Му­жність На­та­лії Вин­ни­ків

Укра­їн­ська на­ціо­на­ліс­тка — жер­тва Ба­би­но­го Яру

Den (Ukrainian) - - Пошта «дня» -

Про­мо­ва ізра­їль­сько­го президента Ре­у­ве­на Рів­лі­на у Вер­хов­ній Ра­ді на 75-ті ро­ко­ви­ни тра­ге­дії в Ба­би­но­му Яру ви­кли­ка­ла спра­ве­дли­ве обу­ре­н­ня укра­їн­ців. Він до­зво­лив со­бі на­тя­кну­ти на при­че­тність всьо­го укра­їн­сько­го на­ро­ду до цьо­го зло­чи­ну.

Що це? Тем­но­та, зло­бна ту­пість чи во­ро­жість?!

Чо­му не зга­дав, що укра­їн­ців зни­щу­ва­ли у Ба­би­но­му Яру по­руч з єв­ре­я­ми? В то­му чи­слі й за те, що во­ни на­ма­га­ли­ся хо­ва­ти єв­ре­їв від пе­ре­слі­ду­ва­н­ня на­цист­ською вла­дою. Чле­ни ОУН, бій­ці УПА, слу­жи­те­лі УГКЦ не­о­дно­ра­зо­во з ри­зи­ком для вла­сно­го жи­т­тя ря­ту­ва­ли пред­став­ни­ків єв­рей­сько­го на­ро­ду, про що є ба­га­то свід­чень і не­за­пе­ре­чних до­ка­зів.

Нев­же не чув пре­зи­дент Ізра­ї­лю хо­ча б про Оле­ну Те­лі­гу — по­е­те­су-на­ціо­на­ліс­тку, про за­ги­бель якої в Ба­би­но­му Яру зна­ють усі не­бай­ду­жі до укра­їн­ської істо­рії лю­ди?

Зга­ду­ю­чи тра­ге­дію Ба­би­но­го Яру, хо­ті­ло­ся б йо­му та йо­му по­ді­бним роз­по­ві­сти про мо­ло­ду, пал­ку па­трі­о­тку На­та­лію Вин­ни­ків, яка від­ва­жно бо­ро­ла­ся з ні­ме­цьки­ми оку­пан­та­ми і бу­ла роз­стрі­ля­на нім­ця­ми там же, в Ба­би­но­му Яру.

*** Му­жність і ге­ро­ї­чна по­ста­ва ці­єї Укра­їн­ки на­зав­жди за­фі­ксо­ва­ні в ар­хів­них до­ку­мен­тах НКВД.

На­ро­ди­ла­ся во­на 2 лю­то­го 1920 р. у Вин­ни­ках бі­ля Льво­ва, нав­ча­ла­ся у львів­ській гім­на­зії ім. Ко­ко­ру­дзів, де очо­лю­ва­ла юна­цьку шкіль­ну ор­га­ні­за­цію ОУН, ма­ла псев­до «Ада». Па­трі­о­ти­чна львів­ська мо­лодь гур­ту­ва­ла­ся для бо­роть­би про­ти по­не­во­ле­н­ня поль­ськи­ми оку­пан­та­ми.

Від­ра­зу пі­сля за­кін­че­н­ня гім­на­зії На­тал­ка Вин­ни­ків 6 ве­ре­сня 1940 р. бу­ла за­а­ре­што­ва­на ра­дян­ськи­ми «ви­зво­ли­те­ля­ми».

Ко­ли на За­хі­дну Укра­ї­ну при­йшли ті «ви­зво­ли­те­лі», НКВД ко­ри­сту­ва­ло­ся ар­хі­ва­ми поль­ської по­лі­ції, звід­ки чер­па­ло ін­фор­ма­цію про укра­їн­ських па­трі­о­тів, не­бла­го­на­дій­них для поль­ської вла­ди, і від­ра­зу ж ви­зна­ва­ло їх і сво­ї­ми во­ро­га­ми. Адже при­йшли не ви­зво­ля­ти, а по­не­во­ли­ти мі­сце­вих укра­їн­ців.

У ре­зуль­та­ті — ор­га­ни НКВД у 1940 р. про­ве­ли у Льво­ві то­таль­ні аре­шти укра­їн­ської ін­те­лі­ген­ції та іні­ці­ю­ва­ли по­ка­зо­вий по­лі­ти­чний про­цес, що ді­став на­зву «Про­цес 59ти» за кіль­кі­стю під­су­дних.

Цей ве­ли­кий по­лі­ти­чний про­цес від­був­ся 15 — 18 сі­чня 1941 р. То­ді пе­ред ра­дян­ським су­дом по­ста­ли 59 мо­ло­дих укра­їн­ців, ві­ком від 16 до 30 ро­ків, яких зви­ну­ва­чу­ва­ли в при­на­ле­жно­сті до Ор­га­ні­за­ції Укра­їн­ських На­ціо­на­лі­стів та в ан­ти­ра­дян­ській ді­яль­но­сті. Про­цес зро­би­ли по­ка­зо­вим, бо спо­ді­ва­ли­ся зла­ма­ти, по­ка­ра­ти одних і на­ля­ка­ти всіх ін­ших, хто мрі­яв про са­мо­стій­ну Укра­ї­ну. На­то­мість ді­ста­ли яскра­ве свід­че­н­ня ви­со­ко­го, не­злам­но­го укра­їн­сько­го па­трі­о­ти­чно­го ду­ху.

