«Спра­ве­дли­ва і прав­ди­ва па­ра­лель»

Пер­ши­ми пі­сля від­ві­ду­ва­чів Фо­ру­му ви­дав­ців у Льво­ві но­вин­ку «Се­стра моя, Со­фія...» по­ба­чи­ли жи­те­лі Ізма­ї­ла та Бол­гра­да

Den (Ukrainian) - - Головна Сторінка - На­та­лія БЕЗВОЗЮК, Оде­са, фото Артема СЛІПАЧУКА, «День»

Ми­ну­лої п’ятни­ці одра­зу у двох мі­стах на пів­дні Оде­ської обла­сті пред­ста­ви­ли но­вин­ку з Бі­блі­о­те­ки га­зе­ти «День» «Се­стра моя, Со­фія...». Пре­зен­та­ція від­бу­ла­ся за до­ру­че­н­ням го­лов­но­го ре­да­кто­ра Ла­ри­си Ів­ши­ної, за уча­сті упо­ря­дни­ка і ре­да­кто­ра від­ді­лу істо­рії Іго­ря Сюн­дю­ко­ва та одно­го із ав­то­рів, до­кто­ра істо­ри­чних на­ук Во­ло­ди­ми­ра Ри­чки і ста­ла пер­шим за­хо­дом фе­сти­ва­лю «Ду­най­ська Січ».

Пер­ша зу­стріч від­бу­ла­ся в Ізма­їль­сько­му дер­жав­но­му гу­ма­ні­тар­но­му уні­вер­си­те­ті, де представників га­зе­ти зу­стрі­ли не тіль­ки сту­ден­ти й ви­кла­да­чі, а і гро­мад­ські акти­ві­сти, мі­сце­ві жур­на­лі­сти та жи­те­лі краю — етні­чні бол­га­ри, укра­їн­ці, мол­да­ва­ни, лю­ди ін­ших на­ціо­наль­но­стей.

Мо­де­ра­тор за­хо­ду, го­ло­ва Бла­го­дій­но­го фон­ду спри­я­н­ня іні­ці­а­ти­вам га­зе­ти «День» Ми­ко­ла Гри­цен­ко на­го­ло­сив, що кни­ги з Бі­блі­о­те­ки га­зе­ти «День» по­ру­шу­ють гу­ма­ні­тар­ні пи­та­н­ня, які за­ли­шає без уваги дер­жа­ва: «Ко­ре­нем ба­га­тьох на­ших бід є не­у­цтво та не­гра­мо­тність. Те, що від­бу­ва­є­ться на Дон­ба­сі, ста­ло­ся, пе­ре­д­усім, від не­зна­н­ня лю­дьми сво­єї істо­рії та сво­го мі­сця в ній. Цін­ність ви­да­н­ня «Се­стра моя, Со­фія...» в то­му, що над ним пра­цю­ють су­ча­сні укра­їн­ські істо­ри­ки. Во­ни від­кри­ва­ють ті ар­хі­ви, які ко­лись бу­ли за­кри­ті. І ді­ста­ють дже­ре­ла, які ко­лись бу­ли не­до­сту­пні. В книж­ці зі­бра­но ве­ли­кий пласт істо­рії — від най­дав­ні­ших ча­сів до сьо­го­де­н­ня. Ці­єю кни­гою га­зе­та «День» спро­бу­ва­ла на­бли­зи­ти Бол­га­рію та Укра­ї­ну одну до одної».

