Блиск і убо­гість Укра­їн­сько­го те­а­траль­но­го то­ва­ри­ства

Які про­бле­ми че­ка­ють но­во­го го­ло­ву НСТДУ, обра­но­го на з’їзді, який від­був­ся 3 жов­тня у Ки­є­ві

Den (Ukrainian) - - Культура -

Бо­рис КУРІЦИН, ке­рів­ник лі­те­ра­тур­но­дра­ма­тур­гі­чної, ін­фор­ма­цій­но-ана­лі­ти­чної ча­сти­ни На­ціо­наль­но­го те­а­тру ро­сій­ської дра­ми ім. Ле­сі Укра­їн­ки, за­слу­же­ний ді­яч ми­стецтв Укра­ї­ни

Ко­ри­фей укра­їн­сько­го те­а­тру та над­зви­чай­но та­ла­но­ви­тий актор Фе­дір Ми­ко­ла­йо­вич Стри­гун як ве­ду­чий з’їзду про­ін­фор­му­вав, що де­ле­га­тів до трид­ця­ти ро­ків на з’їзді не­має... І що в то­му та­ко­го, ска­же­те ви, не­має то не­має. А са­ме цей факт сьо­го­дні є ви­зна­чаль­ним і в жит­ті на­шої з ва­ми укра­їн­ської те­а­траль­ної спіль­но­ти як та­кої, і в сум­но­му зав­тра НСТДУ.

СВІТАНОК І ЗА­ХІД ОДНО­ЧА­СНО

Я при­йшов в УТТ (Укра­їн­ське те­а­траль­не то­ва­ри­ство) пі­сля за­кін­че­н­ня ін­сти­ту­ту трид­цять ро­ків то­му. І від­ра­зу був прийня­тий до цьо­го об’єд­на­н­ня. Це від­бу­ва­ло­ся якраз на­пе­ре­до­дні з’їзду те­а­траль­них то­ва­риств СРСР і пе­ре­тво­ре­н­ня їх у Спіл­ки Те­а­траль­них ді­я­чів. Ко­му за­ва­жа­ла пре­кра­сна ста­ра на­зва ТЕ­А­ТРАЛЬ­НЕ ТО­ВА­РИ­СТВО (спіл­ку­ва­н­ня, спів­то­ва­ри­ство, спіль­но, ра­зом), я не знаю. Але з то­го мо­мен­ту по­чав­ся йо­го світанок і за­хід одно­ча­сно. Йшла пе­ре­бу­до­ва, і мо­ло­до­де­мо­кра­тів ви­ста­ча­ло в усіх сфе­рах ді­яль­но­сті. Ось і в те­а­траль­но­му спів­то­ва­ри­стві (не ту­сов­ці) на­ро­ди­ла­ся дум­ка змі­ни­ти ста­ре ке­рів­ни­цтво на мо­лод­ших і ді­яль­ні­ших. Не ви­ста­ча­ло ли­ше то­го, ко­го мо­жна бу­ло б під­ня­ти як пра­пор. Умо­ви­ли пре­кра­сно­го, улю­бле­но­го всі­ма Сер­гія Во­ло­ди­ми­ро­ви­ча Дан­чен­ка. Як він ме­ні по­тім го­во­рив, він цьо­го не хо­тів, але йо­му ска­за­ли, що ко­му пра­цю­ва­ти зна­йде­ться, і йо­го осо­бли­во не утру­дня­ти­муть. Зна­йшло­ся. Ось то­ді й з’яви­ли­ся пер­ші сим­пто­ми роз­ва­лу, оскіль­ки тут же в стру­кту­рі СТД з’яви­ла­ся «ку­па» твор­чих ко­опе­ра­ти­вів, які під при­во­дом по­лі­пше­н­ня ста­ли ти­хень­ко роз­тя­гу­ва­ти ба­гат­ства, які на­ле­жа­ли СТД. А їх бу­ло стіль­ки, що ви­ста­ча­ло і на твор­чі акції і на мо­ло­до­де­мо­кра­тів. Ви­ро­бни­чі ком­бі­на­ти за­ро­бля­ли стіль­ки, що СТД фі­нан­су­ва­ло не ли­ше свої про­е­кти, але й май­же всі за­хо­ди Мі­ні­стер­ства куль­ту­ри Укра­ї­ни! З усі­ма ви­щи­ми ор­га­ні­за­ці­я­ми СТД роз­мов­ля­ло на рів­них. І якщо десь у те­а­трах тра­пля­ли­ся кон­флі­кти або мі­сце­ва вла­да гно­би­ла та­лан­ти, то гру­па швид­ко­го ре­а­гу­ва­н­ня у скла­ді ав­то­ри­те­тних то­ді те­а­траль­них кри­ти­ків, не­гай­но ви­їжджа­ла і пра­кти­чно ви­рі­шу­ва­ла кон­флікт. Май­же зав­жди.

