Ска­жи Cheese, щоб до­по­мог­ти со­бі та ін­шим

Як ро­ди­на до­неч­чан Юр­ко­вих із 600 гри­вень на трьох «ви­ро­сла» до вла­сно­го еко­ло­гі­чно­го бі­зне­су

Den (Ukrainian) - - Суспільство - Оле­на СОКОЛИНСЬКА, Хар­ків, фото ав­то­ра

Уці­єї ро­ди­ни є вра­жа­ю­ча си­ла ду­ху, вза­єм­на під­трим­ка, сві­тла ра­дість, ди­во­ви­жні зна­ки і без­кі­не­чна ві­ра в се­бе і в змі­ни на кра­ще. Не­має ли­ше ви­мог до дер­жа­ви чи зви­ну­ва­чень. На­віть їхня­про­ста що­ден­на пра­ця­на­ди­хає біль­ше від ба­га­тьох слів.

ВИХОДИТИ НА МАЙДАН У ДО­НЕ­ЦЬКУ БУ­ЛО СТРАШНІШЕ, НІЖ БУДЬ-ДЕ

День у ро ди ні до неч чан Юр­ко­вих, які те­пер жи­вуть у ха­тин­ці на око­ли­ці Кр­ама­тор­ська, по­чи­на­є­ться о шо­стій ран ку. Во ни го ту ють про­ду­кти, ро­блять за­сол­ку і ва­ку­у­ма­цію. О пів на дев’ яту ро біт ник ха зяй ст ва Ва­силь при­во­зить сві­же мо­ло­ко, яке роз­ли­ва­ють та па­сте­ри­зу­ють. «У пер­ший рік ро бо ти нам бу ло на ба га то важ­че, ми вста­ва­ли о че­твер­тій, бо Ва­си­ля з нами ще не бу­ло і за мо­ло­ком ми їзди­ли са­мі, це 70 кі­ло­ме­трів у один бік, до­ро­ги сіль­ські, ро­зу­мі­є­те? Чо­му так да­ле­ко? Ми ду же ви мог ли ві до якос ті мо­ло­ка, бе­ре­мо тіль­ки пі­сля екс­пер­ти­зи, ближ­че не зна­йшли», — по­яснює 50-рі­чна Лю­дми­ла Юр­ко­ва. Ра­зом із чо­ло­ві­ком Во­ло­ди­ми­ром та 39- річ ним бра том Сер гі єм Дол­го­поль­ським во­ни ви­го­тов­ля­ють мо­ло­ді жи­ві си­ри «ру­чної ро­бо­ти» під ве­се­лою на­звою «Ска­жи Cheese». За­раз їх на­лі­чу­є­ться із де­ся­ток ви­дів: є сир із кро­пом та ба­зи лі ком, з во лось ким го рі - хом та кун­жу­том, з па­при - кою та олив ка ми і на віть хал­лу­мі — кі­пр­ський м’ят - ний сир, який мо­жна сма­жи­ти. Ви­рі­зняє цю укра - їн­ську ро­бо­тя­щу ро­ди­ну те, що во ни пе ре се лен ці з До - не­цька, які одно­ча­сно втра­ти­ли дах над го­ло­вою й ро­бо­ту. І цей за тиш ний та дух - мя ний еко ло гіч ний біз нес по­ча­ли з пов­но­го не­ро­зу­мі­н­ня, як ви­жи­ти із... 600 грив­ня­ми на трьох.

До вій­ни всі во­ни пра­цю­ва­ли на­йма­ни­ми ро­бі­тни­ка­ми — хто в ланд­ша­фтно­му ди­зай­ні, хто в на­у­ко­во­му ін­сти­ту­ті. Зи­мою 2013—2014 ро­ку ста­ли акти­ві­ста­ми До­нець ко го Єв­ро май да ну, їз - ди­ли на май­да­ни до Ки­є­ва та Хар­ко­ва. Сер­гій, ко­ли­шній дзю до їст, по тра пив під на - пад «ті­ту­шок» у хар­ків­ській кни­гар­ні «Є» 11 сі­чня 2014 ро­ку, де він сто­яв у охо­ро­ні фо­ру­му Єв­ро­май­да­нів. Лю­дми­ла за­пев­няє, що, по­рів­ня­но з ін­ши­ми мі­ста­ми, виходити на укра­їн­ський мі­тинг у До­не­цьку бу­ло страшніше за все. «Зби­ра­ло­ся десь 300 лю­дей, і нас ото­чу­ва­ли го­пни­ки з лан­цю­га­ми й би­та­ми » , — зга дує во на. Оста - то­чно До­нецьк пе­ре­тво­рив­ся на пе­кло пі­сля зві­ря­чо­го по­бит тя ук ра їнсь кої хо ди на - вес ні 2014 ро ку за пов ної без­ді­яль­но­сті мі­лі­ції, роз­по­ві дає Люд ми ла. Сер гій по - їхав у Хар­ків, а по­друж­жя Юр­ко­вих за­ли­ши­ло­ся із хво­рою ма­тір’ю Во­ло­ди­ми - ра, яку не мо­жна бу­ло за­ли­ши­ти. «На­строї в До­не­цьку бу­ли рі­зні, але ба­га­то лю­дей про­сто не ро­зумі­ли, на­ві­що був Майдан, і си­ді­ли вдо­ма. І ні­хто не ві­рив, що по­чне­ться справ­жня вій­на. Ду­маю, як би сьо год ні в до нець ких спи­та­ли, чи ви­йшли б во­ни на Майдан, зна­ю­чи, чим обер­не­ться їхня інер­тність, то вий шло би ба га то лю - дей», — впев­не­на Лю­дми­ла.