Про зв’язок на­ших двох кра­їн, зокре­ма в ча­си існу­ва­н­ня Ки­їв­ської Ру­сі, роз­по­вів слу­ха­чам Во­ло­ди­мир Ри­чка: «Із ві­зан­тій­ських та на­ших ві­тчи­зня­них дже­рел ві­до­мо, що Свя­то­слав Слав­ний був вро­дже­ним за­во­йов­ни­ком. Цар­го­ро­ду вда­ло­ся спо­ку­си­ти Свя­то­сла­ва за­ман­ли­вою пер­спе­кти­вою взя­ти під свою ору­жну ру­ку Бал­ка­ни. Во­ни укла­ли уго­ду, згі­дно з якою ру­ські вій­ська ви­сту­пи­ли про­ти бол­гар. Під час сво­го пер­шо­го по­хо­ду Свя­то­сла­вом бу­ла під­ко­ре­на май­же вся Схі­дна Бол­га­рія. До ре­чі, йо­му ча­сто до­рі­ка­ли тим, що він го­во­рив: «Не лю­бо ме­ні в Ки­є­ві жи­ти, хо­чу жи­ти на Ду­наї — там бу­де се­ре­ди­на мо­єї зем­лі». Про­те на­ра­зі йде­ться, зві­сно, не про вій­сько­ву, а куль­тур­ну екс­пан­сію, яку вар­то пе­ре­йма­ти».

Сьо­го­дні на­шим на­ро­дам є чо­го по­вчи­ти­ся один в одно­го, вва­жає Ігор Сюн­дю­ков: «На­ве­ду один при­клад. Одна з цен­траль­них стан­цій ме­тро в сто­ли­ці Бол­га­рії Со­фії на­зи­ва­є­ться іме­нем Кли­мен­та Охрид­сько­го, як і Со­фій­ський дер­жав­ний уні­вер­си­тет. Це так са­мо, як­би най­біль­ша цен­траль­на стан­ція ме­тро в Ки­є­ві бу­ла на­зва­на іме­нем Не­сто­ра Лі­то­пи­сця. На жаль, важ­ко це уяви­ти. Це де­мон­струє став­ле­н­ня до на­ціо­наль­ної куль­ту­ри в су­ча­сній Бол­га­рії».

«ДУЖЕ ХО­ЧУ ПОДЯКУВАТИ ЗА ЛАМАННЯ «ЗАЛІЗОБЕТОННИХ» СТЕРЕОТИПІВ»

Ау­ди­то­рія ува­жно слу­ха­ла та актив­но під­три­му­ва­ла роз­мо­ву. За най­кра­ще пи­та­н­ня одна із слу­ха­чів отри­ма­ла в по­да­ру­нок ек­зем­пляр кни­ги «Се­стра моя, Со­фія...». Цим ща­слив­чи­ком ста­ла На­та­лія КАЧЕВА, дру­жи­на бол­га­ри­на, вчи­тель укра­їн­ської мо­ви та лі­те­ра­ту­ри. На­та­лія по­дя­ку­ва­ла га­зе­ті «День» за ро­бо­ту, яку во­на про­во­дить з роз­він­ча­н­ня па­ра­ле­лі «Бол­га­рія-Ро­сія» та вста­нов­ле­н­ня зв’яз­ку з істо­рі­єю на­шої дер­жа­ви: «Я дуже хо­чу подякувати ва­шій га­зе­ті та всім пра­ців­ни­кам за ламання «залізобетонних» стереотипів. Я не про­ти ро­сій­сько­го на­ро­ду, але ж тре­ба го­во­ри­ти прав­ду. Ме­ні не­що­дав­но до рук по­тра­пи­ла книж­ка Мо­сков­сько­го па­трі­ар­ха­ту, де всю­ди йде­ться про «ро­сій­ських» кня­зів — кня­ги­ню Оль­гу, кня­зя Іго­ря. На па­ра­ле­лі «Бол­га­рія-Ро­сія» зав’яза­на ідея про ство­ре­н­ня так зва­ної «Бес­са­раб­ської на­ро­дної ре­спу­блі­ки». А тут впер­ше про­зву­ча­ла дуже ва­жли­ва па­ра­лель «Бол­га­рія- Укра­ї­на», що є но­вим, спра­ве­дли­вим та істо­ри­чно пра­виль­ним. Я дуже вдя­чна, від іме­ні бол­гар та укра­їн­ців, що це пи­та­н­ня під­ня­то своє­ча­сно».

