«Ро­сія – це ві­чний су­сід і ві­чний во­рог»

За­сту­пник го­ло­ви пар­ла­мен­ту Окса­на СИРОЇД вва­жає, що за­хо­пле­ні укра­їн­ські те­ри­то­рії ма­ють бу­ти офі­цій­но ви­зна­ні оку­по­ва­ни­ми

Den (Ukrainian) - - Подробиці - Ва­лен­тин ТОРБА, «День»

Ву­мо­вах вій­ни, по­лі­ти­чної і еко­но­мі­чної кри­зи для укра­їн­ців на­галь­ним пи­та­н­ням за­ли­ша­є­ться по­бу­до­ва стра­те­гії на­ціо­наль­ної без­пе­ки, яка має по­ля­га­ти не ли­ше в на­ко­пи­чен­ні зброї і вій­сько­вих на­вча­н­нях, а перш за все в усві­дом­лен­ні ці­лей, на які мі­тить во­рог. Пу­тін не зав­жди б’є «в лоб». За­зви­чай Кремль до від­вер­тих агре­сив­них дій ре­а­лі­зує по­сту­по­ву опе­ра­цію з дис­кре­ди­та­ції на­шої дер­жав­но­сті. На­род, який не мав сто­лі­т­тя­ми вла­сної дер­жа­ви, є ду­же вра­зли­вим. Са­ме то­му так го­стро сто­їть пи­та­н­ня як рів­ня ми­сле­н­ня су­спіль­ства, яке три­ва­лий час «обро­бля­ли» ра­дян­ською про­па­ган­дою, так і яко­сті дер­жав­них ін­сти­ту­тів. Пар­ла­мент, в да­но­му ви­пад­ку, за­ймає осо­бли­ве мі­сце, адже фа­кти­чно є пред­став­ни­ком на­ро­ду. Про цю якість та вну­трі­шні і зов­ні­шні за­гро­зи «День» по­спіл­ку­вав­ся з за­сту­пни­ком го­ло­ви Вер­хов­ної Ра­ди Укра­ї­ни Окса­ною СИРОЇД.

«РО­СІЯ, ПЕРШ ЗА ВСЕ, БУ­ДЕ НАМАГАТИСЯ ІМПЛЕМЕНТУВАТИ ТАК ЗВАНИЙ ОСОБЛИВИЙ СТАТУС ДОНБАСУ»

— Па­ні Окса­но, на­скіль­ки ме­ні ві­до­мо, існує за­ко­но­про­ект, до яко­го ви ма­є­те сто­су­нок, про оку­по­ва­ні те­ри­то­рії. В су­спіль­стві і по­лі­ти­ку­мі про­сте­жу­є­ться яв­ний ду­а­лізм з цьо­го пи­та­н­ня. Одні ла­дні пі­ти на по­сту­пки за­ра­ди за­ми­ре­н­ня і на­віть зго­дні по­гра­ти­ся в «осо­бли­ві ста­ту­си», ін­ші вва­жа­ють, що не­об­хі­дно на­зи­ва­ти ре­чі сво­ї­ми іме­на­ми і не хо­ва­ти­ся від ви­зна­н­ня вій­ни вій­ною і оку­пан­та оку­пан­том. Зре­штою, не­хай че­рез 10, 20, 100 ро­ків, але РФ має за­пла­ти­ти за свою агре­сію. Адже якщо не ро­би­ти це за раз, то спра вед ли вос ті ми не доб’ємо­ся ні­ко­ли.

