Та­єм­ни­ці кур­га­нів Бе­зво­дів­ки

Кра­є­знав­ці Чер­ні­гів­щи­ни вва­жа­ють, що во­ни мо­гли бу­ти не по­хо­валь­ни­ми спо­ру­да­ми, а при­го­ри­зон­тною об­сер­ва­то­рі­єю

Den (Ukrainian) - - Пошта «дня» - Ві­та­лій НАЗАРЕНКО

Кур­га­ни дов­ко­ла Ічні роз­ки­да­ні з пів­дня на північ і тя­гну­ться із за­хо­ду на схід пря­мою лі­ні­єю з-під Ха­є­нок до се­ла Ржав­ця. «Кур­га­ни, що йдуть на північ від Ічні, май­же всі ко­ні­чної фор­ми, з ту­пи­ми, оси­па­ни­ми вер­хів­ка­ми, і в пі­до­шві сво­їй зруй­но­ва­ні оран­кою», — пи­сав ар­хі­єпис­коп Чер­ні­гів­ський Фі­ла­рет. Про біль­шість кур­га­нів жо­дним чи­ном не ска­за­но в істо­рії. Ба­га­то з них роз­та­шо­ва­ні в пів­ден­ній ча­сти­ні Ічні — на Бе­зво­дів­ській ви­со­чи­ні. Во­ни і ви­кли­ка­ють най­біль­ший ін­те­рес се­ред мі­сце­во­го на­се­ле­н­ня та не­бай­ду­жих до­слі­дни­ків.

ПАМ’ЯТКИ АРХЕОЛОГІЇ, ЯКІ ПО­ТРЕ­БУ­ЮТЬ ЗАХИСТУ

На дум­ку за­ві­ду­ва­чки Ічнян­сько­го істо­ри­ко-кра­є­знав­чо­го му­зею Ма­ри­ни Да­цен­ко, пер­ві­сне при­зна­че­н­ня кур­га­нів — по­хо­валь­ні спо­ру­ди. Ни­ні че­рез ді­яль­ність лю­ди­ни во­ни втра­ти­ли свою фор­му і ма­ють ви­гляд не­ве­ли­ких під­ви­щень чи на­си­пів. На­си­пи рі­зної ве­ли­чи­ни та фор­ми, а зе­мель­ні ді­лян­ки, на яких во­ни роз­та­шо­ва­ні, є не­від’єм­ни­ми скла­до­ви­ми кур­га­нів, то­му ста­нов­лять єди­ний ці­лі­сний ком­плекс.

«Кур­га­ни ма­ють дав­нє по­хо­дже­н­ня. Де­які до­слі­дни­ки від­но­сять їх до скіф­сько­го пе­рі­о­ду (VII—III ст. до н.е.), — ка­же на­у­ко­вець. — Ін­ші ствер­джу­ють, що во­ни за­ли­ше­ні ко­чо­ви­ми пле­ме­на­ми, які на­се­ля­ли лі­со­сте­по­ву зо­ну Дні­пров­сько­го Лі­в­обе­реж­жя ще ра­ні­ше, у до­бу брон­зи — в ран­ньо­му за­лі­зно­му ві­ці (ІІ— Ітис. до н.е.)». Від­по­від­ний ви­сно­вок зро­би­ли на­у­ко­ві спів­ро­бі­тни­ки до­чір­ньо­го під­при­єм­ства «Ста­ро­жи­тно­сті По­ліс­ся» Ін­сти­ту­ту археології НАН Укра­ї­ни під час здій­сне­н­ня ар­хе­о­ло­гі­чної екс­пер­ти­зи зем­ле­ві­дво­ду в 2009 ро­ці.

«Ці кур­га­ни за­ре­є­стро­ва­ні як пам’ятки археології й по­тре­бу­ють захисту, — по­яснює Ма­ри­на Да­цен­ко. — Оди­ни­чні кур­га­ни, а та­кож кур­ган­ні гру­пи ще за­ли­ши­ли­ся бі­ля сіл Біль­ма­чів­ка, Гу­жів­ка, Кру­пи­чпо­ле, Бе­ре­жів­ка, До­ро­гін­ка та ін­ших. На­яв­ні на те­ри­то­рії Ічнян­щи­ни кур­га­ни та реш­тки по­се­лень — свід­ки дав­ньої істо­рії на­ших пред­ків і не­суть у со­бі не ли­ше істо­ри­чне, а й куль­тур­не зна­че­н­ня».