«Оде­щи­на та зокре­ма Ізма­їль­ський край — це уні­каль­на те­ри­то­рія. Тут є на­ціо­наль­на по­лі­фо­нія. Вла­сне, дві мої ба­бу­сі — бол­гар­ки. У нас не­має на­ціо­наль­них су­ти­чок чи кон­флі­ктів. Ру­му­ни, бол­га­ри, укра­їн­ці ді­ля­ться куль­тур­ни­ми здо­бу­тка­ми. Та­ка спів­пра­ця ні­чо­го не за­би­рає з укра­їн­ської куль­ту­ри, а тіль­ки дає. Людина вчить мо­ву, ін­шу куль­ту­ру, знає ми­тців — це зба­га­чує на­шу вла­сну куль­ту­ру, — роз­по­від­ає На­дія ОСМОКЕСКУ, сту­ден­тка VI кур­су Ізма­їль­сько­го дер­жав­но­го гу­ма­ні­тар­но- го уні­вер­си­те­ту. — Дуже ва­жли­во, що га­зе­та «День» про­во­дить та­ку ро­бо­ту... Во­на при­но­сить ба­га­то ко­ри­сті сту­ден­там, які вивчають бол­гар­ську куль­ту­ру, то­му що не так ба­га­то мо­но­гра­фій на­пи­са­но з ці­єї те­ми. Зде­біль­шо­го це ро­бо­ти ча­сів СРСР. А су­ча­сні до­слі­дже­н­ня є більш ніж до­ціль­ни­ми».

«ОСО­БЛИ­ВО КОРИСНО ЦЕ БУ­ДЕ НА­ШИМ УЧНЯМ»

Дру­гим ко­ман­да «Дня» від­ві­да­ла мі­сто Бол­град — той ре­гіон, де є осо­бли­во ве­ли­ким від­со­ток етні­чних бол­гар — гро­ма­дян Укра­ї­ни, які є скла­до­вою укра­їн­ської по­лі­ти­чної на­ції. Пре­зен­та­ція кни­ги ви­кли­ка­ла дис­ку­сію, зокре­ма про те, який час мо­жна вва­жа­ти від­прав­ною то­чкою в укра­їн­сько-бол­гар­ських вза­є­ми­нах. «Пи­та­н­ня, які зву­ча­ли під час зу­стрі­чі від на­ших пред с тав ни ків гро ма ди, пе ре ду сім пов’яза­ні з тим, що нас ба­га­то чо­го пов’язує істо­ри­чно з те­ри­то­рі­єю ни­ні­шньої Бол­га­рії, то­му що пер­ші жи­те­лі на­ших на­се­ле­них пун­ктів — це лю­ди, які сво­го ча­су пе­ре­се­ли­ли­ся з бол­гар­ської те­ри­то­рії, — роз­по­від­ає Оле­ксандр МІЛКОВ, го­ло­ва гро­мад­ської ра­ди при ра­йон­ній дер­жав­ній адмі­ні­стра­ції. — Нас і сьо­го­дні ба­га­то що пов’язує куль­тур­но. Чи­ма­ло на­ших ді­тей на­вча­ю­ться в бол­гар­ських ви­шах, отри­му­ють ди­плом єв­ро­пей­сько­го зраз­ка. По­ки що я не зна­йо­мий де­таль­но зі змі­стом кни­ги, але впев­не­ний, що бу­де ці­ка­во її про­чи­та­ти». Ще один ек­зем­пляр ви­да­н­ня за най­кра­ще пи­та­н­ня отри­ма­ла жи­тель­ка Бол­гра­да, ви­кла­дач істо­рії Ма­рія Че­ба­но­ва. (До ре­чі, ко­ли­шня вчи­тель­ка ре­да­кто­ра від­ді­лу політики га­зе­ти «День» Іва­на Ка­пса­му­на.)