— Я аб­со­лю­тно з ва­ми по­го­джу­юсь. Ми ма­є­мо усві­дом­лю­ва­ти, що Ро­сія не по­сту­пи­ться. Во­на є во­ро­гом Укра­ї­ни впро­довж 300 ро­ків. За ча­сів Ра­дян­сько­го Со­ю­зу цей во­рог ни­щив укра­їн­ців під ви­гля­дом «бра­тньо­го на­ро­ду». В Укра­ї­ні так са­мо бу­ло де­ко­му ви­гі­дно спе­ку­лю­ва­ти на те­мі на­чеб­то «бра­тів». Ро­сія ні­ко­ли на­справ­ді не бу­ла для нас бра­том, то­му що так, як ро­сій­ські ца­рі ни­щи­ли Укра­ї­ну, цьо­го не ро­бив ні­хто. Так не ро­би­ли на­віть тур­ки чи та­та­ри. Вій­на, яку розв’яза­ла РФ про­ти Укра­ї­ни, до­по­мо­гла лю­дям усві­до­ми­ти ре­аль­ність. По­при той жа­хли­вий статус вій­ни, по­при те при­ни­же­н­ня, яке пе­ре­жи­ває на­ція, адже не мо­же да­ти на­ле­жну від­січ агре­со­ру, ця вій­на да­ла мо­жли­вість укра­їн­цям мо­бі­лі­зу­ва­тись. Якщо ра­ні­ше де­хто ще ва­гав­ся, хто він є, то пі­сля на­па­ду РФ, вже сум­ні­вів не ста­ло. Те­пер вже не­має ілю­зій що­до «бра­тньо­го на­ро­ду». Ро­сія — це ві­чний су­сід і ві­чний во­рог. Це тре­ба усві­до­ми­ти і прийня­ти так, як є. Сприйня­т­тя РФ са­ме як за­гро­зи має до­по­мог­ти зна­йти від­по­віді на низ­ку пи­тань для укра­їн­ців і для сві­ту. Ро­сія не від­мо­ви­ться від сво­їх на­мі­рів по­вер­ну­ти Укра­ї­ну в своє ло­но, в свою ор­бі­ту, під свій про­те­кто­рат.

— Але чо­го Ро­сії все ж та­ки не вда­ло­ся у сво­їх на­мі­рах?

— Ро­сії не вдав­ся бліц­криг з так зва­ною Но­во­ро­сі­єю. Во­на не роз­ра­хо­ву­ва­ла на те, як від­ре­а­гує укра­їн­ське су­спіль­ство, на до­бро­воль­чі ба­таль­йо­ни і во­лон­те­рів. І го­лов­не — во­на не роз­ра­хо­ву­ва­ла на по­ту­жний стри­бок в бік укра­їн­ської іден­ти­чно­сті. То­му РФ ни­ні роз­ду­мує, як від­ко­ри­гу­ва­ти свою та­кти­ку і стра­те­гію, не по­ли­ша­ю­чи агре­сив­них на­мі­рів. Ро­сії не вда­ла­ся не ли­ше «Но­во­ро­сія», а й бліц­криг із Мін­ськом-1 і Мін­ськом-2. Га­даю, що від то­го РФ бу­де ді­я­ти да­лі кіль­ко­ма рі­зни­ми на­прям­ка­ми. Перш за все, во­на бу­де намагатися імплементувати так званий особливий статус. Тим біль­ше, що цей статус пев­ною мі­рою вже ім­пле­мен­то­ва­но. Ця ім­пле­мен­та­ція скла­да­є­ться з чо­ти­рьох па­злів. До них на­ле­жать змі­ни до Кон­сти­ту­ції, за­кон про «особливий статус», за­кон про ам­ні­стію і за­кон про ви­бо­ри на оку­по­ва­них те­ри­то­рі­ях. За­раз ми має- мо на 60% го­то­вий за­кон про змі­ни до Кон­сти­ту­ції. За­ли­ши­лось ли­ше одне го­ло­су­ва­н­ня. Ми ма­є­мо сто­від­со­тко­во го­то­вий за­кон про «особливий статус», який був прийня­тий у ве­ре­сні 2014 ро­ку. Так са­мо го­то­вий за­кон про ам­ні­стію. Остан­ній па­злик, який від­су­тній, — це за­кон про ви­бо­ри під оку­па­ці­єю. Ро­сія все це бу­де про­ти­ску­ва­ти, але це не озна­чає, що при цьо­му во­на при­пи­нить нас об­стрі­лю­ва­ти та ро­би­ти ін­ші ре­чі. Що, на­при­клад, від­бу­ва­є­ться в еко­но­мі­чній під­гру­пі в Мін­ську? Там від­бу­ва­є­ться фа­кти­чна ре­ін­те­гра­ція.