У скла­ді СТДУ існу­ва­ло без­ліч твор­чих ко­мі­сій і ла­бо­ра­то­рій, ра­зом із Мі­ні­стер­ством куль­ту­ри був за­сно­ва­ний і пре­кра­сно фун­кціо­ну­вав Те­атр «Дру­жба» під ке­рів­ни­цтвом не­втом­но­го Миколи Ра­ві­цько­го. Зав­дя­ки ньо­му ки­їв­ські фа­хів­ці і про­сто ша­ну­валь­ни­ки те­а­тру мо­гли по­ба­чи­ти всі зна­ко­ві ви­ста­ви Тов­сто­но­го­ва, Не­кро­шю­са, До­ді­на та ін­ших. Та й акто­ри, ре­жи­се­ри те­а­трів Укра­ї­ни мо­гли спо­кій­но за ра­ху­нок СТД по­їха­ти в будь-яке мі­сто СРСР для пе­ре­гля­ду ці­ка­вої ви­ста­ви. Про­сто для ін­фор­ма­ції: при зар­пла­ті в те­а­трах від 60 до 300 кар­бо­ван­ців і вар­то­сті ку­пей­но­го кви­тка 15 кар­бо­ван­ців, на ді­яль­ність одні­єї твор­чої ко­мі­сії СТД ви­ді­ля­ло­ся близь­ко 17 ти­сяч кар­бо­ван­ців. Не дер­жав­них! Ла­бо­ра­то­рії сце­но­гра­фів і ре­жи­се­рів, мо­ло­дих дра­ма­тур­гів і акто­рів, те­атр мо­ло­до­го дра­ма­тур­га, фе­сти­ва­лі в рі­зних мі­стах Укра­ї­ни, по­їзд­ки по Ра­дян­сько­му Со­ю­зу як мі­ні­мум на 10 днів ко­жна — все це ор­га­ні­зо­ву­ва­ло­ся й опла­чу­ва­ло­ся гро­ши­ма, за­ро­бле­ни­ми ші­стьма ви­ро­бни­чи­ми ком­бі­на­та­ми, що на­ле­жа­ли СТД Укра­ї­ни. А до цьо­го по­трі­бно до­да­ти без­пе­ре­чний ав­то­ри­тет фа­хів­ців, що пра­цю­ва­ли в цих ла­бо­ра­то­рі­ях і ве­ли всі­ля­кі се­мі­на­ри. Не бу­ду пе­ре­лі­чу­ва­ти всі іме­на, але на ла­бо­ра­то­рії Да­ни­ла Лі­де­ра та Ми­хай­ла Френ­ке­ля з’їжджа­ли­ся з усі­єї Укра­ї­ни. Їзди­ли на ре­пе­ти­ції А. Ефро­са, Ю. Лю­би­мо­ва, Г. Тов­сто­но­го­ва, К. Ір­да, Р. Сту­руа, М. Ту­ма­ні­шві­лі. І це бу­ло СПІВ­ТО­ВА­РИ­СТВО. А по­тім спів­то­ва­ри­ство по­сту­по­во ста­ло роз­па­да­ти­ся. Як го­во­рив ві­до­мий ре­жи­сер Ан­дрій Оле­ксан­дро­вич Гон­ча­ров, «ко­жен по­чав гриз­ти кіс­тку в сво­є­му ку­тку».

