Вал­діс ЗАТЛЕРС: «Тре­ба ста­ви­ти і не­ре­аль­ні зав­да­н­ня, щоб ру­ха­ти­ся вперед»

Den (Ukrainian) - - День Планети - Ми­ко­ла СІРУК, «День»

Дня­ми до Укра­ї­ни для уча­сті в за­хо­дах з при­во­ду 75-ї рі­чни­ці Ба­би­но­го Яру при­їжджав екс­пре­зи­дент Ла­твії Вал­діс Затлерс. В екс­клю­зив­но­му ін­терв’ю «Дню» він по­яснив ме­ту сво­єї по­до­ро­жі до Ки­є­ва: «Я за про­фе­сі­єю лі­кар, а от­же — гу­ма­ніст. Я зав­жди бо­ров­ся за люд­ські жи­т­тя, ні­ко­ли не схва­лю­вав жо­дну смерть, тим біль­ше ма­со­ві смер­ті. І те, що в XXI сто­літ­ті вби­ва­ють лю­дей у вій­нах і ре­пре­сі­ях, це про­бле­ма сві­то­вої спіль­но­ти. То­му ду­же ва­жли­во зга­ду­ва­ти та­кі да­ти, як Ба­бин Яр».

— Па­не Затлерс, ви якось за­яви­ли, що пе­ред кра­ї­ною тре­ба ста­ви­ти не­здій­снен­ні зав­да­н­ня, і зокре­ма, що до 2050 ро­ку в Ла­твії має бу­ти 3 млн осіб. Як ви про­ко­мен­ту­є­те це?

— Це, зви­чай­но, не­ре­аль­не зав­да­н­ня. Але тре­ба ста­ви­ти і не­ре­аль­ні зав­да­н­ня, щоб ру­ха­ти­ся вперед. Зви­чай­но, не бу­де 3 млн, але якщо ми зу­пи­ни­мо де­мо­гра­фі­чні про­бле­ми, збіль­ши­мо на­ро­джу­ва­ність, і то­ді в на­шій кра­ї­ні бу­де біль­ше гро­ма­дян, які пра­цю­ва­ти­муть і жи­ти­муть до­бре. Роз­ви­ток люд­сько­го ре­сур­су — це еко­но­мі­чна за­са­да, яка є осно­вою до­бро­бу­ту.

— Бі­жен­ці мо­гли б бу­ти цим ре­сур­сом, але во­ни не хо­чуть за­ли­ша­ти­ся у ва­шій кра­ї­ні...

— Не­ле­галь­на ім­мі­гра­ція до Єв­ро­пи бу­ла весь час, але ра­птом че­рез кри­зу з бі­жен­ця­ми во­на ста­ла на­стіль­ки ве­ли­че­зною, що це за­свід­чи­ло, що Єв­ро­па мо­же, а чо­го ні. І бу­ло за­про­по­но­ва­но розв’язу­ва­ти цю про­бле­му кво­та­ми. Я від­ра­зу ска­зав, що це не пра­цю­ва­ти­ме. Кво­та — це де­пор­та­ція, що від­по­від­но озна­чає, що лю­ди­на не­за­до­во­ле­на. Ім­мі­грант пі­де ту­ди, ку­ди він хо­че. І до­свід Ла­твії по­ка­зує, що ду­же ма­ло до нас при­їжджа­ють і ду­же швид­ко по­ки­да­ють на­шу кра­ї­ну і ви­їжджа­ють до Ні­меч­чи­ни. Дій­сно, це сер­йо­зна про­бле­ма, ви­клик, з яким Єв­ро­па має впо­ра­ти­ся.

«МИ НІ­КО­ЛИ НЕ ВИЗНАЄМО АНЕКСІЇ КРИ­МУ»

— ЗМІ ци­ту­ють ва­ші сло­ва: не тре­ба ро­би­ти з Ро­сії во­ро­га. Про­те за­не­по­ко­є­ність в кра­ї­нах Бал­тії і Поль­щі існує, й екс­пер­ти за­зна­ча­ють, що Ро­сія мо­же оку­пу­ва­ти кра­ї­ни Бал­тії за два дні. І дру­ге, чи до­ста­тньо одно­го ка­над­сько­го ба­таль­йо­ну, щоб Ро­сія не на­ва­жи­ла­ся ата­ку­ва­ти?

