Які уро­ки зі «спра­ви Але­ксан­дро­ва» ма­ли б ви­не­сти укра­їн­ські жур­на­лі­сти

Den (Ukrainian) - - Прес-клуб «дня» - Ана­ста­сія РУ­ДЕН­КО, «День»

Ім’я те­ле­жур­на­лі­ста зі Слов’ян­ська ви­сі­че­но зо­ло­ти­ми лі­те­ра­ми на Ме­мо­рі­а­лі жур­на­лі­стів у ва­шинг­тон­сько­му Му­зеї но­вин. Як від­ре­а­гу­ва­ли жур­на­лі­сти і близь­кі на Ор­ден Сво­бо­ди, про які тен­ден­ції сьо­го­дні свід­чить «спра­ва Але­ксан­дро­ва» — «День» за­пи­тав у екс­пер­тів.

«КУ­ЧМА ВІД­ДАВ НА ВІД­КУП ДОН­БАС МІ­СЦЕ­ВО­МУ КРИ­МІ­НА­ЛІ­ТЕ­ТО­ВІ» Iван КА­ПСА­МУН,

ре­да­ктор від­ді­лу по­лі­ти­ки га­зе­ти «День»:

— Зу­хва­ле і по­ка­зо­ве вбив­ство Але­ксан­дро­ва ста­ло на­слід­ком без­кар­но­сті у «спра­ві Гон­га­дзе — По­доль­сько­го». На жаль, тра­ди­ція фі­зи­чно­го зни­ще­н­ня жур­на­лі­стів в не­за­ле­жній Укра­ї­ні тя­гне­ться ще з 1990-х рр. Тут мо­жна зга­да­ти вбив­ство ві­до­мо­го і впли­во­во­го жур­на­лі­ста в Оде­сі Юрія Де­рев’ян­ка 1997 ро­ку. Чор­ним, зви­чай­но, став 2000 рік, ко­ли спо­ча­тку в черв­ні ви­кра­ли і по­би­ли гро­мад­сько­го ді­я­ча і жур­на­лі­ста Оле­ксія По­доль­сько­го, а по­тім у ве­ре­сні за іден­ти­чним сце­на­рі­єм ви­кра­ли і вби­ли Ге­ор­гія Гон­га­дзе. По­при на­яв­ність «плі­вок Мель­ни­чен­ка» і за­яв са­мо­го По­доль­сько­го, який зви­ну­ва­тив Ле­о­ні­да Ку­чму і Во­ло­ди­ми­ра Ли­тви­на в цих зло­чи­нах, їх ви­ну­ва­тці, осо­бли­во з ви­со­ких ка­бі­не­тів, все одно по­чу­ва­ли­ся аб­со­лю­тно без­кар­ни­ми. Це не мо­гло не розв’яза­ти ру­ки вбив­цям Але­ксан­дро­ва. Тим па­че, ко­ли той-та­ки Ку­чма фа­кти­чно від­дав на від­куп ре­гіон Дон­ба­су мі­сце­во­му кри­мі­на­лі­те­то­ві.

І на­віть сьо­го­дні, ко­ли ми­ну­ло стіль­ки ро­ків, не­зва­жа­ю­чи на ре­зо­нанс і роз­го­лос на весь світ «спра­ви Гон­га­дзе — По­доль­сько­го», кра­пки в ній до­сі не­має. Це свід­чить про те, що ми, як і ра­ні­ше, жи­ве­мо, умов­но ка­жу­чи, в дев’яно­стих ро­ках, ко­ли за ча­сів пре­зи­дент-

«Як­би, ко­ли Але­ксан­дров пи­сав, укра­їн­ське су­спіль­ство і ме­діа звер­ну­ли сер­йо­зну ува­гу на ті за­гро­зи, які сто­я­ли пе­ред Укра­ї­ною, пе­ред До­не­цькою обла­стю, то не бу­ло б то­го без­ум­ства, яке три­ває