Ди­ре­ктор істо­ри­ко-кра­є­знав­чо­го му­зею Ма­ри­на Да­цен­ко пе­ре­ко­на­на та­кож у то­му, що ко­лись це бу­ли кур­га­ни осо­бли­вої бу­до­ви, з фор­те­чни­ми зем­ля­ни­ми ва­ла­ми при них. Згі­дно з мі­сце­ви­ми пе­ре­ка­за­ми, кур­га­ни ви­ко­ну­ва­ли фун­кцію сто­ро­жо­вих веж.

Се­ред мі­сце­вих жи­те­лів хо­дить чи­ма­ло ле­генд про за­гад­ко­ві кур­га­ни. Лю­ди пе­ре­ко­на­ні, що ба­га­то з них ма­ють ма­гі­чну си­лу. Мі­сце­вий ша­ну­валь­ник істо­рії Олег Май­дан га­дає, що пре­тен­зії на са­краль­ність кур­га­нів є ви­прав­да­ни­ми. Він пе­ре­ко­на­ний, що кур­га­ни — це древ­ня об­сер­ва­то­рія, їх при­зна­че­н­ня — слід­ку­ва­ти за сон­цем.

«До на­ших днів збе­ре­гло­ся всьо­го 26 кур­га­нів, ба­га­то з них роз­ора­ли за ра­дян­ської вла­ди, — обу­рю­є­ться Олег Во­ло­ди­ми­ро­вич. — Їхній вік важ­ко ви­зна­чи­ти, але уя­віть, скіль­ки тре­ба лю­дей, щоб на­си­па­ти та­кі го­ри».

СПАДЩИНА ПРАДАВНЬОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ

Пер­шим уго­лос про пра­кти­чне при­зна­че­н­ня кур­га­нів та їх вза­є­мозв’язок за­го­во­рив кра­є­зна­вець із Бро­ва­рів Оле­ксандр Кли­кав­ка. Ін­те­рес до кур­га­нів у ньо­го з’явив­ся ще в 2012 ро­ці, під час чер­го­во­го ві­зи­ту на ба­тьків­щи­ну сво­єї ма­те­рі. Оле­ксандр Кли­кав­ка впро­довж трьох ро­ків зби­рав та спів­став­ляв ін­фор­ма­цію про дав­ні кур­га­ни.

«Всі спо­сте­ре­же­н­ня я про­во­див із цен­траль­ної то­чки або ж ну­льо­вої то­чки для всіх ве­ли­чин і за­мі­рів, — по­яснює кра­є­зна­вець. — З цьо­го мі­сця я ро­бив усі роз­ра­хун­ки ази­му­тів схо­ду і за­хо­ду сон­ця. А да­лі — про­стий ана­ліз, спів­від­но­ше­н­ня та спів­став­ле­н­ня ази­му­тів із каль­ку­ля­то­ром (про­гра­мою), який роз­ра­хо­вує час і мі­сце схо­ду сві­ти­ла для кон­кре­тно­го мі­сця з то­чни­ми ко­ор­ди­на­та­ми».