ШЛЯХ ДО СИРУ

Взим­ку 2015 ма­тір Во­ло - ди­ми­ра по­мер­ла, і вже в бе­рез ні ро ди на ви їха ла до Кр­ама­тор­ська та осе­ли­ла­ся на да­чі, яку збу­ду­ва­ли ба­тьки Люд ми ли. « Встиг ли по - їха ти вчас но, бо од ра зу до на­шої квар­ти­ри увір­ва­ли­ся бой о ви ки, все роз тро щи ли. Їх роз лю ти ли ук ра їнсь кі пра по ри, які я по ши ла, че - ка ю чи на на шу ар мію » , — ка­же жін­ка.

У Кр­ама­тор­ську до ро­ди­ни при­єд­нав­ся брат Лю­дми­ли Сер­гій, який рік про­жив у Хар­ко­ві з дру­зя­ми. Ра­зом ро ди чі по ча ли ду ма ти, чим зай ня ти ся, ви су ва ти різ ні ідеї. « Був мо мент, ко ли я прос то пи та ла ку дись у не - бо: Боже, я не знаю, що ро- би­ти. Під­ка­жи!» — роз­по­від­ає Люд ми ла. Та кою під - каз­кою во­на вва­жає ра­пто­ву про по зи цію Сер гія ва ри ти сир. До то­го ж їхня ба­бу­ся, яка жи ла у Він ниць кій об - лас ті, пра цю ва ла в мо лоч - ній про мис ло вос ті, і смак справ ж ніх мо лоч них про - дук тів у ро ди ні зна ли з ди - тин ст ва. Про те про по зи цію спо­ча­тку від­хи­ли­ли, бо, ді­знав шись на рин ку ці ни на сир та мо ло ко, ви рі ши ли, що ви­ро­бни­цтво не оку­пи­ться, тож спро бу ва ли зай ня - ти­ся фер­мер­ством, про­бу­ва­ли ро­би­ти ков­ба­су та са­ло.

Че­рез кіль­ка мі­ся­ців — і зно­ву не­спо­ді­ва­но — Юр­ко­вим по дзво ни ли і спи та ли, чи є в них сир. « Це бу ли про дав ці з рин ку, яким ми за­ли­ши­ли свій те­ле­фон, ко­ли з’ ясо ву ва ли ці ни. І рап - том Сер­гій від­по­вів, що сир є — хо­ча йо­го не бу­ло! І по­обі цяв до ви хід них при вез - ти. Ні чо го не за ли ша ло ся, як ви ко на ти обі цян ку » , — смі ють ся сес т ра із бра том. По­ста­ла май­же не­здій­снен­на за­да­ча: зна­йти мо­ло­ко по 5 гри­вень за літр, бо в се­ре­дньо­му про­да­ва­ли по 9. І ста­ло ся ди во — при їхав ши у су­сі­днє се­ло, во­ни зна­йшли мо ло ко са ме по 5 гри вень і змо­гли ку­пи­ти 10 лі­трів. До ви хід них на кух ні зва ри ли пер шу го лів ку до маш ньо го сиру, яку і від­ве­зли змов­ни­кам. На­сту­пно­го ра­зу ку­пи­ли вже 15 лі­трів мо­ло­ка для двох го лі вок. Так із мі зер - ним вкла ден ням по ча ло ся ви роб ниц т во еко ло гіч но го си ру, який сьо год ні про да - єть ся не тіль ки в Кра ма - тор­ську та Слов’янсь ку, але й у Ки є ві, Хар ко ві та Трус - кав ці. Тіль ки во се ни 2015- го ро ди на от ри ма ла грант у ти ся чу до ла рів від чесь кої бла го дій ної ор га ні - за ції, за ці гро ші ку пи ли пас те ри за тор, ва ку у ма тор та ін­ше обла­дна­н­ня. Сьо­го­дні ро ди на ви роб ляє від 150 до180 кг си ру на тиж день, на вча єть ся ро би ти твер дий сир та ре кон ст ру­ює од не з при мі щень під « справ ж ню пов но цін ну си ро вар ню » . «Ці­ка­во, що на­ші най­пер­ші клі єн ти, які фак тич но під - штов х ну ли по ча ти ви роб - ниц т во, і до сі пра цю ють із нами», — від­зна­чає Сер­гій.