ства Ку­чми бу­ло ство­ре­но основ­ні пра­ви­ла кла­но­во-олі­гар­хі­чної си­сте­ми. То­го, хто йшов про­ти цих пра­вил, зни­щу­ва­ли. Жер­твою ці­єї си­сте­ми став і Але­ксан­дров. До­бре, що ни­ні­шня вла­да на­ре­шті звер­ну­ла ува­гу і че­рез 15 ро­ків на­го­ро­ди­ла жур­на­лі­ста по­смер­тно Ор­де­ном Сво­бо­ди, але хо­ті­ло­ся, щоб її «тур­бо­та» про пам’ять Але­ксан­дро­ва про­яв­ля­ла­ся в пра­кти­чній пло­щи­ні, адже справ­жніх за­мов­ни­ків вбив­ства до­сі не на­зва­но і не по­ка­ра­но. «Спра­ва Але­ксан­дро­ва» — це ще один мар­кер, ра­зом зі «спра­вою Гон­га­дзе — По­доль­сько­го», який пе­ре­ві­ряє всіх на по­ря­дність і по­ки що три­має нас у ми­ну­ло­му. сьо­го­дні. Не бу­ло б ро­сій­ської агре­сії й стіль­ки бід і го­ря на на­шій зем­лі», — ска­зав Пав­ло Же­брів­ський 22 ве­ре­сня під час вру­че­н­ня Ор­де­на Сво­бо­ди вдо­ві жур­на­лі­ста Лю­дми­лі Але­ксан­дро­вій.

«ПО­ЧУ­ВА­ТИ­СЯ В БЕЗ­ПЕ­ЦІ ЗА­РА­НО» Сер­гій ГАР­МАШ,

жур­на­ліст, го­лов­ний ре­да­ктор «ОстроВ», за­ймав­ся роз­слі­ду­ва­н­ням вбив­ства Але­ксан­дро­ва:

— Дов­гі 15 ро­ків вла­да уни­ка­ла пи­та­н­ня про на­го­ро­дже­н­ня вби­то­го жур­на­лі­ста, бу­ла про­ти­дія. Мо­жна при­га­да­ти від­мо­ви Слов’ ян­ської мі­ської ра­ди на­зва­ти ім’ям Але­ксан­дро­ва ву­ли­цю, са­бо­таж обла­сних адмі­ні­стра­цій. При­чи­на в то­му, що ба­га­то по­са­до­вих осіб з ча­сів Яну­ко­ви­ча за­ли­ша­ли­ся у сво­їх крі­слах. Сен­су по­ру­шу­ва­ти пи­та­н­ня про на­да­н­ня зва­н­ня Ге­роя з юри­ди­чно­го по­гля­ду вже не­має, але на­ше зав­да­н­ня — не да­ти за­бу­ти цю лю­ди­ну. Адже ба­га­то хто, на­віть із жур­на­лі­стів, вже не зна­ють, хто це. Хо­ча са­ме зав­дя­ки Але­ксан­дро­ву і Гон­га­дзе ми за­раз мо­же­мо віль­но пра­цю­ва­ти.

« Спра­ва Гон­га­дзе » — на­ба­га­то гу­чні­ша з об’єктив­них при­чин. Йо­го ім’я ста­ло по­лі­ти­чним пра­по­ром бо­роть­би про­ти ку­чмі­зму, адже у спра­ві за­мі­ша­ні ви­щі чи­ни дер­жа­ви. Вбив­ство Але­ксан­дро­ва бу­ло спра­вою рук ре­гіо­наль­них царь­ків, то­му йо­му при­ді­ли­ли зло­чин­но ма­ло ува­ги. На­слід­ки ми по­ба­чи­ли че­рез де­ся­ти­лі­т­тя.

За­ли­ша­є­ться ба­га­то за­пи­тань, і ба­га­то вин­них ще не по­не­сли від­по­від­аль­но­сті. Вар­то пам’ ята­ти про те, що за­мов­ни­ків вбив­ства так і не бу­ло при­тя­гну­то до від­по­від­аль­но­сті — той са­мий Пшон­ка, ко­ли­шній Ген­про­ку­рор, на той мо­мент — про­ку­рор До­не­цької обла­сті; Ма­ли­шев — то­ді — на­чаль­ник до­не­цької мі­лі­ції, ба­га­то пра­во­о­хрон­ців ран­гом мен­ше, які ви­ко­ну­ва­ли за­мов­ле­н­ня фаль­си­фі­ка­ції спра­ви. Гір­ше то­го, де­які з них про­дов­жу­ють пра­цю­ва­ти в пра­во­охо­рон­них чи вла­дних стру­кту­рах. На­при­клад, під­пол­ков­ник Ігор Кри­во­ла­пов, ра­ні­ше за­а­ре­што­ва­ний за фаль­си­фі­ка­цію ма­те­рі­а­лів що­до Ве­ре­дю­ка ( спо­ча­тку обви­ну­ва­че­ний у вбив­стві Але­ксан­дро­ва. — Ред.), за­раз пра­цює в До­нОДА. По­ки та­кий стан справ мо­жли­вий, по­чу­ва­ти­ся в без­пе­ці ра­но.