«ТОРГУВАТИ З ОКУ­ПО­ВА­НИ­МИ ТЕРИТОРІЯМИ — ЦЕ ОЗНА­ЧАЄ ПОСИЛЮВАТИ ОКУ­ПАН­ТА СВО­Ї­МИ РУКАМИ»

— Тоб­то за­мість на­прям­ку що­до де­о­ку­па­ції акцент став­лять на ре­ін­те­гра­ції?

— Са­ме так. Без ви­зна­н­ня оку­па­ції і ви­зна­н­ня Ро­сії оку­пан­том від­бу­ва­є­ться нав’язу­ва­н­ня Укра­ї­ні подаль­ших зо­бов’язань сто­сов­но де-фа­кто оку­по­ва­них те­ри­то­рій, але на умо­вах Ро­сії. Ду­маю, жур­на­лі­стам має бу­ти ці­ка­во, чим са­ме за­йма­є­ться еко­но­мі­чна під­гру­па. Чу­т­тя ме­ні під­ка­зує, що там йде­ться са­ме про «еко­но­мі­чну ре­ін­те­гра­цію», тоб­то про тор­гів­лю з оку­по­ва­ни­ми територіями. Як на ме­не, торгувати з оку­по­ва­ни­ми територіями — це озна­чає посилювати сво­ї­ми руками оку­пан­та, тоб­то Ро­сію. Укра­ї­на має при­пи­ни­ти будь-яку тор­гів­лю з оку­по­ва­ни­ми територіями. Фа­кти­чно це гро­ші, які спря­мо­ва­ні на те, щоб агре­сор вби­вав на­ших лю­дей. Окрім то­го, Ро­сія бу­де ро­би­ти все, щоб у бу­дья­кий спо­сіб роз­хи­ту­ва­ти си­ту­а­цію все­ре­ди­ні кра­ї­ни. Ви мо­гли по­мі­ти­ти, що на по­ча­тку по­лі­ти­чно­го се­зо­ну ри­то­ри­ка пев­них по­лі­ти­чних сил акцен­ту­ва­ла­ся на то­му, щоб по­ка­за­ти, як в Укра­ї­ні все по­га­но і без­на­дій­но. Ро­сія усві­дом­лює, що укра­їн­ці за­раз до­сить мо­бі­лі­зо­ва­ні, а це озна­чає, що во­ни ма­ють ко­му до­ві­ря­ти, на­при­клад ар­мії, до­бро­воль- цям, во­лон­те­рам. Са­ме то­му Ро­сії ва­жли­во дис­кре­ди­ту­ва­ти уряд, ар­мію, до­бро­воль­ців і во­лон­те­рів. Якщо про­сте­жи­ти за по­ді­я­ми остан­ньо­го мі­ся­ця, то мо­жна по­ба­чи­ти весь ком­плект та­ких дій. Хтось пра­цює над цим ду­же ефе­ктив­но. На жаль, ми й да­лі пе­ре­бу­ва­є­мо в та­ко­му ро­сій­сько­му ме­седж-бо­ксі. Са­ме то­му для нас ва­жли­во го­во­ри­ти прав­ду про вій­ну і ро­сій­ську оку­па­цію. Ми не мо­же­мо про­ти­сто­я­ти Ро­сії зброй­но, еко­но­мі­чно чи гео­по­лі­ти­чно. Єди­не, чо­го за­раз бо­ї­ться Ро­сія — це прав­да. Тре­ба усві­дом­лю­ва­ти, що прав­ди­ва ін­фор­ма­ція про те, що від­бу­ва­є­ться в Укра­ї­ні, є іден­ти­чна зброї.

— Але ж не мо­жна обі­йти­ся і без кри­ти­ки вла­ди.

