Во­ло­ди­мир ЛИС,

Den (Ukrainian) - - Культура -

пи­сьмен­ник:

— Спро­ба по­да­ти істо­ри­чну дра­му як те­ле­про­ект для ма­со­во­го гля­да­ча — в прин­ци­пі, по­зи­тив­ний мо­мент. Для ма­со­во­го гля­да­ча — при­найм­ні для то­го, хто не чи­тав ро­ма­ну, це бу­де ці­ка­во. А для то­го, хто чи­тав ро­ман, зро­зумі­ло, що фільм зов­сім іна­кший. Він зов­сім по-іна­кшо­му тра­ктує і по­дає ма­те­рі ал.

Ав­тор сце­на­рію спро­стив обра­зи «до ме­жі» і зро­бив ба­га­то що по-сво­є­му. Осо­бли­во по­га­но ав­тор сце­на­рію по­вів­ся з обра­зом Яко­ва. На­при­клад, Яків, по су ті, в сце ні з ве сіл лям по - ка­за­ний бо­я­гу­зом, який стрі­ляє вго­ру і ті­кає. А у книж­ці нав­па­ки — він ви грає, за ним іде Улян ка до лі су, і там з’ясо­ву­ю­ться сто­сун­ки, ство­рю­єть ся пси хо ло гіч на си ту а ція. Крім то го, зов сім ін ші, ніж у ро­ма ні, жі - но чі об ра зи. На ба га то прос ті ші, не - має пси хо ло гіз му, є тіль ки те, на - при­клад, що Уля­на не ви­хо­дить за­між за од но го, по ко ря єть ся во лі ба­тьків і йде за Ти­мо­ша. От і все, замість скла­дно­сті ха­ра­кте­рів. Спра­ва в то му, що ма ла бу ти од на ав тор ка сце­на­рію — мо­ло­да дра­ма­тург На­та­ля Во рож бит. Щось там у сту дії з нею не скла­ло­ся, і тре­ба бу­ло, як ка­жуть, тер мі но во ро би ти. І от під ря - див­ся Ко­ко­тю­ха. Він ме­не за­пев­нив при зу стрі чі, що іти ме су во ро за тек с том, на віть ска зав, що по ста - ви­ться «ні­жно» до мо­го текс­ту. А ви­яви­лось, що ні. Ви­яви­лось, що ба­га­то чо го пе ре ро бив, пе рес т во рив. І ви­йшов зов­сім ін­ший сю­жет, ба­га­то в чо­му за мо­ти­ва­ми. Ре­жи­су­ра не ду­же ме ні спо до ба лась.

Фільм втра­тив ко­ло­рит, що є в ро­ма­ні. Ду­же б «за­зву­ча­ло», як­би ви­ко­ри­ста­ли за­хі­дно­по­лі­ський ді­а­лект. Оці осо­бли­ві сло­ва, спе­ци­фі­чна мо­ва до­да­ла б зна­чно­го ко­ло­ри­ту. Крім то­го, у нас цер­кви зав­жди з фар­бо­ва­ни­ми сті­на­ми, ха­ти теж у нас, на Во­ли­ні, бі­лять. Не пам’ятаю, щоб у нас десь бу­ла не­по­бі­ле на ха­та на По­ліс­сі. Якщо вже ав­то­рам філь­му ішло­ся про те, що тре­ба бу­ло по­ка­за­ти тра­ді­цій­не укра­їн­ське се­ло чи десь не­ві­до­мо де, то на­ві­що за­зна­ча­ти, що то Лю­бомль­ський ра­йон, та­ке-то се­ло і так да­лі?

Але той мо­мент, зви­чай­но, що це пер­ша екра­ні­за­ція су­ча­сно­го тво­ру в те ле се рі ал, де зву чить ук ра їнсь ка мо­ва, гра­ють укра­їн­ські акто­ри, гар­на опе­ра­тор­ська ро­бо­та, при­єм­ний. З по­зи­тив­но­го я вже від­зна­чав та­кож гру обох ви ко нав ців ро лі Яко ва. Осо­бли­во та­ла­но­ви­то грає Ста­ні­слав Бок лан, кот рий ко ли на віть мов - чить, то ні­би «про­мов­ляє». Ро­ман Лу­цький у ро­лі мо­ло­до­го Яко­ва теж спо­до­бав­ся.

Гля­да­чам, які не чи­та­ли книж­ки, мо­же бу­ти ці­ка­во. Справ­ді ди­на­мі­чно, справ ді роз ви ва єть ся сю жет у тра­ди­ці­ях ме­ло­драм. Але ті, хто чи­тав, від­зна­ча­ють, що рі­зни­ця між текс­том і се­рі­а­лом ду­же ве­ли­ка.

У ме­не бу­ла про­по­зи­ція від ін­шо­го ка­на­лу екра­ні­зу­ва­ти «Со­ло для Со­ло­мії». Але там основ­на при­чи­на — бо­я­ться укра­їн­ської мо­ви у ка­дрі. Якщо го­во­ри­ти про ін­ші су­ча­сні тво­ри, ек ра ні за ція яких на ча сі, ду - маю, що ду­же гар­ний фільм ви­йшов би за ро­ма­ном мо­єї дру­жи­ни На­дії Гу­ме­нюк «Ве­ре­со­ві ме­ди» або «Та­нець бі­лої то­по­лі». Або екра­ні­зу­ва­ти хо­ча б одну із по­ві­стей, які вхо­ди­ли до її книж­ки «Ко­ха­ний во­ло­цю­га». Як­би ж ще хто від­ва­жив­ся екра­ні­зу­ва­ти якийсь ро­ман Га­ли­ни Па­гу­тяк, твір Оле­ксан­дра Жов­ни... За йо­го по­ві­стю «Ек­спе­ри­мент» зняв фільм «Ніч сві­тла» Ро­ман Ба­ла­ян. Але у Жов­ни є й ін­ші тво­ри, які мо­жуть ста­ти гар­ни­ми філь­ма­ми. Знаю, що ство­рю­єть ся се рі ал за ро ма ном Шкля ра «Чор­ний во­рон». Ін­ша річ, що все-та­ки хо­ті­ло­ся б, щоб лі­те­ра­ту­ра й кі­но по­єд­на­ли­ся. Ду­маю, що ко­лись до цьо­го ді­йде­мо. Пі­дго­ту­ва­ла Оль­га ХАРЧЕНКО, «День»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.