— Зов­ні­шня по­лі­ти­ка Ла­твії по­ля­гає в то­му, що ми ні­ко­ли не визнаємо анексії Кри­му, а та­кож вва­жа­є­мо, що не мо­жна про­ба­чи­ти агре­сію на Дон­ба­сі. Як ма­лень­кий на­род, ми со­бі ні­ко­ли не шу­ка­ти­ме­мо во­ро­гів. І ми ні на ко­го не на­па­да­ти­ме­мо. Ре­аль­на ре­а­кція на вій­сько­ві кон­флі­кти Ро­сії з су­сі­да­ми по­ля­гає в то­му, що ми го­ту­є­мо­ся від­би­ва­ти агре­сію, про­во­ди­мо на­вча­н­ня і по­ка­зу­є­мо, що це не ста­не­ться за два дні, щоб у Ро­сії не бу­ло на­віть що­най­мен­шо­го на­мі­ру по­ду­ма­ти про те, що мо­жна по­ча­ти якісь вій­сько­ві дії.

— Пі­сля анексії Кри­му і ро­сій­ської агре­сії на схо­ді Укра­ї­ни бу­ли вве­де­ні сан­кції про­ти Ро­сії, але во­на не змі­нює сво­єї по­ве­дін­ки. Ви­хо­дить, що сан­кції не спра­цьо­ву­ють?

— Чо­му ви ду­ма­є­те, що сан­кції не пра­цю­ють. Най­кра­ща озна­ка то­го, що во­ни пра­цю­ють, є те, що Ро­сія на­ма­га­є­ться їх зня­ти. Як­би це не пра­цю­ва­ло, во­на б ска­за­ла, нам все одно — є сан­кції чи їх не­має. Ме­ні зда­є­ться, що ви­ко­на­н­ня Мін­ських угод, це не кі­нець кон­флі­кту, а ли­ше ма­лень­кий по­ча­ток. Хо­ча і сан­кції бо­лю­чі, але на­віть цьо­го не мо­жна до­сяг­ти. Я ду­маю, що сан­кції бу­дуть чин­ни­ми по­ки не бу­де ви­ко­на­но Мін­ських угод.

Здру­го­го бо­ку, слід на­го­ло­си­ти, що до­ля будь-яко­го на­ро­ду, в то­му чи­слі укра­їн­сько­го, не ви­рі­шу­є­ться десь у Ва­шинг­то­ні, Мо­скві, Брюс­се­лі чи Пе­кі­ні, а на мі­сці са­мим на­ро­дом. Якщо та­ка са­мо­сві­до­мість є, то будь-яке зав­да­н­ня бу­де ре­аль­ним. Ось ця ілю­зія, що за нас ви­рі­шу­ють, ду­же за­ва­жає роз­ви­ва­ти­ся то­му на­ро­до­ві, який не впев­не­ний в со­бі. Не бу­де Ро­сія ке­ру­ва­ти ані Укра­ї­ною, ані Ла­тві­єю. Во­на по­вин­на до­бре управ­ля­ти са­ма со­бою, щоб лю­ди в Ро­сії жи­ли до­бре.

ПРО ЗВ’ЯЗОК МІЖ КО­РУ­ПЦІ­ЄЮ І ПЕРЕБУДОВОЮ МИ­СЛЕ­Н­НЯ

— Па­не Затлерс, чо­му ва­шій кра­ї­ні вда­ло­ся швид­ко здій­сни­ти транс­фор­ма­ції і всту­пи­ти в НАТО і ЄС, а на­шій кра­ї­ні це зро­би­ти скла­дно?