Всі уча­сни­ки «Про­це­су 59-ти» смі­ли­во й стій­ко за­яв­ля­ли про пра­ва укра­їн­ців на сво­їй зем­лі. В офі­цій­них до­ку­мен­тах на­пи­са­но: «Біль­шість за­су­дже­них як на по­пе­ре­дньо­му слід­стві, так і на су­до­во­му за­сі­дан­ні не ви­зна­ва­ли се­бе вин­ни­ми і не по­ка­я­лись, а нав­па­ки — за­яв­ля­ли в су­ді, що во­ни бу­ли і за­ли­ша­ю­ться не­при­ми­рен­ни­ми во­ро­га­ми ра­дян­ської вла­ди і в май­бу­тньо­му, якщо бу­де та­ка мо­жли­вість, за будь-яких умов бу­дуть ве­сти бо­роть­бу про­ти ра­дян­ської вла­ди...»

Сто­рін­ки про­то­ко­лу з до­пи­тів На­та­лії збе­ре­гли­ся в ар­хі­ві. Там, де мав сто­я­ти її під­пис, дів­чи­на за­пи­сує «Де­ка­лог укра­їн­сько­го на­ціо­на­лі­ста» і до­дає: «На під­ста­ві За­по­від­ей, я — про­від­ник ОУН в шко­лі №5, моє псев- до — «Ада», не хо­чу роз­ка­зу­ва­ти слід­ству прав­ди, не ба­жаю на­зи­ва­ти уча­сни­ків ор­га­ні­за­ції, яки­ми я ке­ру­ва­ла, не ба­жаю роз­ка­зу­ва­ти слід­ству про свою ро­бо­ту в Ор­га­ні­за­ції Укра­їн­ських На­ціо­на­лі­стів. Ба­жаю бу­ти на­да­лі вір­ною сво­їй ор­га­ні­за­ції, слід­ству я ні­чо­го біль­ше не ска­жу, бо я хо­чу, що­би бу­ла Са­мо­стій­на Укра­ї­на. Оста­юсь на по­зи­ці­ях оу­нів­ської вла­ди. На­та­ля Вин­ни­ків. Львів, 10.ХІ.1940 р.»

Та­ку по­зи­цію за­йма­ла во­на під час слід­ства, не­зва­жа­ю­чи на ка­ту­ва­н­ня.

Яскра­вим був її ви­ступ на су­ді, де від­ва­жно за­яви­ла: «Я, бу­ду­чи на­ціо­на­ліс­ткою, яка б не бу­ла чу­жа дер­жа­ва, бу­ду бо­ро­тись за ство­ре­н­ня са­мо­стій­ної Укра­ї­ни! А раз тут со­вєт­ська вла­да, я сві­до­мо бо­ро­ла­ся про­ти неї».

У ре­зуль­та­ті про­це­су до смер­тної ка­ри за­су­дже­но 42 осіб, у то­му чи­слі 11 дів­чат, се­ред яких бу­ла і На­та­лія Вин­ни­ків.

Зго­дом Рі­ше­н­ням Ко­ле­гії Вер­хов­но­го Су­ду СРСР від 15 бе­ре­зня 1941 р. по­ка­ра­н­ня де­яким чле­нам про­це­су бу­ло пом’якше­но. На­та­лії Вин­ни­ків смер­тну ка­ру за­мі­ни­ли на 10 ро­ків кон­цта­бо­рів і 5 ро­ків по­збав­ле­н­ня прав. Із Бри­гі­док ча­сти­ну за­су­дже­них пе­ре­ве­зли до бер­ди­чів­ської в’язни­ці.

З на­бли­же­н­ням фрон­ту в ли­пні 1941 р., ко­ли нім­ці бом­бар­ду­ва­ли Львів, ен­ка­ве­ди­сти, від­сту­па­ю­чи, під­па­ли­ли тюр­му і за­ки­да­ли її гра­на­та­ми. На­та­лія ра­зом із гру­пою в’язнів зумі­ла ви­бра­ти­ся на во­лю, хо­ча не ба­га­тьом вда­ло­ся вря­ту­ва­ти­ся.

Ви­брав­шись із тюр­ми, На­та­ля Вин­ни­ків про­дов­жує бо­роть­бу в ла­вах ОУН, те­пер уже про­ти ні­ме­цьких оку­пан­тів. Із по­хі­дни­ми гру­па­ми ОУН укра­їн­ську па­трі­о­тку на­пра­ви­ли на Схі­дну Укра­ї­ну. Зав­да­н­ням по­хі­дних груп бу­ло ор­га­ні­зо­ву­ва­ти на­се­ле­н­ня схі­дних ре­гіо­нів на бо­роть­бу з нім­ця­ми, за са­мо­стій­ну Укра­ї­ну. Іукра­їн­ські пар­ти­зан­ські гру­пи бо­ро­ли­ся про­ти ні­ме­цьких оку­пан­тів не за Со­вєт­ський Со­юз, а з мрі­єю про са­мо­стій­ну Укра­ї­ну!

9 лю­то­го 1942 р. у Ки­є­ві ге­ста­по за­а­ре­шту­ва­ло На­та­лію Вин­ни­ків. Ра­зом з ін­ши­ми укра­їн­ськи­ми па­трі­о­та­ми її роз­стрі­ля­ли в сум­но­зві­сно­му Ба­би­но­му Яру. Їй то­ді йшов 22-й рік.

Отак «ша­ну­ва­ли» укра­їн­ських па­трі­о­тів і по­ля­ки, і со­вє­ти, і гі­тле­рів­ці!

А те­пер їх зви­ну­ва­чу­ють го­сті з Ізра­ї­лю...

Лі­дія КУПЧИК

ФО­ТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.