, Ро­сто­во­Су­здаль­сько­го та Ря­зан­сько­го кня­зівств — пред­те­чі по­яви кня­зів­ства Мо­сков­сько­го), а та­кож волзь­ких бол­гар і ала­нів, спри­чи­нив оста­то­чний за­не­пад Ха­зар­сько­го ка­га­на­ту та Пер­шо­го бол­гар­сько­го цар­ства. Йо­го пер­ший бол­гар­ській по­хід при­вів спо­ча­тку до за­во­ю­ва­н­ня Бол­га­рії та, окрім пла­нів пе­ре­не­се­н­ня сто­ли­ці Ру­сі на ії те­ри­то­рію, ще й до дру­го­го по­хо­ду ра­зом із бол­га­ра­ми — вже на Кон­стан­ти­но­поль.

■ Як уже за­зна­ча­ло­ся К.Мар­ксом, епі­ло­гом ці­єї кам­па­нії, пі­сля де­кіль­кох пе­ре­мог над ві­зан­тій­ця­ми, бу­ла по­раз­ка від ві­зан­тій­сько­го ім­пе­ра­то­ра та пол­ко­вод­ця Іо­ан­на Ци­мі­схия під До­ро­сто­лом, ви­му­ше­ний мир із Ві­зан­ті­єю та під­сту­пна смерть Свя­то­сла­ва із за­сід­ки пе­че­ні­гів на Дні­пров­ських по­ро­гах при по­вер­нен­ні кня­зя до Ки­є­ва 972 ро­ку.

■ На слід ком двох бол гарсь ких по хо дів Свя­то­сла­ва ста­ло вста­нов­ле­н­ня між Рус­сю та Ві­зан­ті­єю осо­бли­вих, су­ча­сною мо­вою, стра­те­гі­чних від­но­син. Русь зна­чно мен­ше ро­би­ла спроб без по се ред ніх по хо дів на ії сто ли - цю — Цар­го­род, обме­жу­ю­чись ін­ко­ли де­мон­стра­ці­єю свої си­ли ли­ше в крим­ських во­ло­ді­н­нях ві­зан­тій­ців. В обмін на це во­на отри­ма­ла куль­тур­но — хри­сти­ян­ську екс­пан­сію Ві зан тії на те ри­то рію ім пе рії Рю­ри ко ви чів, май­же віль­ну тор­гів­лю з нею на зна­ме­ни­то­му шля­ху із ва­ряг у гре­ки, а та­кож мо­жли­вість по­ста­ча­н­ня че­рез Ки­їв до Кон­стан­ти­но­по ля еліт ної ва рязсь кої гвар дії най ман ців для ії ім­пе­ра­то­рів...

Ігор СМЕШКО, до­ктор те­хні­чних на­ук, про­фе­сор

ФО­ТО АН­ДРІЯ КРИМ­СЬКО­ГО

ХЕРСОНЕС (КОРСУНЬ) — ОДИН ІЗ НАЙ­БІЛЬ­ШИХ ЦЕН­ТРІВ ПО­ШИ­РЕ­Н­НЯ ХРИ­СТИ­ЯН­СТВА У ПІВ­НІ­ЧНО­МУ ПРИ­ЧОР­НО­МОР’Ї. СА­МЕ ТУТ БУ­ЛО СТВО­РЕ­НО ПЕР­ШУ ХРИ­СТИ­ЯН­СЬКУ ПА­РА­ФІЮ НА ТЕ­РИ­ТО­РІЇ СУ­ЧА­СНОЇ УКРА­Ї­НИ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.