ЯКЩО В УСІЙ КРА­Ї­НІ БЕЗ­ЛАД, ТО ЧИМ КРА­ЩІ ДІЯЧІ ТЕ­А­ТРУ?

Твор­чі ко­опе­ра­ти­ви не­за­ба­ром роз­си­па­ли­ся, при­ні­сши при­бу­тки ли­ше сво­їм твор­цям, очіль­ни­ка­ми прав­лі­н­ня ста­ва­ли ви- пад­ко­ві лю­ди, які до­гри­за­ли те, що не всти­гли з’їсти по­пе­ре­дни­ки, а по­тім і зов­сім ви­яви­лось, що ком­бі­на­ти « ки­мось » про­да­ні ра­зом із кор­пу­са­ми і зем­лею— Бу­ди­нок від­по­чин­ку «Чор­но­мор­ка» пра­кти­чно пе­ре­став на­ле­жа­ти те­а­траль­но­му спів­то­ва­ри­ству. Але це ще пів­бі­ди. Ба­гат­ство — спра­ва на­жив­на, і якщо в усій кра­ї­ні без­лад, то чим кра­щі діячі те­а­тру? Бі­да ви­яви­ла­ся в ін­шо­му — пе­ре­ста­ло існу­ва­ти са­ме по­ня­т­тя «те­а­траль­не спів­то­ва­ри­ство». Всі мов­чки ди­ви­ли­ся на рі­дний Дім, що пе­ре­тво­рю­є­ться на зга­ри­ще. Ось і на­став пі­сля три­ва­ло­го бли­ску та пи­шно­ти час стра­шної мо­раль­ної убо­го­сті...

Ста­рі акто­ри обра­же­ні на мо­ло­дих за те, що ті вже ду­же ба­дьо­ри­сто їх на­ма­га­ю­ться під­пи­ра­ти без ура­ху­ва­н­ня та­лан­ту та про­фе­сіо­на­лі­зму, мо­ло­ді обра­же­ні на ста­рих, за те, що ті ду­же ба­га­то від них хо­чуть і вза­га­лі не звіль­ня­ють їм шлях у їхнє сві­тле зав­тра. Про на­сту­пність по­ко­лінь і мо­ви не­має. Те­а­траль­ні кри­ти­ки, усві­до­мив­ши, що фа­хом на про­жи­ток не за­ро­би­ти, роз­бі­гли­ся хто ку­ди. Те­а­три пе­ре­ста­ли їх за­про­шу­ва­ти. У ми­ну­лі ча­си при­їзд те­а­траль­но­го кри­ти­ка й обго­во­ре­н­ня в тру­пі опла­чу­ва­ли­ся СТДУ. Спро­би де­яких ди­ре­кто­рів са­мим опла­чу­ва­ти та­кий при­їзд при­зве­ли до сма­ків­щи­ни та за­ле­жно­сті фа­хів­ців. Зви­чай­но, не всіх! Але про те, що з’яви­ла­ся так зва­на об­слу­го­ву­ю­ча кри­ти­ка — зна­ли всі. Про ав­то­ри­тет твор­чої Спіл­ки вже не йшло­ся. З На­ціо­наль­но­ю­спіл­ко­ю­те­а­траль­них ді­я­чів Укра­ї­ни вже ні­хто ні про що не ра­див­ся, а дум­ко­ю­йо­го ке­рів­ни­цтва вза­га­лі не ці­ка­ви­ли­ся! Осо­бли­во це все від­чу­ли, ко­ли бу­ла зро­бле­на бо­яз­ка спро­ба по­ясни­ти па­нам де­пу­та­там не­гра­мо­тність під­го­тов­ле­но­го ни­ми За­ко­ну про кон­тра­ктну си­сте­му. Дум-

кою НСТД чи фа­хів­ців ці­ка­ви­ти­ся на­віть не зби­ра­ли­ся.