— Я б не ска­зав, що у нас бу­ло все так глад­ко і швид­ко. Ми теж сти­ка­ли­ся з ве­ли­ки­ми тру­дно­ща­ми, а ін­ко­ли і з ве­ли­ки­ми су­пе­ре­чка­ми. Але ко­ли, ми всту­пи­ли в ЄС і в НАТО, ба­га­то що в жит­ті змі­ни­ло­ся. Це не остан­ній крок, за ним бу­ла Шен­ген­ська зо­на. Ко­жен крок вів до кра­що­го жи­т­тя. Якщо по­ди­ви­тись на та­ри­фи мо­біль­но­го те­ле­фо­ну, по­ки я в ЄС, це ко­штує ме­ні на­стіль­ки ма­ло, що я мо­жу го­во­ри­ти скіль­ки зав­го­дно, з ким зав­го­дно. Ко­ли я в’їжджаю не ли­ше до Укра­ї­ни або, на­при­клад, до Гру­зії, але на­віть до Швей­ца­рії, там та­риф у шість ра­зів біль­ше. Це йде­ться про кон­ку­рен­то­спро­мо­жність, роз­ви­ток ін­фра­стру­кту­ри. Ла­твія, на­при­клад, ві­до­ма сво­їм швид­ким ін­тер­не­том. Це і до­ро­ги, швид­кість ухва­ле­н­ня рі­шень, за­хист бі­зне­су і ін­ве­сти­цій — все це ство­рює се­ре­до­ви­ще, яке більш кон­ку­рен­то­спро­мо­жне, ніж те, де цьо­го по­ряд­ку бра­кує. А у вас все ви­йде.

— Укра­ї­ні по­стій­но вка­зу­ють на на­галь­ність бо­роть­би з ко­ру­пці­єю. Як, на ва­шу дум­ку, мо­жна швид­ше звіль­ни­ти­ся від ці­єї хво­ро­би?

— Я вам до­дам опти­мі­зму. Ми бо­ре­мо­ся з ко­ру­пці­єю до­сі ін­ко­ли успі­шно, а ін­ко­ли не так успі­шно. При­ва­бли­вість ко­ру­пції зав­жди бу­де в су­спіль­стві. І якщо дер­жа­ва ска­же одно­го ра­зу, що во­на пе­ре­мо­гла ко­ру­пцію — це ілю­зія. Во­на по­вер­не­ться че­рез два дні, а мо­жли­во і че­рез дві го­ди­ни. Тут ва­жли­ва пе­ре­бу­до­ва ми­сле­н­ня, що ко­ру­пція — це вкра­де­ні гро­ші з дер­жав­ної скар­бни­ці, охо­ро­ни здо­ров’ я, обо­ро­ни кра­ї­ни, осві­ти. Ре­аль­но тре­ба на­ро­ду по­ясню­ва­ти, да­ва­ти­меш ха­ба­рі — це чор­ні гро­ші, які ні­ко­ли не на­ді­йдуть на до­бро­бут на­ро­ду.

— Ро­сія по­стій­но му­сує те­му ути­ску ро­сі­ян в кра­ї­нах ко­ли­шньо­го СРСР, у то­му чи­слі в на­шій кра­ї­ні, ви­ма­га­ю­чи для ро­сій­ської мо­ви ста- ту­су дер­жав­ної. Як вам уда­ло­ся розв’яза­ти цю про­бле­му, збе­рег­ти ла­ти­ський як державну мо­ву?

— Зви­чай­но, Ро­сія так го­во­ри­ти­ме зав­жди, то­му що в ба­га­тьох ре­спу­блі­ках ко­ли­шньо­го СРСР є ро­сі­я­ни. А ро­сій­сько­мов­ні — це ра­дян­ська лю­ди­на. Нор­маль­ний ро­сі­я­нин ка­же: я ро­сі­я­нин, а не ро­сій­сько­мов­ний. То­му ро­сій­сько­мов­ний пі­сля Ра­дян­сько­го Со­ю­зу ще не ви­зна­чив­ся, хто він.

Не тре­ба намагатися обме­жу­ва­ти вжи­ва­н­ня ро­сій­ської мо­ви. У нас в пар­ла­мен­ті ро­сі­я­ни роз­мов­ля­ють між со­бою ро­сій­ською. Але тре­ба зро­зу­мі­ти, що дер­жав­на мо­ва — це щось ін­ше. І ко­ли у нас по­ру­ши­ли це пи­та­н­ня і був ре­фе­рен­дум про дру­гу державну мо­ву, то дві тре­ти­ни бу­ли про­ти ро­сій­ської мо­ви, одна тре­ти­на — за, що від­по­від­а­ло ре­аль­ній про­пор­ції на­се­ле­н­ня. І го­лов­не, що пі­сля цьо­го ре­фе­рен­ду­му в су­спіль­стві при­йшли до зго­ди: ми ви­зна­чи­ли­ся і біль­ше не під­ні­ма­ти­ме­мо це пи­та­н­ня.