«Ваш при­їзд до мі­ста Бол­гра­да є своє­ча­сним в умо­вах, ко­ли лю­ди ще не до кін­ця ви­зна­чи­ли­ся зі сво­ї­ми пе­ре­ко­на­н­ня­ми, по­гля­да­ми. Та­кі зу­стрі­чі не­об­хі­дні для фор­му­ва­н­ня сві­то­гля­ду. Во­ни до­зво­ля­ють ви­зна­чи­ти­ся зі сво­єю по­зи­ці­єю, — вва­жає Ма­рія Че­ба­но­ва. — Осо­бли­во це ва­жли­во для пе­ри­фе­рії. Все ж у цен­трі є більше мо­жли­во­стей про­ве­сти зв’язок між ми­ну­лим та су­ча­сним, а в нас їх ма­ло. Зви­чай­но, є ін­тер­нет, і ми ним ко­ри­сту­є­мо­ся. Але жи­ве спіл­ку­ва­н­ня ва­жли­ві­ше. Ве­ли­ка по­дя­ка га­зе­ті «День» за те, що при­їха­ли до нас. Я ще не про­гля­ну­ла кни­гу, однак мо­жу ска­за­ти одра­зу, що ме­ні по­до­ба­є­ться па­лі­тур­ка, якість па­пе­ру. Зміст ці­єї кни­ги бу­де цін­ним для нас».

В то­му, що кни­гу «Се­стра моя, Со­фія...» бу­де корисно про­чи­та­ти мо­ло­ді, впев­не­на Те­тя­на АДАМОВА, ди­ре­ктор ко­му­наль­ної уста­но­ви «Бол­град­ська ра­йон­на цен­тра­лі­зо­ва­на бі­бліо­те­чна си­сте­ма»: «Я вва­жаю, що на­шій бі­бліо­те­ці по­ща­сти­ло ма­ти в сво­їй ко­ле­кції та­ку книж­ку. Осо­бли­во корисно це бу­де на­шим учням, які пи­шуть істо­ри­чні ро­бо­ти на МАН. А най­біль­ше в «Се­стрі мо­їй, Со­фії...» ме­ні по­до­ба­є­ться те, що во­на ком­па­ктно вмі­щує в со­бі ві­до­мо­сті з істо­рії Бол­га­рії від най­дав­ні­ших ча­сів до сьо­го­дні».

В рам­ках фе­сти­ва­лю «Ду­най­ська Січ» на­бо­ри книг «Дня» від Бла­го­дій­но­го фон­ду спри­я­н­ня іні­ці­а­ти­вам «Дня» та ор­га­ні­за­то­рів фе­сти­ва­лю отри­ма­ли Ізма­їль­ський при­кор­дон­ний за­гін, укра­їн­ські при­кор­дон­ни­ки на остро­ві Змі­ї­ний, Ду­най­ське па­ро­плав­ство, а та­кож осві­тні за­кла­ди Ізма­ї­ла, Ре­ні та Вил­ко­во­го.

Но­вин­ку «Се­стра моя, Со­фія...» та ін­ші ви­да­н­ня «Дня» мо­жна при­дба­ти у ме­ре­жі кни­га­рень «Є» по всій Укра­ї­ні, в ме­ре­жах «Дім кни­ги» (Тер­но­піль, Хмель­ни­цький, Він­ни­ця), «Кни­го­люб» (Су­ми, Ко­но­топ), а та­кож у низ­ці кни­га­рень Льво­ва, оде­ській «Кни­гар­ні-кав’яр­ні», Іва­но-фран­ків­сько­му «Бу­кі­ні­сті», ужго­род­ських «Кни­гах», ні­жин­сько­му ма­га­зи­ні «Осві­та». Або про­сто за­мо­ви­ти на­ші книж­ки у ма­га­зи­ні на сай­ті га­зе­ти https://day.kyiv. ua/uk/ library і за те­ле­фо­ном від­ді­лу ре­а­лі­за­ції (044) 303 96 23.