— Зви­чай­но, кри­ти­ку­ва­ти тре­ба, але пи­та­н­ня в то­му, що і з якою ме­тою. Мо­жна, на­при­клад, кри­ти­ку­ва­ти уряд за те, що не опти­маль­но по­ра­хо­ва­но бю­джет. А хтось по­чи­нає кри­ти­ку з то­го, що за ми­ну­лої вла­ди жи­ло­ся кра­ще. В цьо­му прин­ци­по­вий акцент. Чи кри­тик хо­че по­вер­ну­ти ста­ру вла­ду, чи зро­би­ти так, щоб з цьо­го мо­мен­ту ста­ло кра­ще. Хтось це ро­бить з пев­но­го ін­фан­ти­лі­зму, бо не хо­че бра­ти на се­бе від­по­від­аль­ність, а хтось ро­бить нав­ми­сно. Так ста­ло­ся, що са­ме вій­на є до­ка­зом то­го, що Укра­ї­на ру­ха­є­ться прав­ди­вим шля­хом. Як­би Укра­ї­на ру­ха­лась у ми­ну­ле, в «со­вок», до слаб­ко­сті і за­ле­жно­сті, то це вла­што­ву­ва­ло б Ро­сію, і во­на не на­па­ла б. Успіх укра­їн­ців у роз­бу­до­ві вла­сної дер­жа­ви ля­кає Ро­сію. Той факт, що укра­їн­ське су­спіль­ство зро­би­ло ри­вок, ста­ло більш зрі­лим, сві­до­мим що­до сво­єї ро­лі і мі­сії, ви­мо­гли­вим до вла­ди, під­штов­хну­ло Кремль до то­го, щоб про­сто від­ку­си­ти шма­тки на­шої те­ри­то­рії і за­ве­сти в нас ві­рус, який не дасть Укра­ї­ні ру­ха­ти­ся. То­му га­даю, що ми не ско­чу­є­мо­ся ни­ні ку­дись, а нав­па­ки про­йшли як гро­ма­дян­ське су­спіль­ство кван­то­вий стри­бок. І не­об­хі­дно да­лі ру­ша­ти в цьо­му на­прям­ку.

— Ви ска­за­ли, що вже схо­ди­ться низ ка паз лів що до прий нят тя так зва­но­го осо­бли­во­го ста­ту­су. Що пар- ла­мент має ро­би­ти, щоб цьо­го не допу­сти­ти?

— Ін­ко­ли тре­ба ні­чо­го не ро­би­ти. Про­сто не го­ло­су­ва­ти за це. З лі­та ми­ну­ло­го ро­ку роз­по­чав­ся ша­ле­ний тиск на укра­їн­ський пар­ла­мент з усіх бо­ків. Тиск був не ли­ше з бо­ку РФ, ай з бо­ку єв­ро­пей­ських дер­жав. То­ді нав’язу­ва­лось та­ке від­чу­т­тя ма­ло не зра­дни­цтва. Мов­ляв, якщо не го­ло­су­єш за це, то хо­чеш вій­ни і є «аген­том Пу­ті­на». Ми­нув час — і роз­ви­дни­ло­ся, що я і мої ко­ле­ги та­ки бу­ли то­ді пра­ві, бо не під­да­ли­ся на спе­ку­ля­ції і шан­таж. Той, хто рік то­му на­зи­вав ме­не «аген­том Крем­ля», те­пер по­слу­го­ву­є­ться мо­ї­ми сло­ва­ми. Тре­ба ви­сто­я­ти і за­раз.

«НЕ­МАЄ ПРО­БЛЕ­МИ ПЛАНУВАТИ ДІ­ЯЛЬ­НІСТЬ ПАР­ЛА­МЕН­ТУ НА МІ­СЯЦЬ ВПЕРЕД. АЛЕ ДЛЯ ДЕКОГО ЦЕ НЕВИГІДНО»

— На­скіль­ки ви мо­же­те оці­ни­ти якість ни­ні­шньо­го пар­ла­мен­ту? Існує дум­ка, що ко­жне но­ве скли­ка­н­ня стає гір­ше за по­пе­ре­днє. І на­віть ті, на ко­го бу­ла на­дія, хто по­зи­ціо­ну­вав се­бе як «сві­жа кров» з Май­да­ну, в ба­га­тьох мо­мен­тах вже дис­кре­ди­ту­вав се­бе. Ті ж са­мі ком­ба­ти, су­дя­чи з де­яких го­ло­су­вань, по­сту­по­во пі­шли на ко­ла­бо­ра­цію з до­мі­ну­ю­чи­ми си­ла­ми і кла­на­ми.