Ще одним при­кла­дом є шкіль­на ре­фор­ма. Її ме­тою бу­ло на­вчи­ти мо­лодь віль­но го­во­ри­ти дер­жав­ною мо­вою. Спо­ча­тку бу­ли про­те­сти. Ми­ну­ло де­сять ро­ків, і всі ска­за­ли: пра­виль­но зро­би­ли. Тре­ба зро­зу­мі­ти, що дає до­бро лю­ди­ні, щоб во­на від­чу­ла се­бе до­бре. А мо­ло­ді що тре­ба? Щоб во­на від­чу­ва­ла се­бе як вдо­ма і щоб бу­ла кон­ку­рен­то­спро­мо­жною.

«ГОЛОДОМОР ТРЕ­БА ЗГА­ДУ­ВА­ТИ ЩОРОКУ І ГОЛОСНО ГО­ВО­РИ­ТИ ПРО ЦЕЙ ЗЛО­ЧИН»

— На­пе­ре­до­дні ме­мо­рі­аль­них за­хо­дів 75-ї рі­чни­ці Ба­би­но­го Яру пре­зи­дент Ізра­ї­лю Ре­у­вен Рів­лін, ви­сту­па­ю­чи в Ки­є­ві, у ду­сі ра­дян­ської про­па­ган­ди за­явив, що до за­ги­бе­лі єв­ре­їв в Укра­ї­ні при­че­тна ОУН. Хо­ча ві­до­мо, що біль­ше двох ти­сяч укра­їн­ців, у то­му чи­слі пред­став­ни­ки ОУН, ря­ту­ва­ли єв­ре­їв в ро­ки Дру­гої сві­то­вої вій­ни. До то­го ж Ізра­їль так і не ви­знав Голодомор ге­но­ци­дом. Що ви ду­ма­є­те з цьо­го при­во­ду?

— Ра­дян­ська про­па­ган­да бу­ла і за­ли­ша­є­ться ра­дян­ською, а ми по­вин­ні жи­ти сьо­го­де­н­ням і ми­сли­ти, як віль­ні лю­ди. То­му що рі­зни­ця між на­шим став­ле­н­ням до Го­ло­ко­сту сьо­го­дні і за ра­дян­ських ча­сів — це як рі­зни­ця між днем і ніч­чю. Я ду­маю, що ми ви­ро­сли в ети­чній і гу­ман­ній яко­сті як лю­ди, які хо­чуть ми­ру і не хо­чуть смер­тей, тим біль­ше ма­со­вих етні­чно по­зна­че­них смер­тей.

Я був на від­крит­ті ме­мо­рі­а­лу Го­ло­до­мо­ру, і для ме­не Голодомор — це тра­ге­дія. Якщо по­гля­ну­ти на істо­рію ко­му­ні­сти­чної кра­ї­ни, то Ро­сія зни­щи­ла сво­їх кур­ку­лів, зни­щи­ла се­лян в Укра­ї­ні. Ін­ши­ми сло­ва­ми, во­на зни­щи­ла ту ча­сти­ну су­спіль­ства, яка її го­дує. І ось вам ре­зуль­тат, стіль­ки ро­ків ми­ну­ло пі­сля Жов­тне­вої ре­во­лю­ції, а Ро­сія не мо­же се­бе про­го­ду­ва­ти. А це на­ба­га­то глиб­ші на­слід­ки, ніж про­сто той ци­нізм, ко­ли лю­ди­на, що обро­бля­ла зем­лю і го­ду­ва­ла на­род, вми­ра­ла з го­ло­ду. Це ні­як не мо­жна зро­зу­мі­ти і це тре­ба не ли­ше ви­зна­ва­ти, Голодомор тре­ба зга­ду­ва­ти щороку і голосно го­во­ри­ти про цей зло­чин.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.