За сло­ва­ми Оле­ксан­дра Кли­кав­ки, якщо ста­ти в цен­трі ком­пле­ксу, мо­жна по­ба­чи­ти, як схо­дить та сі­дає сон­це за ру­ко­твор­ни­ми па­гор­ба­ми у дні зи­мо­во­го та лі­тньо­го сон­це­сто­я­н­ня та дні рів­но­де­н­ня, які бу­ли осо­бли­ви­ми для лю­дей з дав­ніх-да­вен. І са­ме на ці дні при­па­да­ють най­ва­жли­ві­ші свя­та ро­ку. «Бе­зво­дів­ка — це древ­ня при­го­ри­зон­тна об­сер­ва­то­рія, як ан­глій­ський Сто­ун­хендж або ні­ме­цький Го­зек чи ураль­ський Ар­ка­їм. При­го­ри­зон­таль­на, бо на не­бок- раї від­мі­ча­ли пе­ре­мі­ще­н­ня то­чок схо­ду і за­хо­ду сон­ця та ін­ших не­бе­сних сві­тил і ви­зна­ча­ли за­ко­но­мір­но­сті їх ру­ху по не­бе­сній сфе­рі, — по­яснює кра­є­зна­вець. — Ця ла­бо­ра­то­рія — ін­стру­мент не­ймо­вір­них мас­шта­бів, де­та­ля­ми яко­го є зем­ля, не­бо і ко­смі­чні об’єкти. Ви­зна­че­н­ня со­ня­чних та мі­ся­чних ци­клів да­ва­ло змо­гу древ­нім астро­но­мам роз­ра­хо­ву­ва­ти да­ти мі­ся­чних та со­ня­чних за­тем­нень. Ро­змі­ри об­сер­ва­то­рії Бе­зво­дів­ка та від­ста­ні між основ­ни­ми її ві­зи­ра­ми, які ста­нов­лять від 800 до 4000 ме­трів, го­во­рять про ви­со­ку то­чність ви­мі­рів ази­му­тів то­чок по­яви сон­ця на го­ри­зон­ті».

На дум­ку до­слі­дни­ка, ко­жен бли­жній та даль­ній ві­зир при­го­ри­зон­тної об­сер­ва­то­рії Бе­зво­дів­ка по­сі­дає своє мі­сце не ви­пад­ко­во, а згі­дно з чі­тко спла­но­ва­ним про­е­ктом. І цей про­ект не був ство­ре­ний у про­це­сі бу­дів­ни­цтва, а до­ка­зом цьо­му є над­зви­чай­на йо­го скла­дність, яка по­ля­гає в то­му, що у Бе­зво­дів­ці гар­мо­ній­но узго­дже­но ве­ли­ку кіль­кість змін­них ве­ли­чин.

«Я ді­йшов ви­снов­ку, що на­ші кур­га­ни слу­гу­ва­ли мі­сцем, де на­ші пред­ки ве­ли спо­сте­ре­же­н­ня за зір­ка­ми і Все­сві­том. Щоб про­во­ди­ти спо­сте­ре­же­н­ня, лю­ди по­вин­ні бу­ли пе­ре­бу­ва­ти в да­но­му мі­сці не­від­лу­чно як вдень, так і вно­чі, — ка­же Оле­ксандр Кли­кав­ка. — Ця мо­дель об­сер­ва­то­рії по­хо­дить, во­че­видь, ще з ча­сів Три­пі­л­ля. То­ді у на­ших пра­щу­рів за­ро­ди­ли­ся ко­смі­чні скла­до­ві сві­то­гля­ду, які че­рез ти­ся­чо­лі­т­тя три­піль­ці по­не­сли із со­бою всі­єю Єв­ро­пою та Азі­єю, де і по­ча­ли ви­ни­ка­ти при­го­ри­зон­тні об­сер­ва­то­рії».

До­слі­дник пе­ре­ко­на­ний, що без­во­дів­ські кур­га­ни по­трі­бно роз­гля­да­ти не ли­ше як ці­ка­ву ар­хе­о­ло­гі­чну пам’ятку, а й як до­каз існу­ва­н­ня цивілізації на те­ри­то­рії Укра­ї­ни ти­ся­чі ро­ків то­му. Пред­став­ни­ки ці­єї цивілізації ство­ри­ли мас­шта­бний про­ект, ор­га­ні­зу­ва­ли лю­дей для бу­дів­ни­цтва та до­слі­джу­ва­ли ко­смос до­сту­пни­ми їм ме­то­да­ми.

Оле­ксандр Кли­кав­ка не­втом­но пра­цює над тим, що­би про без­во­дів­ські кур­га­ни ді­зна­ло­ся яко­мо­га біль­ше лю­дей. Не при­пи­няє і сво­їх до­слі­джень. Для цьо­го за­про­сив на­у­ков­ців зі спе­ці­аль­ною апа­ра­ту­рою, щоб «про­слу­ха­ти» древ­ні кур­га­ни, не роз­ко­пу­ю­чи їх.

ФО­ТО ОЛЕ­КСАН­ДРА КЛИ­КАВ­КИ ТА ЯРОСЛАВА КАРАНДИ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.