ІДЕТЬСЯ НЕ ПРО ВЧО­РА І НА­ВІТЬ НЕ ПРО СЬО­ГО­ДНІ — ЙДЕ­ТЬСЯ ПРО ЗАВ­ТРА!

Усі спро­би Оле­ксія Ку­жель­но­го, го­ло­ви Ки­їв­сько­го від­ді­ле­н­ня НСТД Укра­ї­ни, за­хи­сти­ти ді­я­чів те­а­тру від де­пу­тат­сько­го сва­ві­л­ля ні­чим не увін­ча­ли­ся. На бо­яз­кі про­ха­н­ня окре­мих те­а­траль­них ді­я­чів по­гля­ну­ли зви­со­ка — мов­ляв, як ска­же­мо, так і бу­де! Ось і ви­йшов За­кон, що не узго­джу­є­ться ні з фа­хо­вою сфе­рою, ні з пра­вом уза­га­лі, ні з Кон­сти­ту­ці­єю зокре­ма.

Ша­нов­ний чи­тач, мо­жли­во, за­пи­тає: а про що вза­га­лі йде­ться — про те, як до­бре бу­ло то­ді і як ста­ло по­га­но те­пер, про те, що в ке­рів­ни­цтві бу­ли не­чи­сті на ру­ку лю­ди — так на­звіть їхні іме­на, по­дай­те по­зо­ви. Ні, зви­чай­но ж, ні! Йде­ться не про цих лю­дей. Моя ба­бу­ся зав­жди го­во­ри­ла: «Не­хай пе­ре­йде на Бо­жі ру­ки», і як по­ка­за­ло жи­т­тя, слу­шно. І, зви­чай­но ж, ідеться не про вчо­ра і на­віть не про сьо­го­дні, йде­ться про зав­тра!

Від­був­ся з’їзд НСТД Укра­ї­ни. Обра­ли но­во­го го­ло­ву Спіл­ки. Ним став до­бре всім ві­до­мий ре­жи­сер, ге­не­раль­ний ди­ре­ктор­ху­до­жній для ке­рів­ник На­ціо­наль­но­го те­а­тру опе­ре­ти Бо­г­дан Стру­тин­ський. Йо­му за­раз роз­грі­ба­ти ці за­ва­ли і бу­ду­ва­ти но­ве Укра­їн­ське те­а­траль­не спів­то­ва­ри­ство. При­чо­му йо­му при­па­де все ро­би­ти не по­сту­по­во, а одно­ча­сно — від­нов­лю­ва­ти ав­то­ри­тет цьо­го спів­то­ва­ри­ства, до ві­ру са­мих уча­сни­ків цьо­го фа­хо­во­го об’єд­на­н­ня до сво­єї спіл­ки, на­ла­го­джу­ва­ти пе­ре­р­ва - ний зв’язок по­ко­лінь, за­лу­чи­ти но­вих мо­ло­дих уча­сни­ків онов­ле­ної Спіл­ки і спро­бу­ва­ти зі­бра­ти за­ли­шки ми­ну­лих ба­гатств.