БУДУВАТИ УКРА­Ї­НУ, ЗРОБИВШИ ЯКІ­СНИЙ ПРОДУКТ

«Ви­го­тов­ле­н­ня сиру — це над зви чай но пре­кра­сний про цес! — на го ло шує Сер - гій. — Це продовження жи­т­тя мо­ло­ка. На­віть на ро­ки». Дво­ма го­лов­ни­ми ва­же­ля­ми, які впли ну ли на ви бір са­ме цьо­го бі­зне­су, в ро­ди­ні на­зи­ва­ють на­со­ло­ду від про­це­су ви­ро­бни­цтва та мо­жли­вість ро би ти на ту раль ний продукт, бо про­ми­сло­ві си­ри зде­біль­шо­го ро­блять із су­хо- го мо­ло­ка та до­да­ють хі­мію. Та­кож це ви­ро­бни­цтво є за­со бом змі ню ва ти кра ї ну на кра­ще, впев­не­ні Юр­ко­ви. «Я не мо­жу во­ю­ва­ти, — хи­тає го­ло­вою Лю­дми­ла. — Не мо­жу взя­ти в ру­ки зброю, за хи ща ти кра ї ну, але я мо - жу по­бу­ду­ва­ти но­ву Укра­ї­ну тим, що ро­блю які­сний продукт » . Са ме то му си ро ва ри го то ві пе ре да ва ти сек ре ти ви роб ниц т ва всім охо чим, бо ві­рять — чим біль­ше лю­дей бу­дуть за­йма­ти­ся по­ді­бним ви­ро­бни­цтвом, тим ско­рі­ше кра­ї­на роз­кві­тне.

Із цим зго­дна го­ло­ва хар­ків­ської во­лон­тер­ської ор­га­ні за ції « Атап та цій но- куль - тур ний центр » Єв­ге нія Ле - він ш тейн, ствер­джу­ю­чи: «Ті з пе­ре­се­лен­ців, хто ру­ха­єть ся, — всі до ма га ють ся успі­ху!» Го­ло­ва АКЦен­тру, яка пів­то­ра ро­ку про­во­ди­ла адап та цій ну про гра му з са - мо­зайня­то­сті та мі­кро­бі­зне­су, роз­по­ві­ла, що з двох ти­сяч пе­ре­се­лен­ців із До­не­цької та Лу­ган­ської обла­стей, які про хо ди ли тре нін ги та на­вча­н­ня під ке­рів­ни­цтвом тре не рів та справ ж ніх біз - не­сме­нів, май­же по­ло­ви­на змо­гли ре­а­лі­зу­ва­ти свої про­ек ти. « На при кін ці про гра - ми ми вла­шту­ва­ли бі­зне­сфо­рум, де уча­сни­ки за­хи­ща­ли свої бі­знес-пла­ни. І орі­єн­тов­но 800 лю­дей отри­ма­ли мі ні- гран ти на від крит тя мік ро біз не су чи для під ви - ще­н­ня ква­лі­фі­ка­ції — це май­же по­ло­ви­на уча­сни­ків! Те­пер во­ни успі­шно пра­цю­ють, за роб ля ють со бі на жи­т­тя. Є вже ві­до­ма ко­зя­ча фер ма пе ре се лен ців у се ли - щі Сту­де­нок, че­бу­ре­чні, ме­ре жа пе ру ка рень, гу ся­ча фер­ма. Ці лю­ди не тіль­ки не опус ти ли ру ки, а на да ють які­сні по­слу­ги, ви­ро­бля­ють хо ро ші про дук ти, під ні ма - ють рі­вень жи­т­тя ін­ших».

Ди­во­ви­жно, але Лю­дми­ла Юр­ко­ва вва­жає, що вій­на в Укра­ї­ні змі­ни­ла її сві­до­мість на кра­ще: «Я за­раз ро­зу­мію, що мо­жу за­ро­бля­ти та роз­ви­ва­ти бі­знес — а що ме­ні за­ва­жа­ло бу­ти під­при­єм­цем в До­не­цьку? Тіль­ки рі­вень сві­до­мо­сті. Там я бу­ла на­йма­ним ро­бі­тни­ком, хо­ча й мрі­я­ла про свою спра­ву. Са­ме вій­на і стра­ж­да­н­ня зро­би­ли з ме­не під­при­єм­ця».

Та кож у ро ди ні, кот ра, крім роз­ви­тку вла­сно­го бі­зне­су, до­по­ма­гає ста­ти на но­ги на но­во­му мі­сці ін­шим пе­ре­се­лен­цям та під­три­мує во ї нів АТО, впев не ні: « Нас ря тує те, що ми до по ма га є - мо ін шим. І що біль ше від - да­єш, то біль­ше при­хо­дить!» Ця про­ста істи­на є ре­це­птом ща­стя не менш цін­ним, ніж се­кре­ти еко­си­ру.

Лю­дми­ла Юр­ко­ва з бра­том Сер­гі­єм Дол­го­поль­ським

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.