— Пар­ла­мент був у нас фа­кти­чно зни­ще­ний ім­пе­ра­тив­ним ман­да­том пі­сля то­го, як в 2004 ро­ці бу­ли вне­се­ні змі­ни до Кон­сти­ту­ції. З то­го мо­мен­ту пар­ла­мент пе­ре­тво­рив­ся на «за­кри­те акціо­нер­не то­ва­ри­ство», де рі­ше­н­ня при­йма­ли кіль­ка лю­дей і, фа­кти­чно, якість ін­ших лю­дей про­сто не ма­ла зна­че­н­ня. Че­рез те в Ра­ді по­ча­ли з’яв­ля­ти­ся ду­же див­ні лю­ди, які не ма­ли сто­сун­ку до жо­дної з про­фе­сій, що мо­гли б бу­ти ко­ри­сни­ми в за­ко­но­твор­чо­сті. З то­го ча­су від­бу­ла­ся ду­же силь­на де­гра­да­ція пар­ла­мен­ту. То­му не вар­то бу­ло очі­ку­ва­ти, що 2014-го мо­гла зійти якась бла­го­дать і в один мо­мент якість пар­ла­мен­ту різ­ко по­кра­щи­лась би. Ста­ти­сти­чно пар­ла­мент оно­вив­ся на 54 від­со­тки. А 46 від­со­тків — це ті де­пу­та­ти, які оби­ра­лись до цьо­го, і де­хто з них є де­пу­та­том вже по­над двад­цять ро­ків. Але їх оби­ра­ють лю­ди. Пе­ре­ко­на­на, що з тих 54 від­со­тків но­вих де­пу­та­тів ча­сти­на йшла аб­со­лю­тно че­сно і мо­ти­во­ва­но в Ра­ду, щоб щось зро­би­ти хо­ро­ше. На жаль, вва­жаю, ба­га­то хто з них про­сто не ро­зу­мів, ку­ди во­ни ідуть. Але бу­ли лю­ди, які пра­гну­ли, щоб все за­ли­ши­лось так, як бу­ло, і їх за­раз біль­шість.

— Про­те має ж бу­ти опір, а не ко­ла­бо­ра­ція. При­найм­ні, «сві­жа кров» мо­гла гур­ту­ва­ти­ся нав­ко­ло один одно­го, а не нав­ко­ло олі­гар­хів.

— Ко­ли по­ря­док ден­ний нав’язу­є­ться з тої ж Адмі­ні­стра­ції Президента і в цьо­му по­ряд­ку ден­но­му сто­їть сто пи­тань, які з’яв­ля­ю­ться зран­ку, то чи є мо­жли­вість зби­ра­ти­ся і ви­ро­бля­ти спіль­ну, ґрун­тов­ну по­зи­цію?

— Справ­ді, з одно­го бо­ку, ми чу­є­мо про яки­хось ку­ра­то­рів в пар­ла­мен­ті, яки­хось «смо­тря­щих», а з дру­го­го — ме­ні як жур­на­лі­сту хо­че­ться ба­чи­ти по­ря­док ден­ний в пар­ла­мен­ті хо­ча б на­пе­ре­до­дні уве­че­рі, але ча­сто він з’яв­ля­є­ться пе­ред са­мою се­сі­єю за кіль­ка го­дин.