А ще (про це го­во­ри­ло­ся на з’їзді), мо­жли­во, при­пи­ни­ти дію без­гра­мо­тно­го За­ко­ну і зро­би­ти все від­по­від­но до ре­а­лі­їв сьо­го­де­н­ня, щоб не зруй­ну­ва­ти оста­то­чно те­а­траль­ну спра­ву в Укра­ї­ні, яка ле­две жи­во­тіє. На з’їзді так са­мо про­зву­ча­ла дум­ка про те, що є сенс під­го­ту­ва­ти та про­ве­сти ре­ор­га­ні­за­цію гро мад­ської ор­га­ні­за­ції НСТД Укра­ї­ни у фа­хо­ву Спіл­ку «Укра­їн­ське те­а­траль­не то­ва­ри­ство», яка бу­де фа­хо­во за­хи­ща­ти пра­ва ді­я­чів те­а­тру, спри­я­ти­ме від­нов­лен­ню Бу­дин­ку ве­те­ра­нів сце­ни ім. На­та­лії Ужвій, дасть мо­жли­вість роз­ви­ва­ти­ся мо­ло­дим ре­жи­се­рам, сце­но­гра­фам, акто­рам. Адже ми пра­гне­мо в Єв­ро­пу, де по­ва­жа­ють і під­три­му­ють фа­хів­ців, де по­че­сно всту­па­ти і фі­нан­со­во під­три­му­ва­ти свої фа­хо­ві спіл­ки, де кон­тра­ктна си­сте­ма — це ву­ли­ця з дво­сто­рон­нім ру­хом, де мо­ло­ді фа­хів­ці не мрі­ють про те, як зі­штов­хну­ти стар­ших зі шля­ху, а стар­ші не ду­ма­ють про те, щоб уче­пи­ти­ся, щоб утри­ма­ти­ся на цьо­му шля­ху, де на­сту­пність по­ко­лінь — зви­чна річ, то­му що не­мо­жли­во ру­ха­ти­ся впе­ред із по­вер­не­ною на­зад го­ло­вою, так са­мо, як не мо­жна бу­ти ман­кур­та­ми.

Онов­ле­не те­а­траль­не спів­то ва­ри­ство по­вин­не бу­де здій­сню­ва­ти і твор­че зро­ста­н­ня, до­зрі­ва­н­ня мо­ло­дих, і юри­ди­чну під­трим­ку пред­став­ни­ків рі­зних по­ко­лінь.

Це ли­ше ма­лень­ка ча­сти­на про­блем, які до­ве­де­ться ви­рі­шу­ва­ти Бо­г­да­ну Стру­тин­сько­му як го­ло­ві НСТДУ. А ще — про­бле­ми ре­фор­ми те­а­траль­ної осві­ти і ство­ре­н­ня те­а­траль­ної бір­жі, без якої при кон­тра­ктній си­сте­мі те­атр існу­ва­ти не змо­же, а ще — все­укра­їн­ські та між­на­ро­дні те­а­траль­ні фе­сти­ва­лі, га­строль­на ді­яль­ність те­а­трів, по­вер­ну­ти ми­ну­лий ав­то­ри­тет фа­ху те­а­траль­но­го кри­ти­ка... Про­те, ду­маю, до­сить.

Хтось про­чи­тав­ши ці ряд­ки, сар­ка­сти­чно по­смі­хне­ться і ска­же, що «на­ба­га­то лег­ше пле­ска­ти язи­ком, ніж пер­ти плу­га»! І це бу­де аб­со­лю­тно слу­шно. Ось тут-то якраз і ви­ни­кає най­го­лов­ні­ша про­бле­ма — як Укра­їн­сько­му те­а­траль­но­му спів­то­ва­ри­ству по­збу­ти­ся убо­го­сті та по­вер­ну­ти со­бі ми­ну­лий блиск. А ось це вже про­бле­ма не ли­ше но­во­го го­ло­ви, але й усьо­го Укра­їн­сько­го те­а­траль­но­го спів­то­ва­ри­ства. І по­чи­на­ти ви­рі­шу­ва­ти її по­трі­бно сьо­го­дні. Як по­ка­за­ла істо­рія із За­ко­ном про кон­тра­ктну си­сте­му, нас, па­но­ве, ду­же лег­ко зни­щи­ти по­о­дин­ці! За­ду­май­те­ся. Як­би то­ді, в кін­ці 1980-х і про­тя­гом усіх 25 ро­ків Не­за­ле­жно­сті нам бу­ло б не все одно, що від­бу­ва­є­ться з на­шим спіль­ним До­мом, то для ці­єї стат­ті сьо­го­дні не бу­ло б при­во­ду.

МАЛЮНОК ВІ­КТО­РА БОГОРАДА

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.