ВРАЖЕННЯ

«ІЗМАЇЛ І БОЛ­ГРАД — ЦЕ НЕ ПРОВІНЦІЇ. БО ЦЕ ПОНЯТТЯ Є МЕНТАЛЬНИМ»

Ігор СЮН­ДЮ­КОВ, ре­да­ктор від­ді­лу істо­рії га­зе­ти «День», упо­ря­дник кни­ги «Се­стра моя, Со­фія...»:

— Хо­чу від­зна­чи­ти кіль­ка мо­мен­тів. Пер­ший — ко­ло­саль­на тя­га в ре­гіо­нах до куль­ту­ри. Ува­гу, яка бу­ла ви­яв­ле­на кон­кре­тно до кни­ги «Се­стра моя, Со­фія...», я роз­гля­даю один із яскра­вих про­я­вів по­тре­би у зна­н­нях. На пре­ве­ли­кий жаль, ви­дно, що в ре­гіо­нах не пра­цю­ють со­ці­аль­ні лі­фти. От­же, про­би­ти­ся обда­ро­ва­ній, осо­бли­во мо­ло­дій, лю­ди­ні дуже важ­ко. Це за­галь­но­укра­їн­ська проблема, і ми її від­чу­ли і в Ізма­ї­лі, і в Бол­гра­ді. Я зро­бив для се­бе ще один ви­сно­вок: про­він­цій­ність не є гео­гра­фі­чним по­ня­т­тям, це поняття мен­таль­не і куль­тур­не. Бо лю­дей із аб­со­лю­тно про­він­цій­ним скла­дом ми­сле­н­ня ви­ста­чає і в Ки­є­ві. В Ізма­ї­лі і Бол­гра­ді я ба­чив очі й облич­чя, які жо­дним чи­ном не мо­жна на­зва­ти про­він­цій­ни­ми.

З одно­го бо­ку, я за­до­во­ле­ний, бо ми пра­виль­но обра­ли ре­гіон по­їзд­ки. Ми пред­ста­ви­ли кни­гу про Бол­га­рію, а там до­сить ба­га­то на­ших спів­гро­ма­дян — етні­чних бол­гар, які є скла­до­вою укра­їн­ської на­ції. З дру­го­го бо­ку, важ­ко бу­ло су­то по-люд­ськи чу­ти за­кли­ки: «Дай­те ще більше ці­єї кни­ги!» Бо ро­зу­мі­єш, що ми не бла­го­чин­на ор­га­ні­за­ція. Як до­по­мог­ти і до­не­сти на­шу кни­гу до лю­дей? Це наш у ре­да­кції спіль­ний обов’язок — шу­ка­ти шля­хи ви­хо­ду з ці­єї си­ту­а­ції. То­му що ко­ли лю­ди під­хо­дять і ка­жуть: «Ва­ша кни­га про на­ше жи­т­тя, про бол­гар­ську істо­рію, куль­ту­ру і про Укра­ї­ну. Це нам по­трі­бно як по­ві­тря!», то не мо­жеш за­ли­ша­ти­ся бай­ду­жим. В Ізма­ї­лі де­ся­тки лю­дей за­пи­ту­ва­ли, де ку­пи­ти на­шу кни­гу. Бла­го­дій­ний фонд спри­я­н­ня іні­ці­а­ти­вам га­зе­ти «День» здій­снив ре­аль­ні кро­ки, щоб на­ша кни­га бу­ла в ізма­їль­ських та бол­град­ських бі­бліо­те­ках, шко­лах. Без­пе­ре­чно, це са­ме той ре­гіон, де на­ша кни­га осо­бли­во по­трі­бна. Зви­чай­но, во­на по­трі­бна для Укра­ї­ни за­га­лом, але са­ме там, де ми бу­ли, в Ізма­ї­лі, ді­ють по­ту­жні то­ва­ри­ства на­ціо­наль­них куль­тур і се­ред них най­більш актив­не — то­ва­ри­ство бол­гар­ської куль­ту­ри «Свя­та Со­фія». Це ті лю­ди, які чи­та­ти­муть на­шу кни­гу за по­кли­ком сер­ця. До нас під­хо­ди­ла жін­ка, яка пра­цює в Ізма­їль­сько­му гу­ма­ні­тар­но­му уні­вер­си­те­ті, і за­про­по­ну­ва­ла пе­ре­кла­сти на­шу кни­гу бол­гар­ською мо­вою без­ко­штов­но або за сим­во­лі­чний го­но­рар. «Для ме­не ва­жли­ва не ви­на­го­ро­да, а спра­ва, яку ви ро­би­те у «Дні». Я вам го­то­ва у цьо­му до­по­мог­ти», — ска­за­ла во­на. Від­чу­ва­є­ться, що є су­то люд­ська со­лі­дар­ність.