— Це ро­блять нав­ми­сно. Си­сте­ма, яка так дов­го бу­ду­ва­ла­ся, нав­ми­сне ста­вить но­вих лю­дей в умо­ви, щоб во­ни не мо­гли за­вча­сно зо­рі­єн­ту­ва­ти­ся. Не­має жо­дних про­блем планувати ді­яль­ність пар­ла­мен­ту на мі­сяць вперед. Але для декого це невигідно, адже то­ді був би час для ґрун­тов­но­го ви­вче­н­ня пи­та­н­ня і від­по­від­ної ва­ги ар­гу­мен­та­ції опо­нен­тів. Кла­си­чним при­кла­дом в цьо­му є змі­ни до за­ко­ну про держ­слу­жбу, ко­ли Пре­зи­ден­ту на­ма­га­ли­ся да­ти пов­но­ва­же­н­ня з при­зна­че­н­ня го­лів обла­сних і ра­йон­них дер­жав­них адмі­ні­стра­цій та їхніх за­сту­пни­ків. При чо­му це об­ґрун­то­ву­ва­лось тим, що го­ло­ви адмі­ні­стра­цій на­чеб­то є до­по­мі­жни­ми ор­га­на­ми Президента. Я зав­жди ду­ма­ла, що це є ви­ко­на­вча вла­да на мі­сцях, бо так на­пи­са­но в Кон­сти­ту­ції, а ви­яв­ля­є­ться, що є якась «вер­ти­каль Президента», «ви­ко­на­вча вла­да Президента». То­ді в прийнят­ті цих змін був роз­ра­ху­нок на бліц­криг, щоб при­не­сти і про­го­ло­су­ва­ти в ці­ло­му. Але оскіль­ки та­кий бліц­криг не вдав­ся, то за цей час лю­ди спам’ята­ли­ся і зро­зумі­ли, що та­кі ре­чі мо­жуть ре­аль­но роз­ва­ли­ти ви­ко­нав­чу вла­ду на мі­сцях. Мо­жна та­кож зга­да­ти по­дії 31 сер­пня, ко­ли фа­кти­чно вна­слі­док тра­гі­чних по­дій не бу­ли про­го­ло­со­ва­ні змі­ни в ці­ло­му. Уя­віть со­бі ци­ні­чність си­ту­а­ції, ко­ли тра­ге­дія ста­ла на за­ва­ді аб­со­лю­тно без­від­по­від­аль­ним і ка­та­стро­фі­чним го­ло­су­ва­н­ням, які озна­ча­ли б зда­ти су­ве­ре­ні­тет дер­жа­ви і ле­гі­ти­мі­зу­ва­ти при­су­тність Ро­сії в сво­їй кра­ї­ні.

«ВНА­СЛІ­ДОК ТО­ГО, ЩО БА­ГА­ТО ХТО СПРИЙМАВ ДЕРЖАВНУ ВЛА­ДУ ЯК ПІРАМІДУ, ДЛЯ КРА­Ї­НИ ЦЕ ЗАКІНЧУВАЛОСЯ ТРА­ГІ­ЧНО»

— Але фа­кти­чно тер­мін «вер­ти­каль Президента» з’явив­ся ще за ча­сів Ку­чми, ко­ли, на­при­клад, той же Єфре­мов бу­кваль­но ор­га­ні­зу­вав йо­му пе­ре­мо­гу на Лу­ган­щи­ні, а Яну­ко­вич на До­неч­чи­ні. Тоб­то ці по­ро­ки тя­гну­ться ще з кін­ця 90-х ро­ків.

