Бо­бо­ве зер­но

«23-29.09.2016»

Den (Ukrainian) - - Прес-клуб «дня» - Ан­дрій ПЛАХОНІН

Один із на­слід­ків кри­ва­вої розв’яз­ки Май­да­ну і двох з по­ло­ви­ною ро­ків ро­сій­сько­го втор­гне­н­ня, що бу­ли по­тім, — це кри­за ко­му­ні­ка­ції укра­їн­ців. І йде­ться не про те, що три­ває вза­єм­не не­прийня­т­тя тих, ко­го не так дав­но на­зи­ва­ли ан­ти— й про­сто май­да­нів­ця­ми. На­віть ті, хто вчо­ра ще пліч-о-пліч про­ти­сто­яв бер­ку­тів­цям і ви­но­сив один одно­го зпід во­гню снай­пе­рів, сьо­го­дні див­ля­ться один на одно­го вов­ком, і це м’яко ка­жу­чи. За­мість зви­чної до­май­дан­ної чор­но-бі­лої кар­тин­ки жи­т­тя, як ма­чу­ха По­пе­лю­шки, змі­ша­ло бі­лу й чер­во­ну ква­со­лю — і не роз­бе­реш, хто біль­ший па­трі­от, хто біль­ший зло­дій і хто біль­ший ан­ти­ко­ру­пціо­нер, хто з ким спить, і хто біль­ше Єв­ро­пу або Укра­ї­ну «Ку». — Це якщо вда­ри­ти по склу, гу­ста ме­ре­жа ве­ли­ких і ма­лих трі­щин-роз­ко­лів роз­бі­гла­ся по всій Укра­ї­ні, по­твор­ні змор­шки на її ще зов­сім мо­ло­до­му облич­чі. Те, що ще вчо­ра зда­ва­ло­ся ко­ро­тко­ча­сним шо­ком, пе­ре­тво­ри­ло­ся на за­ста­рі­лу, ни­ю­чу в будь-яку по­го­ду трав­му — не­прийня­т­тя один одно­го, вла­ди й са­мих се­бе, яку що­дня піджив­лює те­ле­ві­зій­на кар­тин­ка, і на по­ря­док менш чор­на, але че­рез не ра­ді­сні­ша дій­сні­стю.

■ Цей до­мі­ну­ю­чий на­стрій укра­їн­ців як ні­хто ін­ший озву­чив Сер­гій Бі­ле­цький, який зби­ра­є­ться на По­кро­ву оща­сли­ви­ти кра­ї­ну но­вою на­ціо­на­лі­сти­чною пар­ті­єю. На­пе­ре­до­дні у сво­є­му ін­терв’ю він ого­ло­сив во­ро­га­ми всіх і вся — і вла­ду, і всі сор­ти опо­зи­ції, ма­ю­чи на­мір про­ти­ста­ви­ти по­лі­ти­чним про­е­ктам пар­тію, за якою сто­їть іде­о­ло­гія, якщо по­пе­ре­дні на­ціо­на­лі­сти­чні про­е­кти — «Сво­бо­да», «Пра­вий се­ктор», «Укроп» у при­ско­ре­но­му тем­пі по чер­зі пі­шли на дно. На­ціо­нал-по­пу­лізм, па­трі­о­ти­чний по­пу­лізм, ан­ти­ко­ру­пцій­ний по­пу­лізм, со­ці­ал-по­пу­лізм рів­ною мі­рою ро­зі­гру­ють кар­ту не­га­тив­но­го сприйня­т­тя, про­те­стну схе­му — ко­жен з них пра­цює не на ре­фор­ми, не на но­ву Укра­ї­ну, де­да­лі біль­ше за­гли­блю­ю­чи роз­кол, спо­ді­ва­ю­чись на но­вій хви­лі кри­зи й про­те­стів во­зне­сти­ся на Пе­чер­ські па­гор­би. І біль­шість укра­їн­ців, че­рез об­ску­ра­цію на­бли­же­н­ня не ба­ча­чи за­галь­ної кар­ти­ни, оби­ра­ють у мі­шку ко­жен свою ква­со­лю — Ти­мо­шен­ко, Ля­шка, Се­мен­чен­ка й Со­бо­лє­ва, Тя­гни­бо­ка, Бі­ле­цько­го ось те­пер. Не за по­зи­тив­ну про­гра­му — її у них не­має, як не бу­ло ні­чо­го, окрім га­сел, у опо­зи­ції по­пе­ре­дні чверть сто­лі­т­тя, а за те, що во­ни про­сто озву­чу­ють їхні стра­хи.