І ще одне. Дуже вра­зив кон­траст між дво­ма мі­ста­ми. Ізмаїл — це до­во­лі єв­ро­пей­ське, до­гля­ну­те мі­сто, хо­ча там по­лі­ти­чна ситуація дуже не­про­ста. Бол­град — і це ви­знає мі­сце­ва вла­да — на пре­ве­ли­кий жаль, у стра­шній еко­но­мі­чній кри­зі. Пред­став­ник мі­сце­вої вла­ди ска­зав нам дуже ко­ро­тко: «Що нам по­трі­бно? При­стой­ні до­ро­ги і ро­бо­чі мі­сця». Ко­ли це бу­де, то­ді і на­шу кни­гу змо­жуть при­дба­ти не­зрів­нян­но більше чи­та­чів.

Спо­ді­ва­юсь, мі­сія на­шої де­ле­га­ції — бо ми, по су­ті, бу­ли куль­тур­ни­ми мі­сіо­не­ра­ми, — бу­де тим стру­ме­нем во­ди, який зру­шить млин з мі­сця. А мо­жна ви­ко­ри­ста­ти й та­ке обра­зне по­рів­ня­н­ня, яке ча­сто вжи­ває наш го­лов­ний ре­да­ктор Ла­ри­са Ів­ши­на, на­га­ду­ю­чи про ізра­їль­ські пу­сте­лі, де до ко­жної паль­ми спро­мо­гли­ся під­ве­сти во­ду!

«РЕ­ГІОН МАЄ БУ­ТИ «ЗОНОЮ ОСОБЛИВОЇ УВАГИ»

Ми ко ла ГРИ­ЦЕН­КО, пре зи дент Бла го дій ної ор га ні за ції « Фонд спри ян ня і ні ці а ти вам га зе ти «День»:

—При­га­дую, ко­лись був фільм із на­звою «В зо­ні особливої уваги». Пер­ше враження, яке в ме­не скла­ло­ся ще ми­ну­ло­го ро­ку під час пред­став­ле­н­ня но­вої кни­ги «Дня» в ізма­їль­ській бі­бліо­те­ці іме­ні Ко­тля­рев­сько­го і по­вто­ри­ло­ся за­раз зно­ву, — це те­ри­то­рія, яка має бу­ти в зо­ні ці­єї особливої уваги з бо­ку Ки­є­ва, цен­траль­ної вла­ди, уря­до­вих і во­лон­тер­ських ор­га­ні­за­цій. Вза­га­лі при­кор­до­н­ня, мі­ста При­ду­нав’я, ма­ють бу­ти в зо­ні ці­єї уваги. Чо­му та­ке враження? На­скіль­ки я знаю, крім во­лон­тер­ської «Ду­най­ської Сі­чі» — фе­сти­ва­лю укра­їн­ської рок-му­зи­ки, ця те­ри­то­рія за 25 ро­ків так і не ста­ла зоною, ку­ди б мо­жна бу­ло при­вез­ти фе­сти­валь, якусь мас­шта­бну по­дію. За­мість то­го, щоб їзди­ти по Цен­траль­ній Укра­ї­ні, ме­ні зда­є­ться, Мі­ні­стер­ство куль­ту­ри і гу­ма­ні­тар­на скла­до­ва на­шо­го уря­ду по­вин­ні бу­ли про­їха­ти по зо­нах особливої уваги і на схо­ді, і на за­хо­ді, і на пів­дні. З та­ким ро­зу­мі­н­ням про­хо­ди­ла пре­зен­та­ція цьо­го­рі­чної но­вин­ки «Дня» — кни­ги «Се­стра моя, Со­фія...» в Ізма­ї­лі та Бол­гра­ді. Бе­зу­мов­но, це са­ме те мі­сце, яко­му пе­ре­дов­сім адре­со­ва­на на­ша кни­га, адже в цьо­му ре­гіо­ні най­більш ком­па­ктно про­жи­ва­ють бол­га­ри як скла­до­ва укра­їн­ської по­лі­ти­чної на­ції.