— Ко­ли ми го­во­ри­мо про по­діл вла­ди, то і ни­ні­шній, і по­пе­ре­дні пре­зи­ден­ти ро­би­ли го­лов­ну по­мил­ку, вва­жа­ю­чи свою вла­ду до­мі­нан­тною над ін­ши­ми гіл­ка­ми. 450 де­пу­та­тів, 20 чле­нів уря­ду і Пре­зи­дент — це рів­ні, згі­дно з Кон­сти­ту­ці­єю, між со­бою уча­сни­ки прийня­т­тя дер­жав­них рі­шень. В Кон­сти­ту­ції не­має та­ко­го, що Пре­зи­дент сто­їть на чо­лі, по­тім уряд, а по­тім вже пар­ла­мент. Вна­слі­док то­го, що ба­га­то хто сприймав державну вла­ду як піраміду, для кра­ї­ни це закінчувалося тра­гі­чно. У Президента є своє ко­ло обов’яз­ків. На­род обрав Президента для то­го, щоб пред­став­ля­ти дер­жа­ву на між­на­ро­дній аре­ні. Пре­зи­дент не пред­став­ляє на­род, він пред­став­ляє дер­жа­ву. На­род пред­став­ляє ли­ше пар­ла­мент, яко­му укра­їн­ці де­ле­гу­ють від­по­від­ні пов­но­ва­же­н­ня і фун­кції, в то­му чи­слі для кон­тро­лю уря­ду, зброй­них сил, фор­му­ва­н­ня бю­дже­ту. Це мо­же ро­би­ти тіль­ки пар­ла­мент, а не Пре-

зи­дент. Ко­ли я див­лю­ся на спро­би Адмі­ні­стра­ції Президента до­да­ти йо­му ще якісь пов­но­ва­же­н­ня, то ме­ні це на­га­дує якусь хво­ро­бу, ко­ли лю­ди­на на­ма­га­є­ться спо­жи­ти біль­ше за не­об­хі­дне. Та­кий під­хід мо­же йо­го зруй­ну­ва­ти. Якщо це зруй­нує Президента, то мо­же зруй­ну­ва­ти й дер­жа­ву, адже він її пред­став­ляє.

— З дру­го­го бо­ку, існує до­свід Яну­ко­ви­ча, який на­ма­гав­ся узур­пу­ва­ти вла­ду і фа­кти­чно в пев­ний мо­мент пе­ре­сту­пив ме­жі, за яки­ми по­ста­вив під за­гро­зу і се­бе, і кра­ї­ну.

— Ме­ні зда­є­ться, що цей до­свід ні­ко­го не вчить. Ма­буть, ду­ма­ють, що цьо­го ра­зу бу­де по-ін­шо­му. За­раз Пре­зи­дент має не­ймо­вір­ні пов­но­ва­же­н­ня. При цьо­му він їх не ви­ко­нує ефе­ктив­но. Де но­ва ЦВК? А це від­по­від­аль­ність са­ме Президента, який так і не про­вів кон­суль­та­цій з го­ло­ва­ми фра­кцій. Не бу­ла онов­ле­на ча­сти­на Кон­сти­ту­цій­но­го Су­ду. Чо­му він збе­ріг той склад КС, який був при­зна­че­ний ще Яну­ко­ви­чем? Не при­зна­че­на та­кож ве­ли­ка кіль­кість по­слів до цьо­го ча­су...

— Не­має го­ло­ви Слу­жби роз­від­ки, не­має офі­цій­но­го пред­став­ни­ка Укра­ї­ни в НАТО, а ли­ше ви­ко­ну­ю­чий обов’яз­ки. Чо­му так? Чо­го бо­ї­ться Пре­зи­дент?

— Є ба­жа­н­ня то­таль­но­го кон­тро­лю, але, з дру­го­го бо­ку, при­зна­че­н­ня лю­ди­ни озна­чає і від­по­від­аль­ність. Мо­жли­во, він бо­ї­ться від­по­від­аль­но­сті.

«ЯКЩО ЗБЕРЕЖЕМО ВИБОРЧУ СИ­СТЕ­МУ, ПРОРОСІЙСЬКІ СИ­ЛИ В НАСТУПНОМУ ПАР­ЛА­МЕН­ТІ МАТИМУТЬ БІЛЬ­ШІСТЬ»

— Вра­хо­ву­ю­чи цю си­ту­а­цію, на­скіль­ки існує за­гро­за ре­ван­шу то­го ж са­мо­го «Опо­бло­ку» та ін­ших про­ро­сій­ських сил? Адже ці хло­пці до­сить си­стем­ні і ду­же зло­пам’ятні. І го­лов­не — во­ни вмі­ють ви­чі­ку­ва­ти.