— Унас усе по­га­но, да­вай­те всіх ви­же­не­мо й усе змі­ни­мо.

— Да­вай­те, от тіль­ки ска­жіть, на ко­го змі­ни­мо і як змі­ни­мо?

Бі­зне­сме­ни, пра­кти­ку­ю­чі еко­но­мі­сти й фі­нан­си­сти за­хі­дної шко­ли, які при­йшли бу­ло пі­сля Май­да­ну у ве­ли­ку по­лі­ти­ку, не зна­йшов­ши ро­зу­мі­н­ня ні в на­ро­ді ні у ко­лег, роз­ча­ру­вав­шись, май­же всі з неї пі­шли. Хто з но­ва­чків за­ли­шив­ся? Не ті, хто вміє за­ро­бля­ти, а жур­на­лі­сти й бло­ге­ри — ті, хто вміє го­во­ри­ти. Не ли­ше в на­ро­ді, й у вла­ді змі­ша­ла­ся чер­во­на й бі­ла ква­со­ля, че­твер­та вла­да пе­ре­мі­ша­ла­ся з пер­шою й дру­гою, ті, хто має кон­тро­лю­ва­ти вла­ду, сьо­го­дні са­мі вва­жа­ють се­бе вла­дою, до дрі­бниць пе­ре­йма­ю­чи всі її при­ро­дже­ні хво­ро­би. Хто го­лить ци­руль­ни­ка, хто кон­тро­лює ан­ти­ко­ру­пціо­не­ра? За­мість дер­жа­ви вла­дних про­ти­ваг — бан­ка па­ву­ків. І вла­да, в якої з фрон­ту ро­сій­ські тан­ки, а в ти­лу го­ре­зві­сна бан­ка, за­мість то­го щоб зо­се­ре­ди­ться на ре­фор­мах, за­мість то­го, щоб не­стрим­но мі­ня­ти­ся, ви­му­ше­на день за днем ви­жи­ва­ти, за­мість то­го щоб йти впе­ред, обе­ре­жно, ма­лень­ки­ми кро­ка­ми пе­ре­сту­па­ти.

■ Чи змо­же вла­да ще про­дрі­бо­ті­ти так десь де­ся­ток ро­ків до пер­ших від­чу­тних для ки­шень укра­їн­ців ре­зуль­та­тів ре­форм, або ж зна­йде­ться укра­їн­ський Лі Кван Ю, який про­сто на кіль­ка де­ся­тків ро­ків при­криє цю бан­ку — а я не ві­рю в осві­че­ний ав­то­ри­та­ризм в Укра­ї­ні, пи­та­н­ня по­ки від­кри­те. Але го­лов­ний ви­сно­вок з пер­ших по­стмай­дан­них ро­ків істо­рії Укра­ї­ни, укра­їн­ців мо­жна оща­сли­ви­ти ли­ше си­ло­міць. Бай­ду­же, яко­го ко­льо­ру во­ни обе­руть ква­со­лю з мі­шка, во­на бу­де не дбай­ли­во по­са­дже­на в очі­ку­ван­ні не­ми­ну­че ба­га­то­го на чор­но­зе­мі уро­жаю, а одра­зу з’їде­на, в на­дії, що бу­де ве­сна й усе одно за­хі­дні чи схі­дні спон­со­ри на­да­дуть нам на про­корм но­вий на­сін­ний ма­те­рі­ал. І хоч би як бу­ло важ­ко, хоч би скіль­ки но­вих гуль іще на­би­ли, усві­дом­ле­н­ня, що без­ко­штов­но­го си­ру вже не бу­де, не при­йде до нас ні­ко­ли. Не­хай не так швид­ко, як у Ро­сії з Кри­мом, але й За­хід не бу­де без­ко­не­чно дов­го го­ду­ва­ти укра­їн­ців. А ще жо­ден по­пу­лізм у сві­ті, хоч би яко­го він на­був по­лі­ти­чно­го за­барв­ле­н­ня, не зміг про­го­ду­ва­ти се­бе сам. А за від­су­тні­стю їди ми бу­де­мо зму­ше­ні, мов па­ву­ки, їсти одне одно­го. І так до са­мо­го кін­ця.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.