Нас за­про­си­ли на свя­то бол­гар­сько­го гро­мад­сько­го об’єд­на­н­ня «Свя­та Со­фія», де ми та­кож ви­сту­пи­ли і вру­чи­ли книж­ку «Дня». Ін­те­рес — є, за­ці­кав­ле­н­ня є. Від­чу­ва­є­ться обра­за — чо­му так не­до­ста­тньо уваги при­ді­ля­є­ться із цен­тру? Мо­же­те со­бі уяви­ти: цен­траль­на пло­ща Ізма­ї­ла. День мі­ста. Сим­во­лі­ка укра­їн­ська при­су­тня, фо­но­гра­ми укра­їн­ські зву­чать, але жо­дно­го укра­їн­сько­го сло­ва від жо­дно­го з ви­сту­па­ю­чих я на дні мі­ста не по­чув. А ви­сту­па­ли дер­жав­ні слу­жбов­ці, на­ро­дні де­пу­та­ти... Тим па­че — ба­тьків­щи­на Пре­зи­ден­та. Ко­ли ми при­їха­ли в Бол­град, то по­ба­чи­ли не тіль­ки кра­су цих міст, а й те, що уваги від цен­траль­ної вла­ди до мі­ста не­має.

Кни­га« Дня» ви­йшла укра­їн­ською мо­вою про укра­їн­сько­бол­гар­ські від­но­си­ни. Ін­шою мо­вою во­на й не мо­гла ви­йти, крім, мо­жли­во, бол­гар­ської. Ін­те­рес до ви­да­н­ня є, і по­при те, що укра­їн­ської мо­ви в гро­мад­сько­му се­ре­до­ви­щі цих міст не­має. Кни­га за­тре­бу­ва­на. До ре­чі, я по­мі­тив, що в Бол­гра­ді під час пре­зен­та­ції кіль­ка ке­рів­ни­ків гро­мад­ських бол­гар­ських об’єд­нань ро­би­ли но­та­тки. І я від­чу­вав, як во­ни на­ма­га­ли­ся зло­ви­ти на­ших ав­то­рів на якійсь не­то­чно­сті. Але жо­дно­го ра­зу їм цьо­го не вда­ло­ся. Що ви­кли­ка­ло в ме­не гор­дість за ав­то­рів книж­ки, на­скіль­ки про­фе­сій­но во­ни зна­ю­ться на цій те­ма­ти­ці.

«КРАЯНИ ПРОЯВИЛИ ВЕ­ЛИ­КИЙ ІН­ТЕ­РЕС ДО КНИ­ГИ»

Во­ло­ди­мир РИ­ЧКА, до­ктор істо­ри­чних на­ук, ав­тор ста­тей у кни­зі «Се­стра моя, Со­фія...»:

— Враження ціл­ком по­зи­тив­не. Чу­до­вий край, чу­до­ві лю­ди. Я мрі­яв по­ба­чи­ти ці Бу­джа­цькі сте­пи, лю­дей, які лю­блять свою пра­цю. Спіл­ку­ва­н­ня з ни­ми бу­ло над­зви­чай­но ці­ка­вим. Краяни проявили ве­ли­кий ін­те­рес до кни­ги. Тре­ба від­зна­чи­ти, що бу­ли гар­ні, сер­йо­зні, ці­ка­ві пи­та­н­ня. З них я зро­зу­мів, що там­те­шнім лю­дям не­бай­ду­жа ця те­ма­ти­ка, її тре­ба роз­ви­ва­ти. Во­ни ви­сло­ви­ли по­ба­жа­н­ня, щоб бу­ла ви­сві­тле­на роль в істо­рії Укра­ї­ни і Бол­га­рії бол­гар — ви­хід­ців із цьо­го краю. Лю­ди дуже пе­ре­йма­ю­ться ци­мі спо­ді­ва­ю­ться на май­бу­тні ці­ка­ві пу­блі­ка­ції. Як ті, що вмі­ще­ні в книж­ці «Се­стра моя, Со­фія...».

ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.