— Та­ка за­гро­за існує по­стій­но і бу­де існу­ва­ти ві­чно. Це те, з чо­го ми по­чи­на­ли роз­мо­ву. Оскіль­ки Ро­сія ні­ко­ли не від­мо­ви­ться від спроб па­ну­ва­ти над Укра­ї­ною, во­на бу­де по­стій­но шу­ка­ти пред­став­ни­ків сво­їх ін­те­ре­сів все­ре­ди­ні на­шої кра­ї­ни. І че­рез за­ко­ни про оку­по­ва­ний статус та ви­бо­ри на оку­по­ва­них те­ри­то­рі­ях, і че­рез вну­трі­шньо­по­лі­ти­чні про­це­си, і че­рез дис­кре­ди­та­цію Укра­ї­ни у сві­ті. Все це є еле­мен­та­ми ро­сій­ської оку­па­цій­ної стра­те­гії. Укра­їн­ці ма­ють ро­зу­мі­ти, що це не при­пи­ни­ться са­мо со­бою. Про­сто ми ма­є­мо ви­бу­ду­ва­ти аль­тер­на­тив­ну стра­те­гію. Пе­ре­дов­сім має ста­ти­ся, як я й ка­за­ла, офі­цій­не ви­зна­н­ня ро­сій­ської оку­па­ції з 20 лю­то­го 2014 ро­ку. Ро­сію тре­ба ви­во­ди­ти на чи­сту во­ду і по­ка­зу­ва­ти сві­ту, що від­бу­ва­є­ться на­справ­ді. Бе­зу­мов­но, не­має га­ран­тій, що Ро­сія не ста­не да­лі за­го­стрю­ва­ти кон­флікт. Але не­має га­ран­тій і то­го, що якщо ми цьо­го не зро­би­мо, во­на змен­шить вій­сько­вий тиск. Чи бу­де Пу­тін да­лі на­па­да­ти на Укра­ї­ну, не за­ле­жить від са­мої Укра­ї­ни, а за­ле­жить ви­клю­чно від Пу­ті­на. Якщо ми хо­че­мо, щоб це за­ле­жа­ло від Укра­ї­ни, то ми ма­є­мо щось ро­би­ти все­ре­ди­ні кра­ї­ни. А за­раз ми, з одно­го бо­ку, де­кла­ру­є­мо, що Ро­сія — агре­сор, а з дру­го­го — си­ди­мо з ни­ми на Мін­ських пе­ре­го­во­рах. Я мо­жу зро­зу­мі­ти пи­та­н­ня, які сто­ять пе­ред без­пе­ко­вою гру­пою, але роль еко­но­мі­чної під­гру­пи для ме­не ду­же сум­нів­на.

Дру­ге, що ми ма­є­мо зро­би­ти, — це змі­ни­ти прин­цип фор­му­ва­н­ня по­лі­ти­чної си­сте­ми. Ми му­си­мо зро­би­ти ви­бо­ри за про­пор­цій­ною основ­ною з від­кри­ти­ми спи­ска­ми. Якщо ми збережемо ни­ні­шню виборчу си­сте­му, то проросійські си­ли в наступному пар­ла­мен­ті бу­дуть ма­ти біль­шість. Тре­тє — тре­ба ви­рі­шу­ва­ти про­бле­му ме­діа. За­ле­жність ме­діа від олі­гар­хів і, пе­ред­усім, від про­ро­сій­ських олі­гар­хів ро­бить на­шу дер­жа­ву ду­же вра­зли­вою. Че­твер­те — тре­ба при­пи­ни­ти торгувати з агре­со­ром. Ро­сія має за­зна­ти й від Укра­ї­ни сан­кцій так са­мо, як ті укра­їн­ці, які про­дов­жу­ють з нею торгувати і ма­ють там бі­знес. Не­зро­зумі­ло тіль­ки, чо­му Пре­зи­дент не зба­гне, що той, хто пла­тить по­да­тки в РФ, фі­нан­сує ро­сій­сько­го сол­да­та.

ФО­ТО ОЛЬ­ГИ ІВАЩЕНКО

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.