«БА­ГА­ТО ВІ­ДО­МИХ ЖУР­НА­ЛІ­СТІВ ПРО­І­ГНО­РУ­ВА­ЛИ ТЕ­МУ АЛЕ­КСАН­ДРО­ВА» Ми­ко­ла ОМЕЛЬ­ЧЕН­КО,

гро­мад­ський ді­яч, іні­ці­а­тор на­да­н­ня зва­н­ня Ге­роя Укра­ї­ни:

— Те, що на­го­ро­да ду­же за­пі­зни­ла­ся, — факт, до то­го ж га­не­бний. Хо­ча пі­сля вру­че­н­ня я ба­чив на очах Лю­дми­ли Оле­ксі­їв­ни (вдо­ви Але­ксан­дро­ва. — Ред.) сльо­зи. Че­ка­ти її 15 ро­ків — це над­зви­чай­но ве­ли­ка вто­ма. Але те, що на­го­ро­ду на­да­ли — ве­ли­ка за­слу­га ни­ні­шньо­го Пре­зи­ден­та. Від­то­ді, як я ви­сту­пив на тра­ур­но­му мі­тин­гу з про­по­зи­ці­єю на­да­ти зва­н­ня Ге­роя Укра­ї­ни, змі­ни­ли­ся чо­ти­ри пре­зи­ден­ти. Зви­чай­но, Ку­чма пі­сля тра­ге­дії не міг на­да­ти це зва­н­ня і ви­зна­ти вбив­ство. Ко­ман­да, яка бу­ла при вла­ді, й ко­ман­да, яка бу­ла вбив­ця­ми, — ті­сно пе­ре­пле­те­ні ор­га­ні­за­ції, єди­ний лан­цю­жок зв’ яз­ків, що йде ви­со­ко вго­ру.

Пре­зи­ден­том Ющен­ком ке­ру­ва­ла ко­ман­да Та­ба­чни­ка, Яну­ко­вич і по­го­тів не міг вша­ну­ва­ти пам’ять жур­на­лі­ста, вби­то­го «сво­ї­ми». Але то­таль­на без­кар­ність у кра­ї­ні за­ли­ша­є­ться, і во­на кри­ти­чно не­без­пе­чна. Як не бу­ло при­тя­гну­то до від­по­від­аль­но­сті тих, хто за­кли­кав до се­па­ра­ти­зму на Дон­ба­сі ще в да­ле­ко­му 2004 ро­ку, так і не ка­ра­ють вин­них у гу­чних вбив­ствах.

Та­кож маю ска­за­ти одну не­при­єм­ну річ про ба­га­тьох ві­до­мих жур­на­лі­стів, до яких я звер­нув­ся під час то­го, як в АП ви­рі­шу­ва­ло­ся пи­та­н­ня, яку на­го­ро­ду на­да­ти Але­ксан­дро­ву. Я ба­га­тьом осо­би­сто на­пи­сав із про­ха­н­ням під­три­ма­ти зва­н­ня Ге­роя Укра­ї­ни, по­ру­ши­ти цю те­му. Ні­хто з них не від­по­вів і ні­хто не під­три­мав. Ба біль­ше, знаю, що де­які обу­рю­ва­ли­ся, що їх по­три­во­жи­ли. Це ду­же сум­на си­ту­а­ція в на­шо­му ни­ні­шньо­му жур­на­ліст­сько­му се­ре­до­ви­щі.

Якщо жур­на­лі­сти ре­а­гу­ва­ти­муть так, як і в си­ту­а­ції з на­го­ро­дже­н­ням Але­ксан­дро­ва, тра­гі­чні вбив­ства три­ва­ти­муть і на­да­лі. Зав­да­н­ням ме­діа має бу­ти по­да­н­ня прав­ди­вої, ва­жли­вої ін­фор­ма­ції, щоб су­спіль­ство зна­ло, а вла­да ре­а­гу­ва­ла.

ФО­ТО З ФЕЙС­БУК-CТО­РІН­КИ ПАВ­ЛА ЖЕ­БРІВ­СЬКО­ГО

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.