Осін­нє ося­я­н­ня

Є ж кра­ї­ни, які не зна­ють тої кля­тої зи­ми

Den (Ukrainian) - - Культура -

Там не­ма сні­гу, не­ма мо­ро­зу, не­ма льо­ду, не­ма ві­хо­ли. На тро­ту­а­рі не по­сли­зне­шся, бу­руль­ка на го­ло­ву не впа­де, ме­рію та ко­му­наль­ні слу­жби за не­при­бра­ні ку­чу­гу­ри сва­ри­ти не до­во­ди­ться, шер с тя ні каль со ни під джин­си ні­хто не вдя­гає, за­пас те­плих шар­фів, ру­ка­ви­чок, све­трів, кур­ток, паль­то, ду­бля­нок, шуб у ша­фах три­ма­ти не тре­ба. Ні то­бі ра­хун­ків за опа­ле­н­ня, ні шкря­ба­н­ня ло­па­ти бі­до­ла­шної двір­ни­чки по асфаль­ту на сві­тан­ку, ні кля­тої со­лі на че­ре­ви­ках. Не ка­жу вже про чха­н­ня, шмар­клі та обов’яз­ко­вий грип з тем­пе­ра­ту­рою. Але ж і осе­ні там теж не­ма. Не­ма оцьо­го бо­же­віль­но­го ко­льо­ро­во­го акор­ду — від зе­ле­но­го че­рез жов­тий, ру­дий, ко­ри­чне­вий, по­ма­ран­че­вий, чер­во­ний аж до пур­пу­ро­во­го. Не­ма ти­хих со­ня­чних днів, ко­ли на­віть ве­ли­ке мі­сто з усім йо­го ру­хом не­на­че по­тя­гу­є­ться від лег­кої мло­сті. Не­ма со­лод­ко-гір­ку­ва­то­го по­ві­тря, яке, зда­є­ться, на­віть не вди­ха­єш, а їси ле­ге­ня­ми. Не­ма гри­бно­го за­па­ху в пар­ках. Не­ма осо­бли­во­го ста­ну врів­но­ва­же­но­сті і ясно­сті, а та­кож жа­до­би до ро­бо­ти, як тіль­ки й бу­ває ба­би­но­го лі­та. Не­має ся­ю­чо­го ран­ко­во­го ту­ма­ну над Дні­пром. Ба­га­то чо­го не­ма, всьо­го й не злі­чиш.

На­став час, і ми зно­ву по­до­ро­жу­є­мо цим за­па­мо­ро­чли­вим лім­бом між те­плом і хо­ло­дом. Ні на що не спо­ді­ва­є­мо­ся, ні про що не жал­ку­є­мо. Ми свя­тку­є­мо. Ми одя­гне­ні у все най­кра­ще. Не­ви­ди­мі ор­ке­стри гра­ють на на­шу честь. Нам ди­ха­є­ться так лег­ко, так віль­но. Див­но ще, що ми не спів­а­є­мо.

Ми вві­йшли в цю осінь, як в алею... Осе­не, прийми нас і по­ми­луй! Гір­ко­та зем­но­го при­ві­лею: пе­ре­жи­ти сві­тло, мов по­мил­ку,— як над нами бо­лі­сно смер­кає! — тон­ко рве­ться день, аж нам від­кри­лось; по­лум’я ми­нає і зни­кає, щоб зо­лою ста­ти, ні­би Кри­лос. Але спа­лах! на­че за­сві­ти­ла бар­ва кро­ві з роз­пи­сів на­стін­них, бар­ва ме­ду, яго­ди і ті­ла — від­бли­ски де­рев на на­ших ті­нях. Ми йде­мо крізь те­мінь, як сні­га­ми, сві­тло но­чі схо­дить, ні­би про­ща, Ця зем­ля, що сти­гне під но­га­ми, з ко­жним кро­ком біль­ша і до­рож­ча.

Дми­тро ДЕСЯТЕРИК, «День»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.